Підручник
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
Частина 1 ст. 41 КЗпП України доповнена п. 5 згідно з Законом № 1255-VII від 13.05.2014 р. новою підставою звільнення: «припинення повноважень посадових осіб». Для характеристики цієї підстави для звільнення звернемося до думки видатної вченої, визнаного спеціаліста трудового права Г.С. Гончорової: «У КЗпП нове положення – безпідставне звільнення з роботи. Воно порушує принцип стабільності трудових відносин, не сприяє соціальному миру та згуртованості у суспільстві, перекреслює усі досягнення у сфері соціального діалогу, а про баланс інтересів роботодавців, держави і найманих працівників годі вже й говорити». Безумовно перше, що підлягає з’ясуванню – це коло суб’єктів, до яких може бути застосована ця підстава припинення трудових правовідносин. Посадовими особами, в аспекті застосування п. 5 ст. 41 КЗпП України, є такі категорії працівників: По-перше, як свідчить практика і нормативно-правові акти, термін «посадова особа» частіше вживається у правових актах, які стосуються державної служби, органів місцевого самоврядування. Посадова особа є суб’єктом і адміністративного, і кримінального, й інших галузей права. Так, в Законі України «Про запобігання корупції», зокрема, йдеться про посадових осіб місцевого самоврядування, які є суб’єктами відповідальності за корупційні діяння. Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН 259 По-друге, керівники підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, є посадовими особами. Посадова особа – це службовець, наділений владними повноваженнями з метою здійснення організаційно-розпорядчих функцій і забезпечення узгодженості в діяльності інших учасників службових відносин. До посадових осіб належать працівники, які здійснюють організаційно розпорядчі та адміністративно-господарські функції (Г.С. Гончарова). Підстави для такого твердження містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про практику у справах про хабарництво» та листі Міністерства юстиції України від 22.02.2013 р. № 1332-0-26-13/11. Зазначений лист Міністерства юстиції України містить низку важливих положень: 1. Міністерство звертає увагу на те, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони мають лише роз’яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм. 2. При цьому для вирішення питання щодо визначення поняття «посадова особа» необхідно виходити з правозастосовної практики, яка зазначає, що головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність в неї організаційно-розпорядчих або адміністративно- господарських функцій. 3. У свою чергу, відповідно до судової практики, яка склалася і знайшла своє відображення у відповідному узагальненні Верховного Суду України (йдеться про постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво»), організаційно-розпорядчими обов’язками є обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо). 4. У той же час під адміністративно-господарськими обов’язками розуміються обов’язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ 260 заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо. Таким чином, підстава для звільнення, передбачена п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за суб’єктним складом охоплює таку значну кількість працюючих, що це взагалі ставить під сумнів усі юридичні гарантії для працівників, встановлені гл. ІІІ КЗпП України при звільнені. Далі, що означає це «припинення повноважень» для посадової особи, з чим воно пов’язане? Судячи з усього роботодавці його будуть тлумачити виключно як свій розсуд (як свою волю) на продовження чи не продовження трудових правовідносин із суб’єктами, яких віднесено до посадових осіб. На наш погляд, законодавець України такими змінами до ст. 41 КЗпП перевершив у плані свободи припинення трудового договору навіть положення цивільного законодавства. Як ж звернутися до законодавства країн Заходу, то там воно передбачає юридичні гарантії для припинення трудового договору за такими «гумовими» підставами. Захищати права інвесторів необхідно, бо це випливає з положень ч. 4 ст. 13 Конституції України, відповідно до якої держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання. Однак цей «захист» починаються у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» чомусь із того, що ч. 1 ст. 41 КЗпП України доповнюється пунктом 5 такого змісту: «5) припинення повноважень посадових осіб». «Компенсуються» такі новації у «безпідставній» підставі для звільнення посадових осіб встановленням «підвищеного розміру вихідної допомоги». Статтю 44 КЗпП України доповнили словами і цифрами: «у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток». Уявляється, що законодавці вважають, що таким чином виконали положення ч. 6 ст. 43 Конституції України про те, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. На наш погляд, ці зміни до КЗпП України можна вважати порушенням конституційного принципу верховенства права, передбаченого ч. 1 ст. 8 Конституції, через прийняття «не правових законів». Формально Верховна Рада України нічого не порушила, вона лише передбачила нову додаткову підставу для розірвання трудового договору з посадовими особами. Однак, з правової точки зору, такі зміни повністю підривають основи базового принципу трудового права, – стабільності трудових правовідносин, та принципів інституту трудовий договір у частині реалізації принципів повноправності, рівноправності працівника і роботодавця, захисту працівника від свавілля роботодавця. За ч. 2 ст. 41 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов’язаний розірвати трудовий договір у разі повторного порушення посадовою особою вимог законодавства у сфері Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН 261 ліцензування та з питань видачі документів дозвільного характеру, передбачених статтями 166 10 , 166 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У цьому випадку роботодавець зобов’язаний, а не має право, звільнити відповідних працівників. Розірвання договору у випадках, передбачених ч. 1 і 2 ст. 41 КЗпП України, провадиться з додержанням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП, а у випадках, передбачених п. 2 і 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП, – також вимог ст. 43 цього Кодексу. Розірвання договору у випадку, передбаченому п. 4 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. У країнах із ринковою економікою тривалий час використовується жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|