ставляється людині, вона трактується як осередок
логосу, еталон організації, мірило мудрості.
Суттєво змінюється ставлення до природи з
утвердженням християнства, яке розглядає її як втілення
матеріального першопо-чатку, як «низ», що протистоїть
абсолютному духовному, тобто Богу. Схоластична
філософія, яка опиралась на вчення грецького астронома,
математика і географа Клавдія Птолемея,
вважала Землю
нерухомим центром Всесвіту.
В
епоху Відродження одним із головних досягнень
філософської думки був розвиток натурфілософії. Вона
висунула
низку
глибоких
матеріалістичних
та
діалектичних ідей. Великим науковим відкриттям, яке
сприяло звільненню природознавства з-під влади
релігії, було
сгворення Миколою Коперником (1473-1543)
геліоцентричної системи світу. Він обґрунтував, що Земля
— одна з рядових планет і рухається як навколо своєї осі,
так і навколо Сонця. Таким чином, була підірвана
релігійна теорія геоцентризму. Італійський філософ
Джордано Бруно (1548-1600) висунув ідею про нескін-
ченність
природи
і
незліченність
світів.
Його
співвітчизник фізик,
астроном і математик Галілео
Галілей
(1564-1642)
підтвердив
гіпотезу
про
аналогічність будови земних та небесних космічних тіл,
відкрив планети сонячної системи.
У Новий час природа вперше стала об'єктом
ретельного наукового аналізу. Завдання науки полягає в
посиленні (ще більшому закріпленні) влади людини над
природою. Об'єктом науки є природа, а її мета —
перетворення природи на царство людини. Природу
починають
розуміти
як
об'єкт
інтенсивної
перетворюючої діяльності і як комору, з якої людина може
брати без міри і без кінця. Така думка висловлена у відомих
словах Тургенєвського Базарова «Природа — не храм, а
майстерня, а людина в ній — працівник».
У другій половиніXX століття під впливом науково-
технічної революції значно зросли масштаби і змінився
Сам характер взаємодії між природою і людиною. Це
сприяло порушенню відносної рівноваги,
яка склалася
між ними, і призвело до виникнення ситуацій, які містять
небезпеку як для природи, так і для людини. Ось чому ця
проблема стоїть у центрі уваги не тільки в так званих при-
родознавчих науках, але і у філософії.
Що ж таке природа з точки зору сучасної філософії ?
Термін «природа» в науковій літературі вживається у
двох значеннях — в широкому й вузькому (схема 10.1).
У
широкому розумінні слова «природа» — це буття,
Всесвіт, об'єктивний світ у нескінченній різноманітності
його форм. У цьому значенні суспільство є частиною
природи. У більш
вузькому
розумінні «природа» — це частина об'єктивного світу, з
якою взаємодіє суспільство. У філософії її переважно
називають природним (географічним) середовищем.
Поняття «природне середовище» має важливе практичне
значення, оскільки акцентує увагу на тій частині природи, в
центрі якої знаходиться людина, для котрої ця природа і є
середовищем її життя.
Осяг природного середовища не залишається постійним.
Він розширюється відповідно до міри поглиблення пізнання
й розширення масштабів перетворюючої діяльності людини.
Сьогодні природне середовище включає земну кору,
ґрунтовий покрив, воду, рослинний і тваринний світи,
нижню частину атмосфери і ближній космос.
Формування уявлень
про природне середовище, яке
безпосередньо оточує людину, привело до створення
вчення про біосферу. Воно відпрацьовувалось працями
багатьох дослідників природи. Сам термін «біосфера» (від
грец.
біо — життя і
зрЬаіга — куля) вперше застосував
австрійський геолог
ЕдуардЗюсс(1831-1914), називаючи
ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Особ-
ливий внесок у розробку вчення про біосферу вніс
перший президент Української Академії наук
Володимир
Вернадський (1863-1945). У1926 році він написав книгу, яка
мала назву «Біосфера». В цій праці Вернадський показав, що
біосфера — це
оболонка земної кулі, в якій існує або
існувало життя.
Товщина біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на
екваторі — 28 км. Маса біосфери — близько 0,05 маси
Землі. Наявність життя в біосфері зумовлює низку її
фізико-хімічних, геологічних та інших особливостей.
Вивчення біосфери виявило єдність хімічного складу
живих організмів і їх неорганічного оточення, дало змогу
вста-
Схема 10.1. Поняття природи
новити значення живої речовини для геологічних
процесів у верхніх шарах земної кори, для утворення
ґрунту, змін у хімічному складі атмосфери тощо.
З 70-х років XX століття у філософії існує система
вимірів бачення біосфери. Перший вимір — геологічний,
другий — геохімічний, третій —
екологічний, четвертий
— біотичний (схема 10.2).
Геологічний вимір біосфери охоплює три оболонки:
літосферу (верхня оболонка земної кулі — 3-11 км на суші
і 0,5 — 10 км під дном океану); гідросферу (сукупність вод
планети — 1,6 млрд. кв. км.); атмосферу (газоподібна
оболонка Землі).
Геохімічний вимір включає такі компоненти: біокосна
речовина (ґрунт, вода); біогенна речовина (вугілля,
нафта, торф та ін.); жива речовина.
Екологічний вимір
охоплює екологічні системи, або біогеоценози (болота,
водойми, поля, луки, ліси).
Біотичний вимір структури
біосфери включає такі компоненти: тваринний світ (1,5
млн. видів), рослинний світ (500 тис. видів).
Всі названі компоненти біосфери існують не
ізольовано, а у взаємозв'язку, утворюючи єдину систему.
Знання історії формування біосфери, законів, які керують
життям природних компонентів, взаємний вплив живої
речовини і енергії дають підстави розглядати природу як
єдину систему. Звичайно, біосфера ніколи не перебувала в
статичному стані: рослини, тварини,
біогеоценози посту-
пово еволюціонували, змінювали свою структуру. Зміни
клімату й
Схема 102. Структура біосфери
умов життя приводили до виникнення багатьох нових
видів. З появою людини та суспільства в історії біосфери
розпочався новий період. Більш докладно проблеми
виникнення людини і суспільства будуть розглянуті в
наступних розділах.
Отож,
природа — це всі досоціальні ступені
Достарыңызбен бөлісу: