Підручник

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
88 
наполегливо уникає визначення органу, який обирає керівника вищого 
навчального закладу. Про загальні збори чи конференцію трудового 
колективу у цьому процесі немає ні слова. Тобто йдеться мабуть про 
окрему організаційно-правову форму виробничої демократії: «збори з 
приводу виборів керівника ВНЗ», де згідно зі ст. 42 Закону України «Про 
вищу освіту» керівник вищого навчального закладу обирається шляхом 
таємного голосування строком на п’ять років у порядку, передбаченому 
цим Законом і статутом вищого навчального закладу. Брати участь у 
виборах керівника вищого навчального закладу мають право: кожен 
науковий, науково-педагогічний та педагогічний штатний працівник 
вищого навчального закладу; представники з числа інших штатних 
працівників, які обираються відповідними працівниками шляхом прямих 
таємних виборів; виборні представники з числа студентів (курсантів), які 
обираються студентами (курсантами) шляхом прямих таємних виборів. 
При цьому загальна кількість (повний склад) наукових, науково-
педагогічних і педагогічних працівників вищого навчального закладу 
повинна становити не менше 75 відсотків загальної кількості осіб, які 
мають право брати участь у виборах; кількість виборних представників з 
числа інших працівників вищого навчального закладу – до 10 відсотків, а 
кількість виборних представників з числа студентів (курсантів) – не 
менше 15 відсотків осіб, які мають право брати участь у виборах. 
На наш погляд, це небезпечна тенденція заміщення правових основ 
виробничої демократії «просто демократією». Трудовий колектив був і 
завжди залишиться основою вищого навчального закладу. Небажання 
визнавати цього суб’єкта трудового права основним учасником у виборів 
керівника ВНЗ лише підкреслює бажання органів державного управління 
тримати освітні установи в режимі «контрольованої демократії», а не 
«академічної свободи». 
Крім того, необхідно чітко розмежовувати повноваження щодо 
представництва інтересів працівників, які належать виключно 
профспілці, а які – іншим уповноваженим на представництво трудовим 
колективом органів. Підстави для такого твердження дає норма ч. 3 ст. 36 
Конституції України, де участь у професійних спілках пов’язується з 
метою захисту працівниками своїх трудових і соціально-економічних 
прав та інтересів. Таким чином, конституційна норма досить чітко 
визначила функціональне призначення професійних спілок. На відміну 
від них, діяльність інших органів представництва працівників направлена 
на спільне з роботодавцем досягнення результатів, у тому числі й шляхом 
прийняття спільних управлінських рішень щодо виробничої діяльності, 
визначення пріоритетів розвитку підприємства, установи, організації, 
залучення до цього процесу «колективного розуму» трудового колективу. 
Ці позиції закріплює ч. 1 ст. 245 КЗпП України, відповідно до якої, 
працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, 

Модуль 1. ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК СКЛАДОВА ПРАВА ДЕРЖАВИ 
89 
установами, організаціями через загальні збори (конференції), ради 
трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових колективах, 
інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво. 
Різноспрямованість діяльності професійних спілок та інших органів 
представництва трудового колективу визначає й різності підходів у 
правовому регулюванні їх статусу та повноважень. Так, закон передбачає 
максимум можливостей працівників для участі в управлінні державними 
установами, оскільки саме інститути держави є прикладом реалізації в 
життя принципу демократизму. Що ж стосується підприємств і 
організацій, метою яких є отримання прибутку, сферу обов’язкової участі 
в їх управлінні працівників визначає закон, а все, що за рамками цього 
мінімуму, – локальні нормативно-правові акти (статути та положення про 
органи представництва працівників у справах підприємства чи 
організації), тобто акти де узгоджуються інтереси роботодавця і 
працівників. Таке окреслення сфер втручання представників працівників 
у справи роботодавця дозволяє мінімізувати конкуренцію між органами 
представництва та сприяє більш чіткому розумінню значення кожної 
працівників організації в досягненні основної мети – забезпечення прав і 
законних інтересів працівників і роботодавця. 
Важливою правовою формою підтримки державою працівників є 
конституційне визнання захисної діяльності професійних спілок і 
визначення їх повноважень на рівні Закону України від 15 вересня 1999 р. 
«Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Безумовно, 
гарантування в ч. 3 ст. 36 Конституції України діяльності органів 
виробничої демократії, головними з яких є профспілки – це реальна 
реалізація положень ст. 1 Конституції про демократичність нашої 
держави. Міжнародна організація праці заохочує розвиток виробничої 
демократії і вбачає шляхи її розвитку через закріплення і використання 
процедур інформування і консультування працівників, укладання 
колективних договорів; створення на підприємствах представницьких 
органів працівників для участі спільно з представниками адміністрації 
роботодавця у вирішенні питань соціального і економічного розвитку; 
участь працівників або їх представників в органах управління 
підприємствами, установами, організаціями. В розрізі висвітлення 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: