філософська
антропологія, тобто філософське вчення
про людину. Обговоренню проблеми філософського
розуміння поняття «людина» був присвячений XVIII
Всесвітній філософський конгрес, який відбувся в середині
1988 року в місті Брайтоні (Англія).
Майже дві тисячі
вчених з 70 країн світу зібралися там, щоб з'ясувати її.
У комплексному людинознавстві філософія виконує.-
по-перше, світоглядну функцію, тобто обґрунтовує суто
філософські проблеми про природу (сутність) людини,
про її походження, про сенс життя, долю та
призначення, про можливості та межі її свободи і
творчості;
по-друге, методологічну функцію, тобто
створює
оптимальну
стратегію
вивчення
і
вдосконалення людини.
Історія пізнання людини свідчить про складність та
суперечливість даної проблеми. Кожна філософська
концепція (попри
певні недоліки і історичну
обмеженість) додавала до неї нові риси,
відкривала нові
грані в пізнанні людини.
У
філософії Давньої Греції панував космолбгізм у
розумінні людини. Філософи
мілетської школи твердили:
людина містить усі основні елементи стихії, космосу.
Демокріт підкреслював: якою мірою Всесвіт є
макрокосмосом, такою ж мірою і людина є мікрокосмосом.
У другій половині V століття до н. є. у Греції з'являються
софісти. Вони зберегли успадкований від давньої
філософії цілісний погляд на
людину і бачення її як
частини природи, але вже почали розглядати її і в умовах
соціокультурного буття. Устами Протагора вони
проголошують тезу: «Людина — міра всіх речей...» Слідом за
софістами проблему людини розробляє і
Сократ. Він її
поставив у центр своєї філософії.
Учень Сократа
Платті розрізняв у людині безсмертну
душу (виявлення світу вічного та ідеального) і тіло
(виявлення всього тимчасового та суєтного).
Інакше розумів природу
пющццАрістотель. Людину він
розгля-
;
дає як «політичну тварину», вершину світової ієрархії. Вона,
з
одно-
]
го боку, внутрішньо пов'язана з природою, а з другого —
протистоїть
і
їй, оскільки в неї є душа — причина і початок людського
тіла.
]
Достарыңызбен бөлісу: