Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів


Перші університети Європи



бет7/16
Дата16.06.2016
өлшемі1.7 Mb.
#139332
түріНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

2.5. Перші університети Європи
У середні віки осередками культури та інформації були монастирі. При них існували школи, коледжі й ордени, створені спочатку для вивчення, перекладу й переписування Біблії.

На межі ХІІ–ХІV ст. у Західній Європі при монастирях з’являються заклади на зразок вищої школи. У густозаселених містах вчителі-бакалаври та школярі-студеї об’єднувалися у своєрідні корпорації – прообрази перших університетів. Так, у 1189 р. в Італії виник Болонський університет, пізніше – Неа-польський, Римський. Англійський Оксфордський діяв з ХІІ ст., Кембриджський відкрився у 1202 р., паризька Сорбонна – у 1257 р., іспанський Сієннський університет – у 1240 р. Згодом виникли Краківський, Віденський, Гейдельберзький, Лейпцизь-кий, Кенігсберзький та інші університети.

Перший просвітянський східнослов’янський центр було відкрито у 1632 р. на основі школи Богоявленського братства і школи при Києво-Печерській лаврі – Києво-Могилянська акаде-мія (статус академії отриманий у 1701 р.).

Таким чином, в епоху Середньовіччя активно розвивалася церковна публіцистика й вже почали з’являтися політичні промови, трактати і памфлети, що стало свідченням подальшого розвитку інформаційних процесів у суспільстві.


Рекомендована література


  1. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М., 1990. – 396 с.

  2. Введение в мировую журналистику. От Античности до конца ХVІІІ века: Хрестоматия / Сост. Г. В. Прутцков. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 428 с.

  3. Жолудь Р. В. Начало православной публицистики: Библия, апологеты, византийцы. – Воронеж: Воронеж. гос. ун-т, 2002. – 191 с.

  4. Мордовцева Т. В. Идея смерти в средние века: движение дискурса в профанной и сакральной истории. – Таганрог: Издательство ТИУиЭ, 2001. – Режим доступа:

http://ideashistory.org.ru/pdfs/19mordovtseva.pdf

  1. Рыжов К. В., Рыжова Е. В. 100 великих пророков и вероучителей. – М.: Вече, 2006. – 544 с.

  2. Хейзинга Й. Осень Средневековья / Пер. с нидерландского Д. В. Силь-вестрова. – М.: Наука, 1988. – (Серия «Библиотека истории куль-туры»).

  3. Хоменко Т. М. Проповідництво і сучасна публіцистика: (на основі есеїстики Є. Сверстюка, М. Мариновича – Україна, І. Ортинського – Німеччина). – Львів: ПАІС, 2008. – 135 с.


Контрольні питання та завдання


  1. ۩ Підготуйте полемічний виступ на тему «Темні віки чи золота середина?»

  2. У чому полягають особливості усної публіцистики епохи Середньовіччя?

  3. Прочитайте уривок з проповіді Григорія І Великого. Чому греки назвали його Двоєсловом?

  4. ۩ Ознайомтеся з публіцистикою проповідників Середньовіччя і з’ясуйте основні види проповідей у цю епоху.

  5. Чому німецький проповідник Бертольд Регенсбурзький отримав прізвисько «простонародний»?

  6. ۞ Використовуючи уривок з твору Й. Хeйзинги «Осень Сред-невековья», напишіть есе на тему «Проповідники Середньовіччя».

  7. ۩ Підготуйте інформацію про діяльність Кола ді Рієнці. Використовуйте також твори мистецтва, присвячені йому (опера Р. Вагнера «Риенцо, последний трибун», роман М. Дрюона «Лилия и лев», вірш О. Барбюса «Кола ди Риенци» та ін.).

  8. Розкажіть про основні жанри письмової публіцистики. Як епоха Середньовіччя відтворена у працях публіцистів того часу?


Завдання для самостійного опрацювання


  1. Підготуйте інформацію про розвиток освіти у Західній Європі на межі ХІІ–ХІV ст.

  2. ۞ Використовуючи слова Беди Вельмишановного («Отрадою моею всегда было учиться, учить и писать...»), напишіть есе про середньовічних проповідників.

3. Винайдення книгодрукування.

Рукописні та перші друковані видання

Епоха Відродження – одна з найбільш ціка-вих і повноцінних епох в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фі-зичних і духовних якостей людини...

Ренесанс був не стійкою і спокійною, а бурхливою і суперечливою епохою…

Б. Р. Віппер


Епоху Відродження традиційно називають добою великих змін. Завдяки технічним нововведенням прискорилися темпи економічного розвитку країн. Великі географічні відкриття роз-сунули межі західного світу. Подорожі великих мореплавців (Х. Колумб, Васко да Гама, Ф. Магеллан та ін.) відкрили нові країни, про які раніше європейці майже не мали уявлення.

У руйнації середньовічного світу величезна роль належить розвитку наукової думки Європи. Досягнення М. Коперника, Д. Бруно, Г. Галілея, Т. Мора, Н. Маккіавеллі та інших приго-ломшили сучасників і примусили переосмислити сталі поняття.

У духовному житті людини періоду Відродження відбу-вається цілий ряд змін. Перш за все – відмова від орієнтації на «спасіння душі», релігійних цінностей і початок орієнтації на земні потреби людини та її інтереси. Революційну роль у цьому відіграв початок книгодрукування.

Країною винайдення друкарства вважається Китай. Тут виникає ксилографія – гравюра на дереві. Найдавніші з китай-ських друкованих зразків датуються приблизно 684 – 705 рр.

Відбитки на тканині ксилографічним способом роблять у Центральній Азії та Візантії. У Єгипті з’являються приклади друку на папері (прибл. у 1000 р.).

У Європі друкування на тканині розповсюдилося раніше, ніж на папері. Воно стало звичайним явищем на початку 1300 р. Ксилографічні відбитки на папері стали робити майже зразу, як тільки папір став широкодоступним.



Перші книги в Західній Європі були зазвичай релігійного змісту (зображення святих, тексти молитов тощо). Вони стали масовою літературою для бідних городян. Типовий приклад такої книги – «Біблія бідняків», популярний переказ Старого і Нового завітів із численними малюнками і невеликими текстовими поясненнями. Особливо широке розповсюдження мала ксилографія в Баварії, Ельзасі, провінціях Священної Римської імперії. Перша датована ксилографія має назву «Св. Христофор» (1423). Пізніше з’явилися сатиричні листки, календарі й абетки.

Близько 1430 р. виходять так звані блочні книги, де текст та ілюстрація вирізалися й друкувалися на одній дощечці, а з 1461 р. ксилографії почали вживатися як самостійні ілюстрації для друкованих книг.

Ксилографічні книги стали дуже розповсюдженими, але власне до друкарства не мали прямого відношення, тому що друкування з дощок не могло забезпечити велику кількість примірників, а дерев’яна форма швидко зношувалася. Однак способом ксилографії книги видавалися аж до середини ХVІ ст.

Заслугу винаходу книгодрукування в різних країнах приписують різним людям (у Бельгії – Жан Брітто, у Франції – майстер із Праги Прокоп Вальдфогель, у Нідерландах – Лоуренс Костер, у Німеччині – Йоган Гутенберг). Але ввесь світ вважає саме німецького книговидавця винахідником європейського друкарства, а датою народження книгодрукування1440  рік.


3.1. Й. Гутенберг. Книгодрукування у Німеччині
Йоган Гутенберг (бл. 1397 – 1468 рр.) значну частину життя провів у Страсбурзі, де займався шліфуванням напівкош-товного каміння і дзеркал, хоча деякі дослідники історії книги вважають, що під дзеркалами могли розумітися й ксилографічні «Зерцала». Можливо, саме у Страсбурзі він розробив ідею свого винаходу.

У 1448 р. Гутенберг приїхав до Майнцу, де, позичивши грошей, продовжив роботу над відливком літерного набору та конструюванням друкарського верстата.

Рік появи першого друкованого видання залишається пред-метом дискусій, бо називаються дати від 1445 до 1447 р.

Перші видання, приписувані Йогану Гутенбергу, – неве-ликі листівки-календарі й підручники. На них не вказано його імені й місця видання, тому існують різні версії щодо точної атрибуції й датування. З ранніх гутенбергівських видань збе-реглися: «Фрагмент про Страшний суд» – друкований із двох боків аркуш, який являє собою уривок з «Сівіллової книги», та латинська шкільна граматика Еміля Доната, примірники якої зберігаються в Паризькій бібліотеці.

У цілому перші відбитки відзначаються низькою якістю друку й свідчать про те, що Гутенберг ще шукав свою модель шрифту й експериментував з набором тексту.

Найвідомішим виданням став випуск 42-рядкової Біблії (названої так за кількість рядків на сторінці), поява якої пов’язана з одним із найгучніших скандалів в історії книжкової справи. У 1450 р. у Майнці Гутенберг, позичивши чималу суму грошей у Йогана Фуста, почав роботу над випуском своєї Біблії. Ця робота мала забрати багато часу, і тому він знову звернувся до Фуста за фінансовою допомогою, запросивши його компаньйоном. У 1456 р. двотомна 42-рядкова Біблія була завершена і стала справжнім шедевром друкарства, але принесла Гутенбергові чимало розчарувань, пов’язаних із судовим позовом з приводу виплати боргу. У судовому процесі «Фуст проти Гутенберга» Петер Шеффер, який був переписувачем книг і учнем друкаря, став на бік Фуста, після чого Гутенбергові довелося розпрощатися зі своєю друкарнею й покинути Майнц.

Друкарська фірма Фуста й Шеффера почала викори-стовувати видавничий знак, уперше поставивши його у 1457 р. у «Майнцівському Псалтирі». Шеффер, що став одним із найталановитіших художників-шрифтовиків того періоду, одружився з дочкою Фуста, а незабаром став єдиним власником друкарні й прославився якістю своєї продукції.

Своєрідним поштовхом до поширення друкарства в Європі стало руйнування Майнца й вигнання його жителів. Багато помічників та учнів Гутенберга розбрелися містами Європи, засновуючи там друкарні й навчаючи майстерності книгови-дання нові покоління першодрукарів.

Ще до руйнування Майнца друкарство з’явилося у Страс-бурзі, де Йоган Ментелін у 1460 – 1461 рр. випустив латинську Біблію у 2 томах, а в 1466 р. – 49-рядкову першу Біблію ні-мецькою мовою, що, незважаючи на слабкий переклад, широко розповсюджувалася до появи лютерівської Біблії. Зять Менте-ліна, Адольф Руш, уперше ввів у Німеччині шрифт «антиква» й, займаючись типографською справою, став одним із справжніх подвижників німецького гуманізму.


    1. Книгодрукування в інших країнах


В Італії перший друкарський верстат був установлений у бенедектинському монастирі св. Схоластики в Субіако, перед-місті Рима. Зусиллями німецьких друкарів Конрада Свейнгейма й Арнольда Паннарца в 1465 р. Венеція стала столицею італій-ського друкарства. У ХVІ ст. тут налічувалося майже 113 дру-карень і жило більше половини всіх італійських видавців і книгопродавців. Саме вони розробили «антикву», або «венецій-ський шрифт», що став основою для італійського друкарства. Незважаючи на матеріальні ускладнення, Паннарц і Свейнгейм до 1472 р. випустили 36 книг.

Незабаром друкарство з’явилося у Римі, де працював ні-мецький типограф Ульріх Ган, який уперше в Італії випустив книгу з гравюрними ілюстраціями, потім – у Мілані, Неаполі, Флоренції.

Найвідоміше венеційське видавництво – друкарня Альда, заснована у 1469 р. Альдом Мануцієм (1450 – 1515 рр.). Вона проіснувала майже 100 років, випустивши близько 1 тис. книг. Альд Мануцій зібрав групу вчених, обов’язками котрих було виправлення текстів. Він зробив революцію у видавничій справі, запропонувавши в 1501 р. новий шрифт і зменшений формат видань. Книги, прикрашені типографським знаком Мануція, одержали назву «альдини».

Головна заслуга Альда Мануція як видавця – діяльне розповсюдження творів грецьких класиків. Це стало важливим внеском у розвиток європейської культури.


☺ В одному з листів друзям Еразм Роттердамський розповідає про частування, надане Альдом змореному й голодному гостю, що прибув зда-лека. Воно складалося з декількох шматочків салата, що плавали в оцті, та сухої скибки хліба. Змалювавши із властивим йому сарказмом цю убогу тра-пезу, Еразм додає, що надмірна бережливість видавця, який володіє вели-кими коштами, пояснюється не стільки скаредністю, скільки відданістю своїй справі, заради процвітання якої він змушений на усьому заощаджувати.

У робочій кімнаті Альда, де він зазвичай приймав відвідувачів, висіло оголошення такого змісту: «Хто б ти не був, скажи те, що тобі потрібно сказати, будь стислим і покинь мене якомога швидше, залиш знову самого».


Англія. Перша книга англійською мовою («Збірник розпо-відей про Трою») надрукована у 1474 р. у місті Брюгге. Її переклав з французької та видав англійською першодрукар Уїльям Кекстон (бл. 1422 – 1491 рр.).

Повернувшись до Англії в 1477 р., Кекстон заснував першу англійську друкарню й випустив першу книгу – «Вислови філософів». Усього було видрукувано близько 100 книг, серед них – повне видання «Кентерберійських оповідань» Чосера, «Смерть Артура» Мелорі, твори Боетія, Овідія, Вергілія, Боккаччо, велика кількість лицарських романів.

Друкарство швидко поширювалося в Європі. У 1468 р. починається книгодрукування в Чехії, Швейцарії, у 1469 р. – у Нідерландах, у 1470 р. – у Франції (наприкінці ХV ст. налічу-валося близько 50 друкарень), у 1473 р. – в Угорщині, у 1470 р. – в Іспанії, у 1476 р. – у Польщі.

Приблизно за 40 років у 260 містах Європи відкрилося понад 1 тис. друкарень, які випустили близько 40 тис. видань загальним накладом 10-12 млн прим.

Перші книги, видані в Європі до 31 грудня 1500 р., називають інкунабулами 63.

На Русі в 1564 р. першодрукар Іван Федоров 64 разом із Петром Мстиславцем випускають першу друковану книгу – «Апостол» 65.

З цього часу тут бере початок політична й ідеологічна боротьба. Іван Грозний веде боротьбу проти непокірного бояр-ства не тільки за допомогою опричників, але й використовуючи могутність друкованого слова. Особливо підтримували книго-друкування Борис Годунов і патріарх Іов.

На відміну від західних країн, де господарювала приватна ініціатива, видавництво книжок на Русі стало державною моно-полією. Першими друкованими виданнями були книги релігій-ного змісту, але у І чв. ХVІ ст. з’являються й світські видання.

Америка. Поява першого друкарського верстата у північ-ноамериканських колоніях відноситься до 1638 р. Ця подія відбулася в Новій Англії, де в 1636 р. у Кембріджі (штат Маса-чусетс) було відкрито Гарвардський коледж і виникла потреба у власній друкарській продукції.

Першою друкованою книгою, що з’явилася в 1640 р. на території британських колоній у Північній Америці, стала «Повна книга псалмів, благочестиво перекладена на англій-ський розмір», над створенням якої працювали Річард Мезер, Джон Елліот та інші автори-пуритани.

Таким чином, друковане слово стало першим засобом масової інформації й обумовило появу «типографської й інду-стріальної людини».

3.3. Передвісники періодичних видань
Культура Відродження сприяла формуванню інтересу до всього нового. Європейські міста з їхнім активним життям, роз-виненою торгівлею й ремеслами були дуже зацікавлені в роз-повсюдженні новин, у першу чергу – комерційних і політичних.

Головними носіями новин стали купці, адже не існувало ніякої регулярної інформації, лише час від часу в тому чи іншому місті з’являлися люди, від яких місцеві жителі могли довідатися про події в інших країнах Європи.

Періодом розквіту рукописної газети є ХVІ ст. Необхід-ність одержання оперативної інформації в різних галузях життя привела до появи інформаційних листків, які повідомляли про проведення ярмарків, кон’юнктуру цін тощо.


      1. Рукописні газети Італії: «аввізі» 

У ІХ–ХVІ ст. Венеція була головним центром торгівлі між Західною Європою і Сходом, а також морським портом Європи, що й зробило її місцем, куди стікалася інформація з усього світу.

У Венеції з’явилися попередники друкованих видань – рукописні газети. Слово «газета» 66, що ввійшло до більшості європейських мов, походить від назви стародавньої дрібної венеційської монети ХVІ ст., якою читачі платили за листок з інформацією, що розповсюджувався у Венеції. Згодом назву грошової одиниці було перенесено на листок новин, у результаті з’явився один з перших термінів журналістики – газета.

Венеційські рукописні газети мали назву «аввізі» 67. Пер-ший комплект, що дійшов до нас, датується 1566 р. Ці газети були тижневими. Вони являли собою листи, складені удвоє й заповнені від руки з чотирьох боків. Інформація, яка подавалася в них, містила новини про різні події, що відбувалися в Італії (крім самої Венеції) та за її межами. Короткі новинні блоки, в основному політичного характеру, торговельні відомості, пові-домлення про придворне життя, події в інших містах розділялися абзацами, де своєрідним заголовком виступали назви міста або країни і дата події, що відбулася.

Не збереглося достатньої інформації про перших журна-лістів, які створювали венеційські aввізi, але є свідчення про те, що у Венеції існував цех професійних збирачів новин – «аввіза-торів» 68, однак наприкінці XVI – поч. XVII ст. цю професію не вважали престижною.

Венеційські газети мали досить значне поширення як в Італії, так і по всій Європі.




      1. Рукописні газети Німеччини

Попередники німецьких газет – «листи-новини», або «листи-газети», які розповсюджувалися ще у давні часи в Римі. Часто в таких листах розміщувалися політичні новини. Листи з помітками «Терміново!» доставлялися поважним особам.

Появі аналогічних видань у Німеччині сприяли венеційські газети, досвід яких використали представники аугсбургського банкірського будинку Фуггерів 69.

Фінансова імперія Фуггерів, що мала інтереси в багатьох країнах Європи і кредитувала європейських монархів, мала добре розгалужену мережу торговельних агентів у промислових центрах Європи. Ці агенти одночасно служили й кореспондентами, збираючи для Фуггерів інформацію ділового, політичного й загального характеру. Такі повідомлення, певним чином скомпоновані й старанно переписані, стали так званими «фуггер-газетами» («Fugger-zeitungen») банкірського будинку Фуггерів і розповсюджувалися в Європі у 1568 – 1605 рр.70

Рукописні газети Фуггерів не продавалися вільно, а поста-чалися тільки обраному колу, куди входили члени родини Фуггерів і клієнти банкірського будинку. Замкнутий характер поширення фуггерівських «газет» викликає сумніви стосовно того, чи можна їх вважати попередниками перших європейських газет, адже однією з характерних ознак останніх є вільний доступ до їх одержання. Однак сам феномен довгостроковості існування «фуггер-газет», безсумнівно, заслуговує на увагу.

В епоху Відродження велике поширення мали рукописні інформаційні листки, названі Лютером «летючими листками». Власники друкарень передруковували найцікавіші з них на верстатах і продавали на ярмарках. Писали в «летючих листках» головним чином про релігійні суперечки, політичні події, епі-демії, всілякі «дива», катастрофи, зцілення тощо. Цінувалася інформація, а не аналіз подій.

Уже на тій стадії розвитку журналістики найважливішою умовою комерційного успіху став елемент сенсаційності. Стиль і особистість автора не вважалися значущими елементами журналістської творчості, мова «летючих листків» була примітивною.

Розповсюджувалися також листки-фейлетони – паскві-лі 71, які зберегли свою родову спорідненість із епістолярними жанрами «відкритих листів».

Австрієць Михайло фон Айтцинг, якого дослідники вва-жають засновником німецької преси 72, вирішив систематизу-вати всю уривчасту інформацію про перипетії знаменитої Кельнської суперечки, що доходила до читачів через рукописні листки новин.

Айтцинг виклав суть справи й історію її розвитку в кількох статтях і зібрав їх в одну брошуру під назвою «Відомості історії» («Relatio Historica»). Брошуру було видрукувано в кельнській друкарні й розпродано на ярмарку у Франкфурті. Видання мало шалений успіх, який підбадьорив Айтцинга, і він продовжив свою журналістську діяльність. Тепер видавець писав уже не тільки про Кельнський з’їзд, але й про інші політичні події. Так, брошура Айтцинга 1588 р. уже являла собою огляд сучасних політичних подій.

Видання такого типу виходили регулярно (двічі на рік) напередодні ярмарків до 1593 р., а з 1594 до 1597 р. – щорічно й одержали іншу назву – «Ярмаркові відомості». Чітка періо-дичність і суспільно-політичний зміст впритул наблизили їх до газети.

Айтцинг мав багато послідовників. «Ярмаркові відомості» почали поширюватися по всій Німеччині. Серед їхніх видавців – священик Конрад Лаутенбах (псевдонім Якобус Франкус) і Маурер.

Про історію виникнення й долі попередників німецької преси детальну інформацію дає Г. Ф. Вороненкова.
История немецкой журналистики констатирует, что вначале появились рукописные газеты, которые продолжали существовать и после появления печатных. Их предшественниками были «письма-но-вости», или «письма-газеты», а также листовки, уже тогда использо-вавшие графические средства. По заключению историков, листовки были удобны для массы неграмотных людей, так как содержали рису-нок и небольшой текст, как правило, религиозного характера. С помо-щью листовок формировалось общественное мнение относительно разных событий.

<…> Письмо, будучи средством коммуникации и удобной фор-мой информации, играло главную роль в отношениях между людьми и использовалось для передачи личных, деловых или политических но-востей. «Письмо-новость» называлось в древние времена «письмами-газетами» (acta diurma), и это их значение сохранялось до XIX в. «Письма-газеты» готовились в Риме и рассылались при помощи государственной почты и частных почтмейстеров в различные провин-ции Священной Римской империи. По сути, они представляли собой ежедневные бюллетени новостей.

<…> В XII–XIII вв. вместе с развитием духовенства возникло и стало развиваться мирское рыцарское сословие. Возможность принад-лежать к нему стала целью низших сословий, горожан и поселян. Считается, что под непосредственным влиянием рыцарства стала развиваться национальная литература, языком которой был народный, а авторами этих произведений – рыцари. Частью ее является творче-ство немецких миннезингеров, служившее определенным политическим убеждениям.

В XIV и XV вв. нарастал кризис феодальной системы Римской империи германской нации <…>. В этот смутный период значитель-ного расцвета достигли немецкие города, славившиеся успехами в торговле и ремеслах. С их развитием связано и появление будущей прессы <…>. Кёльн играл большую роль в политической жизни Германии. Большая часть его горожан занималась торговлей. Они образовывали «товарищества», из которых избирались присяжные в городской суд. В 1112 г. была создана торговая гильдия (т.е. сообщество, члены которого были связаны взаимной присягой), называемая «цехом богачей». Около 1200 г. во главе города был городской совет.

В кёльнском торговом регионе слово «газета» в значениях «со-общение о каком-то событии», «объявление», «новость», «послание» употребляется уже в 1300 г. К середине XIII в. в развитие этого типа коммуникации значительный вклад внесли купцы. Первые письма-газеты датируются в Германии 1443 г. В архиве Национального музея Нюрнберга сохранились письма из переписки купца и космографа Михаэля Бехайма. В письме Бехайма, датированном 9 января того же года, содержится такая информация: «Папа Римский с большой свитой выехал из Флоренции в Рим».

Настоящим «письмом-газетой» немецкие историки называют послание Валентина Фернандеса из Лиссабона нюрнбергскому купцу Штефану Габлеру. Это письмо датировано 26 июня 1510 г. На шести страницах убористым почерком автор, наряду с некоторыми торго-выми новостями из Индии, описывает опасные приключения порту-гальских путешественников в Ост-Индии. Для торговцев была важна не только экономическая, но и политическая информация, например о войнах, восстаниях, беспорядках и т.д.

Развитию письменной коммуникации способствовало и распро-странение университетов. К началу XVI в. в крупнейших городах Германии существовало девять университетов <…>.

«Письма-газеты» активно использовали ученые, чиновники и служащие, а также князья. Уже тогда существовали «письма-газеты» нескольких типов. Вначале ученые с помощью писем искали контакты с коллегами, а затем стали использовать этот вид коммуникации для обмена новостями и опытом. Постепенно такая переписка приняла систематический характер. Нередко к письмам прилагались записки, носившие характер приложений и даже комментариев. В них, как правило, содержались последние новости, но отнюдь не торгово-экономического характера, а прежде всего – сообщения с театра воен-ных действий, информация о политических и религиозных событиях, а также о научных открытиях. Некоторые немецкие исследователи называют эти приложения-записки «новой газетой» – «нойе цайтунг» (Neue Zeitung), которая предшествовала возникновению более позд-него типа изданий, появившихся в начале XVI в. Так, газета «Neue Zeitung von Rom» – «Нойе цайтунг фон Ром» («Новая газета из Рима») сообщала в 1527 г. о взятии Рима войсками Карла V.

Первое издание с использованием слова «газета» в заголовке появилось в 1502 году – «Newe Zeytung von orient und affgange». Кня-зья и торговые дома содержали платных корреспондентов в разных городах – центрах торговли. Они собирали новости и отправляли свое-му хозяину пакеты с информацией. В Государственном архиве земли Нижняя Саксония в Ганновере хранятся такие материалы, собранные агентами и рассказывавшие о новостях из канцелярии земли Браунш-вейга-Лунебурга. Эти материалы показывают, что новости уже тогда были интернациональными. Более того, они распространялись далее на немецком, французском, итальянском и голландском языках 73.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет