Висновки та перспективи подальших досліджень

Таким чином, вся діяльність підприємства функціонує на підставі відповідно прийнятих рішень.

1. 
   Вахрушина М.А. Бухгалтерский управленческий учёт: учеб. Для студентов вузов, обучающихся по эконом. Специальностям / М.А. Вахрушина. – 6-е изд., испр. – Москва: Омега-Л, 2007. – 570 с.
   
2. 
   Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник. -2-ге вид. – К.: Лібра, 2004. – 704 с.
   
3. 
   Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений: Учеб.пособие. – 2-е узд., перераб. И доп. – К.: МАУП, 2004.- 504 с.
   
4. 
   Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті. Навчальний посібник для студентів спец. 7.050106 «Облік і аудит». / За ред. д.ек.н., проф. Ф.Ф. Бутинця, к.ек.н., доц. М.М. Шигун. – Житомир: ЖДТУ, 2004. – 352 с.
   

УДК 338.432.009.12:636.32.38

Туварчієва Г.А.

ПФ НУБ і П України «Кримський агротехнологічний університет»

Конкурентоспроможність – це поняття, яке в залежності від точки зору, може мати різні визначення та кількісні критерії виміру. Найбільш загальне тлумачення цього поняття ґрунтується на класичних категоріях економічної теорії – вартості та ціни, позначає професор Б.Пасхавер. Вартість – це суспільно признані витрати, а закон вартості – закон цін. Тому ціна ринкової рівноваги попиту і пропозиції є границя суспільного визнання витрат. Таким чином, перевищення ціни над витратами (рентабельність) свідчить про конкурентоспроможність, перевищення витрат над ціною (збитковість) – не конкурентоспроможність [2].

Академік УААН В.Я. Месель-Веселяк вважає, що конкурентоспроможність виробництва продукції характеризується рівнем забезпеченості внутрішнього попиту країни за рахунок власного виробництва. Внутрішній попит країни на сільськогосподарську продукцію визначається рівнем її споживання населенням і забезпеченості інших внутрішніх технологічних потреб сільськогосподарських виробників [1].

Цілі статті. Метою статті є вивчення рівня забезпеченості регіональних потреб у продуктах вівчарства та ефективності їх виробництва, як факторів конкурентоспроможності галузі.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. У різних регіонах нашої країни вівчарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. В Криму сьогодні нараховується близько 21% поголів’я овець України. Розвиток вівчарства забезпечує доступність продукції цієї галузі тваринництва жителів Криму та громадян, які прибувають на відпочинок. Однак фізіологічні потреби населення у продуктах вівчарства задовольняються недостатньо, що свідчить про не конкурентоспроможність виробництва продукції вівчарства (табл.1). Виробництво м’яса овець на одну особу в Криму складає майже 2,3 кілограма на рік, це на 43,9% менше сучасної норми споживання (4,1 кг), рекомендованої ФАО і Всесвітньою організацією охорони здоров’я [3] та на стільки ж менш, ніж вироблялося у 1990 році (4,2 кг). Виробництво вовни у 2009 році склало всього 680 г на особу [3], це на 7,5% менше мінімальної потреби (735г) і на 65,5% менш, ніж вироблялося на особу в 1990 році (1,97 кг).

Таблиця 1

Виробництво продукції вівчарства в АР Крим_

Щодо ефективності виробництва основних видів продукції вівчарства, як фактора конкурентоспроможності, то він характеризується стабільною збитковістю (табл.2).

Таблиця 2

	роки					у % 2009р до 1990р
	1990	2006	2007	2008	2009
Рівень рентабельності виробництва,%
м'ясо овець та кіз	25,6	-32,7	-41,7	-41,9	-36,9
вовна	11,2	-74,9	-77,7	-71,3	-67,3
Повна собівартість реалізованої продукції, грн. за 1 ц.
приріст овець та кіз	184,32	879,93	976,78	1215,4	1434,9	7,8 р.
вовна	1022,06	1541,7	1559,8	1266,10	934,28	91,4
Середня ціна реалізації 1 ц, грн.
приріст овець та кіз	137,13	592,54	570,11	706,49	905,18	6,6 р.
вовна	907,59	387,20	347,54	362,71	305,19	33,6



1. 
   Месель-Веселяк В.Я. Напрями забезпечення конкурентоспроможності аграрного виробництва/ Месель-Веселяк В.Я.//Економіка АПК. – 2009. - №10. - С.7-14
   
2. 
   Пасхавер Б. Ценовая конкурентность аграрного сектора/ Б. Пасхавер// Экономика Украины.- 2007. - № 1.- С. 78-87
   
3. 
   Шайдулин И.Н. Рынок баранины и пути насыщения его отечественной продукцией/ Шайдулин И.Н., Фейзуллаев Ф.Р., Барсуков Ю.Г.// Зоотехния. - 2009. - №7. - С 25-27
   
4. 
   Штемпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства/ Штемпель М.В., Вовченко Б.О.– К.: Вища освіта, 2005. – 343 с.
   

УДК 65.012.7

Харинович Д.О., аспірант

Київський національний торговельно-економічний інститут

Вагомий внесок у дослідженні проблем особливостей суті, функцій і змісту внутрішнього контролю та його місця у системі наук зробили праці таких відомих зарубіжних вчених як Р. Адамса, Е. Аренса, Дж. Бедді, Ф. Дефліз, Р. Додж, Г. Дженік, К. Друрі, Д. Кармайкла, Дж. Лоббека, Р. Монтогомері, Дж. Ріса, Ж. Рішара, Дж. Робертсона, А. Роджера та ін.

Проблеми сучасного трактування  поняття «внутрішній контроль» та його ролі як функції управління досліджувались у численних наукових працях російських (В. Андреєва, В. Бурцева, Ю. Данилевського, В. Подольського, В. Скобари, Я. Соколова, В. Суйца, А. Терехова, А. Шеремета та ін.) та вітчизняних авторів (М.Т. Білухи, Ф.Ф. Бутинця, З. Гуцайлюк, Н. Дорош, С. Зубілевича, Л. Крамаровського, А. Кузьмінського, О. Петрик, В. Рудницького, В. Савченко, В. Сопко, Л. Сухарева, Л. Шатковська, М. Щирби та ін). Проте деякі питання залишаються недостатньо розкритими і потребують подальшого поглибленого серйозного дослідження.

Цілі статті. Метою статті є обґрунтування теоретичних засад методики та організації внутрішнього контролю на підприємствах у сфері торгівлі і розробка практичних рекомендацій щодо окремих елементів організаційної побудови контрольних процедур.

Основними завданнями є дослідження стану внутрішнього контролю на українських торговельних підприємствах, визначення основних проблем розвитку внутрішнього контролю, надання пропозицій щодо підвищення ефективності та вирішення існуючих проблемах в умовах глобалізації економіки.

Внутрішній контроль може бути спрямований як на окремий вид діяльності на підприємстві, так і на всю її сукупність. Для аналізу господарської діяльності його розподіляють на попередній, поточний та наступний.

Попередній контроль передує операції або процесу, діє до їх здійснення. Об’єктом виступають договірні зобов’язання, комерційні угоди, реалізаційні, розрахункові операції та операції з попереднього оформлення відповідних документів. Він може здійснюватись при плануванні прибутків.

Поточний контроль на підприємствах проводиться на стадії завершення фінансових операції реалізації продукції. З боку керівників та бухгалтерів даний вид контроль має особливе значення під час оформлення та аналізу грошових, розрахункових операцій, підписання документів і надходження їх до бухгалтерії.

Наступний контроль передбачає перевірку господарських операцій після їх здійснення. Так як він здійснюється на державному рівні, це дає можливість забезпечити всебічну і комплексну перевірку правильності та законності всіх операцій на підприємстві, виявляє всі порушення, які інколи можуть приховуватись системою поточного контролю.

До завдань внутрішньогосподарського контролю належать надання інформації про господарські процеси, які відбуваються; надання допомоги в прийнятті найбільш ефективних управлінських рішень; попередження ще на стадії прийняття управлінського рішення незаконних та неекономічних (з точки зору інтересів суспільства) господарських операцій; оцінка оптимальності прийнятих рішень, своєчасності та результативності їх виконання; своєчасне виявлення та усунення умов і факторів, які заважаю ефективній діяльності підприємства; коригування діяльності суб’єкта господарювання та його структурних підрозділів, виявлення передового досвіду господарської діяльності та шляхів досягнення найкращих результатів у роботі [2 c. 247]. Іншим його аспектом є забезпечення зворотного зв’язку між суб’єктом та об’єктом управління щодо оцінки ефективності прийнятих управлінських рішень.

Тому організація внутрішнього контролю повинна бути цілісною та єдиною системою взаємоузгоджених способів, методів і прийомів, які охоплюють увесь комплекс контрольних процедур, тому основними шляхами удосконалення організації є:

• 
  вибір оптимальної за складом та обсягом інформаційної бази, яка забезпечить реалізацію завдань, поставлених перед внутрішнім контролем;
  
• 
  розробка, вибір та запровадження удосконалених прийомів, здійснення контролю і способів його проведення, найбільш адаптованих до завдань контрольної перевірки;
  
• 
  розробка та запровадження раціональної технології вирішення завдань внутрішнього контролю, що забезпечить злагоджене функціонування його механізму.
  

Для забезпечення безпеки бізнесу, особливо торговельних підприємств, внутрішній контроль призначений насамперед оцінювати якість управлінських рішень, що приймаються керівництвом та менеджерами підприємства та виявляти їх економічний ефект у зростанні ефективності діяльності підприємства.

Реалії сучасного сьогодення показують, що підприємство може втрачати свої конкурентні переваги через невмілі дії адміністрації та її прорахунки в управлінні. Разом з тим, загрозу несуть інші порушення, що здійснюються адміністрацією та персоналом підприємства:

• 
  зловживання службовим становищем;
  
• 
  неякісне виконання службових обов’язків;
  
• 
  неправильна або недостовірна оцінка операцій із реалізації з точки зору економічності.
  

Внутрішній контроль здійснюється на підприємстві, в тому числі і торговому, своїм апаратом управління. Важливими є дії головного бухгалтера та юрисконсульта. Безсумнівно, що найбільша дієвість внутрішнього контролю усіх видів досягається у тому випадку, коли органи контролю усіх видів тісно взаємодіють і співпрацюють у своїй діяльності. І цим самим здійснюється швидке та своєчасне виявлення порушення у сфері господарської діяльності, та причин їх виникнення.

У протилежному випадку неспроможність апарату управління, організованого за принципом адміністративного підпорядкування контролерів керівництву підприємства, реалізувати поставлені перед ним завдання негативно відображається не лише на окремих підрозділах підприємства, але, через залежність стану соціально-економічного розвитку країни від сукупного результату роботи таких підприємств, і на рівні добробуту громадян та місці у світовому співтоваристві у процесі глобалізації економіки, тому потребує пошуку ефективних організаційних моделей побудови системи контролю.

Порушення, які виникають на підприємствах є наслідком не тільки поганої організації внутрішнього контролю, а й наявністю проблем на рівні держави, які створюють тенденції щодо зростання обсягів основних фінансових порушень. Наслідком чого стає тінізація економіки, спад ВВП, зменшення обсягу валових інвестицій, зростання державного боргу,що веде до зниження рейтингу країни та її економічного потенціалу.

Система контролю повинна бути спрямована на виправлення порушень і недопущення їх в подальшому, а тому необхідними є шляхи підвищення його ефективності як на державному рівні, так і на рівні підприємства.

На рівні держави пріоритетними напрямками є заходи, які б відновили та стабілізували фінансово-бюджетну дисципліну: створення умов на місцевому рівні з підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до нових кваліфікаційних методик; створення єдиної інформаційної бази у сфері державного фінансового контролю; запровадження оцінки ризиків при проведенні державного аудиту та прозорого механізму планування проведення контрольних заходів.

Для забезпечення об’єктивності, правдивості, неупередженості, якості висновків і пропозицій, що приймаються за результатами контрольних перевірок, на рівні підприємств, необхідно зменшити або зовсім унеможливити вплив суб’єктивних чинників на учасників контрольного процесу. Для цього необхідно оптимізувати організаційну побудову як контрольного процесу у цілому, так і кожної з контрольних процедур. Важливим є забезпечення незалежності контролерів від адміністрації підприємства, їх самостійності у проведенні контрольних перевірок і формулюванні висновків шляхом створення відокремлених підрозділів, які підпорядковуються лише власникам або засновникам підприємства як особам, що найбільше зацікавлені у збереженні та примноженні власного майна, та звітують за результати роботи лише перед ними.

Для перевірок необхідно залучати висококваліфікованих працівників певного профілю, які б могли надавати поради щодо підвищення ефективності певних рішень або уникнення конкретних помилок, і це б сприяло підвищенню ефективності діяльності підприємства.

Якість перевірок залежить від багатьох чинників. Серед них важливу роль відіграє нормативно-правова база, що регламентує методику і порядок проведення перевірок як на державному рівні, так і рівні підприємства.

Кожне підприємство повинно розробити і затвердити внутрішні регламенти, зокрема, плани поточного контролю, порядок організації перевірок робочими групами та методику перевірки діяльності підприємства. Вони визначають єдині підходи до організації процедури контролю, чим забезпечать її своєчасність, повноту всіх операцій, злагодженість і результативність.

• 
  визначення об’єкта перевірки, її завдань, складу робочих груп;
  
• 
  аналіз основних показників діяльності структурного підрозділу за звітами;
  
• 
  складання робочої програми, конкретизація завдань кожного члена групи, їх обговорення з учасниками перевірок;
  
• 
  перевірка показників відповідно до робочої програми, вивчення та аналіз облікової документації;
  
• 
  перевірка і аналіз результатів перевірки;
  
• 
  систематизація результатів перевірки, формування висновків, пропозицій, рекомендацій;
  
• 
  узагальнення матеріалів перевірки, ознайомлення з результатами перевірки перевірених; оформлення акта, винесення пропозицій та рекомендацій.