Ответы на 3 блок вопросов: Анатолій Аграновський
жүктеу/скачать 1.82 Mb.
|
| Пушкін
А.С. Пушкин В одном из № “Лит. Газеты” упоминали о “Записках” парижского палача; нравственные сочинения Видока, полицейского сыщика, суть явление не менее отвратительное, не менее любопытное. Представьте себе человека без имени и пристанища, живущего ежедневными донесениями, женатого на одной из тех несчастных, за которыми по своему званию обязан он иметь присмотр, отъявленного плута, столь же бесстыдного, как и гнусного, и потом вообразите себе, если можете, что должны быть нравственные сочинения такого человека. Видок213 в своих записках именует себя патриотом, коренным французом (un bon Francais), как будто Видок может иметь какое-нибудь отечество! Он уверяет, что служил в военной службе, и как ему не только дозволено, но предписано всячески переодеваться, то и щеголяет орденом Почетного Легиона, возбуждая в кофейнях негодование честных бедняков, состоящих на половинном жалованье (officiers a la demi-solde). Он нагло хвастается дружбою умерших известных людей, находившихся в сношении с ним (кто молод не бывал? а Видок человек услужливый, деловой). Он с удивительной важностию толкует о хорошем обществе, как будто вход в оное может ему быть дозволен, и строго рассуждает об известных писателях, отчасти надеясь на их презрение, отчасти по расчету; суждения Видока о Казимире де ла Вине214, о Б.Констане215 должны быть любопытны именно по своей нелепости. Кто бы мог поверить? Видок честолюбив! Он приходит в бешенство, читая неблагосклонный отзыв журналистов о его слоге (слог г-на Видока!). – Он при сем случае пишет на своих врагов доносы, обвиняет их в безнравственности и вольнодумстве и толкует (не в шутку) о благородстве чувств и независимости мнений; раздражительность, смешная во всяком другом писаке, но в Видоке утешительная, ибо видим из нее, что человеческая природа, в самом гнусном своем унижении, все еще сохраняет благоговение перед понятиями, священными для человеческого рода. Предлагается важный вопрос: Сочинения шпиона Видока, палача Самсона216 и проч. не оскорбляют ни господствующей религии, ни правительства, ни даже нравственности в общем смысле этого слова; со всем тем, нельзя их не признать крайним оскорблением общественного приличия. Не должна ли гражданская власть обратить мудрое внимание на соблазн нового рода, совершенно ускользнувший от предусмотрения законодательства? Муравйов Н.М. Муравьев (1796 – 1843) Любопытный разговор Вопрос: Что есть свобода? Ответ: Жизнь по воле. Вопрос: Откуда проистекает свобода? Ответ: Всякое благо от бога. – Создав челвека по подобию своему и определив добрым делать вечные награды, а злым вечные муки, – он даровал человеку свободу! – Иначе несправедливо было бы награждать, за доброе по принуждению сделанное, или наказывать за невольное зло. Вопрос: Все ли я свободен делать? Ответ: Ты свободен делать все то, что не вредно другому. Это твое право. Вопрос: А если кто будет меня притеснять? Ответ: Это будет тебе насилие, противу коего ты имеешь право сопротивляться. Вопрос: Стало быть, все люди должны быть свободными? Ответ: Без сумнения. Вопрос: А все ли люди свободны? Ответ: Нет. Малое число людей поработило большее. Вопрос: Почему же малое число поработило большее? Ответ: Одним пришла несправедливая мысль господствовать, а другим подлая мысль отказаться от природных прав человеческих, дарованных самим богом. Вопрос: Надобно ли добывать свободу? Ответ: Надобно. Вопрос: Каким образом? Ответ: Надлежит утвердить постоянные правила или законы, как бывало в старину на Руси. Вопрос: Как же бывало в старину? Ответ: Не было самодержавных государей! Вопрос: Что значит государь самодержавный? Ответ: Государь самодержавный или самовластный тот, который сам по себе держит землю, не признает власти рассудка, законов божиих и человеческих; сам от себя, то есть без причины по прихоти своей властвует. Вопрос: Кто же установил государей самовластных? Ответ:Никто. Отцы наши говорили: поищем себе князя, который бы рядил по праву, а не по самовластью, своевольству и прихотям. Но государи мало-помалу всяким обманом присвоили себе власть беспредельную, подражая ханам татарским и султану турецкому. Вопрос: Не сам ли бог учредил самодержавие? Ответ: Бог во благости своей никогда не учреждал зла. Вопрос: Отчего же говорят: Несть бо власть аще не от бога? Ответ: Злая власть не может быть то бога. Всякое древо доброе добры плоды творит… всякое же древо, не приносящее плодов добрых, будет посечено и ввергнуто в огнь. Хищным волкам в одеждах овечьих, пророчествующим во имя господне, мы напомним слова Спасителя: Николи же знах вас: отъидите от меня, делающие беззакония. Вопрос: Есть ли государи самодержавные в других землях? Ответ: Нет. Везде самодержавие считают безумием, беззаконием; везде поставлены непременные правила или законы. Вопрос: Не могут ли быть постоянные законы при самодержавии? Ответ: Самодержавие или самовластие их не терпит; для него нужен беспорядок и всегдашние перемены. Вопрос: Почему же самовластие не терпит законов? Ответ: Потому, что государь властен делать все, что захочет. Сегодня ему вздумается одно, завтра другое, а до пользы нашей ему дела мало, оттого и пословица: близь царя, близь смерти. Вопрос: Какое было на Руси управление без самодержавия? Ответ: Всегда были народные вечи. Вопрос: Что значит вечи? Ответ: Собрание народа. В каждом городе при звуке вечевого колокола собирался народ или выборные, они совещались об общих всем делах; предлагали требования, постановляли законы, назначали, сколько где брать ратников; установляли с общего согласия налоги; требовали на суд свой наместников, когда сии грабили или притесняли жителей. Таковые вечи были в Киеве на Подоле, в Новегороде, во Пскове, Владимире, Суздале и в Москве. Вопрос: Почему же сии вечи прекратились и когда? Ответ: Причиною тому было нашествие татар, выучивших предков безусловно покорствовать тиранской их власти. Вопрос: Что было причиною побед и торжества татар? Ответ: Размножение князей дома Рюрикова, их честолюбие и распри, пагубные для отечества. Вопрос: Почему же зло сие не кончилось с владычеством татар? Ответ: Предание рабства и понятия восточные покорили их ружию и причинили еще более зла России. Народ, сносивший терпеливо иго Батыя и Сортана, сносил таким же образом и власть князей московских, подражавших во всем сим тиранам. В.Г. Короленко Мултанское жертвоприношение217 (1895) І 1 октября 1895 года в 4 часа 50 минут вечера в зале суда суда в Елабуге раздался звонок из комнаты присяжных заседателей. Это значило, что совещание присяжных кончилось… Через минуту публика наполнила зал, вышел суд, и старшина присяжных подал лист председателю. Председатель посмотрел приговор и вернул его. Старшина взял лист в руки и прочел семь вопросов, составленных в одних и тех же выражениях. Виновен ли такой-то в том, что в ночь на 5 мая 1892 года в селе Старом Мултане, в шалаше при доме крестьянина Моисея Дмитриева, с обдуманным заранее намерением и по предварительному соглашению с другими лицами лишил жизни крестьянина завода Ныртов Мамадышского уезда, Казанской губ., Конона Дмитриева Матюнина, вырезав у него голову с шеей и грудными внутренностями?” На скамье подсудимых было семь человек, вотяков Старого Мултана, и семь раз старшина присяжных на приведенный выше вопрос ответил с заметным волнением: – Да, виновен, но без заранее обдуманного намерения. Относительно троих к этой формуле было прибавлено: – И заслуживает снисхождения. Несколько секунд в зале царствовала гробовая тишина, точно сейчас сообщили собравшимся, что кто-то внезапно умер. Потом коронные судьи удалились для постановления своего приговора. Семь обвиненных вотяков остались за решеткой, как будто еще не понимая вполне того, что сейчас с ними случилось. Я сидел рядом с подсудимыми. Мне было тяжело смотреть на них, и вместе я не мог смотреть в другую сторону. Прямо на меня глядел Василий Кузнецов, молодой еще человек, с черными выразительными глазами, с тонкими и довольно интеллигентными чертами лица, церковный староста мултанской церкви мултанской церкви. В его лице я прочитал выражение как будто вопроса и смертной тоски. Мне кажется, такое выражение должно быть у человека, попавшего под поезд, еще живого, но чувствующего себя уже мертвым. Вероятно, он заметил в моих глазах выражение сочувствия, и его побледневшие губы зашевелились… – Кристос страдал… – прошептал он с усилием. Казалось, эти два слова имели какую-то особенную силу для этих людей, придавленных внезапно обрушившейся тяжестью. – Кристос страдал… – зашамкал восьмидесятилетний старик Акмар, с слезящимися глазами, с трясущейся жидкой бородой, седой, сгорбленный и дряхлый. – Кристос страдал, нам страдать надо… – шопотом, почти автоматически повторяли остальные, как будто стараясь ухватиться за что-то, скрытое в этой фразе, как будто чувствуя, что без нее – одно отчаяние и гибель. Но Кузнецов первый оторвался от нее и закрыл лицо руками. – Дети, дети! – воскликнул он, и глухое рыдание прорвалось внезапно из-за этих бледных рук, закрывавших еще более бледное лицо… Я не мог более вынести этого зрелища и быстро вышел из зала. Проходя, я видел троих или четверых присяжных, которые, держась за ручки скамьи, смотрели на обвиненных. Потом мне передавали, что двое из них плакали. Публика двигалась взад и вперед, как-то странно; почти никто не уходил совсем, и никто не мог долго оставаться в зале; входили и уходили, как в доме, в котором посередине комнаты, окруженный желтыми огнями свечей, лежит мертвец, и кто-то бьется и рыдает о нем за дверью. Я тоже не мог уйти и не мог оставаться, входил в зал и опять уходил. Обвиненные или тупо глядели вперед, или громко плакали, опустив голову на руки; дамы из публики смотрели на них широко открытыми глазами, внезапно отворачивались и быстро уходили. В настроении этой публики ясно чувствовалась весьма понятная жалость. Но, кроме жалости, тут было еще тяжелое, гнетущее сомнение. Когда я, ожидая судебного приговора, в третий раз вошел в зал, – публика столпилась в одном месте поближе к решетке. В углу этой решетки, рядом с караульным, вытянувшимся у своего ружья и, как будто нарочно, принявшим вид совершенно глухого, ничего не слышащего и не видящего человека, стоял дед Акмар. Его старческая рука опиралась на барьер, голова тряслась и губы шамкали что-то. Он обращался к публике с какой-то речью. – Православной! – говорил он. – Бога ради, ради Криста… Коди кабак, коди кабак, сделай милость. – Тронулся старик, – сказал кто-то с сожалением. – Коди кабак, слушай! Может, кто калякать будет. Кто ее убивал, может скажут. Криста рада… кабак коди, слушай… – Уведите их в коридор, – распорядился кто-то из судейских. Обвиняемых вывели из зала… ІІ
Если вы подумаете, далее, что один только Мултан обвиняется в сохранении, по какой-то несчастной случайности, ужасного переживания ужасного обычая, то вы опять ошибаетесь. Обвинение мултанцев было бы невозможно, если бы следствие не постаралось собрать множество слухов, по большей части неизвестно откуда исходящих, – слухов о том, что среди вотяков вообще сохранился обычай человеческих жертвоприношений. Эти слухи не касались непосредственно Мултана: они шли с дальних мест, со стороны “Учинской и Уваткулинской”, из других местностей, из других уездов. Из отчета об этом деле, напечатанного в “Русских ведомостях”, видно, что обвинение ставилось не против данных только семи лиц. Они, по мнению обвинителя, явились лишь исполнителями. На вотском кенеше (мирском сходе) ставится решение принести человеческую жертву. Нищий убит в родовом шатре, но не для данного рода. Его кровь нужна будто бы для жертвы за всю деревню. Может быть, даже не за одну деревню, а за многие деревни “вавожского края”… Этого мало. Ученый эксперт казанский профессор Смирнов, отстаивавший существование ужасного культа среди современного вотского населения, приводил общие “предания”, не относившиеся специально к Мултану, слухи, исходившие из других уездов, даже сказки не вотские, а родственного вотякам черемисского народа. Вы видите, что ужасное обвинение ширится, растет, что данный судебный приговор есть приговор над целой народностью, состоящей из нескольких сотен тысяч людей, живущих в Вятском крае, бок о бок с русским народом и, повторяю, тою же земледельческой жизнью… Постарайтесь представить себя по возможности ясно в роли вотяка-крестьянина, соседа русской деревни, в роли вотяка-учителя, наконец, в роли священника из Вятского края, – и вы сразу почувствуете все ужасное значение этого приговора. Предполагаю, что у учителя является возражение: не следует, конечно, преувеличивать значение и силу нашей культуры в темной среде деревенской Руси. И в христианской деревне много тьмы и невежества: у нас есть лешие и ведьмы, в наши глухие деревушки залетают огненные змеи, у нас приколачивают мертвых колдунов осиновыми колами к земле, у нас убивают ведьм… В Сибири еще недавно убили мимо идущую холеру, в виде какого-то неизвестного странника. “Холера” умерла, как умирает обыкновенный человек, пришибленный ударом кола, а убийцы суждены и осуждены судом… “Что же мудреного, – спрашивает у меня один корреспондент, – что вотяки полуязычники, которые, вдобавок, несомненно сохранили обычай кровной жертвы, – могли принести человечсескую жертву? И что нового открыло нам в этом отношении мултанское дело?” Мне кажется, что здесь есть крупное смешение понятий. Да, суеверия очень сильны, – и убийство ведьмы произошло еще лет пятнадцать-двадцать назад даже в бельгийской деревне. Что же? Вы не удивитесь поэтому, если бы в бельгийской деревне было доказано существование каннибальского культа? В наши деревни летают огненные змеи… Слыхали ли вы, однако, чтобы целое общество, хотя бы подлиповцев, решило на общественном сходе принести огненному змею торжественную каннибальскую жертву? У нас приколачивают колдунов осиновыми колами! Значит ли это, что наша культура равна культуре антропофагов и каннибалов? Нет, не значит. Оставим формальную принадлежность к той или другой религии, оставим также и церковно-приходскую или иную школу. Я полагаю, что даже между полным язычником, живущим общею жизнью с земледельческим христианским населением, и язычником-каннибалом – расстояние огромное. Язычник, ограничивающийся принесением в жертву гуся, и язычник-каннибал – это представители двух совершенно различных антропологических или, по крайней мере, культурных напластований, отделенных целыми столетиями. Выражаясь символически, – между нами приблизительно такое же расстояние, как между жертвоприношением Авраама (отмечающим воспрещение человеческой жертвы в Ветхом завете) и принесением двух голубей в иерусалимский храм иудеями первых годов христианской эры… Далее, я полагаю, что между язычником, сохранившим где-нибудь в глубине лесов в пустынной тундре всю чистоту своего языческого культа, и язычником-земледельцем, вкрапленным в течение столетий в самою среду русского народа, опять должна быть значительная разница. Дело тут даже не в культурной миссии официальных миссионеров, а в простом вековом близком общении на почве общего труда и общих интересов с земледельческим и христианским народом. Я приведу ниже молитву, которая произносилась в начале настоящего столетия на огромном жертвоприношении черемис их картами (жрецами), и вы увидите, какому богу она приносилась и как сама она далека уже от каннибальских заклинаний. Наконец, между этим последним язычником и инородцем-христианином, более столетия уже обращенным, – является еще одна, еще новая градация… Как ни плоха была его школа, как ни слаба обращенная к нему проповедь, – все-таки они не могли не отдалить инородца еще на одну ступень от его первобытных верований. <…> И, однако, кто-то убил нищего и взял у него голову и сердце! Значит, во всяком случае – это убийство суеверное? Я не знаю. Но если и так, то в нем участвовали один или двое. Бывают вспышки паники, страсти, когда в толпе сразу просыпаются, оживают инстинкты пещерных предков, даже зверей. Тогда-то и убивают проходящую мимо холеру. Здесь не то. Здесь необходимо допустить существование культа, при котором молитвенное настроение души в целом сельском обществе, нет, в целом крае, – спокойно, сознательно, постоянно или, по крайней мере, периодически направляется в сторону человеческих жертвоприношений. Каннибализм здесь является постоянно действующим, живым культом, охватывающим еще в наше время огромную площадь, живущим в сотнях тысяч умов, исповедующих по наружности христианскую веру… Нет, нельзя закрывать глаза на весь ужас этого явления, если оно существует, нельзя сравнивать его ни с какими суевериями! Суеверия вы найдете еще во всех слоях общества; каннибализм отодвинулся от нас на тысячелетия. Так, по крайней мере, мы думали до сих пор. Теперь оказывается, что он жив, что это – не частная вспышка случайного переживания, а хроническое явление по всей площади, занимаемой вотским племенем. Но если это так, – то нужно понять размеры и значение этого явления. Нет, это не равносильно обычным суевериям, к которым мы уже пригляделись и привыкли. Это шире всех вопросов о силе или слабости официальной миссии. Повторяю: перенеситесь мыслию в положение вотяка, сколько-нибудь сознательно относящегося к этому обвинению, – и вы почувствуете всю его тяжесть. Вы почувствуете также, что это обвинение против самого культурного типа не одних вотяков, но и их соседей, неспособных вековым общением облагородить соседа-инородца хотя бы до степени невозможности каннибализма в культурной атмосфере, которой они дышат сообща! Я полагаю, что мысль моя ясна: как существуют геологические напластования и формы, только этим напластованиям сродные, так же есть напластования культурные, отделенные друг от друга столетиями и разными наслоениями пережитого прошлого. Каннибализм есть форма, свойственная давно погребенным, самым низким слоям культуры, потонувшая на расстоянии столетий, и население, в котором она была жива, представляло собой низшую ступень в развитии человеческого типа… Существование языческих обрядов не может еще служить доказательством человеческого жертвоприношения. Нужны доказательства более прямые. Вот почему я полагаю, что мултанское дело есть дело “особой важности”, на которое следует обратить самое пристальное внимание. Не закрывать глаза, конечно, не отстранять неприятные выводы, – но присмотреться серьезно и строго, с чем в действительности мы имеем дело. Недостаточно приговорить несколько человек, – нужно узнать, что тут было, какому богу приносятся эти жертвы, как широк его культ… Но прежде всего: действительно ли этот культ существует… Нужно, чтобы рассеялся этот густой туман, эта туча недоумения, нависшая над мрачной драмой, нужно, чтобы настоящее зло, если оно есть, не скрывалось ни за какими сомнениями… 1 КК і РКІ (Контрольна комісія та Робочо-Селянська інспекція) – адміністративні органи партії більшовиків. 2 СКБ – спеціальне конструкторське бюро. 3 “Вестмінстером” як в Англії, так і в Америці часто називають англійський парламент, оскільки будинок парламенту розташований у Вестмінстері, центральному районі Лондона. Це й дало Черчіллю підгрунтя розпочати свою промову з гри слів, побудованій на співзвучності назви американського коледжа та англійського парламенту. Крім того, Черчілль у жартівливій формі дав своїй аудиторії зрозуміти, що як політик, оратор і багато в чому як особистість він сформувався, будучи членом парламенту та прем’єр-міністром Англії, котрому часто доводиться виступати перед парламентом. 4 Цією фразою Черчілль натякає на те, що, хоча Сполучені Штати й були ініціатором створення ЛІги Націй, що проіснувала з 1919 р. по 1946 р., вони до неї так і не вступили. 5 Британська імперія, до якої входили Великобританія та її колоніальні володіння, до кінця Першої світової війни становила більше 25% світової території та населення. Починаючи з 1920-х рр., у процесі розпаду колоніальної системи, значення та міць Британської імперії почали стрімко падати, і з 1931 по 1947 рр. вона називалась Британською Співдружністю націй. Нині це міждержавне об'єднання, офіційно очолюване королевою Англії, називається просто Співдружністю і включає, окрім Великобританії, ще 47 держав, до числа яких входять колишні англійські колонії, домініони за залежні території. Цілком очевидно, що Черчілль, на очах котрого руйнувалася Британська імперія, використовує цю застарілу назву цілком свідомо, як свого роду ораторський прийом – з метою підкреслити значення Великобританії та Британської Співдружності націй. 6 Велика хартія вольностей – грамота, підписана в 1215 р. англійським королем Іоанном Безземельним під тиском повсталих баронів, яка надавала більш широкі права крупним феодалам; поряд з іншими актами становить основу англійської конституційної практики. 7 Білль про права – прийнято в 1689 р. з метою обмеження влади Корони та гарантії прав англійського парламенту; заклав основи англійської конституційної монархії. 8 Хабеас Корпус Акт – англійський закон про недоторканність особи, який зобов'язує представлення заарештованого до суду протягом певного терміну, відведеного для належного судового розгляду та встановлення законності арешту; прийнято в 1679 р. 9 Загальне право – традиційне некодифіковане, тобто не систематизоване у вигляді кодексу, право Великобританії. 10 Євангеліє від Іоанна. – XIV, 2. 11 Штеттін – німецька назва польського міста Щеціна. 12 Наприкінці Другої світової війни Австрія була розділена на чотири окупаційні зони – американську, британську, французьку та радянську; Відень увійшов до радянської зони. Наприкінці 1945 р. в Австрії відбулися вільні, демократичні вибори, в результаті яких ця держава набула статус незалежної, а окупаційні зони були скасовані. 13 Персія – офіційна назва Ірану до 1935 р. 14 Ялтинська, або Кримська, конференція – відбулася 4 – 11 лютого 1945 р. в Ялті; у конференції брали участь голови урядів трьох союзних держав у Другій світовій війні: І.В. Сталін (СРСР), Ф.Д. Рузвельт (США) і В. Черчілль (Великобританія). Були намічені основні принципи післявоєнної політики союзних держав з метою створення міцного миру та системи міжнародної безпеки. СРСР погодився на певних умовах розпочати війну з Японією через 2 – 3 місяці після закінчення війни в Європі. 15 Версальська мирна угода, що завершила Першу світову війну, була підписана у Версалі 28 червня 1919 р. державами-переможницями – США, Британською імперією, Францією, Італією та іншими країнами, з одного боку, і переможеною Німеччиною, з іншого. 16 Имеется в виду поэт С.Я. Надсон. 17 В.П. Буренин – фельетонист, поэт-сатирик, критик газеты “Новое время”. 18 Звичай саджати в урочистій обстановці на міських вулицях та площах “дерево свободи” як символ звільнення від деспотизму зародився у період боротьби американських колоністів за незалежність (кінець ХVІІІ століття). 19 Після придушення червневого повстання паризьких робітників жорстоких репресій зазнала також преса. Так, 25 червня 1848 р. “тимчасово” були закриті 11 газет. Крім того, декретом Установчих зборів від 11 липня 1848 р. відновлювалася скасована у лютому грошова застава для преси. Журналіст і видавець Еміль де Жірарден, котрий насмілився написати, що “ми знову попали під деспотизм шаблі”, був заарештований. Цей арешт, а також питання про закриття 11 газет стали приводом для запиту урядові і дебатів, що розгорнулися слідом за цим. Наприкінці дебатів узяв слово Гюго. Установчі збори його не підтримали, і репресії проти преси тривали. 20 …закон про пресу від 16 липня 1828 року… – Цей закон було видано під час реставрації; він скасовував встановлені раніше (1827) суворі цензурні формальності, високі штрафи для авторів, видавців і друкарів. 21 …цього письменника …дев’ять днів тримали в одиночному ув’язненні і одинадцять днів під арештом… – Гюго має на увазі редактора забороненої газети “Преса” Еміля де Жірардена. 22 2 вересня 1848 р. в Установчих Зборах обговорювалося питання про стан облоги, запроваджений під час червневого повстання 1848 р. Пропозиція про скасування стану облоги була підтримана рядом лівих депутатів, у тому числі В. Гюго. Установчі збори відхилили цю пропозицію. 23 Промова Гюго була виголошена 9 липня 1850 р. у зв’язку з обговоренням нового закону про пресу, який підвищував суму грошової застави для газет до 25 тис. франків, відновлював скасований у лютому 1848 р. штемпельний збір (поширивши його при цьому і на брошури політичного змісту), забороняв друкувати політичні, філософські, релігійні статті під псевдонімами тощо. Цей закон завдавав удару по пресі, фактично ліквідуючи її свободу, проголошену у лютому 1848 р. і записану в конституції Другої республіки. 24 31 травня – мається на увазі закон від 31 травня 1850 р., що позбавив три мільйони французів виборчих прав. 25 …закон 1814 року… – Цей закон сильно здушував пресу; він звільняв від попередньої цензури лише твори розміром менше 20 друкованих аркушів; для газет і періодичних видань вимагався спеціальний дозвіл короля тощо. 26 …мстить “Полієвкту” за “Тартюфа” – “Мученик Полієвкт” – трагедія Корнеля, в якій діючі особи показують високі приклади почуття обов’язку та самопожертви; “Тартюф”, або лицемір” – комедія Мольєра; у Гюго в смислі: мстить чесному за брехливого. 27 “Закон про справедливість і любов” – закон 1827 р., що встановлював сувору цензуру та великі штрафи для авторів, видавців і друкарів. В офіційній газеті уряду, у статті, яка захищала цей закон, він був названий “законом про справедливість і любов”. Опозиція прийняла цю назву, надавши їй іронічного відтінку. Закон було прийнято палатою депутатів, але уряд, побоюючись, що він буде провалений у палаті перів, у квітні 1827 р. відізвав його. 28 Його залишили далеко позаду ті, хто виніс йому вирок… – Пейронне був у числі міністрів, які підписали липневі ордонанси Карла Х, що стали поштовхом до революції 1830 р.; після революції він, разом із трьома колишніми міністрами, був засуджений. Народ вимагав смертної кари міністрів-зрадників, але їхнім прибічникам вдалося врятувати їх, і 21 грудня 1830 р. їм був оголошений вирок – довічне ув’язнення. 29 …пана Гізо залишили далеко позаду ті, хто ініціював проти нього звинувачення. – Гізо після повалення Липневої монархії мали судити, але він утік за кордон. 30 Прочитайте мою промову, проголошену 12 червня 1847 року… – Гюго, напевно, має на увазі промову “Сімейство Бонапартів”, виголошену не 12-го, а 14 червня 1847 р. 31 … сімнадцять Егерій. – Мається на увазі комісія Законодавчих зборів, яка виробила реакційний проект закону проти преси. 32 …вирвали кілька тополь з бруківок Парижа… – Префект поліції наказав зрубати посаджені на початку революції “дерева свободи”; у багатьох кварталах Парижа це викликало опір народу. 33 … незважаючи на прийнятий недавно згубний закон… – тобто закон, що скасував загальне виборче право (31 травня 1850 р.). 34 Точна дата написання вірша невідома; створений у період вигнання, вірш увійшов до посмертної збірки поезій В. Гюго “Усі струни ліри” (1888 – 1893). Українського перекладу не існує. 35 Местр Жозеф де (1754 – 1821) – ідеолог католицької реакції. 36 Вірш “Клерикальним журналістам” спрямований передусім проти клерикального журналу “L’Univers” та його редактора Луї-Франсуа Вейо (1813 – 1883) – клерикального публіциста, бонапартиста, крайнього реакціонера. 37 Патуйє Луї (1699 – 1779) – єзуїт-памфлетист, що ненавидів просвітників та уїдливо був висміяний Вольтером. 38 Ескобар-і-Мендоса Антоніо (1589 – 1669) – іспанський єзуїт, який стверджував, що мета виправдовує засоби і що можна та потрібно використовувати будь-які, у тому числі найзлочинніші засоби. 39 Бобеш – прізвисько відомого французького клоуна Антуана Марделяра (Манделяра), який виступав на початку ХІХ століття в ярмаркових балаганах. 40 Ласенер (Ласнер) – бандит і вбивця, який видавав себе за письменника та поета. Здійснив ряд звірячих злочинів і був страчений у 1836 році. 41 Контрафатто – священик, який розбещував малолітніх. За насильство над 5-річною дівчинкою був засуджений до довічної каторги, але згодом, на прохання церковників, був випущений на волю. 42 Лойола Ігнатій (1491 – 1556) – засновник і необмежений володар ордену єзуїтів, досвідчений злочинець, облудник, ханжа. 43 “Moniteur” (“Монітор”) – французька урядова газета (1789 – 1868). Перейменована на “Journal Officiel” (“Офіційна газета”). 44 Брата Наполеона І (1778 – 1846). 45 У капітана Коль-Пюїжельє, який сказав йому: “Ви заколотник, ви зрадник”. 46 Як грабіжник (лат.). 47 Макіавеллі Ніколо (1469 – 1527) – прихильник єдиної сильної влади, яка здатна була б знищити феодальну раздрібленість Італії (“Государ”, 1513). Виправдовував будь-які засоби для досягнення влади. 48 Шангарньє Нікола (1793 – 1877) – генерал, монархіст-орлеаніст, учасник завоювання Алжіру. У 1848 – 1849 рр. командував Національною гвардією та військами паризького гарнізону і жорстоко придушував усі спроби народних виступів. Конфлікт з президентом Луї-Наполеоном привів до його відставки. Після державного перевороту 2 грудня 1851 р. був заарештований та вигнаний. У 1870 р. разом з армією Базена потрапив у полон до пруссаків. 49 Тьер Адольф (1797 – 1877) – політичний діяч, історик, публіцист; з лютого 1871 року – голова уряду; придушив Паризьку Комуну. 50 Монталамбер Шарль (1810 – 1870) – один з лідерів клерикальної партії. 51 Сібур Домінік (1792 – 1857) – архієпископ Паризький (з жовтня 1848 р.); виступив з виправданням державного перевороту 2 грудня 1851 р., після якого був призначений сенатором. 52 Траян – римський імператор у 98 – 117 рр.; про Траяна створено безліч легенд, що змальовували його як правдивого вождя, котрий турбується про розвиток наук і мистецтв. 53 Мандрен Луї (1724 – 1755) – фальшивомонетник, розбійник та контрабандист, якого боялася влада та багатії. Кілька разів був заарештований, але щоразу втікав з-під варти. Був підданий лютій страті. 54 Тіберій – римський імператор у 14 – 37 рр., жорстокий деспот. 55 Шахабахам – діюча особа опери-буф – жорстокий король-самодур. 56 Мопа Шарлемань-Еміль (1818 – 1888) – близька особа Луї-Наполеона. Будучи префектом паризької поліції, активно сприяв перевороту 2 грудня 1851 року. За режиму ІІ імперії – сенатор і міністр поліції, який жорстоко переслідував республіканців. 57 Вейо Луї-Франсуа (1813 – 1883) – клерикальний журналіст, який виступав за збереження світської влади пап, прибічник Луї Бонапарта. 58 Персіньї Жан-Жільбер Ф’ялен, герцог де (1808 – 1872) – один з найближчих спільників Луї-Наполеона, організатор Страсбурзької та Булонської авантюр. Після провалу останньої (1840 р.) йому було винесено вирок: 20 років ув’язнення, але незабаром він був звільнений. Після революції 1848 р. очолив бонапартистське “Товариство 10 грудня” та брав активну участь у підготовці й проведенні державного перевороту 2 грудня 1851 р. Після перевороту був міністром внутрішніх справ, сенатором, послом у Лондоні. 59 Річард ІІІ – англійський король у 1483 – 1485 рр., вирізнявся жахливою жорстокістю; щоб стати королем, убив усіх претендентів на престол, у тому числі рідного брата та племінників. 60 Тролон Реймон (1795 – 1869) – адвокат, бонапартист, голова паризького суду; після перевороту 2 грудня – голова сенату. 61 Барош П’єр-Жюль (1802 – 1870) – адвокат і політичний діяч, бонапартист, автор ряду реакційних законів. У роки ІІ імперії – голова Державної ради, міністр юстиції, сенатор. 62 Перша частина роману “Знедолені” вийшла у світ у квітні 1862 р. одночасно в столицях Франції та Бельгії. На зустрічі в Брюсселі, організованій на честь письменника видавцями його творів, Гюго і виголосив цю промову 16 вересня 1862 р. 63 Коли царські війська почали придушення польського національного повстання 1863 р., невідомий російський офіцер звернувся до В. Гюго з проханням написати відозву до російської армії. Відповіддю на це стало звернення Віктора Гюго до російської армії. Воно з’явилося 15 лютого 1863 р. у російському еміграційному виданні “Колокол”, яке видавав у Лондоні О.І.Герцен, та у французькій пресі. 64 У 1869 р. у Парижі почала виходити газета “Раппель”, редакторами якої були сини Гюго – Шарль і Франсуа-Віктор, а також друзі В. Гюго – Поль Меріс, Огюст Вакері та Анрі Рошфор. 65 Нехай переможе право (лат.). 66 У цій статті Гюго уперше піднімає голос за амністію комунарам і в подальшому вже не припиняє цієї боротьби. Хоча ставлення самого Гюго до Паризької Комуни було суперечливим. Він засуджував то жорстокості версальців, то жорстокості комунарів. Поразка Комуни і нечуваний терор версальських переможців привели Гюго – непримиренного противника смертної кари – до табору переможених. Своєю знаменитою заявою у Брюсселі він розпочинає благородний двобій на захист комунарів проти їхніх катів. У багатьох віршах цього періоду Гюго гнівно протестує проти кривавих звірств версальців, захоплюється суворою мужністю комунарів. 67 Гюго має на увазі вдари по класицизму, завдані революційними романтиками; одним із таких вдарів була його драма “Ернані”, що покінчила з канонами класичної трагедії. 68 Гюго має на увазі монархістів – орлеаністів, легітимістів і бонапартистів, котрі становили більшість у Національниз зборах і прагнули відновити монархію. 69 Тобто подій, пов’язаних із виникненням Паризької Комуни. 70 Тобто чергового терора після придушення Паризької Комуни. 71 Памфлет написаний у 1852 р., але виданий 1877 р.; Гюго вважав, що “Історія одного злочину” стане пересторогою для нового державного перевороту, який готував президент ІІІ республіки – генерал Мак-Магон. 72 Морні Шарль-Огюст (1811 – 1865) – один з ватажків бонапартистів та організаторів державного перевороту 2 грудня 1851 р.; зведений брат Луї-Наполеона, цукропромисловець, депутат Законодавчих зборів. У ніч на 2 грудня був призначений міністром внутрішніх справ та керував придушенням виступів, спрямованих проти перевороту. У подальшому – голова Законодавчого корпусу, посол у Росії. 73 Ратапуаль (буквально: “волохатий пацюк”) – узагальнений образ авантюриста-бонапартиста, якого створив у графіці та скульптурі талановитий художник і карикатурист Оноре Дом’є (1808 – 1879), котрий нещадно висміював діячів Липневої монархії та ІІ імперії. 74 Манін Даніель (1804 – 1857) – італійський республіканець; учасник революції 1848 р. – президент Венеціанської республіки (березень 1848 – серпень 1849). Після поразки революції емігрував та помер у Парижі. 75 Луї-Наполеон – брат Наполеона І, офіційний батько принца; але злі язики говорили, що його справжнім батьком є Карл-Генріх Верхюль (1764 – 1845) – голландський адмірал і дипломат, який служив при дворі Луї-Наполеона, коли той був королем Голландії; тоді він був фаворитом королеви Гортензії, матері Луї-Наполеона; у 1810 р. перейшов на французьку службу. 76 Лоу Гудсон (1769 – 1844) – англійський генерал, тупий та обмежений служака. У 1815 – 1821 рр. був губернатором острова св. Олени, де перебував у засланні та помер Наполеон І. 77 Моншеню – активний рояліст, який боровся проти Наполеона І. 78 Жірарден Еміль де (1806 – 1881) – крупний журналіст і політичний діяч, депутат Законодавчих зборів. Після перевороту 2 грудня 1851 р. на короткий термін був вигнаний із Франції. 79 На початку 1877 р. у Ліоні закрилося кілька підприємств і більше 30 тис. робітників залишилися без роботи і засобів до існування. У зв’язку з цим по всій Франції проводилася передплата та збирання коштів на користь ліонських ткачів, продиктовані не лише духом добродійності, але й страхом перед новим повстанням ліонських робітників. 25 березня 1877 р. в одному із залів Парижа було влаштовано читання на користь ліонських робітників, на якому виступив Гюго. 80 Промова Гюго була проголошена за місяць до початку російсько-турецької війни. 81 Лихо переможеним (лат.). 82 “Сіллабус” (“Syllabus errorum” – “Список хибних поглядів”) – булла папи римського Пія ІХ від 1864 р., в якій він стверджував середньовічні догмати, засуджував наукові концепції та сформулював зазіхання католицької церкви на втручання у суспільно-політичні справи. 83 Гюго має на увазі поразку французької армії під Седаном у франко-прусській війні 1870 р. 84 30 травня 1778 року. 85 Гюго нагадує присутнім про безжалісну розправу над старцем-гугенотом, який хотів завадити синові стати католиком, і над юнаком-офіцером, на якого звели наклеп у блюзнірстві. 86 Летіти з уст в уста (лат.). 87 Етцель П’єр-Жан (1814 – 1886) – літератор, видавець і політичний діяч; друг родини Гюго і видавець його творів. 88 Соціал-демократи, добившись загального виборчого права, на перших же виборах одержали переконливу перемогу... – У січні 1907 р. внаслідок піднесення робітничого руху (1905 – 1907) уряд Австро-Угорщини змушений був затвердити загальне виборче право. Австрійська соціал-демократична партія зібрала на виборах 1907 р. більше 1 мільйона голосів і послала в рейхсрат найбільшу кількість депутатів (87). Проте лідери партії висунули опортуністичний лозунг "берегти парламент загального виборчого права" і сіяли в масах реформістські парламентські ілюзії. 89 Адлер, Віктор (1852 – 1918) – один з організаторів і лідерів австрійської соціал-демократичної партії. 90 Бебель, Август (1840 – 1913) – один із засновників і керівник німецької соціал-демократичної партії та ІІ Інтернаціоналу. 91 Жорес, Жан (1859 – 1914) – керівник Французької соціалістичної партії. 92 Лоренцо-да-Понте (1749 – 1838) – автор багатьох лібретто до опер Моцарта, у тому числі й до "Дон Жуана". 93 Даосизм – одна з китайських релігій. Синкретична народна релігія, що всмоктала в себе елементи конфуціанства та буддизму. 94 …вони куплять у Петера Шлеміля його тінь… – мається на увазі герой повісті Адальберта фон Шаміссо “Неймовірна історія Петера Шлеміля”, в якій сіра людина (чорт) купує у Петера Шлеміля його тінь, давши йому замість неї невичерпний мішок золота, але багатство не приносить Шлемілю щастя. 95 Сінклер, Ептон Білл (1878 – 1968) – американський письменник, до 30-х рр. писав антиринкові, соціально-критичні романи. 96 Продавщиця фіалок (ісп.). 97 Менжу, Адольф (1890 – 1963) – американський актор, представляв у кінематографі тип великосвітського джигуна, циніка, став відомим після зйомок у фільмі Ч. Чапліна “Парижанка” (1923). 98 Черрілл, Вірджінія – американська актриса, зіграла головну роль у фільмі Чапліна “Вогні великого міста (1931). 99 “Ночі вродливої жінки” – мається на увазі, мабуть, фільм Ч. Чапліна “Ночі без упину” (1915), знятий у дусі ексцентріади. 100 “На плече!” – фільм Ч. Чапліна (1917 – 1918), присвячений І світовій війні, який вирізняється яскравою антимілітаристською та антиімперіалістичною спрямованістю. 101 Шопенгауер, Артур (1788 – 1860) – німецький філософ-ідеаліст, у тексті цитується уривок з його праці “Парерга та Параліпомена”. 102 Пісарро, Франсіско (між 1470 і 1475 – 1541) – іспанський конкістадор. Брав участь у завоюванні Панами (1510) і Перу (1532 – 1536). Жорстоко придушував опір індійців. 103 Жувальна гумка (ісп.). 104 Буканьєри – так називали морських розбійників XVII ст. (від караїбського слова “bucan” – залізні грати для сушіння м’яса. 105 Гласис – насип, який прилягає до зовнішнього краю рову фортечних укріплень. 106 Острів черепах (ісп.). 107 "Прагер тагблат" – ліберально-демократична щоденна газета, видавалася німецькою мовою в 1876 – 1938 рр. у Празі. 108 Свята Германдада та розбійники... – маються на увазі так звані "ермандади" – союзи іспанських міст і селянських громад у середньовіччя, що виникали для самооборони під час війни і для захисту своїх вольностей (часто виконували функції поліції). 109 Беннет, Гордон – американський видавець, заснував у 1835 р. щоденну газету "Нью-Йорк геральд"; поклав початок виданню загальнодоступної вуличної преси. 110 Брут Марк Юній (85 – 42 рр. до н. е.) – римський політичний діяч, ватажок заколоту проти Юлія Цезаря (100 – 44 рр. до н. е.). 111 Іди – позначення в римському календарі 15-го дня в березні, травні, липні, жовтні та 13-го дня в інших місяцях. 112 Вільям Шекспір, очевидець сумної пригоди, натякає, начебто цей папірець був просто запискою, що викривала заколот проти Цезаря. – Марк Твен. 113 Каска Публій Сервіллій (помер у 42 р. до н. е.), Брут Децім Юній (84 – 43 рр. до н. е.), Кассій Лонгрін Гай (помер у 42 р. до н. е.), Требоній Гай (помер у 43 р. до н. е.) – учасники та ініціатори заколоту проти Цезаря. Марк Антоній (83 – 30 рр. до н. е.) – римський політичний діяч і полководець, один з найближчих сподвижників Цезаря. Цінна – римський патрицій, брат дружини Цезаря, учасник заколоту проти Цезаря. 114 Нервії – войовниче плем’я, що жило наприкінці першого тисячоліття до н. е. в Арденнах і на території сучасного Люксембургу. 115 Корнваліс Чарльз (1738 – 1805) – англійський політичний та військовий діяч, брав участь у війні проти повсталих америкуанських колоній (1775 – 1783). Основні сили англійців на чолі з Корнвалісом зазнали поразки 19 жовтня 1781 р. при Йорктауні. 116 Битва при Трентоні – одна з перших перемог армії Вашінгтона у війні за незалежність (26 грудня 1776 р.). 117 Йдеться про героїчній епізод з історії війни за незалежність: зимівлю (1777 – 1778) одинадцятитисячної армії Вашінгтона, що перенесла голод, холод та хвороби. 118 Битва при Монмауті – відбулася 28 червня 1778 р. між американськими військами Вашінгтона та англійськими під командуванням Генрі Клінтона. 119 Декларація незалежності. – Мається на увазі Декларація, виголошена 4 липня 1776 р., в якій проголошувалась незалежність США від Англії. 120 Промова Патріка Генрі у палаті депутатів Віргінії. – Мається на увазі патріотичний виступ проти англійського володарювання американського політичного діяча Патріка Генрі (1736 – 1799) у законодавчих зборах Віргінії у 1765 р. 121 Битва при Банкер-Хілі – один з перших боїв у війні за незалежність (17 червня 1775 р. біля Бостона), в якому англійці зазнали важких втрат. 122 Бреддок Едвард (1695 – 1755) – англійський генерал, війська якого були розбиті французами та індійцями у битві 9 липня 1755 р. поблизу Пітсбурга (штат Пенсільванія). 123 “Бостонське чаювання”. – Колоністи Північної Америки відмовились купувати чай, який англійський парламент обклав митом. 16 грудня 1773 р. група бостонців напала на англійський корабель, що стояв у гавані, й викинула в море великий вантаж чаю, що знаходився на ньому. У відповідь англійський уряд закрив Бостонський порт для торгівлі. Цей інцидент послужив одним з безпосередніх приводів до початку війни за незалежність. 124 Льє – старовинна міра довжини, що дорівнює трьом милям (4,83 км). 125 Готфрід Бульйонський (бл. 1060 – 1100) – герцог Нижньої Лотарінгії (Бульйон – назва його замку), один з ватажків хрестового походу (1096 – 1099), брав участь у пограбуванні Єрусалима, потім став правителем Єрусалимського королівства. 126 …на вантах “Пінти” разом з Колумбом. – Мається на увазі один з трьох кораблів першої експедиції Христофора Колумба (1492). Прое сам Колумб плив на іншому кораблі – “Санта-Марія”. 127 Карл Перший (1600 – 1649) – англійський король з дінастії Стюартів. У громадянських війнах 1642 – 1646 рр. і 1648 р. зазнав поразки й 30 січня 1649 р. був страчений за вироком верховного трибуналу, створеного парламентом. 128 Пороховий заколот – невдала спроба англійських дворян-католиків висадити в повітря англійський парламент і вбити короля Іакова І та його міністрів. Заколотникам вдалося заховати у підвалі під будовою парламенту бочки з порохом, але в останню хвилину плани їхні були розкриті (5 листопада 1605 р.). 129 Гастінгс Уоррен (1732 – 1818) – англійський генерал-губернатор Індії, став скандально відомим після того, як було викрито величезні фінансові зловживання та жорстокості, що здійснювались колоніальною владою в Індії. В 1788 р. Гастінгс обвинувачувся перед судом у нечуваних звірствах та крадіжках. Обвинувачем Гастінгса на суді виступав знаменитий драматург і політичний діяч Р.Б. Шерідан. 130 Битва при Лексінгтоні – відбулася 19 квітня 1775 р. під час війни за незалежність у Північній Америці. Колоністи завдали англійським військам важкої поразки. 131 перед війною тисяча вісімсот дванадцятого року. – Йдеться про англо-американську війну (1812 – 1814), в результаті якої, незважаючи на ряд поразок американських військ, було зміцнено незалежність США. 132 мешканці Півдня обстрілювали Самтер. – Мається на увазі перший бій у Громадянській війні в США. Відкинувши усі компромісні пропозиції, заколотники з Півдня 12 квітня 1861 р. почали обстріл урядового форту Самтер у штаті Південна Кароліна і незабаром зайняли його. 133 коли було взято Річмонд, коли вбили президента. – Йдеться про один із заключних епізодів Громадянської війни. Столиця Півдня, м. Річмонд, була взята військами генерала Гранта 3 квітня 1865 р., а через десять днів, 14 квітня, президент Авраам Лінкольн був убитий під час спектакля в театрі актором Бусом – агентом плантаторів. 134 Листи Юніуса – сатиричні листи, що друкувалися під псевдонімом Юніус у лондонському журналі “Паблік едвертайзер” у 1769 – 1772 рр. у зв’язку з боротьбою за свободу преси в Англії. Раніше вважалися анонімними, їхнє авторство не було встановлено; не так давно історики журналістики з’ясували, що псевдонім Юніус належав англійському журналістові Філіпу Френсісу. 135 …носив… залізну маску. – Мається на увазі таємничий в’язень часів Людовіка XIV, який ніколи не знімав маску з обличчя та помер у Бастілії в 1703 р. Ім’я його було невідоме. Згідно з однією з версій, це був брат короля Людовіка XIV. 136 …француза, в якому втілився дух померлого дофіна. – Йдеться про Людовіка XVII (1785 – 1795), другого сина французького короля Людовика XVI, страченого в 1793 р. Після смерті десятирічного спадкоємця королівської династії Бурбонів з’явилися самозванці, які проголошували себе “Людовіком XVII, котрий чудесно врятувався”. 137 Нахант – півострів у Бостонській гавані. 138 …на весь голос сповіщав зі шпальт “Триб’юн”, повчаючи читачів політичній економії. – Мається на увазі “Нью-Йорк дейлі триб’юн”, одна з найвпливовіших американських газет, заснована в 1841 р. Хорейсом Грілі. 139 “Ланцет” – відомий англійський медичний щотижневик, заснований 1823 р. Томасом Воклі; боровся із шайрайством у медицині. 140 Вампум – намисто, пояси та різноманітні прикраси з раковин і бус у індійців. 141 …від Альфи до Омахи. – Пародіюється вираз від “альфи до омеги”. Альфа і Омаха – міста в США. 142 Файв-Пойнтс – нью-йоркські нетрі. 143 Пол Прай – герой однойменної комедії англійського драматурга Джона Пуля (1786 – 1872), любитель втручатись у чужі справи. 144 Вандербільт Корнелій (1794 – 1877) – американський мільйонер. 145 ...затіявши якусь махінацію з акціями “Ері”... – Йдеться про акції компанії “Ері”, заснованої в 1832 р. для будівництва залізниці від озера Ері до річки Гудзон. У 1868 – 1872 р. між Джеєм Гулдом, Джеймсом Фіском, Вандербільтом та іншими американськими підприємцями відбувалася жорстка боротьба за керівництво в компанії. 146 Астори – родина американських мільйонерів, що отримала прізвисько “лендлорди Нью-Йорка”. 147 Джон – прізвисько китайців в Америці. 148 Патрік – прізвисько ірландців в Америці. 149 Я бачив багато таких сцен, але тепер мені згадалась одна: як м’ясники з Бреннен-стріт нацькували собак на китайця, який мирно йшов повз із кошиком білизни на голові. І в той час як собаки роздирали китайця, один з м’ясників для більших веселощів вибив йому уламком цегли кілька зубів. Цей випадок з особливо зловісною яскравістю врізався мені у пам’ять – тому, напевно, що я в той час співробітничав в одній газеті в Сан-Франціско, і газета не вмістила мою замітку про побиття, оскільки це могло задіти декого з передплатників. – жүктеу/скачать 1.82 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|