Ольга Борисова релігійний чинник у геополітичних устремліннях еліт україни в добу середньовіччя
жүктеу/скачать 1.85 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- БОРИСОВА Ольга Василівна РЕЛІГІЙНИЙ ЧИННИК У ГЕОПОЛІТИЧНИХ УСТРЕМЛІННЯХ ЕЛІТ УКРАЇНИ В ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
- Видавництво Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»
- «суперетнос».
- Криму не було
РОЗДІЛ 1Давні політичні й релігійні еліти на українських землях та їхні геополітичні претензії………………………………………..с. 21 – 119 РОЗДІЛ 2
аристократизму: католицький і незалежний……………..…………………….с. 120 – 160 РОЗДІЛ 3 Плани політичної й духовної еліти Київської Руси: претензії та невикористання можливостей……………………………….с. 161 – 219 РОЗДІЛ 4 Проблема титулу «Rex» у геополітиці Середньовіччя: нове бачення………………………………………………….с. 220 – 245 РОЗДІЛ 5 Історіософський вимір геополітичних претензій руських політичних і релігійних еліт у добу Середньовіччя……………………..с. 246 – 295 РОЗДІЛ 6 Головні здобутки релігійної еліти середньовічної України: узагальнення та нові гіпотези……………………………......с. 296 – 337 ПІСЛЯСЛОВО………………………………………………..с. 338 – 339 ЗМІСТ……………………………………………………........с. 340. Наукове видання
За редакцією автора Комп’ютерний макет – Підп. до друку 2009 р. Формат 60х84/16. Папір офсет. Гарнітура Times New Roman. Друк різограф. Ум друк. арк. Наклад 500 прим. Зам. № Видавництво Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» вул. Оборонна, 2, м. Луганськ, 91011. Тел./факс: (0642) 59-03-20 1 Використовуємо індійський варіант назв у зв’язку з тим, що саме він зберігся в історичних джерелах. 2 Санскрит – давня літературна мова Індії, в якій у найбільшому ступені збереглися кореневі основи мови, якою говорили стародавні арії. Вирізняється епічний і ведичний (більш давній) санскрит. 3 Ми не схильні ототожнювати міфологічних персонажів Арія й Орія, як це інколи робиться. Ми б звернули увагу на твердження філологів щодо того, що літера «А» з’явилась у мові пізніше літери «О». Тому міг бути і Орій, і Арій. І Орій проявляється в такому ракурсі як більш старший персонаж. 4 Індоєвропейці – визнаний сучасною наукою термін, який вживається щодо сукупності сучасних і стародавніх народів, які походили від певної єдиної етнолінгвістичної і соціокультурної спільності й говорять нині окремими мовами, що називаються індоєвропейськими (або вживали в минулому єдину індоєвропейську прамову). 5 Арії (ар’я) – від санскр. arya – «благородний», «вірний», «дружній», а також «представник однієї з вищих каст» (Кочергина В.А. Санскритско-русский словарь. – М., 1987. – С. 72). Так за традицією іменують стародавній протоетнос, від якого пішли сучасні етноси, які звуться «індоєвропейськими». Термін «арійський» відноситься до аріїв як у минулому, так і сьогодні. Про аріїв як протоетнос допустимо говорити в застосуванні не тільки до стадії поступового й ще неповного розпаду первісної індоєвропейської спільноти, а також стосовно індоіранської групи, яка, відділившись від етнолінгвістичного й соціокультурного субстрату, здійснила інтервенцію на півострів Індостан та Іранське нагір’я в часи бронзи, просуваючись із земель, що розташовувались значно північніше (все більше дослідників схиляється до думки, що саме з земель України). 6 Сакральний – від лат. sacer – «священний», «прихований», «хрестець хребта» – таємничий, обрядовий, ритуальний, максимально захований. 7 Ми вживаємо цей індійський варіант арійської кастової термінології тільки тому, що відповідні терміни, приналежні давнім суспільним верствам наших земель, не збереглися. 8 Слов’янська міфологія донесла до нас вираз: «рахманний день». Крім того, в «Повісті минулих літ» згадуються «уктріани» як «брахмани астровніці». Можливо, тут ми й маємо справу з давньою назвою жрецького соціального прошарку наших теренів. Схожа з індійською, так, тому, можливо, й назви інших каст суспільств теренів стародавньої України теж були схожими з індійськими. Але ж від уктріан до укрів, як-то кажуть, рукою подати. А якщо ті уктріани жили поруч з антами, тот тут уже можна побачити вихід і на термін «Україна». 9 І так буде аж до ХVІІІ ст, коли почне формуватися наукове мислення людини. 10 Московська церква й російська наука навіть терміну такого не визнають. Пишуть: «християнство в Київській Русі». Їхні пояснення зрозумілі, бо росіяни все тягнуть до «хрещення Руси від Візантії». Не було такого. Але заперечення цікаве саме по собі, бо викликає питання: а чи було те Київське християнство тим християнством, яке ми знаємо сьогодні? Символіка Софії Київської свідчить про те, що ні. А що ж то таке було? Ось. Тут і треба шукати зв’язок з тим явищем, яке ми назвали Православ’ям русів. І ті руси ніяк не були прийшлими європейцями. 11 І в новітній історії ми бачимо щось схоже: чи не подібним чином ставилась компартійна аристократія СРСР до духовенства? Різниця, безумовно, є, адже скіфи хоч богам своїм молилися за допомогою тих «орачів», комуністи ж просто використовували священиків для своєї справи «оболванювання мас», але тенденція виразна. Значить, вона могла існувати і в давнину. 12 П.Крат у вказаній книзі немало наводить свідчень про збіги в давньонімецькій і українській мовах. Ми ж пропонуємо подивитись уважно на термін «Гімер-раї» як такий, що міг бути не асірійського походження, а самоназвою Трохи змінемо звучання й прислухаймося: Гімер-рої, тобто рої потомків Гімера, або сімейства, бо поняття «рій» людині, що знає українську мову, пояснювати не треба. А таки ж мають певну рацію ті вчені, які вважають українську мову найстаршим санскритом у світі. Той же П. Крат пише, що, намагаючись виявити походження глаголиці, порівняв її з 16-ма індуськими абетками. З них усіх найближчими до глаголиці виявилися: «письмена народу Томіль, Східна Індія та Цейлон; народу Мундарі; народу Малайлам, Індія; народу Хонді в Ганямі, Сх. Індія; на Кашмирщині письмена Сарда; Гінді, письмена Кайті. Є подібність між Глаголицею та грузинськими письменами, т.зв. Мхедрулі абетка» [Крат П. Вказ. праця. – С. 93 – 94]. 13 А ось і «рої». Готи в наших землях будуть шукати свою історичну батьківщину «Велику Свитьод», Свитьод же й означає ніщо інше, як «Вулик». Водночас ці «рої» могли означати й кастовий поділ (воїни, скотарі й землероби). 14 Тут – не етнічне, а скоріш кастове походження, і саме – з касти військової. 15 Геродот звав кельтів неврами, римляни карпами, бастарнами, певкінами; германці – волохами (від гальськ. Volkae – вовк). У ІІ – V ст. ті з них, хто залишився на теренах майбутньої Руси, були асимільовані (то ж руси – чи не є їхньою східною гілкою?), але на пам’ять залишили після себе багато назв – Галичина, Бойківщина, Белз, Нурська земля, Рутенія, Волинь, а, вірогідно, й Русь. Латиняни називали їх галлами, а сама назва «кельти» (Celtae) означає «величні» (sic! За змістом є зв’язок з гунами й кіммерійцями). Дехто з білоруських авторів потомками неврів уважає лютичів, від яких пішла назва білоруського м. Волковиськ. 16 «Бертинськими» аннали названі були за місцем знаходження рукопису в абатстві св. Бертина на півночі Франції. Автор записів відомий – Пруденцій, придворний капелан спочатку імператора Людовика І (814 – 840 рр.), а потім після його смерті й розвалу імперії, – його сина, західно-франкського короля Карла Лисого (840 – 877 рр.). Дуже цінно! Пруденцій міг бути присутнім при аудієнції русів у Людовика 839 року. 17 Це якщо визнавати теорію «індоєвропеїзму» стосовно філологічної науки. Але, наприклад, такий видатний лінгвіст, як М. Я. Марр, її не визнавав узагалі. Тому, можливо, насправді ніякої «загальної індоєвропейської етнолінгвістичної спільноти» ніколи не існувало. 18 Прикметно, що суперечки й невизнання автентичності спостерігаються саме тоді, коли джерело вивчають і використовують українські вчені – як це було з «Велесовою книгою». Але як тільки на неї звернули увагу росіяни й почали її використовувати на догоду черговому «держзамовленню», все – вона вже праведна й автентична. Де ж тут об’єктивність? 19 Так, зокрема, В. Асмус щодо творів Арістотеля зазначив: «У І ст. до н.е. грецький вчений Андронік з Родоса вирішив упорядкувати… і переписати рукописи Арістотеля». Одному з творів, який не вписувався в тематику інших праць з природознавства й фізики, що були зібрані в черговий том, Андронік на першій сторінці зробив позначку: ta meta ta fisyka (те, що йде після фізики). Пізніше дослідники сприйняли це як назву книги і так з’явилося те, чого ніколи не було при житті Аристотеля – якась «наука» метафізика [Див.: Пещак М. М. Розвиток давньоруського і староукраїнського наукового тексту / М. М. Пещак : [монографія]. – К. : Українознавство, 1994. – С. 15 – 16]. І – нічого, ніхто не протестує проти такої явної фальсифікації. 20 Відома дуже коротка, але влучна дефініція Л. М. Гумільова: «Етнос – це стереотип поведінки». Як бачимо, визнаний теоретик етноґенези вбачав головне в етносі все ж таки в менталітеті. 21 Щось дуже давнє й вельми глибинне, ніж проста ідеологічна настанова, треба, напевне, бачити і в упертому натисканні на «старшобратерстві» з боку сучасних росіян. Але ж, хто саме був «старшим» – велике, хоча вже й не таке складне питання. 22 Вона скоріш за все виникла в часи, коли кінь ще не використовувався в господарстві, й означала бойового коня. Назва «Pferd» тоді – пізніша й означала вже тяглову тварину. 23 Напевне неможливо вже встановити родове походження визначних кіннотників і фехтувальників з середовища українського козацтва. Антропологічний тип запорожця був дуже схожим з антропологічним типом ар’я – особливо прикметною була т. зв. «коняча пика», а також «оселедець». Цікаво було б виявити, кого саме виводив серед перших запорожців на Січ князь Дмитро Вишневецький, який сам мав відношення до Рюрикового роду. То міг бути якийсь дуже давній і славний рід, що його рятував від неминучого знищення Байда Вишневецький, домовляючись про виведення його на Січ з литовським князем, що теж мав відношення до роду Рюрика, хоча й опосередковане. 24 Ми б ужили тут термін «суперетнос». 25 Пам’ятаємо про те, що Орій міг бути більш старшим міфологічним персонажем, ніж Арій 26 Купюри (…) – наші. – О.Б. 27 Він на сьогодні невідомий, адже сучасні вчені все більше схиляються до думки, що ті релігії, які прийнято називати монотеїстичними, правильніше вважати монодуалістичними. Тож монотеїзм як такий ще треба виявляти. 28 Вважаємо, таке написання треба вживати, щоб чітко відділяти Оратту трипільців від Аріани арійців. 29 Пасіонарій (від лат. passio – «пристрасть») – людина, що отримала пасіонарний заряд, завдяки чому стала діяльно-активною (як у позитивному, так і в негативному сенсі) особистістю. Пасіонарна енергія, за Л.М.Гумільовим, – це надлишок космопланетарної й біохімічної енергії живої речовини, який дозволяє подолати інстинкт самозбереження й призводить до фізіологічної, психічної й соціальної наднапруги. 30 Про папу Римського [Адріана] і його захист слов’янскої грамоти пише Нестор [19, с. 15]. 31 Папа пише, що мова йде про гору Олімп у Віфінії, відому як Свята Гора. Але тут можливі й сакральні означення. 32 У Візантії імператор був Головою церкви. 33 Папа втретє підкреслює, що Кирило і Мефодій – місіонери Православ’я. 34 І – ще раз вживається термін «православ’я». 35 Тут і може міститися пояснення іншого подання «третього хрещення» у виданні ПЗРЛ 1845 року, як також і того, чому М. Брайчевський взяв за основу саме це видання – у тексті «Літопису Аскольда», над яким працював М. Брайчевський, справа Арія однозначно осуджується. 36 Олег був рус, то ж з часу, коли ці племена почали платити йому данину, вони стали «руськими». А до того були «хазарськими». 37 Не торкаємось зараз того, що східний сусід України Російська Федерація просто вириває з горла гроші за свої енергоносії з усіх країн Європи, як західних, так і східних, використовуючи ті енергоносії просто як вид зброї. Це – інша проблема. Важливий чинник колоніалізму, але окремий. 38 Уточнимо: нам здається, що тут більше значення мала та вищезгадана «Грецька земля», тобто претензія русів мала напрям не стільки на назву «Новий Рим», скільки на назву «Візантія», адже ап. Андрій вважається в християнстві «першим візантійським патріархом». Ми не випадково підкреслюємо, що термін «Візантія» може виявитися більш ширшим і більш давнім, ніж термін «Новий Рим». Науці просто треба знайти апостольську «Візантію» й вона вирішить головну таємницю історії Київської Руси. 39 Або точніше – «Заліська укрáїна», аналогією якої є «сербська країна», як також і «україна Йорданська», які, як можна припустити, вживалися на означення історично більш давніх колоніальних територій, які освоювали предки слов’ян. Там же, де колоніальним суперстратом виступали руси, виникали: «Поросія», «Білорусія», «Борусія», «Пруссія». 40 Зазначимо, що на деяких космографічних картах (наприклад, такого арабського космографа, як ал-Ідрісі, ХІІ ст.) Криму не було. Значить, у зоні космографії даний об’єкт цілком міг мати зовсім іншу географію, що важливо. 41 На тлі цього чітко проявляється, як та «соціальна концепція» походження русів, що намітилась останнім часом в історіографії (див. про неї Розділ 1), стає дуже небезпечною. 42 Між іншим, ми вважаємо, що саме це, а не бездумне поклоніння, й потрібне тому самому Духові. Адже свідомість людини розвивається тільки в боротьбі, і тільки у взаємних викликах та їх наслідках – синтезах – і полягає зміст процесу розвитку свідомості. 43 Тему того, як трактує нориків дехто з сучасних учених – як якийсь народ, близький до германців, ми не чіпаємо. Ми вже не раз зустрічались з дивними паралелями в історії, зокрема, готів і русів. Тож для того, щоб вийти на новий рівень розуміння проблеми, треба відкинути всі дотеперішні гіпотези і сформувати новий підхід, що ми й намагаємося зробити. 44 Ось чому ми підкреслювали вище, що з антами все обстоїть далеко не просто. Тут – щось дуже глибоке, родове й з християнством зв’язане. 45 «Несторіанство – (від імені його засновника константинопольського єпископа Несторія). – реліг.-політ. вчення у Візантії 5 ст., розходилося з ортодоксальним церк. вченням у трактовці співвідношення божеств. і людської природи в Христі. Як і в аріанстві в Н. предметом критики стало містич. поняття боголюдини, але якщо Арій, спираючись на традиції антич. раціоналізму, розглядав Христа як молодше божество, яке є посередником між богом і людьми, то Несторії визнав логос (Христа) предвічно народженим від Бога. Він розчленив його на бога-сина і людину Ісуса, зв’язок між якими виявлявся умовним і відносним» (Философская энциклопедия / Гл. ред. Ф.В. Константинов. – Т.4. – М.: Изд-во «Сов. энциклопедия», 1967. – С. 63. Див. також: Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – М.: Сов. энциклопедия, 1981. – С.880. А щодо суті вказаної дискусії див.: Туркало Я.К. Нарис історії Вселенських соборів (325 – 787). – Нью-Гейвен-Брюсель, 1974. – С.83 – 86 ). жүктеу/скачать 1.85 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|