Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| тивізм, або лінгвістичний аналіз. Його основними представника
ми були: Бертран Рассел (1872-1970), Людвіг Вітгенштейн (1889- 1951), Апьфред Тарський (1902-1984). Семантичний позитивізм за перечує жорсткі логічні вимоги, вважаючи, що об'єктом аналізу має виступати природна мова. Традиційні філософські проблеми, на думку його представників, можуть бути подані у вигляді дилем, які вирішуються через лінгвістичний аналіз та уточнення значення слів. У цьому виявляється сутність даної філософської течії. Отже, основне завдання цієї філософії полягає в розробці семантичної теорії значення мовних виразів, яка є одночасно теорією розуміння. Ця течія мала значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику. 4. «Паралельно» з семантичним позитивізмом у 60- 70-х роках виникає критичний раціоналізм Карла Поппера, в працях якого в ряді питань позначився відхід від ортодоксального неопозитивізму; спираючись на його праці, виникає постпозитивізм. Основні його представники: ІмреЛакатос (1922-1974), ТомасКун (1922-1996), Паль Фейєрабенд (1924-1996) та ін. Принциповим положенням пост-позитивізму стало твердження про визначальну роль науки в житті суспільства. Воно поєднується з прагненням відокремити науку як особливу сферу раціональності від псевдонауки і передусім від метафізики та ідеології. Представники цього напрямку переглянули вихідні принципи неопозитивізму щодо методології наукового пізнання, радикально переосмислили сам предмет вивчення — ним стали не окремі висловлювання, а наука як цілісна динамічна система, що розвивається, оскільки наукове знання є цілісним за своєю природою, його не можна розбити на окремі висловлювання чи незалежні один від одного рівні: емпіричний та теоретичний. Однією з форм прояву позитивізму є методологічний напрямок, який дістав назву структуралізму. Він виник в європейській філософії в середині XX століття і об'єднує ряд шкіл у соціогуманітарному пізнанні, пов'язаних методом виявлення структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різноманітних перетворень і змін. У такому розумінні поняття «структура» характеризує не простий стійкий «кістяк» якогось об'єкта, а сукупність правил, за якими з одного об'єкта можна одержати другий, третій і так далі шляхом перестановки його елементів і певних симетричних перетворювань. Виявлення структурних за^ кономірностей окремих об'єктів досягається шляхом виведення відмінностей між цими об'єктами як перетворювання один в одного конкретних варіантів єдиного абстрактного інваріанта. Головними представниками структуралізму є французький антрополог і філософ КлодЛеві-Стросс (нар. 1908 р.), філософ і історик культуриМішель Фуко (1926- 1984), психоаналітик Жак Локон (1901-1981), літературознавецьРаланБарт (1915-1980), один із засновників філософського напрямку постмодернізму Жак Дерріда (нар. 1930 р.). Основним джерелом розробки методології філософського структуралізму була книга видатного швейцарського мовознавця Фердінанда де Соссюра (1857-1913) «Курс загальної лінгвістики* (1916). Саме Соссюра належить ідея створення загальної науки про знаки, яку він назвав семіологією. Він вважав, що «мова є лише окремий випадок, який описується Теорією Знаків». Така позиція Соссюра припускала можливість використання методів структурної лінгвістики під час дослідження інших знакових систем. Саме ці особливості структурної методології врахував Клод Леві-Стросс при дослідженні шлюбно-родинних відносин, ритуалів, міфів, культурного і ментального життя первісних племен у цілому. Мішель Фуко переносить засоби структурного аналізу у сферу історії ідей. У своїй найбільш відомій праці «Слова і речі» Фуко на прикладі трьох наук — мовознавства, біології і політичної економії — розглядає зміну структур, які лежать у основі знання протягом трьох періодів історії європейської культури: ренесанс, класика і сучасність. Ролан Барт користується засобами структурного аналізу для усвідомлення європейських соціальних явищ. Кожний із структуралістів прагнув виявити «бінарні опозиції» (природа-куль-тура, рослинне-тваринне, сире- варене та ін.), які лежать в основі глибинних структур людського розуму, визначити універсальну структуру людського буття. Структуралізм базується на переконанні в існуванні єдності усього сущого, універсальності його принципів. Говорячи про структуралізм, слід показати його позитивні моменти і значення для науки. Це, по-перше, ретельна розробка механізмів комунікацій; по-друге, опора на багатомірність культурних утворень. Проте структуралізм відмовляється від активності суб'єкта як носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує знаково-мовну систему. Структуралізм потребує синтезу з іншими науками. жүктеу/скачать 7 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|