Найбагатший чоловік у Вавилоні

хропіли.
— Ти розказав нам чимало цікавих оповідок, Калабабе, —
сказав головний пакувальник. — Ми слухаємо твою мудрість.
Вона поведе нас у майбуття, коли наша служба в тебе добіжить
кінця.
— Я розповідав вам про свої пригоди в чужих, далеких землях,
однак цього вечора розкажу мудрість Аркада — людини розумної
і багатої.
— Чимало ми чули про нього, — визнав головний
пакувальник, — бо він був найбагатшою людиною у Вавилоні.
— Так, справді — і це тому, що так розсудливо чинив із золотом,
як ніхто до нього. Цього вечора я відкрию вам його велику
мудрість, яку мені переповів його син Номазір багато років тому
в Ніневії, коли я був простим хлопцем.
— Мій господар і я затрималися в Номазіровому палаці до самої
ночі. Я допомагав господареві принести багато в’язок
із вишуканими килимами. Кожен із них Номазір мав переглянути
особисто, допоки не обере килим потрібного кольору. Врешті він
знайшов той, який шукав, і сказав нам посидіти з ним та попити
рідкісного вина, що мало приємний запах та зігріло мій
не звиклий до таких напоїв шлунок.
Тоді він розказав нам оповідку про велику мудрість свого батька
Аркада — так само, як я переповім її вам.
Як ви знаєте, у Вавилоні є традиція: сини заможних батьків
живуть із ними, очікуючи спадку. Аркад цю традицію
не підтримував. Через те, коли Номазір досяг повноліття, батько
покликав його до себе і мовив так:
— Сину, я бажаю, щоб ти став моїм спадкоємцем, однак ти
спершу маєш довести, що спроможний дати раду моїм статкам.
Я хочу, щоб ти пішов у світ і показав, що можеш здобувати золото
та повагу серед людей.
Щоб тобі було з чого почати, дам тобі дві речі, яких я не мав,
коли був бідним юнаком і починав заробляти своє багатство.
Перш за все, я даю тобі цю торбу із золотом. Якщо ти вчиниш
з нею мудро, вона стане основою твого успіху в майбутньому.
По-друге, я даю тобі цю глиняну табличку. На ній записано
п’ять законів золота. Якщо втілиш їх у житті, тобі буде на що

жити, а твої статки будуть у безпеці.
Через десять років приходь у дім свого батька й розкажи, що
в тебе вийшло. Якщо ти будеш путящим, я зроблю тебе своїм
спадкоємцем. Якщо ні — заповім свої статки жерцям, щоб вони
виміняли за них мені ласкавість богів.
Отож Номазір пішов і почав жити сам. Він мав торбу із золотом,
глиняну табличку, дбайливо загорнуту в шовкову тканину, раба
й коней, на яких вони їхали.
Минуло десять років. Номазір, як домовлялися, повернувся
в батьковий дім. Аркад улаштував на честь сина великий бенкет,
запросивши друзів і родичів. Після бенкету батько й мати сіли на
стільці, схожі на трони, з одного боку великої зали, а Номазір
стояв перед ними, щоб розповісти про себе, як колись пообіцяв
батькові.
Був вечір. У залі стояла курява від ґнота каганця, що ледь
освітлював кімнату. Раби в білих плетених сорочках і туніках
ритмічно розганяли вологе повітря пальмовим листям на довгих
ручках. У залі відчувалася заможність і велич. Номазірова
дружина і двоє його молодших синів з друзями та іншими
родичами сиділи на килимах за ним, уважно слухаючи.
— Мій батьку, — шанобливо розпочав Номазір, — я схиляю
голову перед твоєю мудрістю. Десять років тому, коли я стояв на
порозі дорослого життя, ти закликав мене йти в люди та здобути
собі шану серед них, а не залишатися слугою твого багатства.
Ти щедро дав мені золота, щедро поділився мудрістю. Стосовно
золота, то, на жаль, визнаю, що не зміг дати йому ради. Із моїх
недосвідчених рук воно витекло так швидко, як той дикий заєць,
який при першій нагоді тікає від молодого ловця.
Батько поблажливо усміхнувся і сказав:
— Продовжуй, сину мій. Твоя історія мене цікавить
у найменших деталях.
— Я вирішив поїхати в Ніневію, бо це місто тоді саме
розвивалося. Гадав, що зможу знайти там шляхи до успіху.
Я приєднався до каравану та в ньому багато з ким потоваришував.
Із-поміж цих людей було двоє чоловіків, що вміли гарно говорити
і мали прекрасного білого коня. Він був швидкий наче вітер.
Під час подорожі вони розповіли мені таємницю: у Ніневії жив

багатій, в якого був скакун, який у швидкості не знав собі рівних.
Власник вважав, що жодний кінь на землі не зможе його обігнати.
Через це він готовий був поставити будь-які гроші на те, що його
скакун випередить будь-якого вавилонського. Мої нові друзі
сказали мені, що проти їхнього коня той був як кульгавий віслюк,
якого можна буде перемогти завиграшки.
На знак великої люб’язності вони запропонували мені
долучитися до їхньої ставки. Їхній план мене неабияк захопив.
Наш кінь ганебно програв, а я втратив більшу частину золота.
Батько засміявся.
— Потім лише я дізнався, що то були шахраї, які постійно
подорожували з караванами в пошуках жертв. Вони мали свою
людину в Ніневії. Він був із ними разом і ділився виграшем. Це
хитре ошуканство дало мені перший урок: дбати про свій інтерес.
Незабаром я засвоїв другий урок, ще гіркіший, ніж попередній.
У каравані був ще один юнак, з яким я непогано потоваришував.
У нього були багаті батьки, як і в мене. Він їхав у Ніневію, щоб
знайти собі слушне місце. Невдовзі після нашого прибуття він
сказав мені, що помер якийсь купець, а його крам і клієнтуру
можна отримати за мізерну ціну. Він запропонував мені стати
рівноправними партнерами, та спершу йому треба було
повернутися у Вавилон, щоб узяти золото. Він переконав мене
купити майно за моє золото, погодившись дати своє на розвиток
торгівлі.
Він довго відкладав подорож у Вавилон, і за цей час виявився
нерозважливим закупником і марнотратником. Зрештою
я відмовився мати з ним справу, однак перед цим справи пішли
так погано, що в нас залишилися лише товари, які неможливо
продати, а золота на купівлю чогось іншого не було. Цей залишок
я віддав одному євреєві за дріб’язок.
Згодом, батьку, для мене настали важкі часи. Я шукав роботу,
але марно, бо не мав ремесла й нічого не вмів робити, щоб
заробити гроші. Довелося продати коней і раба. Я також продав
зайвий одяг, щоб було що їсти й де спати, але що не день, то
злидні підповзали до мене дедалі ближче.
У ці скрутні дні я згадав, що ти в мене вірив, батьку. Ти послав
мене стати чоловіком, і я мав намір ним стати.

Слухаючи розповідь сина, мати затулила обличчя руками й тихо
заплакала.
— У цей час я згадав про табличку, яку ти мені дав, написавши
на ній п’ять законів золота. Я уважно прочитав кожне слово твоєї
мудрості та зрозумів, що якби спершу шукав саме мудрості, то
своє золото не втратив би. Я вивчив кожний закон напам’ять
і вирішив: щойно богиня удачі усміхнеться мені, я слухатимуся
сивої мудрості, а не зелених підказок.
Для вас, що цього вечора сидите зі мною, я прочитаю батькову
мудрість, яка була на глиняних табличках, що він дав мені десять
років тому.
П’ять законів золота
1 Золото залюбки приходить і множиться у того, хто відкладає
щонайменше десятину від заробітку, щоб нагромадити статок на
майбутнє собі й родині.
2 Золото старанно й залюбки працює на мудрого власника, що
знає, як із користю його спрямувати, і множиться, як стада в полі.
3 Золото захищає обережного власника, що вкладає його,
слухаючи поради фахівців.
4 Золото вислизає з рук того, хто вкладає його у справи,
з якими не знайомий, та у справи, які не радять люди, що
розуміються на цьому.
5 Золото тікає від того, хто змушує його заробляти захмарні
гроші, від того, хто слухається спокусливих порад шахраїв, або
від того, хто довіряє власній недосвідченості й надмірним
сподіванням від вкладення.
Це п’ять законів золота, як їх записав мій батько. Я запевняю, що
вони цінніші за саме золото, і підтвердження цим словам буде далі
в моїй оповідці.
Він знову повернувся до батька:
— Я розповів тобі, до якої бідності й відчаю мене довела
недосвідченість. Однак немає таких нещасть, що тривають без
кінця. Мої негаразди закінчилися, коли я отримав роботу
наглядачем за гуртом рабів, що зводили зовнішню стіну міста.
Послуговуючись першим законом золота, я відклав мідяк
із першого заробітку й за кожної нагоди додавав до нього, аж

поки в мене не вистачило на срібну монету. До цього я йшов
повільно, бо треба було на щось жити. Визнаю, що витрачав
неохоче, тому що вирішив до сплину десяти років заробити
стільки золота, скільки ти мені дав, батьку.
Якось власник рабів, з яким я добре потоваришував, сказав
мені:
— Ти економний юнак, зароблене безглуздо не витрачаєш. Чи є
в тебе відкладене золото, яке не працює на тебе?
— Так, — відповів я. — Найбільше я хочу нагромадити золота
стільки, скільки мені дав батько. Я його втратив.
— Це достойне бажання, скажу тобі. А ти знаєш, що золото, яке
ти вже відклав, може працювати на тебе й заробити набагато
більше?
— Шкода, та маю гіркий досвід, бо втратив батькове золото,
тож дуже боюся, що на моє власне чекатиме така сама доля.
— Якщо ти мені довіришся, я навчу тебе вигідно
розпоряджатися заощадженнями, — відповів він. — За рік
зовнішню стіну добудують і можна буде ставити великі бронзові
брами. Вони стоятимуть біля кожного входу, щоб захистити місто
від ворогів царя. В усій Ніневії не знайдеться вдосталь металу, щоб
їх зробити, цар про нього не потурбувався. Ось що я планую: ми
та ще кілька людей скинемося золотом і передамо його каравану,
який попрямує до далеких мідних та олов’яних рудників і привезе
в Ніневію метал на брами. Коли цар скаже: «Зробіть великі
брами», лише ми зможемо надати метал, за який він заплатить
чимало. Якщо ж правитель не купить його в нас, метал у нас все
одно буде, і ми зможемо його продати за непоганою ціною.
У його пропозиції я розгледів можливість дотримати третього
закону — вкласти заощадження під наглядом мудрих людей. Я це
зробив і не розчарувався. Об’єднавши свої гроші, ми мали успіх,
і врешті мій невеликий запас золота суттєво збільшився.
Через деякий час ці люди запропонували мені приєднатися й до
інших справ. Вони зналися на тому, як поводитися із багатством,
щоб воно давало прибуток. Вони ретельно обговорювали кожний
пропонований план, перш ніж діяти за ним. Вони пильнували,
щоб не втратити основну суму, і не вкладалися в невигідні справи,
з яких неможливо було б заробити. Їм і на думку не спало б

займатися кінськими перегонами чи братися за такі справи, на
які я погодився за браком досвіду. Вони одразу вказали б на хиби
таких задумів.
Працюючи разом з цими чоловіками, я навчився безпечно
вкладати золото, щоб воно давало мені щедрий дохід. Із роками
моє багатство більшало дедалі швидше. Я не лише повернув усе
те, що колись втратив, а значно примножив його.
Батьку, мої невдачі, негаразди й успіхи щоразу випробовували
п’ять законів золота, і завжди ці закони виявлялися слушними. До
того, хто не знає цієї мудрості, золото приходить рідко, а зникає
швидко. Але до того, хто живе за п’ятьма законами, багатство
приходить і працює на нього, наче сумлінний раб.
Номазір замовк і дав знак рабові в кінці зали. Раб по одній
приніс три важкі шкіряні торби. Одну з них Номазір взяв
і поставив на підлогу перед своїм батьком, мовлячи до нього так:
— Ти дав мені торбу із золотом. Замість неї даю тобі дві торби
золота.
Кажучи це, він взяв у раба ще дві торби й поставив їх перед
батьком.
— Це батьку, щоб ти переконався, що я набагато більше ціную
твою мудрість, аніж золото. Та хто може виміряти ціну мудрості
торбами з монетами? Без мудрості золото швидко зникає в тих,
хто його має, але якщо мудрість є, то золото з’явиться, навіть якщо
його нема. Ці три торби це доводять.
Це дуже тішить мене, батьку, — стояти перед тобою і казати, що
завдяки твоїй мудрості я зміг розбагатіти й здобути шану серед
людей.
Батько з любов’ю поклав руку на голову Номазіра:
— Ти добре засвоїв науку. Як же мені пощастило, що я маю
сина, якому можна довірити своє багатство!
Калабаб завершив розповідь і кинув на слухачів критичний
погляд.
— Що означає для вас ця Номазірова оповідка? — запитав
він. — Хто з вас може піти до свого батька чи своєї дружини
й розповісти їм, як мудро ви розпоряджаєтеся заробітком?
Що подумали б ці шановні люди, якби ви сказали їм: «Я багато
подорожував, навчався, працював і заробляв, але, на жаль, золота

в мене обмаль. Дещо я витратив мудро, дещо — по-дурному,
а багато золота втратив, бо мені забракло мудрості.
Ви й досі вважаєте, що це примха долі, коли в одних повно
скарбів, а в інших — немає? Якщо так, ви помиляєтеся.
Людина тоді має багато, коли знає п’ять законів золота й живе
за ними.
Через те, що в юності я навчився цих п’яти законів і за ними
жив, я став заможним купцем. Моє багатство від чарів
не з’явилося.
Золото, що швидко приходить, так само швидко йде.
Те багатство, яке дає своєму власникові радість і задоволення,
наживається поволі. Воно — це дитина, що народжується, коли
знаєш свою мету та цілеспрямовано досягаєш її.
Заробити багатство — не таке вже й діло для розважливої
людини. Велике діло — то зберегти й невпинно примножувати
свої статки, з року в рік. У цьому полягає головна мета.
Кожен із п’яти законів золота сповнений глибокого змісту.
Якщо ви його не вловили в моїй короткій оповідці, зараз
я повторю. Я знаю ці закони напам’ять, бо з юності бачив, чого
вони варті, тому взяв собі за мету вивчити кожнісіньке слово.
Перший закон золота
Щоразу більше золота залюбки приходить до
того, хто відкладає не менш як десятину від
заробітку на свій майбутній статок — для себе
й родини.
Той, хто постійно відкладає десятину заробітку та мудро вкладає
її, обов’язково наживе чималий статок і забезпечить себе доходом
у майбутньому й гарантує безпеку своїй родині, якщо боги
покличуть його у світ темряви. За цим законом золото неодмінно
приходить до таких людей. Моє життя є підтвердженням того. Що
більше багатства я нагромаджую, то щедріше й частіше воно
приходить до мене. Те золото, що я заощаджую, заробляє мені ще.
Так само буде і з вашим багатством, і з тим, що воно заробить. Так
діє перший закон.
Другий закон золота

Золото сумлінно й залюбки працює на мудрого
власника, що знаходить для нього прибуткове
застосування, і множиться, як худоба.
Направду кажу: золото — сумлінний трудівник. Коли випадає
нагода, воно завзято множиться. До кожного, хто має запас,
приходить нагода вигідно його використати. Із плином років
золото множиться з дивовижною швидкістю.
Третій закон золота
Золото любить жити під захистом обачного
власника, що вкладає його, порадившись
із людьми, які знаються на тому, що з ним
робити.
Справді, золото любить жити під захистом обачного власника,
а від недбалого тікає. Той, хто шукає порад людей, які знаються на
тому, що з ним робити, скоро навчається не ризикувати своїм
скарбом, а тримати його в безпеці та насолоджуватися, коли він
постійно зростає.
Четвертий закон золота
Золото вислизає з рук того, хто вкладає його в те,
на чому не розуміється, або куди не радять
досвідчені в цій справі люди.
Людина, що має скарб, та не має хисту в роботі з ним, бачить
довкола багато можливостей вигідно вкласти його. Однак дуже
часто такі можливості сповнені небезпеки втратити свій скарб,
а коли їх уважно роздивляться мудрі люди, то виявиться, що
заробити на них навряд чи можна. Через це недосвідчений
власник золота, який покладається на власну думку та вкладає
у справи, в яких не тямить, зрештою дуже часто розуміє, що
помилявся, і за недосвідченість розплачується своїм скарбом.
Справді мудрим є той, хто вкладає скарб, спершу послухавши
пораду людей, які знаються на золоті.
П’ятий закон золота
Золото тікає від того, хто примушує його до

неможливого заробітку, дослухається до
спокусливих порад ошуканців і шахраїв чи довіряє
власній недосвідченості й наївним прагненням
кудись вкласти заощадження.
Людину, що лише недавно стала власником золота, спокушують
мрійливі пропозиції. Вони зачаровують, наче пригодницькі
розповіді. Власникові золота здається, ніби його багатство
наділене магічною силою, яка дозволить здобути неможливий
прибуток. Але ж послухайте мудрих людей, бо вони істинно
знають, які небезпеки чатують за кожним планом миттєвого
збагачення.
Не забувайте ніневійських мудреців, які не наважились би
ризикувати основною сумою або вкладати її в невигідну справу.
Цим я завершую оповідку про п’ять законів золота. Ви почули
від мене цю мудрість, а разом із нею — таємницю мого успіху.
Однак це не секрети, а істини, які будь-яка людина має спершу
опанувати, якщо хоче вийти з натовпу, в якому люди, наче ті дикі
собаки, повинні щодня думати, де б дістати поїсти.
Завтра ми зайдемо у Вавилон. Погляньте: бачите вогонь, що
безупинно палає над Храмом Ваала? Ми вже бачимо золоте місто.
Завтра в кожного з вас буде золото — золото, яке ви повністю
заслужили відданою працею.
Що ви скажете про скарби за десять років після цієї ночі?
Серед вас знайдуться чоловіки, що, як Номазір, використають
частку свого золота, щоб із нього зробити собі статок, та з того
часу житимуть за Аркадовою мудрістю. Через десять років,
упевнений у цьому, вони розбагатіють і здобудуть шану серед
людей, як колись Аркадів син.
Наші мудрі вчинки йдуть поряд із нами все життя, тішать нас
і допомагають. Так само й дурниці простують за нами, мучать
і катують. На жаль, забути їх неможливо. У перших рядах
страждань, що переслідують нас, ходять спогади про те, чого ми
не зробили, про можливості, які нам трапилися, та ми ними
не скористалися.
Незліченні багатства вавилонські. Їх так багато, що ніхто
не може підрахувати їх у золоті. Щороку скарбів стає більше,

щороку їхня цінність зростає. Як багатства будь-якої землі,
вони — це винагорода, щедра винагорода, яка очікує
цілеспрямованих людей, які прагнуть узяти собі справедливу
частку того багатства.
Магічна сила криється в силі ваших власних бажань.
Спрямовуйте цю силу за допомогою п’яти законів золота — і ви
здобудете частку вавилонських скарбів.

жүктеу/скачать 1.03 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: