ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
250
протягом робочого дня без поважних причин (н-д, самовільним
використанням без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової
відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору
чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням
після закінчення вищого чи середнього
спеціального навчального
закладу).
Підставами для звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України є як прогул
(офіційне визначення якого міститься у п. 25 Типових правил
внутрішнього трудового розпорядку від 20 липня 1984 р. – відсутність
протягом всього робочого дня без поважних причин), так й інше грубе
порушення трудової дисципліни, що заслуговує звільнення, – відсутність
на роботі більше трьох годин без поважних причин. Тобто диспозиція
нормативного припису, закріпленого у п. 4 ст. 40 КЗпП України, містить
два схожих, але все ж різних порушення трудової дисципліни –
прогул і
тривалу відсутність на роботі без поважних причин (В.В. Жернаков).
Невихід працівника на роботу
в зв’язку з незаконним переведенням не
можна вважати прогулом без поважних причин.
Працівник, який
відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до
медичного висновку потребував за станом здоров’я, не може бути
звільнений за п. 3 чи п. 4 ст. 40 КЗпП України. Роботодавець може у
зв’язку з цим розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП, якщо наявні
передбачені ним умови (абз. 2 п. 24 постанови № 9 Пленуму Верховного
Суду України 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами
трудових спорів»).
Достарыңызбен бөлісу: