Підручник
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
| Дистанційна зайнятість – нестандартна форма зайнятості, що
передбачає гнучкі соціально-трудові відносини між працівником і роботодавцем у віртуальному середовищі з використанням інформаційних та комунікаційних технологій. Нестандартність цієї форми зайнятості полягає у не стаціонарності робочого місця, ненормованості робочого часу, нестабільності й гнучкості соціально- трудових відносин. Віртуальне середовище дистанційної зайнятості характеризується широким застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, роботою вдома та у спеціальних центрах, просторово віддалених від основного офісу компанії (І.І. Моторна). Стаття 60 КЗпП України, в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020р., була доповнена цілою низкою норм, присвячених визначенню основ правового регулювання дистанційної зайнятості. За ч. 10 ст. 60 КЗпП, дистанційна (надомна) робота – це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця. При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених ст. 50 і 51 цього Кодексу. Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором. У цих законодавчих новаціях є, як мінімум, дві юридичні недолугості. По-перше, навіть якщо працівник зайнятий дистанційно, то це не означає, що локальні нормативні акти на нього не поширюються. І по-друге, обсяги і строки виплати заробітної плати не можуть бути поставлені в залежність від форми зайнятості, оскільки це суперечить базовим положенням законодавства про оплату праці. Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН 203 Трудовий договір з надомниками відображає специфіку надомної праці, яка полягає в тому, що надомники за винагороду виконують у власному домі або в будь-якому іншому належному їм приміщенні роботу за допомогою членів сім’ї, які з ним мешкають. За п. 1 Постанови РНК УРСР від 20 серпня 1923 р. «Про вилучення щодо поширення Кодексу законів про працю на квартирників», квартирниками вважалися особи, які виконували у себе вдома роботу за наймом виключно особистою працею (без застосування у свою чергу найманої праці, у тому числі й праці учнів) із матеріалів роботодавця. Відповідно до Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Державного комітету СРСР з праці й соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 р. № 275/17-99, надомна робота – це специфічний трудовий договір, відповідно до якого працівник виконує роботу, обумовлену цією угодою, в межах особистого домашнього господарства і як правило засобами, які належать йому. На надомників поширюється дія законодавства про працю з врахуванням особливостей, установлених цим Положенням. Норми вказаного Положення застосовуються в частині, яка не суперечить Конституції і законам України. Правове регулювання праці надомників характеризується мінімальним втручанням роботодавця в організацію виробничого процесу та високим рівнем правових гарантій використання їх праці. Так, згідно з п. 3 названого Положення роботодавець може використовувати працю надомників для виготовлення (виконання) виробів (робіт), якщо за характером і технологією виробництва це можливо в надомних умовах та економічно доцільно. Виконання завдань може здійснюватися й за жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|