Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Не маючи змоги показати всю різноманітність західної марксист-
ської філософії XX століття, розглянемо найвідоміший її напрям — 
неомарксизм. Неомарксизм — це сукупність марксистських і про-
марксистських течій, що характеризуються критичним ставленням 
до капіталізму, «реального соціалізму» і його «марксистсько-ленін-
ської» ідеології. Неомарксизм поділяється на два основних напрям-
ки: діалектико-гуманістичний і сцієнтичний. Засновниками пер-
шого вважаються Дйордь Лукач (1885-1971) і Антоніо Грамші 
(1891-1937). Вони та їх послідовники вважали традиційний марк-
сизм недостатньо людяним, тому прагнули поставити в центр марк-
систської філософії людину як суб'єкта історичної дії. Водночас 
неомарксизм часто використовує ідеї немарксистської філософії, 
що створює в межах «діалектико-гуманістичного» напрямку спектр 
різних течій. Основними течіями є такі:
а) Франкфуртська школа. До неї належали Герберт Марку- 
зе (1898-1979), ТеодорАдорно (1903-1969), Юрген Хабермас 
(нар. 1929 р). Використовуючи окремі положення марксизму для 
критики сучасного високорозвиненого індустріального суспіль 
ства, вони водночас виступали з «ліворадикальною» критикою 
соціалізму. Популярність Франкфуртської школи зросла на Заході 
з розвитком руху «нових лівих», який критикував Західну культу 
ру в середовищі інтелігенції;
б) фрейдомарксизм. Він набув великої популярності в 60-70-х 
роках XX століття. Фрейдомарксисти Віяьгеяьм Ряйх(1879-1957),Еріх 
Фрамм (1900-1980) та ін. прагнули поєднати проблематику фрейдиз- 
муз соціальною проблематикою марксизму. Вони досліджували дефор 
мації психічної структури особистості і шукали шляхи їх подолання;
в) екзистенціалістський марксизм. Він виник у Франції в 50- 
60-х роках під впливом праць Жана-Псшя Сартра (1905-1980) і Мо- 
ріса Мерло-Понті (1908-1961). Основна проблематика цієї теорії — 
«реабілітація» гуманістичної концепції «молодого Маркса», за допо 
могою екзистенціонального розуміння сутності людини, неогегель- 
янської діалектики, елементів феноменології і «філософії життя»;
г) феноменологічний марксизм. Виник він в Італії і СІЛА. Його 
основоположником вважають Апьфреда Шюца (1899-1959),ідеї яко 
го стали вихідним пунктом різноманітних концепцій цієї школи. Для 
найновіших варіантів феноменологічного марксизму є характерним: 
заперечення об'єктивного існування соціальних структур; ототож 
нення структур взаємодії з уявленнями про них індивідів, які взаємо 
діють; відмова від об'єктивного дослідження соціальних явищ задля 
«розуміння», «вживання», «співчутливого» опису;
ґ) Будапештська школа марксизму. її представники орієн-
тувалися на положення ранньої праці Дйордя Лукача «Історія і кла-

сова свідомість», в якій філософську позицію марксизму 
автор вбачає не в класовій боротьбі, а в акцентуванні 
людських проблем під кутом зору людського існування, 
тобто марксизм «прочитується» в екзистенціально-
гуманістичному тлумаченні; філософія марксизму не 
стільки протиставляє себе діалектико-ідеалістичній 
філософії Гегеля, скільки розвиває і поширює себе на 
суб'єктивно-соціальну сферу; діалектика «чистого» 
матеріального світу, як світу мінеральної та органічної 
природи без участі людини, позбавлена сенсу, бо в 
такому світі відсутні основоположні елементи 
діалектики — суб'єкт і об'єкт, які, взаємодіючи, 
забезпечують єдність теорії і практики як суті і мети 
діалектики людського світу. Тут спостерігається відверте 
заперечення Енгельсової «Діалектики природи»;
д) югославська група «Праксіс». На початку 50-х 
років XX століття в хорватській столиці Загребі виходив 
журнал «Праксіс», навколо якого згуртувалась група 
марксистів на чолі з редактором Гайо Петровичем. 
Учасники групи проголосили невизнання марксизму 
«науковою» філософією. Претензії марксизму на 
«науковість» були визнані як «позитивістська деформація». 
Група не визнавала діалектику природи і «теорію 
відображення», всупереч яким утверджувалась активно-
творча функція свідомості, заперечувала визначальну 
роль матеріального «базису» суспільства щодо ідей, 
політики, 
культури 
і, 
нарешті, 
проголошувала 
принципову несумісність і суперечність детермінізму і 
свободи.
Представники другого — сцієнтистського напрямку 
неомарк-сизму вважають марксистське вчення про 
суспільство недостатньо науковим. Вони апелюють 
передусім до економічних праць зрілого Маркса, 
матеріалістичної гносеології та аналізу класів.
Отже, 
неомарксизм 
характеризується 
різноманітністю течій, концепцій, ідей, які багато в 
чому 
відрізняються 
від 
теоретичних 
положень 
первісного марксизму. В цілому марксизм потребує не 
апологетів і руйнівників, а справжньої критики і розвитку. 
Оновлений і звільнений від догматів та помилок, він може 
і повинен поряд з іншими філософськими школами та 
напрямами шукати і знаходити відповіді на запитання, 
що постали перед людством на початку XXI століття.

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: