ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
90
попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з
єдиною умовою підлягати статутам цих останніх. А ст. 10
Конвенції
фактично проголошує плюралізм і свободу на об’єднання в організації,
метою яких є забезпечення та захист інтересів працівників. На наш
погляд, в Україні можна говорити про профспілковий плюралізм, але не
можна говорити про повну реалізацію в національному законодавстві
положень цієї Конвенції. Йдеться про визнання та правовий статус
організацій працівників, які не є профспілками, але реалізують завдання,
визначені ст. 10 Конвенції. Норми ч. 3 і 4 ст. 3 Закону України «Про
професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлюють
правила, згідно з якими дія цього Закону не поширюється на діяльність
об’єднань
громадян, створених відповідно до інших законів України, а
визначення «профспілка» або похідні від нього можуть використовувати
у своєму найменуванні лише ті організації, які діють на підставі цього
Закону. Аналіз цих норм дає підстави стверджувати, що через цей Закон
профспілки, якщо й не монополізували представницькі функції
працівників, то принаймні позбавляють інші організації працівників
реалізовувати функції і повноваження, передбачені
для профспілкових
організацій. Таке твердження ґрунтується на тому, що цей
Закон містить
17 статей, які визначають повноваження профспілок. Тобто, якщо
організація має на меті захист трудових прав працівників, реалізує при
цьому повноваження, передбачені для профспілки, вона обов’язково має
називатися профспілкою. Проте, з нашої точки зору, рівень захищеності
працюючих визначається не монопольним становищем профспілки у
сфері забезпечення трудових прав працівників, а дотриманням принципу
верховенства права, який у цьому випадку гарантує свободу об’єднання в
будь-які організації, мета діяльності яких – забезпечення та захист
інтересів працівників. Так, Закон України від 22червня 2012 р. «Про
організації
роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності»
повною мірою відповідає, за назвою Конвенції МОП № 87 про свободу
асоціацій та захист права на організацію 1948 р. Більше того, відповідно
до ст. 11 Конвенції кожний член Міжнародної організації праці, для якого
ця Конвенція набула чинності, зобов’язується вжити всіх потрібних і
відповідних заходів, щоб гарантувати працівникам і роботодавцям вільне
здійснення права на організацію.
Конвенція МОП № 98 про застосування принципів права на
організацію і на ведення колективних переговорів 1949 р.
встановлює
низку важливих гарантій щодо забезпечення права працівників на
організацію. Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції працівники повинні мати
належний захист проти будь-яких дискримінаційних дій, спрямованих на
обмеження свободи об’єднання в галузі праці. Стаття 5 Закону України
«Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» повною мірою
розвиває ці положення Конвенції. Проте, на наш погляд, ч. 3 ст. 12
Модуль 1. ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК
СКЛАДОВА ПРАВА ДЕРЖАВИ
91
зазначеного Закону не повністю визначає гарантії незалежності
профспілок щодо невтручання в їх діяльність. Йдеться про те, що Закон
не вказує на основні способи втручання в діяльність організацій
працівників і роботодавців, передбачені ст. 2 Конвенції. Організації
працівників і підприємців повинні мати належний захист проти будь-
яких актів втручання з боку одні одних чи з боку їхніх агентів або членів
у створення й діяльність організацій та керування ними. Зокрема, це дії,
що мають за мету сприяти заснуванню організацій працівників під
пануванням підприємців чи організацій підприємців
або підтримувати
організації працівників шляхом фінансування чи іншим шляхом із метою
поставити такі організації під контроль підприємців чи організацій
підприємців, розглядаються як втручання у розумінні цієї статті. Йдеться
про недопущення створення «кишенькових» або «керованих»
роботодавцем профспілок чи інших організацій працівників. Крім того,
це гарантується ст. 5 Конвенцією МОП № 135 про представників
працівників 1971 р. про
недопущення конкуренції представників
Достарыңызбен бөлісу: