Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf көрінісі
бет126/204
Дата25.09.2023
өлшемі7 Mb.
#478487
түріНавчальний посібник
1   ...   122   123   124   125   126   127   128   129   ...   204
danilyan-og-taryanenko-vm-osnovi-flosofyi


Частина третя 
СОЦІАЛЬНА 
ФІЛОСОФІЯ
Розділ 10 Природа 
як основа людського буття
Одним з об'єктів дослідження філософії є 
суспільство в його безперервній зміні та розвитку. 
Але суспільство не існує само по собі. Виділившись 
із природи, воно взаємодіє з нею. Природа виступає 
як середовище існування, постійна умова буття 
людини. Тому зрозуміла теоретична та практична 
зацікавленість людини до природи, яка стала 
предметом вивчення багатьох наук (космології, 
географії, біології, фізики, хімії та інших). Філософія 
досліджує природу під особливим кутом зору, 
виокремлюючи ряд соціально-філософських і, 
власне, соціологічних проблем, а саме: в чому 
полягає схожість і різниця природи й суспільства
який характер взаємозв'язку існує між ними; які 
основні 
напрямки 
і 
перспективи 
цього 
взаємозв'язку. Ці проблеми, а також низку інших 
(сучасну екологічну і демографічну ситуацію, засоби 
і шляхи її розв'язання) пропонується розглянути в 
цьому розділі. 
§1
Поняття природи. 
Суспільство як частина 
природи
Важливою особливістю людської самосвідомості в усі 
часи було прагнення знайти своє місце серед речей, що їх 
оточують, а також у природній ієрархії в цілому. Що таке 
природа? У яких стосунках з нею перебуває людина, 
суспільство? Відповідь на ці та інші питання кожен 
філософ давав свою.
Одну з перших згадок про природу зберегли і донесли 
до нас пам'ятки античності. В той час формувалося 
загальне уявлення про Всесвіт, його будову, місце землі у 
Всесвіті, роль людини та суспільства, її зв'язок з Космосом. 
Від Піфагора йде уявлення про Землю як кулеподібне 
утворення. Арістотель «покриває» Землю кришталевим 
куполом, на якому тримаються зірки. Природа не проти-


ставляється людині, вона трактується як осередок 
логосу, еталон організації, мірило мудрості.
Суттєво змінюється ставлення до природи з 
утвердженням християнства, яке розглядає її як втілення 
матеріального першопо-чатку, як «низ», що протистоїть 
абсолютному духовному, тобто Богу. Схоластична 
філософія, яка опиралась на вчення грецького астронома, 
математика і географа Клавдія Птолемея, вважала Землю 
нерухомим центром Всесвіту.
В епоху Відродження одним із головних досягнень 
філософської думки був розвиток натурфілософії. Вона 
висунула 
низку 
глибоких 
матеріалістичних 
та 
діалектичних ідей. Великим науковим відкриттям, яке 
сприяло звільненню природознавства з-під влади 
релігії, було сгворення Миколою Коперником (1473-1543) 
геліоцентричної системи світу. Він обґрунтував, що Земля 
— одна з рядових планет і рухається як навколо своєї осі, 
так і навколо Сонця. Таким чином, була підірвана 
релігійна теорія геоцентризму. Італійський філософ 
Джордано Бруно (1548-1600) висунув ідею про нескін-
ченність 
природи 
і 
незліченність 
світів. 
Його 
співвітчизник фізик, астроном і математик Галілео 
Галілей 
(1564-1642) 
підтвердив 
гіпотезу 
про 
аналогічність будови земних та небесних космічних тіл, 
відкрив планети сонячної системи.
У Новий час природа вперше стала об'єктом 
ретельного наукового аналізу. Завдання науки полягає в 
посиленні (ще більшому закріпленні) влади людини над 
природою. Об'єктом науки є природа, а її мета — 
перетворення природи на царство людини. Природу 
починають 
розуміти 
як 
об'єкт 
інтенсивної 
перетворюючої діяльності і як комору, з якої людина може 
брати без міри і без кінця. Така думка висловлена у відомих 
словах Тургенєвського Базарова «Природа — не храм, а 
майстерня, а людина в ній — працівник».
У другій половиніXX століття під впливом науково-
технічної революції значно зросли масштаби і змінився 
Сам характер взаємодії між природою і людиною. Це 
сприяло порушенню відносної рівноваги, яка склалася 
між ними, і призвело до виникнення ситуацій, які містять 
небезпеку як для природи, так і для людини. Ось чому ця 
проблема стоїть у центрі уваги не тільки в так званих при-
родознавчих науках, але і у філософії.
Що ж таке природа з точки зору сучасної філософії ?
Термін «природа» в науковій літературі вживається у 
двох значеннях — в широкому й вузькому (схема 10.1).
У широкому розумінні слова «природа» — це буття, 
Всесвіт, об'єктивний світ у нескінченній різноманітності 
його форм. У цьому значенні суспільство є частиною 
природи. У більш вузькому


розумінні «природа» — це частина об'єктивного світу, з 
якою взаємодіє суспільство. У філософії її переважно 
називають природним (географічним) середовищем. 
Поняття «природне середовище» має важливе практичне 
значення, оскільки акцентує увагу на тій частині природи, в 
центрі якої знаходиться людина, для котрої ця природа і є 
середовищем її життя.
Осяг природного середовища не залишається постійним. 
Він розширюється відповідно до міри поглиблення пізнання 
й розширення масштабів перетворюючої діяльності людини. 
Сьогодні природне середовище включає земну кору, 
ґрунтовий покрив, воду, рослинний і тваринний світи, 
нижню частину атмосфери і ближній космос.
Формування уявлень про природне середовище, яке 
безпосередньо оточує людину, привело до створення 
вчення про біосферу. Воно відпрацьовувалось працями 
багатьох дослідників природи. Сам термін «біосфера» (від 
грец. біо — життя і зрЬаіга — куля) вперше застосував 
австрійський геологЕдуардЗюсс(1831-1914), називаючи 
ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Особ-
ливий внесок у розробку вчення про біосферу вніс 
перший президент Української Академії наук Володимир 
Вернадський (1863-1945). У1926 році він написав книгу, яка 
мала назву «Біосфера». В цій праці Вернадський показав, що 
біосфера — це оболонка земної кулі, в якій існує або 
існувало життя.
Товщина біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на 
екваторі — 28 км. Маса біосфери — близько 0,05 маси 
Землі. Наявність життя в біосфері зумовлює низку її 
фізико-хімічних, геологічних та інших особливостей. 
Вивчення біосфери виявило єдність хімічного складу 
живих організмів і їх неорганічного оточення, дало змогу 
вста-
Схема 10.1. Поняття природи 


новити значення живої речовини для геологічних 
процесів у верхніх шарах земної кори, для утворення 
ґрунту, змін у хімічному складі атмосфери тощо.
З 70-х років XX століття у філософії існує система 
вимірів бачення біосфери. Перший вимір — геологічний, 
другий — геохімічний, третій — екологічний, четвертий 
— біотичний (схема 10.2).
Геологічний вимір біосфери охоплює три оболонки: 
літосферу (верхня оболонка земної кулі — 3-11 км на суші 
і 0,5 — 10 км під дном океану); гідросферу (сукупність вод 
планети — 1,6 млрд. кв. км.); атмосферу (газоподібна 
оболонка Землі).
Геохімічний вимір включає такі компоненти: біокосна 
речовина (ґрунт, вода); біогенна речовина (вугілля, 
нафта, торф та ін.); жива речовина. Екологічний вимір 
охоплює екологічні системи, або біогеоценози (болота, 
водойми, поля, луки, ліси). Біотичний вимір структури 
біосфери включає такі компоненти: тваринний світ (1,5 
млн. видів), рослинний світ (500 тис. видів).
Всі названі компоненти біосфери існують не 
ізольовано, а у взаємозв'язку, утворюючи єдину систему. 
Знання історії формування біосфери, законів, які керують 
життям природних компонентів, взаємний вплив живої 
речовини і енергії дають підстави розглядати природу як 
єдину систему. Звичайно, біосфера ніколи не перебувала в 
статичному стані: рослини, тварини, біогеоценози посту-
пово еволюціонували, змінювали свою структуру. Зміни 
клімату й
Схема 102. Структура біосфери 


умов життя приводили до виникнення багатьох нових 
видів. З появою людини та суспільства в історії біосфери 
розпочався новий період. Більш докладно проблеми 
виникнення людини і суспільства будуть розглянуті в 
наступних розділах.
Отож, природа — це всі досоціальні ступені 


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   122   123   124   125   126   127   128   129   ...   204




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет