Остап Вишня Том 1 твори вчотирьох томах усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 київ 1988
жүктеу/скачать 2.6 Mb.
|
|
— Хто б міг подумати?! А в нас так тільки угукають... Та так угукають, що стоїш та приказуєш: «Прощай, Мокрино! Та не їзди ти ніколи по обчеським ділам...» Незабаром оце перевибори. Нові люди на посадах поз'являються. Давайте так, щоб населення вас поважало і щоб авторитет ваш став високо та гойно... Давайте... Коли виберуть вас на голову сільради — пишіть, будь ласка, насамперед куди слід, щоб дозволили вам револьвера носить... І ходіть до сільради тільки з револьвером... Голова райвиконкому хай носить два револьвери — з правого боку й з лівого боку... Голова окрвиконкому ще й посередині один — три, значить. Боже вас борони одягти кожушину або свитку таку, як у Г. І. Петровського,— можуть подумати, що ви проста людина... До револьвера найбільше підійде вузеньке, з отакенними крилами галіфе, та ще й червоне, та кубанка набакир, та коротесенький, облипчастий, навіть не френч, а, як казала моя тітка, свистун... Це — зовнішній вигляд, що дуже збільшує авторитет влади і породжує стихійну до вас пошану. Далі поводження з «увєренним»... У рамки його, поводження те, що й казати, не вбгаєш, проте кілька порад, досвідом перевірених, можна знайти. От увіходить до вас у кабінет прохач. Побачивши на столі револьвера (револьвер на службі ви кладіть на столі), кахикає двічі й починає тремтячим голосом: — Господин товаришу! До вашої милості... А ви йому зразу: — Какі такі господа тепер? Совецькая тепер власть, розтуди твою!.. Побачите самі: від поваги до вас він просто захолоне, і сльози радості капатимуть по його зборознявілому обличчю... І від щастя заціпить прохачеві, і нічого він вам більше не скаже, а вийде, вклоняючись, задки з кабінету і всім подорожнім розказуватиме: — Ну й голову ж ми собі знайшли! Іііі!!! Дуже підносить місцеву владу в очах населення ще й бажання екстрено «вирішать» всілякі справи... — Товаришу! Таке до вас у мене діло: їхав оце я минулої неділі на базар. Запріг кобилу, збираюсь навожжувати, а Семенів Іван, отой, що за греблею... А ви його зразу перекривіть: — «Збираюсь навожжувати»... Патякало чортове!.. Швидше говорити не можеш?! Так після цього він швидкошвидко замеле... І швидше ви з ним і покінчите, бо він намагатиметься якнайскоріше звільнити вас од своєї особи... Чимало можна ще різних прикладів понаводити, та я гадаю, що ви розумієте, в чім справа... ПРО ПРОДУКЦІЙНІСТЬ ПРАЦІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ТА ПРО ТЕ, ЯК ТУЮ ПРОДУКЦІЙНІСТЬ ЗБІЛЬШИТИ Продукційність праці в нашім сільськім господарстві?! Це все одно, якби вам сказали: — Пошукайте дівоцтва у цариці Катерини Великої... Не знайшли б ви його... Так тільки на невеличкі, може б, спогади натрапили, та й то під мікроскопом... натяки... Натяки тільки на продукційність праці і в нашім сільськім господарстві... Праця є, а продукційності тої, як у комара носа... От скілечки... Причини? Первородні! Причини ті ще од тої мавпи, що від неї «пішов єсть» український суверенний і ні від кого не залежний народ наш... Дарвін про те не писав, але останні антропологічні досліди непереборно доводять, що ми пішли від тої мавпи, що лежала в джунглях під вербою, чухала поперека і, співаючи, голосно виводила: ...ударили її дзвін. То ж пооо тому чумачеееньку, Гей! Гей! Що їздив по сіль. А як кличуть, було, нашого прапрапрапращура земляки пополювати по джунглях, то він закурить люльку, пахне разів двічі, повернеться на другий бік та: — Краще полежу... Якосьто воно будеї І знову: X ооотилася та ясная зірка, Та й упала додоооолу... А розсердиться було Тарзанова мати та загарчить: — А що ти їстимеш, вайло чортове? То наш прапращур їй: — Зате в мене пісня перша після італійської! І знову: На вгороді вееерба рясна, На вгороді верба рясна, Там стояла дівка крааасна! З того й пішло... З того й причини. * * *
І от тепер ми хліборобствуємо. Перескочили й через кам'яну, й через залізну, й через бронзову доби, а й досі нас не залиша оте: — Якосьто воно буде! ...Працюємо... — Ну й робота! Пройдеш ручку, то так милом і візьмешся! «Мило» — продукційність нашої праці... * * *
Оремо ми... — Марино! А чи не бачила ти, де я плуга восени засунув? — Та за клунею! — Дивись, а я вже чотири дні голову собі кручу, де його застромив... — Та за клунею, кажу ж тобі, в лободі! Йванько оце бігав до вітру, так ногу об чересло вразив! — От сукин син! Іншого місця не знайшов! І заховаєш же, що й сам не знайдеш,— ні, стерво, знайдетаки й настромиться... Витягли плуга... — Марино! А чи не знаєш, де я коломазь восени застромив? — Та ще ж у пилипівку свиня поїла! — І не здохла? — Ні! Ригала тільки... — Дивись?! Ото чудасія!.. А роздвижного ключа не бачила? — Та Йванько ще після різдва у криницю вкинув... — Ото! От лихої Що ти його в світі божому робитимеш?! Виводь булану... Поїду! Якосьто воно буде... ...На полі... — І щоб твоя й путь погибла з твоєю оранкою! — Та верни соб, сукин ти сину, щоб тебе наперед потилицею повернуло! — Та держи цабе, в держалнах би тебе держало! — Трррр! Огріх! Ііі, та й справа ж! І хто ці плуги такі робить, калікою б його було зробило?! — Паняй далі! Ннно! Соб держи, собсоб! Тррр! Огріх! — Ііі. — Випрягай! Уже сонце сідає... Додому! ...Оремо ми... * * * Сіємо ми... — Одарко! Знайди мені лантуха путящого — поїду ячменю посію... Та й чи сіяти, чи ще почекати? В якономії вже три тижні як посіяли, та чи не рано ще? Пам'ятаєш, як під гапонську війну я пізно посіяв,— ох і ячмінь же був уродив! Як дріт! ...На полі... — Ііі! Продравсь мішок! Казав же: дай путящого лантуха!.. От робота! Паняй додому... Посіяв... — Мокрино, Уляно, Петре, Андрію! Збирайтесь на поле — гайвороння полохати, а то геть ячмінь поклююты ...Сіємо ми... * * * Косимо ми... — Федосько! А чи не знаєш, де я того літа косу застромив? Ііі! Кісся тріснуло! Ііі! Косу порвав! Ііі! ...Косимо ми... і * * *
Молотимо ми... — Секлето! А чи не бачила ти, де я... Ііі! Ціп одірвавсь! Ііі! Продукційність праці в сільському господарстві. Машина, кажуть, визволить. Машина машиною, це так... А чи не спробувати б нам (до машини!) більше сіяти стручкуватого перцю? Перець той треба закладати не під чересло в плузі, і не в кісся, і не в ціпа, а зовсім в інше місце... Для енергії спеціально... І виймати його тільки тоді, як до миски сідати... Бо щодо миски, так у нас: 1) Снідання. 2) Обід.
3) Полудень. 4) Підвечірок. 5) Вечеря. І ніколи ложка не ламається, і ніколи нікого не питається: — Іване! А чи не знаєш ти часом, де я липівку з салом засунула?.. ОХОРОНА МАТЕРИНСТВА Й ДИТИНСТВА (До зізду) Ви, певна річ, зразу: — Іч, вигадали! Материнство й дитинство охороняєте, а батьківство так ні?! Чудні ви люди, їйбо. Кулаки ж у вас є, чоботи ж у вас є? Навіщо ж вас охороняти? Хіба забули, що тисячу тисяч років аж до 11 жовтня 1924 року ми, батьки, прекрасним способом охороняли й охороняємо своє батьківство... Хіба забули, нащо в жінки довге волосся, а в роті тридцять шість зубів?.. Хіба забули знамениті, класичні фрази: — Погавкай! Уплутаюсь у патли — гадюкою крутитимешся. Або: — Як дам по зубах — не знатимеш, де збиратимеш! Або: — Наплодила — й гляди! Та щоб не підлазило до мене, а то як швиргону, то кавкне! Та чимало взагалі є способів самому охоронити своє батьківство... Охороняли ми його не погано... До того охороняли, що довелося завести цілу організацію «Охорони материнства й дитинства»... Організація ця, отже, є наслідки батьківської самоохорони... * * *
У нас трохи не так зрозуміли цю прекрасну ідею «охороняти мати та дитину»... У нас здебільша охороняють матір від дитини. Наслідки: нема ні дитини, ні матері... І люди ті переконані, що роблять велику і корисну справу. — Нема,— кажуть,— матері, нема дитини,— й охороняти нікого не треба. І все гаразд... І ніхто не ремствує, що от, мовляв, у вас діти та матері занедбані... Правильно... І видатків нікоторих. Хіба веретено так дорого коштує?.. Дрібниця... Просто собідва десятки яєць у матері вкрала, карбованця назбирала і городами до баби Чортулихи... Пошепки: — Бабусю! Гріх скоївся... — Лягай, голубочко! Гроші принесла? — Принесла. — Лягай! Оче нашу, же єси на небеси! — Ой! — Уже, голубочко... У мене веретено, голубонько, гостре! Оце на попий, серденько, пороху та ріжків попоїж! Через тиждень — труна, піп, кутя, невеличкий хрест і пироги з капустою та з горохом... І все! ї ніяких консультацій, ніяких будинків для пригрудної дитини, ніяких ясел і всього такого іншого... І матір схоронили, і дитину схоронили. Це на селі... У місті трохи складніше... Тут не веретено, а вже шпилька від капелюха, а то й катетер... А потім «чистка», а потім перитоніт \ а потім уже похорон, а потім суд... Це все значно довше й марудніше. Ах, скільки треба книг, книг, книг! Тільки не на склепи у видавництвах, а на село, на село, на село... І в робітничі райони! БОРІМОСЬ ЗА КНИЖКУ! «До десятих роковин Жовтневої революції не повинно бути в радянських республіках неписьменних...» Це сказав товариш Ленін. Десяті роковини через три роки... Неписьменних у нас чотири мільйони... Щоб їх вивчити, треба щось із 12 000 шкіл... В кожне село треба школу... З 23 жовтня оце й до 1 листопада відбудеться Тиждень боротьби з неписьменністю... За цей тиждень в кожнім селі треба підшукати для школи, де вчитимуться неграмотні, помешкання, підремонтувати його, обладнати, дров купити і т. ін. Одне слово, треба ту хатину зробити такою, щоб можна було в їй за книжкою сидіти і щоб пальці не клякли. Влаштувавши таку школу, можна буде братися за науку... • * *
Припустимо, що в селі знайдуться люди (а що вони знайдуться — ми сумніву не маємо!), що таке помешкання знайдуть, обладнають, учителя посадять, неграмотних перепишуть. Ходи й учись! Тут уже починається самодіяльність отих неписьменних... Учитись треба! Воно, що й казати, було б дуже добре, коли б за пуд гречихи найняв когось за себе, щоб воно в школу ходило, а ти собі сидів би вдома і потроху грамотним робився... Запалення очеревини.— Авт. Але так не можна. Може, коли й додумаємось до такого способу всіх грамотними поробити, але тепер іде треба самому трохи лоба потерти, щоб учитати однудві сторінки в читанці... Затямити треба ось що. Коли придбати найкращу читанку, посовітуватись із найкращим учителем, а потім узяти та ту читанку чи на устілки подерти, чи покурити,— від цього грамотними не будете. Навіть як узяти в неділю книжку, підкласти її під голову й виспатись на ній од обіду і аж поки товар увечері напувати,— не вчитаєте й одної з того літери. Треба обов'язково ходити до школи та слухати, що учитель навчатиме... Тоді тільки буде толк... Так і з жінками... Краще накривати глечики кружалнами, ніж книжками... І підпалювати в печі краще кострицею чи соломою, а книжка хай лежить собі на столі... З неї тоді більше буде користі... Навіть як лежатиме, не кажу вже про те, як ту книжку розгортати, та вдивлятися в неї, та думати, що в ній написано... Ось іще що. Коли зустрінете куму на вулиці і, привітавшись, запитаєте: «Кумасю, записалися до школи?» — «Записалася!» — скаже кумася... Не кажіть: — От дурна! Не кажіть через те, що дурна не та кума, що ви її зустріли, а зовсім інша кума... ЗЕМЛЯ — МІСЯЦЬ — МАРС Заснувалось товариство міжпланетного сполучення. Недалеко той час, коли можна буде побувати на Марсі, на Місяці і т. ін. Ми — практики... Ми, само собою розуміється, не від того, щоб побувати на Місяці, чи на Марсі, чи навіть на Сатурні й на Нептуні... На Місяць, приміром, це не тяжко... П'ять день усього летіти... Це — небагато... Зарядять вас в ракету (ракетами, кажуть, туди їздитимемо) , вистрелять, приміром, у понеділок, а в п'ятницю вже ви з Місяця знайомих на Землі ручкою вітаєте: — Здрастуйте! Уже тут!.. А от на Марс уже тяжче. 256 днів на Марс треба летіти. 8 V2 місяців... Тяжкувато трохи... Це ж іще як ніякої в путі тобі притичини не трапиться, не зачепишся там за якийся Волосожар чи за Чепігу... А то й цілий рік доведеться їхати, поки до того Марса дочвалаєш... Довгенькотаки... Хоч за час революції й доводилося з Харкова до Києва місяців чотири іноді їхати, так про те ми вже забули,— це раз, а друге — чотири місяці не вісім місяців... Та й то таки ж було у себе вдома. На станції можна було й яйце яке за кожуха виміняти, а то ж дорога невідома, харчі треба з собою брать... А як підрахувати, скільки треба самого хліба на 256 днів брати, та солі, та цукру, то й вийде так, що доведеться в одній ракеті сідати самому, а за тобою десяток ракет з харчами свистітимуть... Та ще, хай бог боронить, посміється котрийсь із механіків та «зарядить» харчі дужче, як вашу ракету, і вийде так, що ви ще тільки до Місяця долітаєте, а ракета з бубликами вже аж біля Венери... І крикнути нема кому: — Перейміть, товариші!.. Та що й казати,— попервах чимало буде всіляких незручностей... Потім воно, звичайно, налагодиться... Коли по дорозі на Місяці, на Венері та й на інших дрібніших планетах ларьок буде, тоді не так страшно... Долетів, розрядивсь із ракети, забіг, перекусив і заряджайсь далі... А зразу все з собою доведеться брати... Наші практичні пропозиції з цього приводу такі: Перш ніж розпочинати рейси в міжпланетні простори й на різні планети, слід по путі: 1) Позаснувати ларки. 2) їдальні церобкоопівські, з умовою тільки, що там швиденько подаватимуть їсти, бо ракета — не кінь і не трамвай... 3) Не завадило б на Місяці й «Нову Баварію» причепити. 4) На Венері (до неї 112 день їхати) лікарню з родильним відділом, бо всяко може в дорозі бути... ' Першу партію висадити на Марс соціально небезпечного елемента... Бо хоч воно й пишеться, що марсіани народ культурний, та хто їх знає,— ніхто ж їх не бачив... Це ж тільки гадки... Прилетиш, може, вилізеш, а земляки з Марса підскочать, миттю тебе на шпичку та шашлик із тебе й засмажать... Доказуй тоді, що ти з добрими намірами. ТА ВЧІТЬСЯ Ж! З 23 жовтня до 1 листопада — Тиждень ліквідації неписьменності. І — Прибігла оце до тебе, Килинко, та й не знаю, як тобі й сказати... Листа оце дістала! Од Андрія, мабуть... Перечитай, голубонько, що там воно написано... Килинка читас: «Люба моя Степанидонько! Ох же ж і скучив я за тобою, голубонько! Ох же ж і сумую! Як ізгадаю, моя рибонько, як ото ми з тобою під вербою як станемо, та вже цілуємосяцілуємося, цілуємосяцілуємося! Оце сидю листа пишу, а губи самі тільки цмокцмокцмок! А як приходив до тебе в клуню! Місяць світить, зірки сяють... А я потихенькупотихісіньку, щоб і не хруснуть... Та що вже наобнімаємося, та що вже напригортаємось... І ніхто й не знає, що ми любимось. Ось як скінчу службу проти всіх хижаків та капіталістів, приїду і зразу опридільонно в загс. Цілую тебе, твій Андрій Іванович Обротька». Прочитала Килима Аидрієвого до Степаниди листа... Радіє Степанида не забув Андрій. А на другий день у селі: — Ач яка свята та божа! — Аз Андрієм під вербою! — А в клуні! «Пригортаємось, обнімаємось»! Іч яка! А вдома мати: — Андрія тобі?! У клуню тобі?! «Мені в хаті, мамо, душно»?! Може, тобі у касамол?! Ууу, страмнюча!.. ...Плаче Степанида... Дістав листа Петро від Марини, що до міста виїхала... — Прочитай, Іване, а то я не втну... Прочитав Іван... А на другий день у селі... — А Петро з Мариною! Ой і хитрий же! Коли ж це вони встигли?! Та все: — Гугугу! Принесли дядькові Свиридові умову про оренду. — Підпишись! — Неграмотний! — Став хреста! Поставив. А на другий день на селі: — Свирид жінки одцурався! Підписав бумагу, де написано: «Одказую свою жону єдину на церкву...» Хлопці поглузували... До чого це тогда все? Та все ж до того: — І на лиху воно годину ота грамота, ота письменність?! ВПЕРЕД, ХЛОПЦІ! Центральне статистичне управління виявило, що: 1) 1924 року на Вкраїні на самогон було викурено З 500 000 (три з половиною мільйони) пудів хліба. 2) 1924 року на Вкраїні було взято на облік 36 000 самогонних апаратів. 3) За сім місяців цього року вже взято на облік 50 000 (п'ятдесят тисяч) самогонних апаратів, тобто один самогонний куб припадає на 550 душ населення. Справа, значить, посувається вперед... Коли за сім місяців 50 000 кубів нарахували, то зй рік їх вийде, значить, тисяч із 80... Хліба цього року на самогон курнемо не три з половиною мільйони, а мільйонів п'ятьшість. Ми знаємо, що одна хатачитальня в нас припадає на 1000 чоловік населення. Самогонний апарат, значить, побив уже хатучитальню. Один примірник газети в нас припадає на 100 чоловіка... Але це нічого. Коли таким темпом ітимемо, то років через дватри заб'ємо й газету... Буде в нас один самогонний апарат на 50 чоловіка... А там, дасть бог (бо бог дуже самогонові допомагає: виявилось, що найбільше п'ють святами), що в кожній хаті буде не по одному, а по два й три куби.... Одне слово, як народиться дитина, зразу батько й замбвляє новий апарат... Та позачиняємо школи, сельбуди та хатичитальні, та як закуримозакуримозакуримо! І весело ж і житиметься! Люди п'яні, корови п'яні, свині п'яні... І не розбереш тоді, де людина, де свиня... Всі рівні! Свині хрюкають... Люди лежать і співають: Ой випилавихнлила, Сама себе похвалила... Найголовніше, щоб справи цієї не припиняли, щоб усе вперед, уперед, уперед! ХМАРА
(Вважайте за передову статтю. Програмову, сказать би) Франція визнала... Акт величезної ваги, що тягне за собою наслідки, які навіть тяжко зараз і збагнути... СРСР вийшов на битий і вільний шлях міжнародних відносин і займає одно з чільних місць в міжнародній політиці... Ми знаємо, що Франція відіграє велику роль на європейському континенті і дружні з нею відносини колосально вплинуть на зміну міжнародних відносин... З боку економічного цей акт французького уряду так само має першорядну вагу, бо тільки дружні між обома країнами стосунки дадуть стимул до буйного розвитку продукційних сил і торгівлі в обох державах... Франція довго й уперто боролась... Починаючи з одвертих, нічим не прикритих, збройних проти радянських республік виступів і кінчаючи блокадами, впливом на «сусідів» і т. ін., вона намагалася збороти міць молодих радянських республік... І наслідки: наша величезна перемога, що ще раз і якнайяскравіше доводить міць робітничоселянських республік... Так... Ми йдемо вперед! Ми багато зробили, щоб довести життєвість державного тіла, але, нема де правди діти, чимало роботи ще впереді... І чи не найтяжчої... Визнала нас Англія, визнала Франція, провадяться переговори з Японією, метушиться Америка... Всі бачать, що без Союзу Радянських Республік тяжко,— та не то тяжко, а неможливо,— урівноважити світ, дійти миру й спокою для знесиленого людства... І ми б раділи, що наша ідея переважає, ми б гордували, що сила нашої Червоної Армії й невичерпна снага пролетаріату й селянства перемогли лють і піну міжнародної буржуазії... Але єсть хмара, що ставить під сумнів усі наші плюси, що нівелює всі наші досягнення. Ми ніяк не можемо добитися симпатій у величного й могутнього королівства румунського. Ми прекрасно, звичайно, розуміємо, що величному, й могутньому, і славному своїми історичними традиціями, багатющому на територію, на бояр, на короля, на культуру і на промисловість королівству румунському нема чого квапитись, як, приміром, Франції, з визнанням нашого Союзу... Це ще раз підкреслює загальне правило, що рідко коли небо буває абсолютно чисте... Іноді серед чистого неба буває чорна хмара... Віримо, що вона розвіється. ВАЖКІ ЧАСИ НАСТАЛИ... (До жіночого з'їзду) Про долю жіночу. Якихось там сім років промайнуло, а дивіться, скільки змін! Та яких змін... Візьмемо жінку. Жилось їй у нас та радувалось... Підросте, видадуть заміж, очіпка надіне, колиску почепить, вервечки в колисці дебелі, сиди собі та підвивай потихесеньку: Ой ну гойда, гойда, Чужа мати пройда, А нашая люба Не піде нікуда. Буде вдома сидіть Та Оришечку глядіть. Ааааа!
Люлілюлілюлі, Котикові дулі... На другий рік уже трохи не так... Уже замість Оришечки: Та Івасика глядіть... На третій рік: Та Килиночку глядіть... На четвертий: Та Андрійка глядіть... І тільки іноді замислиться було жінка, як батюшка встругнуть якогось Акакія... — І таке батюшка й вигадали. І як його й заспіваєш,— отаке чудне наймення дали... Вранці собі встала, курей погледіла, з яйцем котора... Свиням винесла, корову подоїла, потім до печі, потім улітку одна робота, взимку — друга. Живи собі та радуйся... Неділю бог пошле — до церкви сходила, свічку приліпила, додому прийшла — вдома пироги, капуста й вареники... А після обіду кумася приходить: — Чи не поськаємося, кумо? — .А я оце до вас збиралася, голубонько... Нову гребінку старий на базарі купив... — Лягайте, кумасю... І так хороше... Лежиш собі на лаві, в куми на колінах... А влітку в садку під вишнею, на рядні... А кума почеше новою гребінкою, волоссячко до волоссячка покладе... Лежиш собі, дрімаєш, а на голові тільки — трррісь! трррісь! І так же ж любо, так же ж спокійно! Волосся довге, викохане... Як чоловік коли прийде, зіб'є очіпок, ухопить — так є за віщо й ухопитися... Жилось, одне слово, як у карти гралось... І літ старих доходилось... Бабами робилися, онуків колихали та старенькому на неділю сорочку прали... Порядкувала вже або донька, або невістка... 7,27 А старий було прийде, подивиться: — Де ж твоє, старенька, волосся шовкове? Ні за віщо вже й ухопитися... — Е, старий, не ті літа! Підтопталися ми з тобою! — Підтопталися, старенька, підтопталися... ...І чоловіки поважали... — От у мене жінка! От жінка! Ноги мені митиме і воду ту, як я схочу, питиме! — А в мене? Вік прожили — «брешеш» ніколи не сказав... Так тільки вранці встанеш, матюкнеш та недоуздком оперіщиш — і більш нічого. Вже й онуки є. Живемо й досі, як бог приказав... Було колись — минулося... І до чого воно тепер іде, до чого воно й завертає? І в комнезам... І в сільську Раду... І в кооперацію... І до Всеробітземлісу... І до жінвідділу... І в партію... І в лікнеп... І в Охматдит... А чоловік чортом: — Я за тебе кури глядітиму?! — А яйця їси? — Яйця? Яйця — то діло десяте! А щоб ото я, котора з яйцем, пакостився,— та хай вони тобі виздихають! Важкі часи настали... Не встигнеш до лікнепу вискочити, а він, лиха личина, клуню одчинить, сяде: — Ціпцшціпціпууу! Зайдуть бідні кури, а він баркою — трррах! Та тоді: — За курми дивись, охмадитко ти делегатська! В клуні геть усі снопи побили... Засмаж он трьох,— то я з клуні накишкав!.. жүктеу/скачать 2.6 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|