Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

• 
  Вправи народжують майстерність.
  
• 
  Лише бовдури називають свалілля свободою.
  
• 
  Не завжди чутка помиляється, іноді й справедливо думає.
  
• 
  Знехтуй наклепом, і він зведеться ні на що.
  

Таким чином, оратори й теоретики риторики Давнього Риму розширили кордони й таємниці слів, висунули теоретичні й практичні принципи ораторства як мистецтва, спираючись на власний досвід і аналіз численних промов відомих ораторів.

1. 
   Антична література: Довідник. – К.: Либідь, 1993. – 320 с.
   
2. 
   Антична література: Хрестоматія / Упорядник О. І. Білецький. – К.: Радянська школа, 1968 (2-ге вид.). – 612 с.
   
3. 
   Ашукин Н. С., Ашукина М. Г. Крылатые слова: Литературные цитаты; Образные выражения. – 4-е изд., доп. – М.: Худож. лит., 1988. – 528 с.
   
4. 
   Введение в мировую журналистику. От Античности до конца ХVІІІ века: Хрестоматия / Сост. Г. В. Прутцков. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 428 с.
   
5. 
   Гaспаров М. Л. Цицерон и античная риторика // М. Т. Цицерон.  Три трактата об ораторском искусстве. – М.: Наука, 1972. – С. 4-73.
   
6. 
   Електронна бібліотека світової літератури. – Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua
   
7. 
   Корнилова Е. Н. Риторика – искусство убеждать. Публицистика античного мира. – М.: Изд-во МГУ, 2010. – 240 с.
   
8. 
   Лосев А. Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. Том V. – М.: Искусство, 1979.
   
9. 
   Плутарх. Демосфен і Цицерон. – Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua/texts/plutarch__demosthenes_and_cicero__ua.htm
   
10. 
    Тронский И. М. История античной литературы. – Режим доступа: http://www.sno.pro1.ru/lib/tron/index.htm
    
11. 
    Хоменко Т. М. Проповідництво і сучасна публіцистика: (на основі есеїстики Є. Сверстюка, М. Мариновича – Україна, І. Ортинського – Німеччина). – Львів: ПАІС, 2008. – 135 с.
    
12. 
    Цицерон. Первая речь против Луция Сергия Катилины // Цицерон. Речи: В 2 т. – Т. 1. – М., 1993.
    

1. 
   Розкажіть про особливості римської пражурналістики.
   
2. 
   З’ясуйте, як девіз давніх римлян «Розділяй і владарюй!» визначає головні чинники політичного красномовства.
   
3. 
   Чим відрізнялося ораторське мистецтво Давнього Риму від давньогрецького?
   
4. 
   Підготуйте інформацію про одного з давньоримських ораторів (Марк Юній Брут, Юлій Цезар, брати Гракхи та ін.).
   
5. 
   ۞ Прочитайте уривок із промови Цицерона проти Катіліни й випишіть, переклавши українською, головні засоби впливу на аудиторію, які використовував оратор.
   
6. 
   ۞ Прочитайте уривок із трактату Цицерона «Про оратора» і запишіть, переклавши українською, головні засоби впливу на аудиторію.
   
7. 
   ۞ Випишіть із словника «Крылатые слова» вислови Цицерона, які стали крилатими. Розкажіть про їх походження й поясніть значення.
   
8. 
   Наведіть приклади використання знакової пражурналістики у Стародавньому Римі.
   
9. 
   Підготуйте розповідь про особливості ораторства І ст. н. е. Як ви розумієте поняття «нове красномовство»?
   
10. 
    ۞ Ознайомтеся з уривками з праці А. Ф. Лосєва і запишіть, переклавши українською, головні думки Квінтіліана й Тацита стосовно ораторства.
    
11. 
    ۩Знайдіть приклади зародження різних видів пражурналістики в текстах художньої літератури епохи античності.
    

1. 
   Підготуйте розповідь на одну з тем: «Творчість Цицерона – вершина ораторського мистецтва античності», «Промови Цицерона проти Катіліни як публічна політична зброя», «Теоретичні праці Цицерона про ораторство (основні положення)», «Мова і стиль промов Цицерона».
   
2. 
   ۞ Проаналізуйте одну з промов Цицерона за таким планом: назва, тема, рік написання, тип промови, структура, головні стильові засоби, прийоми впливу на аудиторію.
   
3. 
   Ознайомтеся з теоретичними працями Квінтіліана і Тацита. У чому їх значення?
   

Цицерон
Только в Цезаре – смысл и надежда словес-ной науки…

Ювенал
На відміну від грецької, де найвизначнішу роль мали усні форми, у Римі на перший план виходять письмові форми передачі інформації, в яких головну роль відіграє інтерес до факту.

До письмових каналів комунікації належать: історичні записи (афіші, скрижалі, фасти, аннали ²⁵, графіті ²⁶, «кам’яні листівки» тощо); римська протогазета; епістолярний ²⁷ жанр; літературно-публіцистичні форми (записки, памфлети ²⁸) тощо.

У Британському музеї зберігається приватне оголошення на папірусі про продаж раба:

Особливе значення мали римські афіші, які вивішувалися на форумах. Французький дослідник античності Г. Буасьє писав:

Календар давніх римлян – фасти – давав інформацію про дні, у які можна було проводити публічні справи, особливо судові (протилежне значення – nefasti).

Інформацію вміщували елогії ³¹ – короткі написи, складені на честь видатної людини з переліком її заслуг. Найчастіше їх розміщували на обелісках. Про одну з них розповідає Плутарх у життєписі Катона Старшого. Йому поставили статую з написом:
«За то, что, став цензором, он здравыми советами, разумными наставлениями и поучениями снова вывел на правильный путь уже клонившееся к упадку Римское государство».

4.2. Виникнення професії інформатора
Велика територія Римської імперії вимагала нових форм комунікації, і тому виникають професії інформаторів. Дослід-ники виділяють дві основні групи.

До першої – входили довірені особи, або operarii ³². Г. Буасьє називає одного з них на ім’я Хрест.

Газета, яку почав видавати Юлій Цезар, називалася «Acta diurna senatus as populi» («Щоденні протоколи сенату і римсь-кого народу»). Цей щоденний листок вміщував протоколи засідань сенату, короткий виклад судових справ, постанови, накази, повідомлення про народні збори, гладіаторські бої, а також промови, навіть зауваження окремих ораторів, відомості про судові засідання. Крім того, у газетaх можна було прочитати оголошення про різні надзвичайні події міського життя, нові призначення, повідомлення про одруження, народження дітей у відомих осіб тощо.

Дослідниця О. М. Корнілова пише, що Юлій Цезар, розпочавши випускати «Acta diurna», найбільше за все хвилю-вався про об’єктивність інформації, що надходила у різні частини республіки.

Про існування римської газети читаємо у П. Берліна.

Современные археологи раскопали образцы подобных римских досок, служивших прототипом римских газет. По этим раскопкам можно довольно отчетливо восстановить характер римской газеты и ее обычный репертуар. Таких газет современная археология разыскала несколько. Одна из них называлась «Acta diurna Urbis» и имела об-ширное распространение. В репертуар этой газеты входил обычный материал, публикуемый в теперешних официальных органах; в ней печатались официальные указы императоров, распоряжения сената, всяческие назначения, награждения и т.д., заметки о жертвоприноше-ниях, свадьбах, зрелищах и наиболее крупные факты текущей жизни. Газетные сообщения носили сухо официальный характер, сведения сообщались без всякой системы, пестро следуя одно за другим. Вот, например, некоторые известия, опубликованные в древней римской газете и переведенные современными археологами:

В древнейшей газете мы находим далее те же сведения, которы-ми так часто пестрит свежий номер теперешней газеты. Мы читаем, например, что «Титаний приговорил к наказанию мясников, продавав-ших мясо, не предъявленное предварительно к освидетельствова-нию». Такие-то вот пестрые репортерские заметки и составляли, наряду с официальными указами, предписаниями и назначениями, обычное содержание древней римской газеты.

Современный газетный работник может с гордостью сказать, что в числе его родоначальников были такие люди, как знаменитый Плиний. Перу Плиния принадлежит целый ряд заметок в римской газете. Он изложил на страницах «Acta» легенду о том, как во время процесса Милоса, обвинявшегося в убийстве Клавдия, в различных частях Рима выпал град из кирпичей <...>.

Такова была прародительница современной газеты, поскольку, конечно, ее могут восстановить современные исследования ³⁵.

«Acta diurna» тиражувалися у скрипторіях численною кіль-кістю скрибів (переписувачів документів) під керівництвом досвідченого наставника. Копії газети зберігалися у вигляді згортків у спеціальних загальних приміщеннях, і всі, хто бажав, мали змогу з ними ознайомитися. Газети відзначалися лаконічністю й доступністю, не зовсім правильною мовою. Розповсюджувалися «Acta diurna» різними способами. Бажаючі могли переписати її з оригіналу, який вивішували в публічних місцях. У Римі існувала пошта, і спеціальні раби-поштарі або гінці розвозили газету за призначенням.

Зацікавлені особи зазвичай прагнули використовувати газети у своїх цілях. Наприклад, в офіційну хроніку включалися пророкування, прогнози погоди й опис атмосферних явищ, які вже відбулися. Це робилося з політичних міркувань: язичницька релігія забороняла починати важливі державні справи, прий-мати серйозні політичні та військові рішення у дні неспри-ятливого стану атмосфери.

Серед науковців щодо «Acta diurna» залишаються дискусійними деякі моменти. Частина дослідників дотримується погляду французького історика Г. Буасьє, який вказував, що газета у Римі з’явилася випадково й вийшла із реформи, що застосовувалася з іншою метою ³⁸. Інші сприймають «Аcta diurna» швидше як модернізацію актів сенату. Низка проблем пов’язана з методологічним визначенням газети Цезаря як першого періодичного видання. Серйозні доводи проти цієї думки наводить німецький історик Т. Моммзен.

Що стосується подальшої ґенези газети, то вже Октавіан Август зменшив обсяг офіційної інформації, значно розширив відділ пригод, які самі римляни назвали «пустощами» (ineptiae).

Після смерті імператора газета під назвою «Аcta senatus at populi» перетворилася на опис церемоній при дворі, остаточно дискредитувавши громадську просвітницьку функцію цезарівсь-кого видання. «Acta diurna» використовували як офіційний доку-мент без огидливості та глузування, а нові «Acta senatus» стали об’єктом сатири в меніппеї ⁴⁰ Петронія «Сатирикон».
4.4. Розвиток епістолярного жанру
Епістолярна творчість у Стародавньому Римі замінювала сучасну газету. Багаті римляни, від’їжджаючи у віддалені про-вінції, залишали в Римі своїх рабів або наймали вільних людей, які знали грамоту й регулярно повідомляли у листах своїм гос-подарям про те, що робиться в столиці. Іноді одна така людина працювала на декількох кореспондентів і була, мабуть, прооб-разом інформаційної агенції. Листи давніх римлян не лише джерело, а й засіб доносити свої міркування не тільки до кон-кретних адресатів, а й до широкого кола читачів. Так, Цезар, як досвідчений політик, нерідко сам писав листи, щоб залучити на свій бік видатних людей. Ось свідчення Плутарха:
«Цезарь первый придумал сноситься с друзьями письменно, когда безотлагательные дела или расстояние не позволяли ему объясниться с ними лично».

Цезарь – Цицерону: «Ты открыл все сокровища, свойственные красноречию, и сам первый воспользовался ими. С этой стороны ты много прославил римское имя и возвеличил свою родину. Ты снискал себе лучшую из всех славу и триумф более предпочтительный, чем успехи самых великих полководцев, так как больше ценности в расширении границ ума, чем в расширении пределов государства».

Важливе значення в епістолографічній спадщині Давнього Риму мали листи Цезаря, Горація, Овідія, Сенеки та ін.

Найкраще епістолографія римлян представлена збірками листів Цицерона, який віддавав данину поваги цьому виду людського спілкування. Він писав Гаю Скрибонію Куріону:
«Як ти добре знаєш, листи бувають різних родів; але пряме при-значення листа, ради чого його було винайдено, – це у разі необ-хідності повідомляти відсутнім про щось, що важливо довести до їх відома, з нашої точки зору».
У 1345 р. тексти листів Цицерона знайшов Петрарка. Ра-зом із зустрічними посланнями деяких адресатів кількість цице-ронівських листів включає понад 900 примірників. Тут є листи рекомендаційні, втішливі, листи-прохання, ділові, дружні й жагуче публіцистичні.

З

Цицерон – Цезарю: Прочел я письмо твое, доставленное мне Фурнием, где пишешь ты, чтобы я оставался пока в столице; ты пишешь, что желаешь пользоваться моими советами и авторитетом моим (как государственного деятеля).

Это еще не так удивительно. Но вот я задал себе вопрос, что это значит, что он хочет пользоваться и моим личным влиянием, и даже помощью? И привела меня надежда к той мысли, что ты, Цезарь, человек удивительного, единственного в своем роде благоразумия, хочешь подумать наконец о мире, покое и о добром согласии среди наших сограждан. Вот и полагаю я, что для этого дела я лично, по самой природе своей, человек самый удобный. А если так, если ты действительно помышляешь об оказании должного нашему Помпею, о примирении с ним и с республикой, то лучше меня в качестве посредника не найдешь никого. Мир и только мир советовал я всегда и ему, и сенату. Меча я не обнажал и к войне ни за кого из вас обоих не причастен. Я всегда был того мнения, что война – это в сущности есть орудие, направленное против тебя, орудие, которым недруги и завистники твои стараются умалить твое достоинство, дарованное тебе народом. Я был и прежде всегда ревнителем твоей чести, всегда советовал и другим то же самое, т. е. поддержать тебя, – и теперь меня сильно беспокоит положение Помпея. Да! вот уже немало лет протекло с тех пор, как я полюбил вас обоих – в качестве своих избранников и друзей. Прошу тебя, или, лучше сказать, заклинаю тебя всеми силами: среди твоих многотрудных забот посвяти хоть минуту времени этой мысли – окажи мне вечное благодеяние, сделав меня честным, благородным и любящим другом! Если бы это нужно было для меня только, то и тогда я надеялся бы достичь желаемого; но ведь, по-моему, это касается твоей чести, касается государства; ты должен признать меня, – конечно, если я уцелею благодаря тебе – меня именно из немногих, наиболее способных содействовать водворению согласия между вами обоими и в самом государстве. Я, со своей стороны, уже выразил тебе раньше благодарность за Лентула, за оказанное ему благодеяние, ему, моему благодетелю; однако же, прочитав его письмо ко мне, воодушевленное чувством глубочайшей признательности за твое щедрое благодеяние, я счел и себя самого получившим от тебя то же самое благодеяние, как и он; если ты убежден в моей к нему благодарности, то устрой так, умоляю тебя, чтобы к Помпею у меня было такое же чувство (т.е., пощадив Помпея, благодаря моему посредничеству, дай мне возможность отблагодарить его за все прежнее).