Принципові відмінності матеріальної відповідальності криються

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
482 
Головна мета будь-яких санкцій норм трудового права – це протидія 
трудовим правопорушенням, стимулювання правомірної поведінки. 
Сьогодні компенсаційні матеріальні санкції повною мірою 
застосовуються і до працівників, і до роботодавців. Застосування 
матеріальної санкції є результатом порушення обов’язку за трудовим 
договором, що тягне за собою відповідальність. Це своєрідний 
додатковий обов’язок. Обов’язок працівника відшкодувати заподіяну 
винним протиправним діянням матеріальну шкоду є санкцією. 
Реалізація правовідновної санкції безпосередньо направлена на 
усунення шкоди, яка була заподіяна протиправним діянням суспільним 
відносинам, а її здійснення приводить до відновлення порушених 
правопорушенням майнових прав іншої особи – роботодавця 
(О.Е. Лейст). Такі позиції реалізовані в чинному трудовому законодавстві 
України. Зокрема, ст. 132 КЗпП України встановлює загальне правило, 
що працівники, з вини яких заподіяно шкоду підприємству, установі, 
організації, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної 
шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна 
відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у 
випадках, визначених у законодавстві. Частина 2 ст. 235 КЗпП України 
також обмежує відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної 
працівникові незаконним звільненням або переведенням. При винесенні 
рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, 
одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього 
заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час 
виконання нижчеоплачуваної роботи. 
Нині стоїть проблема збереження в новому трудовому законодавстві 
України компенсаційного характеру матеріальних санкцій щодо 
працівників. 
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про державну службу», 
державний службовець зобов’язаний відшкодувати державі шкоду, 
заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов’язків. 
Поступово кількість підстав з повним розміром відшкодування 
збільшується. Так, ст. 134 КЗпП України, яка вказує на дев’ять випадків 
повної матеріальної відповідальності працівника, змінювалася з моменту 
прийняття закону п’ять разів. Причому кожного разу модернізувалися 
або встановлювалися нові підстави для застосування до працівника 
санкції «покриття шкоди в повному розмірі». 
Трудове законодавство України передбачає й кумулятивні санкції. 
Так, відповідно до ч. 4 ст. 135-3 КЗпП України законодавством може бути 
встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає 
покриттю, у тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, 
установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або 
втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих 

Модуль 4. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ДІЄВОСТІ НОРМ ТРУДОВОГО ПРАВА 
483 
випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний 
розмір. Згідно із п. «а» ст. 1 Закону України від 6 червня 1995 р. «Про 
визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації 
розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою 
дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» 
збитки, завдані підприємству внаслідок розкрадання дорогоцінних 
металів, відшкодовуються в подвійному розмірі вартості цих металів у 
чистому вигляді за ринковими цінами, що діють на день виявлення 
завданих збитків. Але ще раз підкреслюємо, що кумулятивні санкції для 
працівників мають бути виключенням із правил. 
Звертаємо увагу й на те, що у трудовому законодавстві практично 
відсутні кумулятивні санкції щодо роботодавця. В умовах ринкових 
відносин це призводить до того, що роботодавець не бачить у нормах 
трудового права значної перепони щодо своєї протиправної діяльності. 
Так, наприклад, у разі звільнення працівника відповідно до ч. 3 ст. 38 
КЗпП України йому виплачується вихідна допомога в розмірі, 
передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного 
середнього заробітку. На наш погляд, в цьому випадку йдеться не про 
вихідну допомогу для працівника, а про кумулятивну матеріальну 
санкцію, що застосовується до роботодавця. Таке твердження ґрунтується 
на наступному. По-перше, ч. 3 ст. 38 КЗпП України передбачає випадки 
вимушеного звільнення працівника через те, що роботодавець не виконує 
законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. 
По-друге, слово «допомога» тлумачиться так: «1. Сприяння, підтримка в 
чому-небудь; 2. Матеріальне, грошове забезпечення». Тобто немає 
підстав визнавати виплати, передбачені ст. 44 КЗпП України щодо 
випадків вимушеного звільнення, вихідною допомогою. Метою 
запровадження цієї норми, в першу чергу, є запобігання порушення 
роботодавцями норм трудового права. А тому ця кумулятивна санкція 
мала бути передбачена в ч. 3 ст. 38 КЗпП України і викладена у такій 
редакції: «У випадку вимушеного звільнення працівника через те, що 
роботодавець не виконує вимог законодавства про працю, умови 
колективного чи трудового договору, роботодавець зобов’язаний 
виплатити 
працівникові 
грошове 
відшкодування 
в 
розмірі, 
передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного 
середнього заробітку». Саме так ця норма сприймалася б роботодавцем 
як матеріальна кумулятивна санкція. 
Друга важлива проблема щодо застосування до роботодавців 
кумулятивних санкцій стосується відшкодування шкоди у разі 
незаконного звільнення або переведення. Нині законодавство України 
передбачає матеріальну санкцію «виплата працівникові середнього 
заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час 
виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше, як за один рік (або за 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
484 
весь час вимушеного прогулу, якщо справа розглядається більше року не 
з вини працівника)». Проте таку юридичну конструкцію важко назвати 
санкцією за порушення конституційного права на працю тому, що в її 
змісті відсутній хоч який-небудь натяк на покарання роботодавця. Ця 
юридична конструкція була прийнятна для радянської економічної 
системи, де всі підприємства належали державі, а весь політичний і 
юридичний механізм держави захищав людину праці. На наш погляд, у 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: