1) буття природи, яке деталізується і у свою чергу поділяється на
буття недоторканної природи, тобто буття речей і процесів, які існу
ють незалежно від людини і її діяльності, і на буття рукотворної при
роди, або буття речей і процесів, створених людьми. Природа в ціло
му безмежна у просторі, часі і вічна. Друга, або олюднена природа,
залежна від першої. З одного боку, в другій природі втілений матері
ал першої, тобто об'єктивна, первинна реальність, з другого — у ній
втілені праця, воля і знання людини, її душа. Друга природа — це зна
ряддя та умови праці, засоби зв'язку, потреби людського духу, все те,
що становить цивілізоване буття, матеріальну і духовну культуру;
2) буття людини, в якому для зручності аналізу слід вирізнити
тілесне існування людини як частини природи і специфічне люд
ське буття. Людина є тілом природи і в цьому відношенні вона під
дається дії її законів. Наявність тіла зумовлює смертність людини,
котра втягнена в діалектику буття-небуття, і, як усі тіла природи,
проходить стани виникнення, становлення і смерті. Людське тіло,
як і всі тіла природи, піддане дії закону збереження речовини й
енергії, тобто його складові переходять в
інші стани першої приро
ди. Для існування людського тіла необхідне повсякденне його
відтворення (харчування, захист від холоду, інших небезпек). Мате
ріалізм надає цим фактам першочергового значення, вважаючи, що
матерія первинна, а дух, свідомість — вторинні. Щоб мислити, не
обхідно забезпечити життя людського тіла. Звідси необхідність збе
реження життя, самозбереження людини і виживання людства, а це,
у свою чергу, викликає потребу в харчуванні, одязі, житлі,
чистому
навколишньому середовищі;
3) буття духовного, яке існує як індивідуалізоване духовне, і об'єк
тивне (позаіндивідуальне) духовне. Буття індивідуалізованого духов
ного — це внутрішній світ людини. Він охоплює свідоме і позасві
доме. Дух — поняття, тотожне індивідуальному, свідомості, а у вузь
кому розумінні — це мислення. Свідомість — це здатність головного
мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворю
вати його на образи і поняття. Вона існує як невидимий процес вра
жень, почувань,
переживань, думок, а також ідей, переконань, цін
ностей, установок, стереотипів. Свідомість має незворотний ха
рактер, швидкоплинний і неоднорідний. За формою цей процес
хаотичний, але, разом з тим, має певний порядок, стійкість, струк
туру, той чи інший ступінь дисципліни і волі.
Свідомість людини є водночас і її самосвідомістю, тобто усві-
домленням людиною свого тіла, думок і почуттів, свого ставлення
до інших людей і положення в суспільстві, або самопізнання. Само-
свідомість — це своєрідний центр нашої свідомості.
Специфіка індивідуальної свідомості — в її смертності,
але деякі частини перетворюються на позаіндивідуальну
духовну форму, а також стають надбанням інших людей.
У вчинках людей об'єктивуються
фрагменти їхньої
свідомості, за ними судять про думки, мотиви, мету, ідеї
людей. Специфіка буття поза індивідуальним духовним
полягає в тому, що його елементи зберігаються,
удосконалюються і вільно пересуваються в соціальному
просторі і часі;
4) буття соціального, яке поділяється на буття окремої
людини в суспільстві і буття суспільства в цілому. Кожна
людина безперервно
вступає в контакт з іншими
людьми, є членом різних соціальних груп: сім'ї,
виробничої спільноти (колективу), нації. Таким чином,
вона існує в тісному зв'язку з іншими індивідами. Вся
діяльність людей здійснюється в межах властивих даному
соціуму суспільних відносин: моральних, правових,
економічних та ін. Діалектика соціального буття
детально розглядатиметься в розділі «Філософський
аналіз суспільства».
Отже,
категорія буття — це гранично загальна
Достарыңызбен бөлісу: