своє місце у світі. За всю історію існування людства кращі уми виро-
били чимало концепцій процесу розвитку.
Найбільш розробленою з
них є діалектика. Це зумовлено тим, що у вченні найглибше і найоб-
ґрунтованіше розкривається зміст загальних зв'язків, загальні законо-
мірності змін, що відбуваються у світі, джерела, механізм і спрямованість
процесів розвитку, інші універсальні зв'язки буття. Усе це становить ос-
нову формування світогляду і діалектичного методу мислення.
В умовах кризи, що охопила країни минулої постсоціалістичної
системи, в нашій літературі виникла
тенденція зневажливого став-
лення до діалектики, спроба перенести власне на неї причини кризи,
оскільки, мовляв, вона була головною методологією тоталітарного
режиму.
Що можна сказати з цього приводу?
Очевидно, річ не в самій діалектиці, а в тому, як вона викорис-
товувалася, в її схематизації, монополізації,
тобто в тій заідео-
логізованій формі, якої вона набула (що, до речі, аж ніяк не запере-
чує досягнень вітчизняної філософії). Мабуть, правильніше було б
ставити питання про творчий розвиток самої матеріалістичної
діалектики, про необхідність нового погляду на діалектику,
нового
«тлумачення з урахуванням науки та практики при переосмисленні її
принципів, законів і категорій.
Достарыңызбен бөлісу: