Підручник



Pdf көрінісі
бет24/330
Дата19.05.2022
өлшемі3.64 Mb.
#457839
түріПротокол
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   330
соціально-економічного 
партнерства, 
соціальної співпраці, соціального миру. Вони є логічним продовженням 
принципів, визначених у ст. 11 та ч. 1 ст. 15 Конституції України. 
Відповідно до ст. 11 Конституції держава сприяє консолідації та 
розвиткові української нації. Консолідація – це об’єднання, згуртування 
навколо чого-небудь. На нашу думку, не можна досягти консолідації 
суспільства без стабільності у взаєминах між тими, хто працює та 
заробляє собі на життя, і тими, хто надає їм таку можливість. Партнер – 
це той, до кого ставляться нарівні, а не зверхньо. Соціально-економічне 
партнерство передбачає, що кожен із його учасників розглядається як 
повноцінний і самодостатній суб’єкт соціальних зв’язків. Неприйнятною 
вважаємо позицію, коли роботодавець розглядається як «важливіший» 
суб’єкт партнерських відносин. Співпраця розглядається як форма 
взаємодії між суб’єктами соціально-економічного партнерства. Ця 
взаємодія передбачає врахування інтересів інших учасників відносин


Модуль 1. ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК СКЛАДОВА ПРАВА ДЕРЖАВИ 
43 
вирішення розбіжностей через діалог, конструктивне співробітництво, 
досягнення компромісу, відмову від ультиматумів. 
Соціальний мир необхідно розглядати у двох аспектах: як мету 
соціально-економічного партнерства і як стан взаємин між суб’єктами 
соціально-економічного партнерства. Соціального миру можна досягти 
тільки шляхом консолідації. Консолідація як принцип трудового права, на 
наш погляд, передбачає об’єднання зусиль працівників, роботодавців і 
державної влади та згуртування їх навколо ідеї досягнення високого 
рівня добробуту громадян України. Такий підхід до взаємин основних 
суб’єктів соціально-економічних відносин чітко реалізує у трудовому 
законодавстві конституційне положення про те, що Україна – соціальна 
держава. Соціальний підхід виявляється в турботі роботодавця про 
працюючих: безоплатне харчування, душові кабіни з гарячою водою, 
створення умов для комфортного відпочинку та ін. Тільки за такого 
підходу роботодавець досягає значних економічних результатів та уникає 
конфронтації і непорозумінь з працівниками. Соціально відповідальний 
роботодавець завжди знайде порозуміння зі своїми працівниками. 
Демократична, соціальна і правова держава Україна не може 
вважатися такою, доки не гарантуватиме людині захисту від свавілля 
щодо неї. Свавілля – це коли особа схильна діяти на власний розсуд, 
незважаючи на волю й думку інших. Надзвичайно важливою ця проблема 
є для трудових відносин, де роботодавець виступає економічно 
могутнішою стороною, яка інколи поводить себе з людиною, як із 
засобом виробництва. До певної міри ситуація, коли сила закону нездатна 
подолати свавілля роботодавця, відома значній частині працівників. Це й 
робота працівників без відпусток або із скороченою їх тривалістю
надурочні роботи, незаконні переведення чи звільнення, зневага до їх 
гідності та ін. Тому, захист працівника від свавілля роботодавця – 
ключовий принцип трудового права, від реалізації якого залежатиме 
соціальна спрямованість трудового законодавства. У Конституції України 
цей принцип закріплено в ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 29, ст. 32, ч. 6 ст. 
43, ст. 44. Проте чинне трудове законодавство в цих питаннях нагадує 
«символічний ефект дії права». Одних задовольняє існування законів про 
працю як таких, а інших – їх неефективність. Очевидно, що наявність у 
законі норм, які б встановлювали відповідальність за свавілля 
роботодавця або висловлювали негативне ставлення держави до такої 
поведінки, спонукали б його більш обачно використовувати своє 
становище. 
Реалізація означеного принципу здійснюється у нормах трудового 
права за декількома напрямками. По-перше, йдеться про те, що кожен 
відповідно до ст. 28 Конституції України має право на повагу до його 
гідності, може вимагати шанобливого ставлення до себе, а також не може 
бути підданий нелюдському або такому, що принижує його гідність, 


ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
44 
поводженню чи покаранню. Тому вважаємо, що на роботодавця 
покладається обов’язок виявляти у взаєминах із працівником максимум 
обережності, об’єктивності та делікатності. Іншими словами, йдеться 
про закріплення правових критеріїв (принципів) людського ставлення до 
людини на виробництві. Приведемо приклад. Так, керівник підприємства, 
установи чи організації, видаючи наказ про звільнення, переведення, 
покарання і навіть заохочення працівника і застосовуючи відповідні 
норми трудового права, окрім усвідомлення законності своїх дій (тобто, 
дотримання підстав та порядку звільнення, переведення, покарання чи 
заохочення), має дотримуватися необхідної обережності стосовно 
прийнятих рішень (тобто, визначених вище правових критеріїв), а також 
можливих наслідків у разі визнання його дій неправомірними. Крім того, 
виявлення обачності при прийнятті рішень стосовно працівників має 
складати й обов’язкову частину вимог, які пред’являються до керівних 
посад. Це значною мірою запобігатиме проявам свавілля щодо 
працівників. Названі критерії хоча й частково передбачає чинне 
законодавство України та судова практика. Так, відповідно до абз. 2 ч. 3 
ст. 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування моральної 
шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості. І хоча ці 
критерії вкрай оціночні, вони все ж виступають як орієнтири при 
прийнятті суддею остаточного рішення про розмір відшкодування 
моральної шкоди. Частина 2 ст. 32 КЗпП України надає роботодавцеві 
право переміщати працівників без їх згоди. Проте, абз. 2 п. 31 постанови 
Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про 
практику розгляду судами трудових спорів» обмежив свавілля 
роботодавців щодо використання переміщень, встановивши два критерії 
їх правомірності. Переміщення не може бути немотивованим, 
необумовленим інтересами виробництва
З названим вище принципом корелюється принцип рівного 


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   330




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет