Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| натурфілософських ідей, тобто з філософського
осмислення природи. Грецькою мовою слово «природа» звучить як «фізис», тому таку філософію називали фізичною, а філософів цього періоду фізиками. Вони інтуїтивно формували субстанціональну модель світу^а допомогою з'ясування першопричини усього сущого як основи, суті. Біля джерел формування натурфілософії стояламілетська школа (м. Мілет, Мала Азія, VII ст. до н. є.). її засновником був Фалес (бл. Схема 2.1. Антична філософія: рання класика 624-547 рр. до н. є.), а його послідовниками — Анаксімандр (610-546 р.р. до н. є.) іАнакамен (585-525 до н. є.). Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають усі конкретні предмети і явища. Речі є чимось тимчасовим, вони виникають і зникають, а їх основа є вічною, що існує завжди. Фалес вбачав таку першооснову у воді, Анаксімандр вважав, що нею є невизначений початок, який він назвав «апейрон», Анаксімен прийняв за першооснову повітря (схема 2.1). Те, що були вирізнені саме ці речовини як втілення першооснови світу, невипадково. Саме вода своїми наочними перетвореннями на лід або пару наштовхує думку на можливість нескінченної кількості метаморфоз, породження з єдиної вихідної (першої) форми цілої множини якісно різних форм. Повітря, у свою чергу, своїм «всепроникненням» збуджує уяву про речову «наповненість» буття, що має здатність «згущатись» і «розріджуватись», породжуючи в такий спосіб всю різноманітність конкретних речей у світі. Отже, вода, повітря і т. ін. як «першооснови» світу є не просто звичайними «відчутними» речовинами, вони одночасно є «видимим», «речово» існуючим принципом, законом виникнення, існування і зникнення конкретно-життєвого розмаїття речей навколишнього світу. Ідея «апейрона» також не є відступом від речових уявлень про першооснову світу, як дехто вважає, бо ця ідея є конкретно-чуттєвим уявленням про первісний стан буття — хаос, «зйішане», ще не-упорядковане, догармонійне буття. Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї і у сфері інших питань. Фалес, наприклад, був видатним математиком та аст- рономом. І все ж головне їх надбання — розроблення ідеї про світобудову, таке розроблення, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності. Основні філософські принципи мілетської школи були розвинуті Гераклітам Ефеським (544-483 рр. до н. є.). Він убачав першооснову світу у вогні. Все виникає з вогню і у вогонь перетворюється. «Світ єдиний з усього, — твердив Геракліт, — не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає». У цих словах — ідея про мінливий, минущий характер усього існуючого. Геракліт є одним із перших філософів, хто помітив, що одне і те саме є водночас і різне, і протилежне. Він наголошував, що суттєва зміна — це перетворення на свою протилежність, що одна протилежність виявляє цінність іншої, суперечливість зближує протилежності. Якщо зникають суперечності, то зникає рух, а якщо зникає рух, то зникає все. Постійний хід розвитку Геракліт порівнював з течією ріки, у яку не можна увійти двічі. Рух — це життя. Ось чому Геракліта вважають одним із засновників наївної діалектики. Геракліт першим починає роздумувати над проблемами пізнання. Він підкреслює труднощі, які вини- кають у процесі пізнання, невичерпність предмета пізнання. Герак-літова філософія вважається вершиною інтуїтивно-діалектичного розуміння світу, природи людини. Наступною відомою філософською школою, що існувала в західній частині Великої Греції, тобто в Південній Італії, є школа піфагорійців, її засновником був жүктеу/скачать 7 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|