на практика також показала, що не всі країни і народи
обов'язково проходять у своєму розвитку всі формації чи
їх фази. Деякі з них (наприклад, древні германці і
слов'яни) минали рабовласницьку формацію.
Також
варто звернути увагу на так звані міжформаційні періоди в
розвитку конкретних країн і на можливість їхнього по-
вернення до попередніх формацій.
У формаційного підходу, розробленого Марксом,
багато позитивних рис, і сьогодні він має велику кількість
прихильників. Це пов'язане з тим, що
даний підхід і
матеріалістичне розуміння історії в цілому дозволили не
тільки сформулювати сам принцип історичного розвитку
суспільства, але і відповісти на ті принципові питання, що
були поставлені історією розвитку суспільства, створити
теорію суспільного прогресу.
Однак у формаційного
підходу є і певні недоліки.
Помилковим був не сам підхід Маркса до пояснення
історичного розвитку, а
його догматизація й
абсолютизація.
Ряд
дослідників,
аналізуючи
формаційний підхід, називають такі його слабкі місця.
По-перше, неправомірно стверджувати, що на будь-якому
етапі історії тільки соціально-економічні
відносини
визначають життя суспільства в цілому.
По-друге,
моністичне уявлення про закономірне сходження від
однієї формації до другої не залишає місця для волі
людини, для вибору альтернативних шляхів розвитку
людства.
По-третє, реальну
історію народів, суспільств,
держав не можна вкласти в межі формаційного розвитку
за висхідною. При такому підході втрачається
своєрідність і самобутність кожного народу і цивілізації,
що в даному разі є лише
передумовою для досконалого
суспільства майбутнього.
Таким чином, у сучасних умовах однобічність
тлумачення історичного процесу як лінійної схеми, що
складається з п'яти суспільно-економічних формацій, стає
все більш очевидною. Всесвітньо-історичний процес
багатший за таку теоретичну модель.
Тож на часі
доповнити це тлумачення іншим, нелінійним підходом до
розуміння історії, яким є так званий цивілізаційний
підхід.
Достарыңызбен бөлісу: