ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
456
Відповідно до ч. 2 ст. 44 Конституції України, порядок здійснення
права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності
забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод
інших людей.
Право на страйк може бути використано тільки як колективне право.
Проте використання цього колективного права в Україні ставиться у
досить жорсткі рамки.
По-перше, дозволяючи у певних рамках законні страйки до
незаконних зараховується величезна
кількість найефективніших
різновидів страйків.
Незаконними визнаються у різних країнах (і в
Україні також) політичні страйки, загальні страйки, страйки солідарності,
сидячі страйки (страйки, під час яких працівники не покидають
підприємство), раптові страйки, «дикі страйки» (не схвалені
профспілковим керівництвом) та ін.
По-друге, в більшості випадків у західних країнах незаконність
страйків визначається судовою та адміністративною практикою за
допомогою правових доктрин і юридичних конструкцій, що спираються
на загальні принципи права. Ці принципи суттєво впливають на
можливості працівників чинити тиск на роботодавців і задовольняти свої
вимоги. Прикладом таких принципів є перш за все
доктрина «злочинних
цілей і засобів». Згідно з цією доктриною страйк визнається незаконним у
разі незаконності його цілей (вимог, що висуваються) або засобів (форм і
методів страйкової боротьби).
Страйк вважається законним якщо він:
- стосується
вимог у сфері умов праці;
- спрямований проти контрагента за колективним договором;
- має на меті врегулювання колективних трудових відносин;
- цілі страйку не суперечать принципам трудового права;
- перед його початком вичерпано всі можливості мирного вирішення
конфлікту;
- методи проведення страйку лояльні і виключають насильство;
- якщо страйк соціально невиправданий, інша сторона має право
також застосовувати соціально невиправдані методи;
- страйком керує профспілкова організація (І.Я. Кисельов).
Однак незважаючи на те, що ст. 22 і 24 Закону України «Про
порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»
встановлюють досить жорсткі обмеження щодо можливості застосування
цього економічного засобу тиску на роботодавця, а
інші положення
Закону, навпаки, розширюють можливості працівників відстоювати свої
права та інтереси. Зокрема, це стосується предмета колективного
трудового спору (конфлікту). Так, згідно зі ст. 2 цього Закону,
колективний трудовий спір – це розбіжності, що виникли між сторонами
соціально-трудових відносин щодо встановлення нових або зміни
Модуль 4. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ДІЄВОСТІ НОРМ ТРУДОВОГО ПРАВА
457
існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
укладення чи зміни колективного договору, угоди;
виконання
колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання
вимог законодавства про працю. Як зазначається в ч. 3 ст. 18 Закону
страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до
вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або роботодавець
ухиляється від процедури примирення, або не виконує угоди, досягнутої
в ході вирішення спору.
Антиподом страйку працівників виступає локаут.
Локаут –
це законодавчо закріплений засіб економічного впливу
роботодавця на працівників з метою пом’якшення наслідків страйку або
прийняття умов, які він висуває.
Господарське і трудове законодавство України не передбачає
локауту. Відповідно до ч. 4 ст. 44 Конституції України заборона страйку
можлива лише на підставі закону. Але Конституція не забороняє локауту
і не обмежує його застосування законом. Частина 5 ст. 55 Конституції
України гарантує кожному право будь-якими не забороненими законом
засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних
посягань. Тому роботодавець у разі проведення працівниками
незаконного страйку, що призвів до значних збитків,
може вдатися до
захисного локауту. Право на підприємницьку діяльність, яка не
заборонена законом, гарантовано йому ч. 1 ст. 42 Конституції. Тим
більше, що це право є логічним продовженням конституційної норми (ст.
15) щодо економічної багатоманітності суспільного життя в Україні.
Достарыңызбен бөлісу: