Підручник

Модуль 1. ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК СКЛАДОВА ПРАВА ДЕРЖАВИ 
41 
правову регламентацію норм трудового права. Слід відхилити як 
шкідливу ідею гіперболізації значення роботодавця в трудових 
правовідносинах, визнавши роботодавця разом із працівником 
необхідною складовою виробничих відносин. З нашої точки зору, 
вирішуючи цю складну проблему і вдосконалюючи трудове 
законодавство України, необхідно використати досвід Федеративної 
Республіки Німеччини, де законодавець, не підриваючи основи місця і 
значення роботодавця у взаєминах із працівником, чітко визначив гідне 
місце працівника в системі виробничих відносин. Так, наприклад, 10 
листопада 1971 р. було прийнято новий закон про виробничі ради, в 1974 
– новий закон про представництво персоналу в державних установах і 
підприємствах, у 1976 – закон про участь в управлінні виробництвом. Як 
показала практика, таке вирішення проблеми не тільки сприяло 
зміцненню соціального миру між роботодавцями і працівниками, але й 
забезпечило високий рівень економічного розвитку країни та добробут її 
громадян. 
Важливою 
складовою 
забезпечення 
реалізації 
принципу 
повноправності працівника є законодавче закріплення права працівника 
на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації за 
рахунок коштів роботодавця, якщо така підготовка є необхідною 
складовою професійної діяльності працівника. Так, ч. 2 ст. 69 ГК України 
передбачає правило, відповідно до якого підприємство забезпечує 
підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і 
професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших 
навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає 
пільги згідно з законом своїм працівникам, які навчаються без відриву від 
виробництва. На наш погляд, таке вирішення проблеми цілком відповідає 
положенням норми ч. 2 ст. 43 Конституції України про те, що держава 
створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. 
Інакше для переважної більшості громадян ця конституційна норма 
перетвориться в декларацію. Питання професійної підготовки 
працівників варті окремої уваги законодавця, бо вони безпосередньо 
пов’язані з сучасними методами виховання персоналу підприємств, 
установ, організацій. Професійне навчання і професійне виховання – дві 
складові єдиного процесу – визнання працівника рушійною силою 
виробництва. 
Принцип рівноправності працівників і роботодавців означає, що 
вони повинні мати рівні (але не однакові) права. Йдеться про так званий 
правовий паритет, що випливає із загального юридичного стану 
суб’єктів трудових правовідносин. Реалізація принципу рівноправності 
чітко простежується в нормі ч. 1 ст. 21 КЗпП України, де встановлюються 
взаємні зобов’язання працівника і роботодавця. Згідно з трудовим 
договором працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
42 
угодою, із підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові (хоча 
останнє положення помилково й вилучено з тексту статті 21 в редакції 
Закону № 540-IX від 30.03.2020р.), а роботодавець зобов’язується 
виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, 
необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, 
колективним договором і угодою сторін. Крім того, трудове 
законодавство встановлює й взаємні обов’язки сторін. Рівноправність 
сторін 
трудових 
правовідносин 
виявляється 
переважно 
через 
кореспонденцію обов’язків. Так, якщо ст. 139 КЗпП України передбачає 
обов’язок працівників працювати чесно і сумлінно, то ст. 141 КЗпП 
покладає на роботодавця обов’язок правильно організувати працю 
працівників. Невиконання однією із сторін своїх обов’язків ставить під 
сумнів легітимність її претензій щодо виконання кореспондуючих 
обов’язків іншою стороною. На наш погляд, саме кореспонденція 
обов’язків надає реального змісту рівності працівника і роботодавця у 
трудових правовідносинах. Реальний ефект від реалізації в трудовому 
законодавстві принципу рівноправності можна отримати тільки за умови 
реалізації його разом із принципами повноправності працівника і 
роботодавця та диспозитивності. Така ідея вже знайшла відображення в 
актах Міжнародної організації праці та європейських стандартах у сфері 
праці. Європейська соціальна хартія (1961 р., у ред. 1996 р.), яка містить 
ряд фундаментальних соціально-економічних прав, серед яких і право на 
працю, включає як невід’ємну його частину право працівників на захист 
у разі звільнення. Однак правовий паритет ніяким чином не означає 
зниження рівня правової захищеності працівників. 
Оптимальне поєднання інтересів працівників і роботодавців можливе 
через реалізацію у трудовому законодавстві таких важливих принципів 
трудового 
права, 
як-от: 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: