Найбагатший чоловік у Вавилоні

знову. До того ж вони бояться крадіїв і прирікають себе на
порожнечу й потаємні страждання.
Мабуть, є й інші — вони можуть нагромаджувати незароблене
золото та при цьому надалі бути щасливі й задоволені. Їх, однак,
так мало, що я лише про них чув від людей. Згадайте тих, хто
раптом отримав багатство у спадок, і зважте, чи маю я рацію.
Аркадові друзі визнали, що так і є з тими їхніми знайомими, які
успадкували великі статки. Вони гаряче попросили його
розповісти, як він досягнув достатку, тож Аркад продовжив:
— У молодості я дивився довкола і бачив речі, що приносять
щастя й задоволення. Я збагнув, що багатство збільшує силу цих
речей.
Багатство — це сила. Із ним багато чого стає можливим.
Можна прикрасити домівку найкращим оздобленням.
Можна рушити кораблем до віддалених морів.
Можна насолоджуватися делікатесами з далеких країн.
Можна купувати прикраси у майстра золотої справи чи
шліфувальника каменів.
Якщо ти багатий, можна навіть будувати могутні храми на
честь богів.
Усе це та багато іншого дарує задоволення і втіху.
Коли я це зрозумів, то вирішив, що заберу свою частку доброго,
що є в житті. Не стоятиму осторонь, із заздрістю споглядаючи, як
цим насолоджуються інші. Я не задовольнюся пристойним
і дешевим одягом. Я не погоджуся на життя бідної людини.
Навпаки, я стану гостем на бенкеті обранців долі.
Як ви знаєте, я син простого торговця. У сім’ї нас було багато,
сподівань на спадщину в мене не було, та й особливою мудрістю
доля мене не обдарувала, як ви дуже слушно сказали. Через це
я вирішив, що для здійснення моїх бажань мені знадобляться час
і навчання.
Якщо говорити про час, то кожна людина його має вдосталь.
Кожен із вас вже прожив достатньо, щоб збагатитися. Однак ви
визнаєте, що похвалитися можете лише гарними родинами,
якими справді можете пишатися.
Що ж до навчання, то чи не казав нам наш мудрий учитель, що
наука буває двох видів: те, що ми вчимо і знаємо, і те, що

допомагає нам дізнаватися про невідоме?
Тому я вирішив дізнатися, як нагромаджувати багатство, а після
цього поставити собі це за мету та справно до неї йти. Урешті-
решт, чи не розумно насолоджуватися життям, поки ми ходимо
під яскравим сонцем? Нам ще випаде достатньо смутку, коли ми
відійдемо у темряву потойбіччя.
Я влаштувався писарем до міського архіву і щодня довгими
годинами писав на глиняних табличках. Так працював я тиждень
за тижнем, місяць за місяцем, але заробітком похвалитися не міг.
Усе, що заробляв, я витрачав на їжу, одяг, каяття перед богами та
ще бозна на що. Утім рішучість мене не полишала.
Якось лихвар Алгаміш прийшов у магістрат і замовив список
Дев’ятого закону. Він сказав так: «Мені він потрібен за два дні.
Якщо впораєшся вчасно, отримаєш два мідяки».
Я тяжко працював, однак закон був довгий, і коли Алгаміш
повернувся, робота ще тривала. Він розлютився, і якби я був його
рабом, то відлупцював би мене. Однак, знаючи, що городничий
не дозволить мене скривдити, я не боявся, тож сказав лихвареві:
— Алгаміше, Ви дуже заможний. Навчіть мене, як до такого
дійти, а я писатиму на глині всю ніч, а зі сходом сонця завершу
список.
Він усміхнувся мені та відповів:
— Диви-но, який плутяга. Але так і зробімо. Згода.
Тієї ночі я писав на глині. У мене боліла спина, а через сморід
від ґноту розболілася голова й очі вже ледь бачили. Проте коли
Алгаміш уранці повернувся, таблички було зроблено.
— А тепер, — сказав йому я, — розкажіть, що обіцяли.
— Ти виконав свою частину угоди, сину мій, — лагідно
промовив він до мене, — а я готовий виконати свою. Я розкажу
тобі, що ти хочеш знати, бо я старішаю, а старий язик любить
потеревенити. Коли юність дозріває до порад, у старих уже є
мудрість років. Однак дуже часто молодість, думаючи, що старість
знає лише мудрість минулих днів, не отримує з неї зиску.
Запам’ятай: сьогодні сонце світить так само, як при народженні
твого батька, і світитиме так, коли твій останній онук відійде
в небуття.
— Юні думки, — продовжив він, — це яскраві вогні, що, наче

метеори, зчаста освітлюють небо. А стара мудрість — ніби
нерухомі зорі, які сяють так, що моряки можуть вести за ними
свої кораблі.
Добре запам’ятай, що кажу тобі, а інакше не збагнеш істину, яку
я відкрию, та подумаєш, що дарма працював цілу ніч.
Потім він хитро глянув на мене з-під кудлатих брів і промовив
тихо й виразно:
— Я знайшов дорогу до багатства, коли вирішив, що частка
заробленого належить мені. Так ти й робитимеш.
Він далі пронизував мене очима, та нічого не казав.
— Це все? — запитав я.
— Цього виявилося достатньо, щоб серце вівчаря стало серцем
лихваря, — відповів він.
— Але ж усе зароблене належить мені, чи не так? — спитав я.
— Аж ніяк, — відповів Алгаміш. — Чи не платиш ти гроші
садівникові, взуттяреві? Чи не купуєш за гроші їжу? Чи можеш
прожити у Вавилоні, не витрачаючи грошей? Чи можеш показати
щось із того, що заробив минулого місяця? А торік? Дурню! Ти
платиш усім, окрім себе. Ти нерозумний, бо працюєш на інших.
Ти нічим не відрізняєшся від раба, який працює на господаря за
їжу та одіж. Якби ти залишав собі десятину із заробітку, скільки
в тебе нагромадилося б за десять років?
Моє знання арифметики мені не зрадило, тож я відповів:
— Річний заробіток.
— Це лише півправди, — заперечив Алгаміш. Кожна золота
монета, яку ти зберігаєш, — це твій раб, що працюватиме на тебе.
Кожний зароблений ним мідяк — це його дитина, що також може
заробляти тобі гроші. Якщо ти станеш багатим, твої заощадження
мають заробляти тобі гроші, так само мають чинити їхні діти, і всі
вони разом мають дати тобі той достаток, якого ти так прагнеш.
Ти, може, думаєш, що я обманюю тебе, хоч ти й працював цілу
ніч, — продовжив він. — Та я насправді плачу тобі в тисячу разів
більше, якщо в тебе стане розуму осягнути істину, яку тобі
пропоную.
Частка заробленого належить тобі. Вона має становити
не менш як десятину, скільки ти не заробляв би. Вона може бути
більшою настільки, наскільки ти можеш собі дозволити. Спершу

плати собі. Не купуй у кравця чи шевця більше, ніж потрібно,
адже тобі треба мати вдосталь грошей на їжу, благодійність
і каяття перед богами.
Багатство як дерево: воно зростає з малого насіння. Перший
мідяк, що ти заощадив, — це та насінина, з якої виросте твоє
дерево багатства. Що швидше ти посадиш її в землю, то швидше
ростиме твоє дерево. Що сумлінніше ти його плекатимеш
і поливатимеш, то швидше тішитимешся в його затінку.
Сказавши це, лихвар узяв свої таблички і пішов.
Я багато розмірковував над його словами, і мені здалося, що він
має рацію, тож я вирішив спробувати. Щоразу, коли мені платили,
я брав один мідяк із десяти й ховав його. Дивина, але коштів
у мене було не менше, ніж раніше. Без цього мідяка мало що
змінилося. Мої заощадження зростали, і часто я відчував спокусу
витратити їх на якісь гарні речі, що їх пропонували торговці, які
на верблюдах і кораблях приїжджали з фінікійської землі. Однак
я чинив розумно і не піддавався спокусі.
Через рік після зустрічі з Алгамішем він прийшов до мене знову
й запитав:
— Сину, чи платив ти собі цього року хоч би десятину
із заробітку?
— Так, учителю, — гордо відповів я.
— Це добре, — відказав він, широко мені усміхнувшись, — і що
ти зробив з цими грішми?
— Я дав їх каменяреві Азмуру. Він сказав, що їде за далекі моря
до Тіру. Там купить мені рідкісні фінікійські коштовності. Коли
він повернеться, ми продамо їх дорожче, а виторг розділимо.
— Кожен дурень має вчитися, — гаркнув Алгаміш, — та як
можна довірити каменяреві вибір коштовностей? Чи пішов би ти
до нього, щоб спитати про зорі? Ні, готовий свою туніку закласти
на те, що ти пішов би до астролога, якби лише в тебе голова
працювала. Свої заощадження, юначе, ти втратив, вирвав своє
дерево багатства аж із корінням. Але посади інше дерево. Спробуй
ще раз. А наступного разу, коли тобі потрібна буде порада для
вибору коштовностей, йди до ювеліра. Якщо захочеш дізнатися
про овець, йди до вівчаря. Порада — це те, що роздають
безкоштовно, однак пильнуй, щоб прислухатися лише до

розумних порад. Той, хто слухає поради стосовно своїх
заощаджень від недосвідчених у цьому людей, своїми грішми
заплатить, щоб довести, що їхні поради хибні.
Сказавши це, Алгаміш пішов.
Сталося так, як він і передрікав. Фінікійці — негідники, вони
продали Азмурові нічого не варті шматочки скла, схожі на
коштовності. І все ж я зробив, як навчав Алгаміш: знову почав
відкладати кожний десятий мідяк. Це вже було неважко, бо я це
взяв собі за звичку.
Минуло ще дванадцять місяців. Алгаміш завітав у кімнату
писарів і звернувся до мене:
— Які в тебе успіхи з того часу, як ми бачилися востаннє?
— Я чесно платив собі, — відповів я, — а заощадження дав
Агарові, що робить щити. Він купує на них бронзу,
а щочетвертого місяця платить мені ренту.
— Це добре. А що ти з нею робиш?
— Я влаштував щедрий бенкет із медом, гарним вином та
запашною випічкою. Ще купив собі багряну туніку, а колись
куплю молодого віслюка, щоб на ньому їздити.
На це Алгаміш засміявся:
— Ти ж поїдаєш дітей своїх заощаджень. Як ти після цього
очікуєш, щоб вони на тебе працювали? І як вони принесуть своїх
дітей, які теж працюватимуть на тебе? Спочатку набери собі
армію із золотих рабів, а потім вже насолоджуйся безліччю
щедрих бенкетів без жалкування.
Так сказав Алгаміш і пішов собі.
Я не бачив його два роки. Коли він повернувся, на його обличчі
було повно глибоких зморшок, а очі вже недобачали, бо він
сильно постарішав. Він сказав мені:
— Аркаде, чи досяг ти того багатства, до якого прагнув?
— Не всього, чого хотів, — відповів я, — але дещо в мене є.
Воно дає мені гроші. А з цих грошей я маю ще більше.
— Ти й досі дослухаєшся до порад каменярів?
— Якщо справа стосується каменярства, їм можна вірити, —
не розгубившись, відказав я.
— Аркаде, — продовжив Алгаміш, — ти добре засвоїв науку.
Спочатку звик жити на менші кошти, ніж заробляв. Потім ти

навчився йти за порадою лише до тих, хто із власного досвіду
знає, що порадити. Врешті-решт змусив золото працювати на
тебе.
Ти 
навчився 
заробляти 
гроші, 
нагромаджувати
і використовувати їх. Це означає, що ти можеш обійняти
відповідальну посаду. Я вже старий. Мої сини лише й думають про
те, як тринькати гроші, а заробляти не хочуть. У мене багато
володінь, та я боюся, що сам усе не потягну. Якщо ти поїдеш
у Ніппур і наглядатимеш там за моїми землями, я зроблю тебе
співвласником, і ти отримаєш частину моїх статків.
Так я поїхав у Ніппур і почав наглядати за земельними
володіннями Алгаміша, яких там було безліч. Позаяк я дуже
прагнув працювати і знав три закони успішного управління
багатством, я зміг значно збільшити вартість його статків. Мої
справи йшли неабияк добре, а коли дух Алгаміша відійшов
із цього світу в темряву, я справді отримав частку його багатства,
що він заповів мені за законом.
Так мовив Аркад, а коли завершив, то хтось із друзів сказав:
— Тобі направду пощастило, що Алгаміш зробив тебе своїм
спадкоємцем.
— Пощастило лише в тому, що мені закортіло розбагатіти ще до
того, як зустрів його. Чи не доводив я серйозність свого наміру
чотири роки, коли відкладав десятину від заробленого? Чи
можете ви сказати, що рибалці щастить, якщо він роками вивчає
звички риб і знає, куди кидати сітку залежно від напрямку вітру?
Можливість — богиня гордовита: вона не панькається з тими, хто
не готовий її зустріти.
— У тебе була міцна сила волі, щоб продовжувати після того, як
ти втратив нагромаджене за рік. Це відрізняє тебе від інших, —
сказав хтось.
— Сила волі! — вигукнув Аркад. — Яка нісенітниця! Гадаєте,
що сила волі допоможе людині підняти вагу, яку й верблюд
не підніме, чи тягти товар, який не протягне й стадо биків? Сила
волі — це лише непереборне прагнення дійти до мети, яку ти собі
намітив. Якщо я намічаю собі завдання, хоч яке другорядне,
я виконаю його до кінця. Як інакше можна бути впевненим, що
я зможу робити важливі речі? Якщо я говорю собі: «Протягом ста

днів, що я йду мостом до міста, я братиму на дорозі камінчик
і жбурлятиму його в струмок», так я й робитиму. Якщо на сьомий
день я йтиму й забуду про це, то, як згадаю, не скажу собі: «Завтра
жбурну два камінчики, так теж можна», а повернуся й кину
камінь. І на двадцятий день я не скажу собі: «Аркаде, це ні до чого.
Нащо тобі щодня жбурляти камінь? Кинь краще цілу жменю та
й по всьому». Ні, так я собі не скажу й цього не робитиму. Коли
я ставлю собі завдання, то його виконую, тож пильную, щоб
завдання не були складними чи непрактичними, бо люблю
відпочивати.
Потім до Аркада звернувся ще один друг:
— Якщо ти правду кажеш, а твої слова видаються слушними, то
все дуже просто. Якщо ж так, то це могли б робити всі люди,
і багатства на всіх не вистачило б.
— Багатство росте, коли люди докладають зусиль, — відповів на
це Аркад. — Якщо багатир будує собі новий палац, чи зникає
золото, яким він за нього платить? Ні, частку має каменяр,
частку — робітник та художник. Усі, хто працює над зведенням
палацу, мають із нього частку грошей. Але, коли палац готовий,
чи не коштує він усіх цих грошей? А земля, на якій він стоїть, —
чи не коштує вона більше через цей палац? А земля, що межує
з палацом, — чи не коштує вона більше через нього? Багатство
зростає дивовижним чином. Ніхто не може провістити, що воно
закінчиться. Чи не звели фінікійці великі міста на голих берегах
на те багатство, що отримали з морської торгівлі?
— Що ж тоді ти порадиш нам, щоб ми також розбагатіли? —
запитав ще хтось із друзів. — Роки минають, ми вже не молоді,
а заощаджень у нас немає.
— Раджу вам скористатися мудрістю Алгаміша і сказати собі:
«Частка заробленого належить мені». Кажіть це вранці, коли
встаєте з ліжка. Кажіть це вдень. Кажіть увечері. Кажіть щогодини
щодня. Кажіть це собі, допоки ці слова не стануть перед вами
вогняними літерами в небі.
Вселіть у себе цю думку. Заповніть себе нею. Потім визначте
частку, яку вважаєте доцільною. Нехай вона буде не меншою за
десятину. Відкладайте її. Якщо потрібно, перегляньте для цього
інші свої витрати. Однак спочатку відкладіть частину

заробленого. Згодом ви усвідомите, як приємно мати скарб, що
належить лише вам. Він зростатиме та спонукатиме вас до нових
звершень. Вас приємно хвилюватиме нова радість життя. Із дедалі
дужчими зусиллями ви зароблятимете більше. Адже зі
збільшеного доходу вам залишатиметься той самий відсоток!
Потім навчіться робити так, щоб багатство працювало на вас.
Зробіть його своїм рабом. Нехай його діти та діти його дітей на
вас працюють.
Забезпечте дохід на майбутнє. Дивіться на досвідчених людей
і не забувайте, що колись і ви такими будете. Тому вкладайте своє
багатство дуже обережно, щоб його не втратити. Лихварські
відсотки від прибутку — це сирени, що співами хочуть ошукати
непідготовлених, заманивши їх на скелі втрат і каяття.
Подбайте також, щоб ваша родина була в достатку, якщо боги
покличуть вас до себе. Задля захисту родини завжди можна
влаштувати невеличкі регулярні виплати. Передбачливий чоловік
не затягує з цим, очікуючи великої суми на таку слушну справу.
Радьтеся з мудрими людьми. Питайте порад у тих, хто щодня
працює з грішми. Нехай вони вбережуть вас від тієї помилки, що її
припустився я, коли довірив гроші на розсуд каменяра Азмура.
Невеликий, та безпечний дохід — це значно краще, ніж ризик.
Насолоджуйтеся життям, поки ви тут. Не перенапружуйтеся,
не намагайтеся заощадити забагато. Якщо без напруження
можете відкладати десяту частину заробленого, нехай так і буде.
В усьому іншому живіть за доходами й не дозволяйте собі стати
скнарою, не бійтеся витрачати. Життя гарне й щедре, коли
в ньому є гарні речі та джерела задоволення.
Друзі подякували Аркадові та пішли. Хтось мовчав, бо брак уяви
не дав зрозуміти почуте. Хтось поставився до слів Аркада
насмішкувато, адже вважав, що такий багатій міг би й поділитися
чимось більшим, ніж просто порадою з давніми друзями, яким
не так поталанило. Однак у декого в очах з’явився новий вогник.
Вони збагнули, що Алгаміш щоразу повертався до кімнати
писарів, бо спостерігав, як людина поволі виходить із темряви на
світло. Коли чоловік знаходив це світло, на нього чекало гарне
місце. Його не можна було отримати одразу. Спочатку треба
самому прийти до розуміння, щоб бути готовим скористатися

можливістю.
Ті, хто збагнув Аркадові слова, у наступні роки часто на- 
відувалися до нього, а він радо їх зустрічав. Давав їм поради та
щедро ділився мудрістю, як це завжди залюбки роблять люди
з великим досвідом. Він допоміг їм так вкласти заощадження, щоб
безпечно отримати добрий відсоток, не втративши гроші й
не вклавши їх у справу, що не дає дивідендів.
Ключовий момент у житті цих чоловіків настав тоді, коли вони
зрозуміли істину, що від Алгаміша перейшла до Аркада, а від
Аркада — до них.
Частка заробленого належить вам.

жүктеу/скачать 1.03 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: