свого розвитку грецька філософська думка не знала
поняття «ідеального» як
особливої протилежності
чуттєво-предметному матеріальному. З часом душа стала
розглядатися як якась нематеріальна субстанція, нібито
незалежна від матерії, здатна вести самостійне існування,
безсмертна і вічна. Вперше ці погляди дістали своє тео-
ретичне обґрунтування і закріплення у філософії
Сократа і його учня
Платона. Геракліт основу свідомих
дій людини називав «логосом», що тлумачилося як
слово, думка, сутність самих речей. Цінність людського
розуму визначалась залежно від міри залучення до
цього
логосу — об'єктивного світопорядку. Взагалі ж, у ан-
тичній філософії свідомість причетна до розуму, що є
космічним і виглядає як узагальнення дійсного світу, як
синонім універсальної закономірності.
У подальшому історико-філософському процесі
проблема свідомості набувала найрізноманітніших
тлумачень. З'ясувалось, однак, що більшість філософів
пояснювали свідомість залежно від того, яку вони
займали позицію в питанні
співвідношення матерії та
свідомості. Коротко охарактеризуємо ці позиції в
основних напрямках філософії (схема 6.1).
Ідеалістичні погляди на природу свідомості протягом
століть набували різного змісту, але зводились до
наступного: свідомість — первинна, матерія — вторинна
(С > М).Так, об'єктивний ідеалізм наділяє свідомість, яка
існує незалежно від світу, десь поза світом і поза
людиною, надматеріальним, надприродним характером.
Свідомість не має
ніякого відношення до мозку, дух не
народжується,
Схема б./, Проблема свідомості у філософії
не виникає і не постає: вона живе своїм власним
життям, розвивається, породжує явища природи та історії.
Таке твердження ідеалізму про існування свідомості
безпосередньо стикається з теологією, яка стверджує, що
свідомість людини є Божим даром: створюючи людину, Бог
«вдихнув у неї дух живий», наділивши людину часткою
божественного світла, таким чином, — це
дар Божого
розуму, який живе своїм власним життям і у своєму
розвитку породжує явища природи і керує історією
суспільства.
З точки зору
дуалістів, матерія та свідомість —
самостійні, рівноцінні начала (М II С). А це означає, що за
свідомістю визнається повна незалежність від матерії. Як
і матерія, свідомість є вічною, вона не виникала і не
народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність
вирішення питання про її походження. Одним з видатних
представників дуалізму був
Рене Декарт, який вважав, що
в основі світу лежать дві субстанції: духовна (мисляча) і
тілесна (протяжна). Дуалізм був властивий філософії
Достарыңызбен бөлісу: