Найбагатший чоловік у Вавилоні

мене допомогти.
— Ні, аж ніяк. Нічого такого не сталося. Золота мені не треба.
Мені потрібна мудра порада.
— Ви тільки послухайте, що каже цей чоловік! Ніхто
не приходить до лихваря за порадою. Мабуть, мене зрадив слух.
— Ні, він не зрадив тебе.
— Чи це справді так? Родан, майстер із виготовлення списів,
виявляється, хитріший за інших, бо він прийшов до Матона не по
золото, а за порадою. Багато хто просить у мене саме золота, щоб
розплатитися за свою дурість, а от порад не хоче ніхто. Однак хто
може порадити краще, ніж лихвар, який бачив горе багатьох
людей?
— Повечеряй зі мною, Родане, — продовжив Матон. — Цього
вечора будеш моїм гостем.
— Андо! — гукнув він раба. — Принеси моєму другові килим.
Він буде в мене поважним гостем. Дай йому багато їжі й мій
найбільший кубок. Вибери найкраще вино, щоб воно було йому
до смаку.
— А тепер розкажи, що в тебе сталося.
— Царський дарунок.
— Царський дарунок? Цар тебе винагородив, а тобі від цього
зле? Що він подарував тобі?
— Я придумав форму нового наконечника на списах
королівської гвардії та надіслав йому. Цареві вона дуже
сподобалася, тож він подарував мені п’ятдесят золотих монет.
А зараз я дуже спантеличений. Тепер мене мало не щогодини,
коли сонце рухається небом, просять поділитися грішми.
— Це природно. Тих, хто прагне золота, більше, ніж тих, у кого
воно є. Коли в когось воно раптом з’являється, інші хочуть, щоб
він поділився. Та чи можеш ти казати «ні»? Чи твоя воля не така
тверда, як кулак?
— Багатьом я можу відмовити, але іноді було б легше сказати
«так». Як можеш не поділитися із сестрою, яку сильно любиш?
— Напевне, твоя сестра не хоче позбавляти тебе радості від цієї
винагороди.
— Але вона просить для свого чоловіка Арамана. Сестра хоче,
щоб він став заможним купцем. Вона відчуває, що йому ніколи

не випаде нагода, тож благає мене позичити йому це золото, щоб
він став успішним купцем і зі своїх виторгів потім повернув мені
борг.
— Друже мій, — відповів Матон, — про це справді варто
поговорити. Золото накладає на власника відповідальність
і змінює його стосунки з людьми. Він починає боятися, що
втратить свій скарб або його в нього видурять. Водночас золото
дає можливості, проте навіть найкращі наміри можуть завдати
власникові скарбу негараздів.
Ти колись чув про землероба з Ніневії, який розумів мову
тварин? Знаю, що ні, бо такі історії майстри лихварної справи за
роботою не розповідають. Я розкажу її тобі, бо маєш знати, що
позичання — це не лише перехід золота із рук у руки.
Той землероб міг розуміти, про що говорять між собою
тварини. Він щовечора вештався двором, слухаючи їхні розмови.
Якось увечері він почув, як бик жаліється віслюкові на свою важку
долю: «Я тяжко працюю, тягну плуга з ранку до ночі. Хоч як би
не було спекотно, хоч як би не втомилися мої ноги, хоч яким би
важким не було те ярмо, що натирає мені шию, я маю працювати
хоч би що. А ти собі відпочиваєш. Тебе покривають кольоровою
ковдрою, і ти лише возиш господаря, куди йому хочеться, а коли
він нікуди не їде — байдикуєш і цілий день їси зелену траву.
Віслюк хоч і мав страшні на вигляд копита, проте був гарним
хлопцем. Він співчутливо відповів бикові:
— Мій любий друже, ти й справді тяжко працюєш, тож
я хотів би покращити тобі життя. Я розповім, що треба робити,
щоб один день відпочити від роботи. Вранці, коли прийде раб
вести тебе до плуга, ляж на землю й голосно зареви — він
подумає, що ти занедужав і працювати не можеш.
Бик прислухався до поради віслюка, і наступного ранку раб
прийшов до господаря і повідомив, що бик захворів і не може
тягти плуга.
— Як так, — сказав землероб, — постав до плуга віслюка, бо
роботу зупиняти не можна.
Увесь день віслюк, який хотів лише допомогти другові, мав
виконувати за нього роботу. Коли настала ніч і плуг від нього
відчепили, на серці було гірко, ноги втомилися, а шия боліла від

ярма.
Землероб затримався у дворі, щоб послухати розмову тварин.
Говорити почав бик:
— Ти мені добрий друг. Завдяки твоїй пораді цього дня
я відпочивав.
— А я, — відказав йому віслюк, — такий, як багато інших
дурнів, які починають з того, що допомагають другові, а зрештою
виконують за друга роботу. Надалі сам тягтимеш свого плуга, бо
я чув, як господар сказав рабові покликати м’ясника, якщо ти
знову занедужаєш. Нехай би й покликав, бо ти ледащо.
Після цього вони не розмовляли. Їхній дружбі настав кінець.
Родане, можеш вивести мораль із цієї оповідки?
— Добра історія, — відповів Родан, — та я моралі не бачу.
— Я й не сподівався на це, але мораль у ній є, і вона вельми
проста: якщо хочеш допомогти другові, роби це так, щоб тягар
твого друга не ліг тобі на плечі.
— Про це я не подумав. Це мудрі слова. Я не хочу брати на себе
клопіт чоловіка сестри. Одначе скажи мені, адже ти позичаєш
гроші багатьом. Чи повертають люди борги?
Матон усміхнувся. Так усміхаються люди, багаті на життєвий
досвід.
— Чи на користь піде позика, якщо боржник не зможе
повернути гроші? Хіба не треба бути мудрим і серйозно зважити,
чи на користь піде золото боржникові, повернеться до власника
чи пропаде, якщо боржник не вміє мудро з ним поводитися,
і залишить боржника без скарбу, але з боргом, який він
не спроможний повернути? Я покажу тобі деякі пам’ятні речі
у скрині. Вони розкажуть свою історію.
Матон приніс у кімнату скриню завдовжки з руку. Скриня була
вкрита червоною свинячою шкірою й оздоблена бронзовими
прикрасами. Він поставив її на підлогу та присів біля неї,
поклавши руки на кришку.
— Від кожного, кому позичаю золото, я вимагаю пам’ятну річ
для своєї скрині. Цей предмет лежить там, допоки боржник
не повертає гроші. Після сплати боргу я повертаю річ, а якщо ні —
вона завжди нагадує мені про людину, яка не виправдала моєї
довіри.

Скриня каже, що найбезпечніше позичати тим, у кого майно
коштує більше, ніж вони в мене просять. У таких людей є землі,
коштовності, верблюди чи інше, що можна продати, щоб
виплатити борг. Деякі пам’ятні речі, що мені давали, — це
коштовне каміння, воно коштує більше, ніж позика. Дехто обіцяв
розрахуватися зі мною майном, якщо борг не вдасться виплатити.
У таких випадках я певен, що моє золото повернеться до мене
разом із відсотками, бо позика забезпечується майном.
Є інші люди. Вони здатні заробляти гроші. Вони схожі на тебе:
працюють або прислужують і отримують за це гроші. У них є
дохід, і якщо вони живуть чесно й не зазнають невдачі, знаю, що
вони також повернуть золото, яке я їм позичив, а також відсотки,
на які я маю право. Такі позики забезпечені людським старанням.
Буває й таке: у людей немає ані майна, ані підтвердженого
джерела заробітку. Життя важке, тож завжди будуть люди, що
не зможуть до нього прилаштуватися. Не найкращий варіант, але
цим людям я теж позичаю, хоч це може бути самий лише
дріб’язок. У цьому разі моя скриня може мене в майбутньому
засудити, якщо поручителями за такою позикою не стануть добрі
друзі позичальника, які підтвердять, що він достойна людина.
Матон відімкнув замок і відкинув кришку. Родан із цікавістю
нахилився до скрині.
Зверху на багряному полотні лежало бронзове намисто. Матон
взяв його і з любов’ю погладив:
— Це намисто назавжди лишиться в моїй скрині, бо його
власник відійшов в інший світ. Його річ я бережу, як і пам’ять про
нього, бо він був моїм добрим другом. Ми торгували разом і мали
великий успіх, допоки він не привів зі сходу наречену —
прекрасну, але не таку, як наші жінки. Її краса засліплювала очі.
Він не жалів грошей на її бажання. Коли золота не стало,
бідолашний прийшов до мене. Я дав йому пораду і сказав, що
допоможу знову впоратися зі справами. Однак не судилося. Під
час сварки його обраниця вдарила його ножем у серце, яке він
мав необережність їй відкрити.
— А з нею що сталося? — запитав Родан.
— Ось це лишилося від неї, — Матон підняв багряне полотно. —
Не винісши мук сумління, вона втопилася у Євфраті. Ці дві позики

ніколи не повернуться. Ця скриня доводить, Родане, що доброму
лихвареві варто триматися подалі від людей, охоплених сильними
почуттями.
— А ось дещо інше, — він дістав кільце з бичачої кістки. — Це
належить одному землеробові. Я купую килими, що тчуть його
жінки. Якось увесь їхній врожай з’їла сарана. Я допоміг йому,
а коли землероб зібрав новий врожай, він повернув борг. Згодом
він прийшов до мене та розповів про якихось чудернацьких кіз,
яких один мандрівник бачив у далекій країні. У них довга вовна,
настільки чиста й м’яка, що її можна вплітати в килими, і вони
будуть такими гарними, що й по всьому Вавилону таких годі
шукати. Землероб хотів купити стадо цих кіз, але грошей в нього
не було. Тож я позичив йому золота, щоб він зміг вирушити
в подорож і повернутися з козами. Тепер вже стадо в нього,
і наступного року я здивую вавилонську знать найдорожчими
килимами, що вони матимуть за щастя купити. Незабаром я мушу
повернути йому кільце. Він наполягає на тому, щоб швидко
повернути борг.
— Чи боржники так справді роблять? — поцікавився Родан.
— Так, якщо позичають на справу, яка потім повертає їм гроші.
Однак якщо вони беруть у борг через свою необачність,
попереджаю тебе: будь обережний, бо можеш ніколи більше свого
золота не побачити.
— Розкажи мені про цю річ, — попросив Родан, витягаючи зі
скрині важкого золотого браслета, оздобленого дорогоцінним
камінням рідкісної форми.
— А мій добрий друг ой як не байдужий до дівчат! — засміявся
Матон.
— Не забувай, що я все ж набагато молодший за тебе, —
відповів Родан.
— Хай так, але цього разу ти бачиш романтику там, де її немає.
Браслет належить огрядній, поморщеній жінці. Вона патякає так
багато, а по суті каже так мало, що мені не вистачає терпіння її
слухати. Колись її родина була багатою і справно повертала борги,
але для них настали лихі часи. У цієї жінки є син, з якого вона
хотіла зробити купця. Тож прийшла до мене й позичила золота,
щоб її син приєднався до справи власника каравану, який зі

своїми верблюдами подорожує від міста до міста: в одному щось
купить, в іншому продасть.
Цей чоловік виявився покидьком. Він кинув бідолаху на чужині
без грошей і друзів: виїхав із міста рано-вранці, поки юнак ще
спав. Може, коли хлопець виросте, то поверне борг, а поки
відсотки з позики я не отримую, а чую лише балаканину. Однак
визнаю, що коштовне каміння за ціною збігається із сумою боргу.
— А ця жінка питала в тебе поради, як мудро використати
позику?
— Ні, сталося зовсім навпаки. В уяві вона малювала сина
заможним, впливовим вавилонянином. Я заперечив, і її обуренню
не було краю. За мої слова вона докоряла мені не на жарт. Я знав,
що на недосвідченого хлопця чатує небезпека, та вона
запропонувала заставу, тож я не міг їй відмовити.
— А це, — продовжив Матон, розмахуючи шматком зв’язаної
у вузол пакувальної мотузки, — належить Небатурові, який торгує
верблюдами. Коли він купує стадо, а своїх грошей йому бракне,
він приносить до мене цього вузла, а я позичаю, скільки йому
треба. Він мудрий торговець. Я впевнений, що він приймає
розумні рішення, тож без вагань позичаю йому золото. Та
й багато інших вавилонських купців заслужили мою довіру
шляхетною поведінкою. У моїй скрині їхні речі довго
не затримуються. Добрі торговці — це здобуток нашого міста,
і мені вигідно їм допомагати, щоб у місті розвивалася торгівля,
а Вавилон жив у достатку.
Потім Матон взяв жука, вирізьбленого з бірюзи, і зневажливо
кинув його на підлогу:
— Подарунок із Єгипту. Чолов’язі, якому належить цей жук,
байдуже, чи повернеться до мене позичене золото. Коли я сварю
його, він відповідає: «Як я можу виплатити борг, якщо за мною
ходять негаразди? У тебе й так золота повно». Що мені з ним
робити? Жук належить його батькові — достойному чоловікові
з невеликим доходом. Він заклав свою землю і стадо худоби, щоб
підтримати сина у справах. Спершу хлопцеві щастило, а потім він
так хотів здобути величезне багатство, що втратив голову. Знань
йому ще бракувало. Його намір провалився.
Юність — пора честолюбства. Коли ти юний, хочеться дійти до

багатства найкоротшим шляхом і здобути собі все те цінне, що
воно може дати. Щоб швидко розбагатіти, молодь часто,
не розмірковуючи, позичає гроші, бо ж у неї немає досвіду, щоб
зрозуміти: безнадійний борг — це наче глибока яма, куди швидко
падаєш і з якої довгими роками не можеш вилізти. У цій ямі —
смуток та каяття, над нею сонце ховається за хмарами, а ніч
сповнена безсоння. Однак я не відмовляю майже жодному з
позичальників золота. Навпаки — заохочую, коли воно йде на
розумне діло. Я й сам мав перший свій успіх як лихвар завдяки
позиченому золоту.
Тож що робити мені в такому разі? Юнак у розпачі, у нього
нічого не виходить. Опустивши руки, він навіть не намагається
виплатити борг. Я щиросердно не хочу забирати від батька землю
й худобу.
— Ти розповідаєш мені багато цікавого, — наважився перебити
лихваря Родан, — та на своє запитання я відповіді не чую. Чи
варто мені позичити зятеві п’ятдесят золотих монет? Для мене
вони багато значать.
— Твоя сестра — достойна жінка, я дуже її поважаю. Та якби до
мене прийшов її чоловік, щоб позичити п’ятдесят золотих монет, я
запитав би, навіщо вони йому.
Якби він відповів, що хоче стати купцем, як я сам, і торгувати
коштовностями, я сказав би йому: «Що ти знаєш про торгівлю? Ти
знаєш, де купувати товар за найнижчою ціною? А де продавати
задорого, знаєш? Можеш мені ствердно відповісти на ці
запитання?».
— Він не зміг би, — визнав Родан. — Він часто допомагав мені
робити списи, працював у крамницях.
— Тоді я сказав би йому, що мета в нього нерозумна. Щоб стати
купцем, потрібно навчитися торгувати. Його бажання заслуговує
на повагу, але воно непрактичне, тож золота я йому не позичив
би.
Але якби він сказав: «Так, я багато допомагав купцям. Я знаю,
як дістатися Смірни й дешево купити килими, які тчуть тамтешні
майстрині. Також я знаю багато заможних вавилонян, тож зможу
їм продати килими з великим виторгом». Тоді я відповів би: «У
тебе розумна мета, бажання твоє гідне поваги. Я радо позичу тобі

п’ятдесят золотих монет, якщо ти даси мені заставу». Він міг би
відповісти: «У мене немає ніякої застави, окрім того, що
я достойний чоловік і обіцяю добре тобі заплатити за цю позику».
Після цього я додав би: «Я плекаю кожну золоту монету. Якщо
злодії у тебе викрадуть скарб, коли ти їхатимеш до Смірни, або
заберуть килими, коли повертатимешся, у тебе не стане чим
повернути позику, і моє золото пропаде».
Розумієш, Родане, гроші — це для лихваря товар. Їх легко
позичати, однак якщо давати в борг нерозумно, повертати його
важко. Розумний позикодавець бажає не ризикових справ,
а гарантії того, що його гроші повернуться.
Добре діло, — продовжив Матон, — коли допомагаєш людині
в біді. Добре допомагати тим, хто зазнав важкого удару від долі.
Добре допомагати початківцям, щоб вони домоглися успіху
і стали поважними громадянами. Однак допомагати слід мудро,
інакше станеться так, як із віслюком: бажаючи допомогти, ми
перекладаємо на себе чужий тягар.
І знову я відійшов від запитання, Родане, та слухай же мою
відповідь: залиш собі п’ятдесят золотих монет. Гроші від твоєї
праці й винагорода належать лише тобі, ніхто не може тебе
змушувати від них відмовитися, якщо ти сам цього не забажаєш.
Якщо позичаєш, щоб згодом отримати ще більше золота, роби це
обережно, де тільки можеш. Я не люблю, коли золото лежить без
роботи, але невиправданий ризик я не люблю ще більше.
А тепер скажи: скільки років ти виготовляєш списи?
— Три повних.
— Скільки монет ти відклав, якщо не рахувати царського
подарунку?
— Три.
— За три роки роботи ти відмовляв собі в гарних речах, щоб
відкласти більше монет із заробітку?
— Саме так.
— Тоді за п’ятдесят років праці, відмовляючи собі в чомусь, ти
міг би нагромадити п’ятдесят золотих монет?
— Довго довелося би працювати.
— Як вважаєш, чи хоче твоя сестра наражати на небезпеку
п’ятдесятирічне заощадження з праці через якийсь бронзовий

плавкий казан, з яким намагатиметься впоратися її чоловік, як
стане купцем?
— Вона не хотіла б, якби я говорив твоїми словами.
— Тоді піди до неї і скажи: «Три роки я працював щодня з ранку
до ночі, а відпочивав лише в дні каяття й посту. Я багато в чому
собі відмовляв, хоч як моє серце цього прагнуло. За кожний рік,
який я пропрацював, позбавляючи себе гарних речей, можу
показати одну золоту монету. Ти моя люба сестра, і я хочу, щоб
твій чоловік взявся до справи й мав у ній великий успіх. Якщо він
покаже мені мудрий план, який оцінить мій друг Матон, тоді я
з радістю позичу все, що відклав за цілий рік, щоб він справдив
свою мрію». Зроби так, як тобі кажу, і якщо в ньому є воля до
успіху, він це доведе. А якщо в нього не вийде, він заборгує тобі
не більше, ніж він колись зможе повернути.
Я позичаю людям золото, бо в мене його більше, ніж мені треба
для торгівлі. Я хочу, щоб цей надлишок працював на інших
і заробляв ще й мені. Я не наражаю своє золото на небезпеку,
адже багато працював і багато в чому собі відмовляв, щоб його
заробити. Через те я нікому його не позичу, якщо не буду певен,
що воно в надійних руках і повернеться до мене. Так само я
не дам у борг, якщо сумніваюся, що позику виплатять вчасно.
Родане, я розповів тобі трохи секретів зі своєї скрині. Із них ти
можеш зрозуміти, що людина — слабке створіння, їй притаманне
бажання позичити, навіть коли вона не певна, що поверне.
Бачиш, як часто люди думають, що якби в них було золото, то
вони заробили б собі багатство. Та в їхньому разі це марні надії,
бо в них немає ані здібностей, ані знань, щоб їх втілити в життя.
Зараз, Родане, у тебе є золото, яке ти маєш змусити працювати
на себе. Ти можеш, як я, стати лихварем. Якщо збережеш свій
скарб, то він тобі щедро відплатить і даруватиме задоволення
й дохід усе твоє життя. Однак якщо ти його не впильнуєш, він
стане для тебе джерелом постійного смутку й жалю, до якого ти
щораз повертатимешся в думках.
Що ти найбільше хочеш зробити із цим золотом у твоєму
гаманці?
— Хочу захистити його.
— Мудрі слова, — підтримав Матон. — Перш за все ти бажаєш

безпеки. Як гадаєш, чи буде золоту безпечно в руках зятя?
— Боюся, що ні: він не вміє берегти гроші.
— Тоді не зважай на почуття відповідальності, бо тут воно
хибне, і не довіряй свого скарбу нікому. Якщо хочеш допомогти
родичам чи друзям, шукай інші шляхи, не ризикуй своїм золотом.
Не забувай: монети несподівано вислизають із рук тих, хто
не знає, як їх зберігати. Розтринькати їх самому чи дати комусь,
щоб втратили, — це одне й те саме.
Чого ти бажаєш своєму скарбові, окрім безпеки?
— Хочу, щоб він мені заробляв золото.
— І знову мудрі слова кажеш. Скарб треба змусити заробляти
і зростати. Золото, що ти з розумом позичив, може дати тобі вдвічі
більше, перш ніж ти постарієш. А якщо ти ним ризикуєш, то
небезпека чатує й на можливий заробіток.
Через те не слухай химерних планів немудрих людей, які нібито
знають, як змусити твої гроші заробляти золоті гори. Це ілюзії
мрійників, які нічого не тямлять у тому, як надійно й безпечно
вести торгівлю. Будь стриманим у сподіваннях на прибуток, щоб
зберегти свій скарб та ним насолоджуватися. Не грайся
з вогнем — не давай його тим, хто обіцяє лихварські відсотки.
Намагайся бути серед людей, які вже мають успішну справу,
щоб твій скарб щедро тебе винагородив у розумних руках і був
захищений їхньою мудрістю й досвідом.
Якщо ти прислухаєшся до цих порад, то зможеш уникнути
прикростей, що спіткають більшість людських синів, яких боги
вважають за потрібне винагородити золотом.
Родан хотів подякувати йому за мудру пораду, та Матон слухати
не хотів, а натомість сказав:
— Царський подарунок навчить тебе великої мудрості. Якщо ти
збережеш ці п’ятдесят золотих монет, тоді ти й справді чоловік
розсудливий. Ти зустрінеш чимало спокус, багато хто даватиме
тобі поради, а нагоди заробити цілі статки так і сипатимуться на
тебе. Історії з моєї скрині мають тебе попередити: перш ніж
віддавати зі свого гаманця золоту монету, переконайся, що
зможеш її безпечно повернути. Якщо моя наступна порада стане
тобі до вподоби, повертайся. Я радо поділюся з тобою.
А перш ніж піти від мене, прочитай слова, що я вирізьбив під

кришкою моєї скрині. До них варто дослухатися і боржникові,
і лихвареві:
Краще трохи обачності, ніж багато жалю.

жүктеу/скачать 1.03 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: