ПРОЦЕДУРА ВИПРОБУВАННЯ ТА ЗАТВЕРДЖЕННЯ

До процедури випробування та затвердження застосовується частина І.

1. 
   До заявки на затвердження, що подається виробником або його вповноваженим представником, додаються такі дані й документи, а також зразки ліхтарів та їх допоміжних пристроїв, якщо такі є:
   

1. 
   тип вогню (приміром, сильний)
   
2. 
   торгова марка та опис типу ліхтаря, його джерела світла та допоміжних пристроїв, якщо такі є;
   
3. 
   для електричних сигнальних ліхтарів – напруга живлення ліхтарів залежно від їх призначення;
   
4. 
   специфікації із зазначенням усіх характеристик та можливостей;
   
5. 
   стислий технічний опис, в тому числі матеріали, з яких виготовлений зразок ліхтаря, та схема проводки зі стислим технічним описом, якщо включені допоміжні пристрої ліхтаря, які можуть впливати на його роботу;
   
6. 
   для зразків ліхтарів та, за необхідності, для їх допоміжних пристроїв – дві копії:
   

1. 
   інструкції з настроювання чи закріплення з даними про джерело світла та пристрій кріплення чи тримальний пристрій;
   
2. 
   схеми з розмірами та назвами й описами типів, необхідними для ідентифікації випробуваного зразка та ліхтарів, встановлених на судні та їх допоміжних пристроїв, якщо такі є;
   
3. 
   інших документів, як-от креслення, переліки деталей, схеми проводки, інструкції з експлуатації та фотознімки, що стосуються або можуть стосуватися усіх важливих частин, зазначених у главах 1-3 цих умов випробування та затвердження, якщо вони необхідні для підтвердження відповідності ліхтарів, що виробляються, випробуваному зразку. Особливо важливими є такі дані та креслення:
   

• 
  повздовжній розріз, де показані деталі структури фільтра, та профіль джерела живлення (лампи накалювання), а також розташування кріплення,
  
• 
  переріз ліхтаря посередині до фільтра, де показані деталі компоновки джерела світла, фільтр, оптичне скло, якщо таке є, та кут горизонтального розсіювання для секторних вогнів,
  
• 
  вид ззаду для секторних вогнів, з деталями тримача чи кріплення;
  

4. 
   дані про допустимі відхилення від розмірів для джерел світла, фільтрів, оптичних стекол, пристроїв кріплення чи тримальних пристроїв, що виробляються серійно, та про джерело світла, що знаходиться у ліхтарі, відносно фільтра;
   
5. 
   дані про горизонтальну силу світла джерел, що виробляються серійно, за номінальної напруги;
   
6. 
   дані про допустимі відхилення при серійному виробництві для кольорових стекол стосовно кольору та прозорості стандартного освітлювача А (2856 К) або типу світла від відповідного джерела світла.
   

2. 
   Заявка має супроводжуватися двома зразками, готовими для користування, кожен з 10 джерелами світла на кожну номінальну напругу та, за необхідності, п’ятьма кольоровими фільтрами кожного сигнального кольору, разом з пристроєм кріплення чи тримальним пристроєм.
   

2. 
   Зразок має відповідати в усіх відношеннях передбачуваним моделям, що вироблятимуться серійно. Він має бути оснащений усіма допоміжними пристроями, необхідними для його закріплення та утримування у нормальній робочій позиції, в якій він використовуватиметься на судні відповідно до його призначення. Деякі допоміжні пристрої можуть бути відсутні, якщо орган з проведення випробувань не заперечує.
   
3. 
   На вимогу мають бути надані додаткові зразки, документи та дані.
   
4. 
   Документи подаються мовою країни органу з проведення випробування та затвердження.
   
5. 
   Якщо заявка на затвердження подається для додаткового пристрою, частини 1-5 застосовуються з відповідними змінами, з усвідомленням того, що додаткові частини можуть бути затверджені лише у поєднанні із затвердженими ліхтарями.
   
6. 
   Секторні вогні надаються як повний комплект.
   

1. 
   Для випробувань нової чи перетвореної версії затвердженого ліхтаря чи допоміжного пристрою необхідно встановити, чи задовольняє зразок вимоги цих умов випробування й затвердження та чи відповідає він документам, зазначеним у пункті (f) частини 1 статті 4.02.
   
2. 
   Випробування для затвердження грунтується на умовах, що мають місце на суднах. Це випробування охоплює усі джерела світла, оптичні стекла та допоміжні пристрої, які мають бути надані та які призначені для сигнальних ліхтарів.
   
3. 
   Фотометричне та кольорометричне випробування проводяться за номінальної напруги.
   

4. 
   Частини чи допоміжні пристрої випробовуються лише з тим типом ліхтаря, для якого вони призначені.
   
5. 
   Випробування, проведені іншими компетентними органами, можуть бути прийняті як підтвердження відповідності вимогам глави 3, за умови, що вони визнані рівноцінними випробуванням, встановленим у цьому Доповненні.
   

1. 
   Затвердження сигнальних ліхтарів грунтується на статтях 4.01-4.05 частини І.
   
2. 
   Для ліхтарів та допоміжних пристроїв, що виробляються чи вироблятимуться серійно, затвердження може бути видане заявнику після випробування за рахунок заявника, якщо заявник гарантує, що права, які випливають із затвердження, використовуватимуться належним чином.
   
3. 
   У разі затвердження видається сертифікат затвердження, зазначений у статті 4.03 частини І, відповідного типу ліхтаря, та присвоюється маркування затвердження відповідно до статті 4.05 частини І.
   

4. 
   Затвердження може бути надане на обмежений період часу та на відповідних умовах.
   
5. 
   Зміни та доповнення до затвердженого ліхтаря слід погоджувати з органом з проведення випробувань.
   
6. 
   Якщо затвердження ліхтаря скасовується, заявника повідомляють про це безпосередньо.
   
7. 
   Один зразок кожного затвердженого типу ліхтаря залишається в органа з проведення випробувань, який його затвердив.
   

1. 
   Дія затвердження припиняється по закінченні встановленого періоду або при його анулюванні чи скасуванні.
   
2. 
   Затвердження може бути анульоване, якщо:
   

• 
  умови для його видачі вже не існують,
  
• 
  умови випробування та затвердження вже не задовольняються,
  
• 
  ліхтар не відповідає затвердженому зразку,
  
• 
  встановлені умови не виконуються, або
  
• 
  власник затвердження виявився ненадійним.
  

3. 
   Якщо виробництво затвердженого типу сигнального ліхтаря припиняється, орган з проведення випробувань, який видав затвердження, невідкладно повідомляють про це.
   
4. 
   Скасування чи анулювання затвердження означає те, що використання присвоєного номеру затвердження заборонене.
   
5. 
   Після припинення дії затвердження сертифікат подається для анулювання органу з проведення випробувань, який видав його.
   

1. 
   Випробування на захищеність від бризок води та пилу
   

1. 
   Має бути гарантований тип захисту ліхтаря за класифікацією ІР 55 частини 1 публікації ІЕС 598.
   

Перша цифра 5 означає захист від пилу. Це означає: повний пилонепроникний захист компонентів під напругою та захист від шкідливих відкладень пилу. Проникнення пилу запобігається не в повній мірі.

Друга цифра 5 означає захист від бризок води. Це означає, що водний струмінь, що спрямовується на ліхтар з будь-якого напрямку, не має шкідливого впливу на нього.

2. 
   Захищеність зразка від бризок води оцінюється таким чином: захищеність вважається належною, якщо будь-яка вода, що проникла всередину, не чинить шкідливого впливу на роботу зразка.
   

2. 
   Випробування у вологому середовищі
   

1. 
   Мета та застосування
   

Така конденсація у випадку незакритих компонентів є подібною до дії відкладення пилу або плівки гігроскопічної солі, що утворюється в процесі роботи.

Наведена нижче специфікація грунтується на частині 2-30 публікації ІЕС 68, а також пунктах (а) та (b) частини 10 статті 3.01. Додаткову інформацію можна знайти у зазначеній публікації.

Компоненти та групи компонентів, що подаються незакритими для затвердження як типові моделі, випробовуються у незакритому стані, або, якщо це неможливо, зважаючи на природу компонентів, із забезпеченням їх пристроями мінімального захисту, що їх заявник вважає необхідними для використання на судні.

2. 
   Проведення
   

1. 
   Це випробування проводять у випробувальній камері, де, за необхідності за допомогою пристрою циркуляції повітря, температура та вологість підтримуються на практично однаковому рівні в усіх точках. Рух повітря не має помітно охолоджувати зразок, що випробовується, але має бути достатнім для забезпечення заданих значень температури та вологості повітря безпосередньо біля нього.
   

2. 
   Зразок не має піддаватися дії теплового випромінювання при нагріванні камери.
   
3. 
   Зразок безпосередньо перед випробуванням не повинен працювати протягом такого часу, щоб температура усіх його частин знизилася до навколишньої температури.
   
4. 
   Зразок поміщають у випробувальну камеру за навколишньої температури + 25 ± 10°С, що відповідає температурі, за якої його зазвичай використовують на судні.
   
5. 
   Камеру закривають. Температуру повітря встановлюють на рівні - 25 ± 3°С, відносну вологість – на рівні 45-75%, і ці умови підтримують до охолодження зразка до цієї температури.
   
6. 
   Відносну вологість повітря підвищують до мінімум 95% протягом максимум однієї години, температура повітря при цьому залишається незмінною. Це підвищення може мати місце впродовж останньої години температурного кондиціювання зразка.
   
7. 
   Температуру повітря у камері поступово підвищують до + 40 ± 2°С протягом 3 ± 0,5 год. При цьому відносну вологість повітря підтримують на рівні не менше 95%, та не менше 90% впродовж останніх 15 хвилин. По мірі зростання температури зразок зволожується.
   
8. 
   Температуру повітря підтримують на рівні + 40 ± 2°С протягом 12 ± 0,5 год, починаючи з початку стадії 7, а відносну вологість повітря – на рівні 93 ± 3%. Впродовж перших 15 та останніх 15 хвилин періоду, коли температура становить + 40 ± 2°С, відносна вологість повітря може складати від 90% до 100%.
   
9. 
   Температуру повітря знижують до + 25 ± 3±°С протягом трьох-шести годин. Відносну вологість повітря при цьому постійно підтримують на рівні понад 80%.
   
10. 
    Температуру повітря підтримують на рівні + 25 ± 3°С протягом 24 годин з початку стадії 7, відносна вологість повітря при цьому постійно залишається на рівні понад 95%.
    
11. 
    Повторюють стадію 7.
    
12. 
    Повторюють стадію 8.
    
13. 
    Не раніше ніж через 10 годин після початку стадії 12 вмикають обладнання для кондиціювання повітря навколо зразка. Після отримання кліматичних даних, зазначених виробником, зразок включають в роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.
    
14. 
    Після проходження часу, необхідного для виходу на нормальний режим роботи відповідно до інструкції виробника, перевіряють функції та фіксують робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні. Якщо для цієї потреби камеру необхідно відкрити, її після цього якнайшвидше закривають.
    

15. 
    Протягом одного-трьох годин, коли зразок працює, температуру повітря знижують до навколишньої температури, з допустимим відхиленням ± 3°С, а відносну вологість повітря – до менше 75%.
    
16. 
    Камеру відкривають, і зразок піддають дії нормальних температури та вологості навколишнього повітря.
    
17. 
    Через 3 години, після випаровування усієї вологи, яка була наявна на зразку, знову контролюють функції зразка та фіксують робочі дані, що мають важливе значення для його використання на судні.
    
18. 
    Проводять візуальний огляд зразка. Відкривають корпус зразка і оглядають його внутрішню частину на предмет наявності будь-яких наслідків кліматичного випробування та залишкового конденсату.
    

3. 
   Результати, що мають бути одержані
   

1. 
   Зразок має нормально функціонувати в умовах, встановлених для стадій 12-18. Не має спостерігатися жодного погіршення.
   
2. 
   Робочі дані для стадій 12 та 18 мають знаходитися в межах допустимих відхилень для зразка, встановлених на підставі цих умов випробування й затвердження.
   
3. 
   Всередині ліхтаря не повинно бути корозії чи залишкового конденсату, який, внаслідок тривалої дії високої атмосферної вологості, може спричинити його несправність.
   

3. 
   Випробування низькими температурами
   

1. 
   Мета
   

2. 
   Проведення
   

1. 
   Це випробування проводять у випробувальній камері, де, за необхідності за допомогою пристрою циркуляції повітря, температура підтримується на практично однаковому рівні в усіх точках. Вологість повітря має бути достатньо низькою для забезпечення незволоження зразка через конденсацію на будь-якій зі стадій.
   
2. 
   Зразок поміщають у випробувальну камеру за навколишньої температури + 25 ± 10°С, що відповідає температурі, за якої його зазвичай використовують на судні.
   
3. 
   Температуру у камері знижують до - 25 ± 3°С зі швидкістю не більше 45°С/год.
   
4. 
   Температуру у камері підтримують на рівні - 25 ± 3°С до досягнення зразком температурної рівноваги плюс протягом ще принаймні 2 годин.
   
5. 
   Температуру у камері підвищують до 0 ± 2°С за швидкістю не більше 45°С/год.
   

6. 
   Протягом останньої години стадії 4 у кліматичному класі Х зразок вводять в роботу відповідно до інструкції виробника, за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%. Джерела тепла, що містяться у зразку, мають функціонувати.
   

7. 
   Температуру у камері підвищують до навколишньої температури зі швидкістю не більше 45°С/год.
   
8. 
   Після досягнення зразком температурної рівноваги камеру відкривають.
   
9. 
   Знову перевіряють функції зразка та фіксують робочі дані, що мають важливе значення для його використання на судні.
   

3. 
   Результати, що мають бути одержані
   

Робочі дані на стадіях 7 та 9 мають знаходитися в межах допустимих відхилень для зразка, встановлених на підставі цих умов випробування й затвердження.

4. 
   Випробування високими температурами
   

1. 
   Мета та застосування
   

2. 
   Проведення
   

1. 
   Випробування проводять у випробувальній камері, де, за необхідності за допомогою пристрою циркуляції повітря, температура підтримується на практично однаковому рівні в усіх точках. Рух повітря не повинен помітно охолоджувати зразок, що випробовується. Зразок не має бути підданій дії теплового випромінювання при нагріванні камери. Вологість повітря має бути достатньо низькою для забезпечення незволоження зразка через конденсацію на будь-якій зі стадій.
   
2. 
   Зразок поміщають у випробувальну камеру за температури + 25 ± 10°С, що відповідає температурі, за якої його зазвичай використовують на судні. Зразок вводять у роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.
   

3. 
   Температуру повітря у камері підвищують до випробувальної температури, зазначеної у пункті (а) частини 10 статті 3.01 зі швидкістю не більше 45 °С/год.
   
4. 
   Температуру повітря підтримують на рівні випробувальної температури до досягнення зразком температурної рівноваги плюс протягом ще двох годин.
   

5. 
   Температуру знижують до рівня навколишньої температури протягом не менше однієї години. Потім камеру відкривають.
   

3. 
   Результати, що мають бути одержані
   

5. 
   Випробування вібрацією
   

1. 
   Мета й застосування
   

Вплив на функціонування стосується безпосередньо роботи та робочих даних зразка. Він може бути пов’язаний із впливом на конструкцію.

Наведена нижче специфікація грунтується на частині 2-6 публікації ІЕС та пункті (е) частини 10 статті 3.01. Значення, що відхиляються від значень, наведених у згаданих вище положеннях, позначені зірочкою (*). Додаткову інформацію можна знайти у частині 2-6 публікації ІЕС 68.

Вимоги випробування:

Випробування має проводитися із застосуванням синусоїдальних вібрацій з наведеними нижче частотою й амплітудою:

	Нормальні	Екстремальні
	Випробування у різних середовищах
Клас вібрації V: Частота Амплітуда Частота Амплітуда прискорення	2-10 Гц ± 1,6 мм 10-100 Гц ± 7м/с2	2-13,2 Гц* ± 1,6 мм 13,2-100 Гц* ± 11 м/с2

Випробування за екстремальних навколишніх умов, у принципі, має проводитися першим. Якщо робочі дані знаходяться у межах допустимих відхилень, застосовних за нормальних навколишніх умов, випробування за нормальних навколишніх умов проводити необов’язково.

Зразки, призначені для використання у поєднанні з амортизуючими пристроями, слід випробувати у поєднанні з такими пристроями. Якщо, у виняткових випадках, немає можливості випробувати амортизуючі пристрої, призначені для нормальної роботи, зразки випробовують без амортизуючих пристроїв, а напруги при цьому змінюють з урахуванням дії амортизуючого пристрою.

Випробування без амортизуючих пристроїв також є прийнятним для визначення характеристичних частот.

Випробування вібрацією має проводитися по трьох основних напрямках, перпендикулярних один одному. Для зразків, які через особливості своєї конструкції можуть піддаватися особливим напругам при вібрації під косим кутом до основних напрямків, випробування також має проводитися по напрямках особливої чутливості.

2. 
   Проведення
   

1. 
   Випробувальний пристрій
   

• 
  Основний рух має бути синусоїдальним та таким, щоб точки закріплення зразка рухалися здебільшого по фазі та уздовж паралельних ліній.
  
• 
  Максимальна амплітуда бокового руху будь-якої точки закріплення не має перевищувати 25% встановленої амплітуди основного руху.
  
• 
  Відносна значимість паразитної вібрації, що визначається за формулою
  

де а₁ – ефективне значення прискорення, зумовленого частотою, що застосовується,

а_tot – ефективне значення загального прискорення, в тому числі а₁, що визначається за частоти < 5000 Гц,

не повинна перевищувати 25% у точці закріплення, прийняту за контрольну точку для визначення прискорення.

• 
  Амплітуда вібрації не повинна відрізнятися від теоретичного значення більше ніж на:
  

± 25% у будь-якій іншій точці закріплення.

Для визначення характеристичних частот має бути забезпечена можливість коригування амплітуди вібрації малими кроками у проміжку від нуля до теоретичного значення.

• 
  Частота вібрації не повинна відрізнятися від теоретичного значення більше ніж на:
  

± 20% для частот від 0,25 Гц до 5 Гц,

± 1 Гц для частот від 5 Гц до 50 Гц,

± 2% для частот понад 50 Гц.

Для порівняння характеристичних частот має бути забезпечена можливість їх коригування на початку та по закінченні випробування вібрацією у межах:

± 0,05 Гц для частот до 0,5 Гц,

± 10% ± 0,5 Гц для частот до 5 Гц,

± 0,5 Гц для частот від 5 Гц до 100 Гц,

± 0,5% для частот понад 100 Гц.

Для сканування частоти має бути забезпечена можливість постійної та експонентної зміни частоти вібрації в обох напрямках між нижньою та верхньою межами частотних діапазонів, зазначених у частині 5.1, зі швидкістю сканування 1 октава/хв ± 10%.

Для визначення характеристичних частот має бути забезпечена можливість довільного зниження швидкості зміни частоти вібрації.

2. 
   Перший огляд, закріплення та введення в роботу
   

Зразок закріплюють на вібраційному столі відповідно до типу кріплення, передбаченого для встановлення на судні. Зразки, функціонування та робочі характеристики яких під впливом вібрації залежать від їх позиції відносно вертикалі, слід випробовувати у нормальній робочій позиції. Кріплення та пристрої, що використовуються для закріплення, не повинні помітно змінювати амплітуду та рухи зразка у частотному діапазоні, що використовується при випробуванні.

Зразок вводять у роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.

Після проходження часу, необхідного для виходу на нормальний режим роботи, перевіряють функції та фіксують робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні.

2. 
   Попередній контроль робочих характеристик при підданні дії вібрації
   

Частотний цикл здійснюється за допомогою вібраційного стола таким чином, щоб частотний діапазон, зазначений у частині 5.1, з його відповідними амплітудами охоплювався від найнижчої частоти до найвищої та зворотно, за швидкістю одна октава на хвилину. За зразком під час цієї операції спостерігають за допомогою належних засобів вимірювання та візуально, використовуючи за необхідності стробоскоп, щоб виявити будь-які робочі проблеми, зміни робочих даних та механічні явища, як-от вібрація через резонанс та шуми, що виникають на конкретних частотах. Ці частоти називають «характеристичними».

За необхідності для визначення характеристичних частот та впливів вібрації зміну частоти знижують, припиняють чи реверсують, а амплітуду вібрацій зменшують. Під час поступової зміни робочих даних необхідно почекати досягнення кінцевого значення, підтримуючи при цьому частоту вібрації, але не більше п’яти хвилин.

Під час сканування частоти фіксуються принаймні частоти та робочі дані, що мають важливе значення для використання на борту, а також усі характеристичні частоти та їх вплив, для потреб порівняння на стадії 7.

Якщо реакцію зразка на механічні вібрації не можна визначити належним чином під час роботи, має бути проведене додаткове випробування на вібрацію без під’єднання зразка.

Якщо під час сканування частоти робочі дані помітно перевищують допустимі відхилення, робота переривається у неприйнятний спосіб або конструкційні резонансні вібрації можуть спричинити руйнування, випробування може бути перервано.

2. 
   Випробування перемикальних функцій
   

Зразок піддають дії вібрації у частотних діапазонах, зазначених у частині 5.1, з кроками зміни частоти відповідно до послідовності Е-12 (¹⁸) та відповідними амплітудами. На кожному частотному кроці усі перемикальні функції, що можуть бути чутливими до вібрації, в тому числі, за необхідності, вмикання та вимикання, здійснюються принаймні двічі.

Перемикальні функції також можна випробовувати за частот, що знаходяться між значеннями послідовності Е-12.

2. 
   Розширене випробування
   

Якщо зразок працює як описано для стадії 2, його піддають п’яти циклам, під час яких частотний діапазон, зазначений у частині 5.1 як такий, що спричиняє напругу, з відповідними амплітудами охоплюється кожен раз з найнижчої частоти до найвищої та зворотно, зі швидкістю одна октава на хвилину.

Після п’ятого циклу вібраційний стіл може бути зупинений, випробовуються функції та фіксуються робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні.

2. 
   Розширене випробування з фіксованою частотою
   

Якщо зразок працює як описано для стадії 2, для кожної відповідної резонансної частоти його піддають двогодинній вібрації з амплітудою, передбаченою випробуванням за екстремальних навколишніх умов, та відповідною частотою як зазначено у частині 5.1; при цьому напрямок вібрації є таким, за якого при звичайному використанні на відповідні частини діє максимальна напруга. За необхідності частоту, що застосовується, слід підкоригувати, щоб резонансна вібрація тривала не менше 70% максимальної амплітуди, або ж слід зробити так, щоб частота постійно змінювалася у проміжку між двома значеннями – 2% нижче та 2% вище резонансної частоти, що спостерігалася спочатку, зі швидкістю не менше 0,1 та не більше 1 октава на хвилину. Під час дії вібраційної напруги контролюють функції зразка до виникнення несправності внаслідок відокремлення чи зміщення механічних частин або розриву електричного з’єднання чи короткого замикання.

Зразки, для яких проведення цієї стадії випробування є важливим у вимкненому стані, можуть бути випробувані у цьому стані, за умови, що механічна напруга на відповідні частини є меншою, аніж за нормального використання.

2. 
   Кінцевий контроль робочих характеристик при підданні дії вібрації
   

Контроль робочих характеристик при підданні дії вібрації, зазначеної для стадії 3, повторюється з частотами й амплітудами, застосовуваними на цій стадії. Встановлені характеристичні частоти та встановлені впливи вібрації порівнюються з результатами стадії 3 для визначення будь-яких змін, що трапилися під час випробування вібрацією.

2. 
   Висновки
   

Нарешті, зразок оглядають візуально, щоб пересвідчитися, що він у бездоганному стані.

3. 
   Результати, що мають бути одержані
   

Під час та після випробування вібрацією не повинно виникнути жодного відчутного впливу вібраційної напруги, та, зокрема, не має спостерігатися ніякої різниці між характеристичними частотами, що мали місце на стадії 7, та значеннями, визначеними на стадії 3, та ніякої шкоди чи несправності внаслідок тривалої вібрації.

У випадку випробування за нормальних навколишніх умов робочі дані, зафіксовані на стадіях 3-8, мають знаходитися у межах допустимих відхилень, встановлених на підставі цих умов випробування й затвердження.

Під час випробування перемикальних функцій (стадія 4), не повинно трапитися несправності чи поломки при перемиканні.

6. 
   Прискорене випробування на стійкість до атмосферних впливів
   

1. 
   Мета та застосування
   

Відповідно до цієї публікації, прискорене випробування на стійкість до атмосферних впливів має на меті моделювання природних погодних умов за допомогою випробувального апарату за конкретних відтворюваних умов, щоб викликати швидкі зміни властивостей відповідних матеріалів.

Прискорене випробування проводиться у випробувальному апараті з фільтрованим випромінюванням від ксенонових ламп та періодичним дощуванням. Після піддання дії атмосферних явищ, сила якої визначається за добутком інтенсивності випромінювання та його тривалості, узгоджені властивості зразків порівнюють з властивостями зразків того самого походження, які не були піддані дії атмосферних явищ. Першими визначаються властивості, важливі для практичного використання, як-от колір, якість поверхні, стійкість до удару, міцність на розтягнення та твердість.

Для порівняння результатів після піддання зразків дії природних погодних умов приймають допущення, що зміна властивостей спричинена, зокрема, природним випромінюванням та одночасною дією кисню, води та тепла на відповідні матеріали.

Для прискореного випробування слід взяти до уваги те, що випромінювання у апараті є дуже подібним до природного випромінювання (див. публікацію ІЕС). Випромінювання від ксенонової лампи зі спеціальним фільтром моделює природне випромінювання.

Досвід показує, що за зазначених умов існує тісний зв’язок між стійкістю до атмосферних явищ в рамках прискореного випробування та стійкістю до природних погодних умов. Прискорене випробування, яке не залежить від місця, клімату та сезону, має перевагу над природними погодними умовами в тому, що воно є відтворюваним та дає змогу скоротити тривалість випробування, оскільки воно не залежить від чергування дня й ночі та чергування пір року.

2. 
   Кількість зразків
   

3. 
   Підготовка зразків
   

4. 
   Випробувальний апарат
   

Інтенсивність випромінювання на будь-який компонент поверхонь зразків, підданих йому, не повинна відрізнятися на більш ніж ± 10% від середнього арифметичного значення інтенсивності випромінювання на різні поверхні.

1. 
   Джерело випромінювання
   

Якщо використовуються ксенонові лампи з повітряним охолодженням, використане повітря, що містить озон, не має знов потрапити до випробувальної камери та повинно бути видалено окремо.

Згідно з дослідними даними, потік випромінювання від ксенонової лампи зменшується до 80% свого початкового значення після приблизно 1500 годин роботи; також після цього періоду помітно зменшується частка ультрафіолетового випромінювання порівняно з іншими формами випромінювання. Відтак, ксенонову лампу, яка пропрацювала приблизно 1500 годин, потрібно замінити (див. також дані виробника ксенонової лампи).

2. 
   Оптичні фільтри
   

Усі скляні фільтри слід періодично чистити, щоб не допустити будь-якого небажаного зниження інтенсивності випромінювання. Якщо подібність до природного випромінювання вже не досягається, фільтри необхідно замінити.

Стосовно належних оптичних фільтрів, має бути забезпечене дотримання даних виробника по випробувальному апарату. Після доставки випробувального апарату виробник має гарантувати його відповідність вимогам, встановленим у частині 6.4.

5. 
   Пристрій дощування та зволоження повітря
   

Баки, труби та розприскувачі для дистильованої чи повністю опрісненої води мають бути виготовлені з корозієстійких матеріалів. Відносна вологість повітря у випробувальній камері вимірюється за допомогою гігрометра, захищеного від розприскування та прямого випромінювання, та регулюється за допомогою гігрометра.

Якщо використовується повністю опріснена вода чи вода у замкненому контурі, існує ризик (як для випробування лаком) утворення відкладення на поверхні зразка або стирання поверхні речовинами, що знаходяться у суспензійному стані.

5. 
   Пристрій вентиляції
   

5. 
   Підставки для зразків
   

5. 
   Термометр чорної панелі
   

Не рекомендується залишати термометр у апараті впродовж усього випробування, зазначеного у частині 6.10. Достатньо вводити його у випробувальний апарат кожні 250 годин, на приблизно 30 хвилин, та таким чином визначати температуру чорної панелі у сухий проміжок циклу.

5. 
   Прилад для вимірювання опромінення
   

Продуктивність приладу для вимірювання опромінення визначається здебільшого тим, чи є датчик дуже стійким до атмосферних впливів та до старіння та чи має він належну спектральну чутливість до природного випромінювання.

Прилад для вимірювання опромінення може включати, приміром, такі частини:

1. 
   силіконовий фотоелемент як датчик випромінювання;
   
2. 
   оптичний фільтр, розташований перед силіконовим фотоелементом; та
   
3. 
   кулонометр, що вимірює добуток (одиниця виміру – С = А·с) сили струму, генерованого у фотоелементі пропорційно до інтенсивності випромінювання (одиниця виміру – А), та тривалості випромінювання (одиниця виміру – с).
   

Інтенсивність опромінення на поверхні зразків залежить від відстані до джерела випромінювання. Відтак, поверхні зразків мають знаходитися на тій самій відстані від джерела, що й датчик приладу для вимірювання опромінення. Якщо це не є можливим, значення опромінення, видане приладом для вимірювання опромінення, слід помножити на поправочний коефіцієнт.

10. 
    Проведення
    

1. 
   Зразки поміщають на підставки, щоб на їх задній поверхні не зібралася вода. Підставки для зразків мають спричиняти лише мінімально можливу механічну напругу. Щоб забезпечити максимально рівномірний розподіл опромінення та дощування, зразки під час випробування обертають зі швидкістю один-п’ять обертів на хвилину навколо системи «джерело-фільтр» та пристрою дощування. Зазвичай дії атмосферних впливів піддають один бік зразка. Залежно від застосовних положень публікації ІЕС, або як погоджено інше, їх дії можуть також бути піддані передня та задня поверхні одного зразка. У цьому випадку кожну з поверхонь піддають дії випромінювання аналогічної інтенсивності та дії дощування аналогічної інтенсивності.
   

2. 
   Температуру чорної панелі у точці знаходження зразків у сухий проміжок встановлюють та регулюють у відповідності до публікацій ІЕС, застосовних до такого обладнання. Якщо не погоджено інше, середню температуру чорної панелі необхідно підтримувати на рівні + 45°С. Середня температура чорної панелі означає середнє арифметичне значення температури чорної панелі станом на кінець сухого проміжку. У сухий проміжок допускається місцеве відхилення на ± 5°С, та на ± 3°С у граничних випадках.
   

3. 
   Зразки, встановлені на підставки, та датчик приладу для вимірювання опромінення, зазначеного у частині 6.9, рівномірно піддають дії випромінювання та дощування за циклом, визначеним нижче, який потім повторюють:
   

Сухий проміжок: 17 хвилин

Відносна вологість повітря у сухий проміжок має становити від 60% до 80%.

11. 
    Тривалість та процедура випробування
    

Випробування на стійкість до атмосферних впливів рекомендується проводити з одним та тим самим зразком (у випадку випробування без руйнування на предмет можливих змін властивостей, як-от випробування на стійкість до атмосферних впливів) або з кількома зразками (у випадку випробування з руйнуванням, як-от випробування на стійкість до удару) за різного ступеня опромінення, який узгоджується. Відтак, під час випробування на стійкість до атмосферних впливів можна встановити розвиток змін властивостей обладнання.

11. 
    Оцінка
    

Ці зразки та зразки, що використовуються для порівняння, зазначені у частинах 6.2 та 6.3, оглядають для визначення властивостей у відповідності до вимог, наведених у частинах 1 та 2 статті 2.01 та частині 12 статті 3.01.

7. 
   Випробування на стійкість до соленої води та атмосферних впливів
   

1. 
   Мета та застосування
   

У ньому можуть бути задіяні лише зразок або зразки матеріалів, що використовуються.

Наведені нижче специфікації грунтуються на частині 2-52 публікації ІЕС 68. Додаткову інформацію можна знайти у цій публікації.

2. 
   Проведення
   

1. 
   Випробувальний пристрій
   

• 
  матеріали випробувальної камери та розпилювача не повинні впливати на корозійну дію сольового туману,
  
• 
  всередині випробувальної камери має розпилюватися дрібний, однорідний, вологий, густий туман; на розподіл не повинні впливати завихрення чи наявність зразка. Струмінь не має безпосередньо торкатися зразка. Краплі, що утворюються на внутрішніх поверхнях камери, не повинні потрапляти на зразок;
  
• 
  випробувальна камера має належним чином вентилюватися, а вентиляційний отвір має бути захищений від раптових змін напрямку руху повітря, щоб не допускати утворення сильного повітряного потоку у камері;
  
• 
  сольовий розчин, що використовується, має складатися за масою з 5 ± 1 частин чистого хлориду натрію, з максимум 0,1% йодиду натрію та 0,3% домішок сухому стані, та 95 ± 1 частин дистильованої чи повністю опрісненої води. Його рН має складати від 6,5 до 7,2 за температури + 20 ± 2°С; у цих межах його необхідно підтримувати і під час роботи. Вже розпилений розчин повторно використовувати не можна;
  
• 
  стиснене повітря, що використовується для розпилювання, не має містити домішок, як-от мастило чи пил, а його вологість має становити щонайменше 85%, щоб не трапилося закупорки насадки;
  
• 
  густина туману, що розпилюється у камері, має бути такою, щоб у чистому приймачі з відкритою горизонтальною поверхнею площею 80 см², розташованому у будь-якому місці у камері, середній рівень опадів за весь час становив від 1,0 мл до 2,0 мл на годину. Для контролю густини туману у камері необхідно розмістити принаймні два приймача таким чином, щоб вони не були накриті зразком та в них не потрапляли краплі конденсату. Для потреби калібрування кількості розчину, що розпилюється, тривалість розпилювання має становити щонайменше вісім годин;
  
• 
  у вологому проміжку між стадіями розпилювання повітря у камері кондиціонують; температуру повітря підтримують на рівні + 40 ± 2°С, а відносну вологість – на рівні 93 ± 3%.
  

2. 
   Попередній огляд
   

Зразок вводять у роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.

Після проходження часу, необхідного для виходу н нормальний режим роботи, випробовують функції та фіксують дані, що мають важливе значення для використання на судні та для оцінки дії сольового туману. Після цього зразок відокремлюють для піддання розпилюванню.

2. 
   Стадія розпилювання
   

2. 
   Вологий проміжок
   

2. 
   Повторення циклу випробування
   

2. 
   Подальша обробка
   

Зразок тримають у нормальній навколишній атмосфері протягом щонайменше трьох годин, та у будь-якому випадку протягом часу, достатнього для того, щоб випарувалася уся видима волога, після чого піддають його кінцевому огляду. Після промивання зразок висушують протягом однієї години за температури + 55 ± 2°С.

2. 
   Висновки
   

Зразок вводять у роботу відповідно до інструкції виробника за номінальної напруги суднової мережі, з допустимим відхиленням ± 3%.

Після проходження часу, необхідного для виходу на нормальний режим роботи, випробовують функції та фіксують робочі дані, що мають важливе значення для використання на судні та для оцінки дії сольового туману.

Усі органи регулювання та рухомі частини перевіряють на предмет належної роботи. Також перевіряють рухливість усіх запірних пристроїв, кришок та рухливих частин, призначених для відокремлення чи рухання при експлуатації чи технічному обслуговуванні.

3. 
   Результати, що мають бути одержані
   

• 
  перешкоджати його використанню та роботі,
  
• 
  перешкоджати у будь-якій значній мірі відокремленню запірних пристроїв та кришок або руху рухомих частин, що необхідні для використання чи технічного обслуговування,
  
• 
  погіршити водонепроникність корпусу,
  
• 
  спричинити несправності у майбутньому.
  

ЧАСТИНА ІІІ

ЗМІСТ