Постанова президії вак україни від 14. 10. 09 №1-05/4

1. 
   Білуха М. Т. Теорія фінанасово-господарського контролю і аудиту : [підр.] / М.Т. Білуха. – К. : Вища школа, 1994. – 364 с.
   
2. 
   Большой бухгалтерський словарь / [под. ред. А. Н. Азрилияна.] – 4-е изд. доп. и перераб. – М. : Институт новой экономики, 1999. – 1248 с.
   
3. 
   Виговська Н. Г. Господарський контроль в Україні: теорія, методологія, організація : [монографія] / Н. Г. Виговська. – Житомир : ЖДТУ, 2008. – 532 с.
   
4. 
   Внутрішній контроль господарської діяльності підприємства : [навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / за ред. М. Д. Корінька – Фастів : «Поліфаст», 2006. – 440 с.
   
5. 
   Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі управління : [монографія] / Є. В.Калюга  – К. : Ельга, Ніка-центр, 2002. – 360 с.
   
6. 
   Костирко Р. О. Класифікація об'єктів внутрішнього контролю для прийняття управлінських рішень / Р. О. Костирко // Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. – 2008. – № 4. – С. 244 – 252
   
7. 
   Кузик Н. П. Внутрішньогосподарський контроль: проблеми та шляхи удосконалення // Науковий вісник Національного аграрного університету. – Вип. 66. – К. : НАУ, 2003. – С. 184 – 187
   
8. 
   Максимова В. Ф. Формалізація системного дослідження внутрішнього економічного контролю / В. Ф. Максімова // Развитие бухгалтерского учета и контроля в контексте европейской интеграции. – Житомир : Рута, 2005. – С. 339 – 349
   
9. 
   Нападовська Л. В. Внутрішньогосподарський контроль в ринковій економіці : [монографія] / Л. В. Нападовська. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2000. – 224 с.;
   
10. 
    Соколов Я. В. Основы теории бухгалтерського учета / Соколов Я. В. – М. : Финансы и статистика, 2000. – 496 с.
    
11. 
    Футоранська Ю. М. Окремі аспекти державного регулювання у сфері внутрішнього контролю в Україні // Фінансовий контроль. – №2(31). – 2006. – С. 20 – 24
    
12. 
    Хорнгрен Ч. Г. Бухгалтерский учет: управленческий аспект / Хорнгрен Ч. Г., Фостер Дж. : пер. с англ. / Под ред. Я. В. Соколова. – М. : Финансы и статистика, 2003. – 416 с.
    
13. 
    Шевчук В. О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною економікою (Проблеми теорії, організації, методології) : [монографія] / В. О. Шевчук. – К. : Київ. держ. торг.-екон.ун-т, 1998. – 370 с.
    

УДК 331.658.5

Царенко Н.В., к.е.н., кафедра менеджменту

Національна академія природоохоронного та курортного будівництва, м. Сімферополь

Сarenko N.

Для досягнення поставленої мети статті вирішено такі завдання: розкрито сутність витрат на корпоративну культуру; класифіковано витрати на корпоративну культуру промислового підприємства.

З урахуванням завдань і специфіки даного дослідження, пропонується таке визначення поняття витрат на корпоративну культуру: витрати на корпоративну культуру – це вартісна та невартісна компенсація зусиль у вигляді матеріальних і нематеріальних ресурсів, які потрібні для здійснення будь-яких заходів корпоративної культури. Витрати є наслідком створення та розподілу фонду засобів, що спрямовуються підприємством на здійснення заходів, пов'язаних із формуванням, розвитком і підтримкою корпоративної культури.

На сьогодні витрати на підтримку й розвиток корпоративної культури відображаються в різних бюджетних статтях, що ускладнює проведення їх обґрунтування та достовірної оцінки. Під час аналізу корпоративної культури на п'яти машинобудівних підприємствах встановлено, що майже всі витрати на корпоративну культуру, окрім витрат на корпоративні свята та деякі соціальні програми, відносяться на собівартість виготовленої продукції. А процедура відбиття витрат на свята у бюджетних статтях носить дуже індивідуальний характер, залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики. При цьому слід зазначити, що рішення про використання конкретного класу рахунків (наприклад, 8-го або 9-го) щодо віднесення витрат на корпоративну культуру, частіше за все, приймає головний бухгалтер підприємства. Але треба зауважити, що на практиці більшість великих промислових підприємств використовують 9 клас рахунків.

Що стосується методики, способу або підходу до вибору самих заходів корпоративної культури чи впорядкування витрат на них, то вони на сьогодні відсутні, а рішення приймаються інтуїтивно або евристично колективом підприємства на чолі з керівництвом.

Соціальні програми частіше за все обговорюються на зборах акціонерів, де затверджуються перелік програм, їх складові та розмір фінансування. Саме на зборах встановлюють відсоток фінансування від чистого прибутку. На рівні колективного договору затверджують перелік фондів підприємства, які є джерелами відшкодування витрат на заходи корпоративної культури, що затверджуються цим же колективним договором.

На сьогодні існує багато підходів щодо групування та класифікації витрат підприємства. До традиційних критеріїв класифікації належать такі: однорідність, зв'язок з об'єктом обліку, зв'язок з технологічним процесом, зв'язок з основною функцією підприємства, зв'язок з функціями та видами діяльності, вплив на фінансовий результат, важливість для прийняття управлінських рішень, доцільність, можливість контролю та регулювання тощо. При цьому слід зазначити, що класифікація витрат є досить динамічною та відкритою системою, і виникнення нових критеріїв не тільки не перешкоджає використанню раніше запропонованих, а й робить можливим для користувачів виокремлювати й управляти новими видами витрат залежно від потреб і можливостей системи управління [2].

У межах існуючих класифікацій щодо витрат підприємства найбільш доречним до витрат на корпоративну культуру є критерій "витрати на економічний обмін", на підставі якого всі витрати промислового підприємства можна згрупувати, як трансформаційні, організаційні та трансакційні витрати [1]. Трансформаційні затрати – витрати щодо трансформації фізичних властивостей продукції в процесі використання чинників виробництва. Організаційні затрати – витрати щодо забезпечення контролю та розподілу ресурсів усередині підприємства, а також витрати з мінімізації опортуністичної поведінки усередині підприємства. Трансакційні та організаційні затрати є взаємозв'язаними поняттями, збільшення одних веде до зменшення інших і навпаки. Але, відповідно і до такого критерію, витрати на корпоративну культуру не можуть бути повністю віднесені на витрати однієї з вище перелічених груп. Частина витрат, наприклад, витрати на проведення корпоративних свят і витрати на соціальні програми, є трансакційними витратами. Друга частина витрат на корпоративну культуру входить до групи організаційних витрат.

Також слід зазначити, що велика частина витрат на корпоративну культуру носить альтернативний характер, тобто може бути розглянута з різних позицій і віднесена на різні напрями діяльності та статті витрат, наприклад, витрати на благоустрій території промислового підприємства можуть бути розглянуті, як витрати природоохоронних заходів і як витрати на створення фірмового стилю. Це ще раз підтверджує багатогранність і багатоаспектність досліджуваного питання.

Склад і структура витрат на корпоративну культуру багато в чому обумовлена позавиробничими чинниками, зокрема стратегічними цілями конкретного підприємства. Форма власності визначає ступінь економічної самостійності і відповідальності компанії і, отже, вирішально впливає на ухвалення рішень із вибору напрямів і джерел відшкодування витрат на корпоративну культуру. Істотний вплив на склад і структуру витрат на корпоративну культуру, зміст її заходів відіграє роль підприємства в розвитку території, національні й культурні особливості регіону [3].

Обсяг витрат, які безпосередньо спрямовані на корпоративну культуру, і тих, що здійснюють на неї непрямий вплив, може відрізнятися в межах десятків і сотень разів – залежно від масштабів бізнесу. Провести бюджетування витрат на корпоративну культуру можливо, запланувавши бажані зміни тих об'єктивних показників, за якими і можна оцінити або спрогнозувати бізнес-результат, а також визначити економічну та соціальну ефективність заходів корпоративної культури як на короткостроковий, так і на довгостроковий періоди.

У проведенні цілеспрямованої аналітичної роботи із вивчення витрат на корпоративну культуру інтерес представляє їх класифікація за різними ознаками (табл. 1).

Для прийняття управлінських рішень важливе значення має розгляд витрат на корпоративну культуру з погляду їх цільового призначення. Призначення соціально-економічних витрат на корпоративну культуру – утворення робочих місць, покращення умов праці, створення позитивного іміджу підприємства. Трудові витрати на корпоративну культуру знаходять відображення в технологічному процесі виробництва у вигляді відповідності технології, устаткування, організації виробництва до стандартів корпоративної культури конкретного промислового підприємства.

Таблиця 1

Класифікація витрат на корпоративну культуру

Враховуючи, що частка витрат на корпоративну культуру призначена для членства у добровільних спілках та асоціаціях державного та регіонального рівня, їх можна вважати за витрати макрорівня. Тоді витрати, які несе підприємство при реалізації соціальних програм і вдосконаленні внутрішнього середовища в рамках корпоративної культури (наприклад, навчання персоналу, атестація), є витратами мікрорівня.

Для відокремлення витрат на корпоративну культуру від сукупних витрат на виробництво і реалізацію продукції з метою надання офіційного статусу, та прямого, а не похідного відбиття у статях витрат доцільно здійснити угрупування на прямі та непрямі за їх приналежністю до технологічного або виробничого процесу. Прямі витрати на формування корпоративної культури, що відбивають її рівень, виникають при реалізації заходів, спрямованих на згуртованість колективу, поліпшення умови праці організації, формування позитивного іміджу, підвищення довіри і ділової репутації, на які слід звернути увагу керівникові при формуванні сильної корпоративної культури. Непрямі витрати на корпоративну культуру є своєрідним виробничим каркасом, на якому і будується міцна позитивна корпоративна культура. Величина непрямих витрат на корпоративну культуру формується за вимогами ринку і змінюється на підставі управлінського рішення керівника відповідно до можливостей бюджету підприємства. Рішення відносно прямих витрат на корпоративну культуру не мають законодавчої бази та переважно приймаються інтуїтивно, за залишковим принципом, а не виходячи із стратегічних цілей підприємства, що є помилковим твердженням і шкодить цілком діяльності промислового підприємства. Законодавчою базою на прямі витрати корпоративної культури є колективний договір, якій згідно зі своїм статусом має рівень закону і дає переваги в межах підприємства тим чи іншим заходам.

Усі витрати підприємства мають бути відшкодовані, тобто повинні мати чітко визначені джерела відшкодування. З цих позицій витрати на корпоративну культуру можуть бути відшкодовані за рахунок чистого прибутку підприємства або ж за рахунок валового доходу. При цьому слід зазначити, що при виборі джерела відшкодування повинен бути дотриманий баланс між потребами суспільства і потребами членів колективу підприємства. Тому керівництво підприємства має передбачити можливість відшкодування витрат на корпоративну культуру за рахунок фондів, що формуються на основі чистого прибутку підприємства: фонду розвитку виробництва, фонду соціального розвитку і фонду заохочення.

Ієрархічність у структурі підприємства визначає сутність та практичну значущість заходів корпоративної культури, і, отже, витрати на них. Наприклад, такий захід корпоративної культури, як розробка уніформи для співробітників підприємства, передбачає різні підходи до її розробки з погляду функціональності та практичності. У той же час зовнішній вигляд співробітників, що належать до однієї підсистеми, буде ідентичним. Вища і середня ланки управління мають представницький стиль одягу ділового напряму, нижча ланка менеджменту – внутрішньовиробничу уніформу, а робітники у цехах мають уніформу швидше захисного характеру залежно від використовуваних технологій. Тому ми може говорити про ієрархічні витрати (що виникають за рівнями ієрархії) і гетерархічні, характерних для одного рівня підсистем підприємства.

При формуванні та розвитку корпоративної культури виникають як одночасні, так і періодичні витрати. Зокрема, витрати, які виникають унаслідок непередбачуваних обставин, тобто є екстраординарними, ми вважаємо одночасними. До періодичних відносимо фіксовані статті витрат.

Враховуючи, що витрати на корпоративну культуру в основному мають соціальну спрямованість, доцільно говорити про їх корисність, а не ефективність. При цьому економічна вигода від заходів корпоративної культури найчастіше є вигодою майбутніх періодів. Наприклад, важко заперечувати корисність соціальних програм, корпоративних свят або програм навчання персоналу, але в той же час оцінити економічну вигоду від їх реалізації на даний момент часу практично неможливо. Економічна вигода може бути отримана набагато пізніше, як результат діяльності згуртованого, професійного, морально і матеріально задоволеного колективу. Вигода від заходів корпоративної культури може бути отримана і в поточному періоді, наприклад, від атестації персоналу підприємства. Тому витрати на корпоративну культуру за рівнем прояву економічної вигоди можна розглядати як поточні (вигода поточних періодів) і перспективні (вигода майбутніх періодів).

Кожен із заходів корпоративної культури має свій кошторис та індивідуальні витрати, тому загальний бюджет на корпоративну культуру складатиметься з кошторисів або витрат, яким керівництво надає перевагу, при цьому рішення керівництва підприємства відносно напрямів і джерел відшкодування витрат на корпоративну культуру залежать від різних чинників. До зовнішніх чинників, що впливають на склад і структуру витрат на корпоративну культуру, згідно з загальноприйнятим у наукових роботах поглядом, відносяться ті, на які окремо узяте підприємство практично не може впливати. Внутрішні чинники складають ті, на які компанія може впливати з метою оптимізації витрат на корпоративну культуру.

Виходячи з вищевикладеного, виникає потреба у формуванні річного та стратегічного бюджету на корпоративну культуру, що дасть можливість встановити оптимальне фінансування як у короткостроковий, так і довгостроковий період. Це, у свою чергу, дає можливість зорієнтуватися з визначенням необхідних заходів, які стають основою всієї корпоративної культури промислового підприємства. Саме це стає обґрунтуванням фінансування комплексу заходів корпоративної культури, спрямованих на подальший розвиток діяльності підприємства, орієнтованого на соціалізацію та гуманізацію відносин у межах окремого колективу.

Висновки. Проведені дослідження дозволяють зробити такі висновки:

по-перше, виникла потреба у формуванні бюджету корпоративної культури. Через відсутність практики його формування за принципом "знизу – вгору", пропонується використовувати підхід "згори – донизу";

по-друге, визначення джерел фінансування робить саму процедуру формування бюджету прозорою, а інструментарій розподілу бюджету за заходами корпоративної культури визначає цілеспрямованість використання цього бюджету;

по-третє, урахування обсягів фінансування корпоративної культури в колективному договорі розподіляє відповідальність за її заходи на весь колектив та визначає ступінь їх погодженості.

по-четверте, дотримання принципів формування бюджету корпоративної культури дає можливість уникнути спокуси щодо нецільового використання коштів.
Список використаних джерел:

1. 
   Вольчик В. В. Трансакционные издержки [Электронный ресурс] / В. В. Вольчик / режим доступа : http://articles.excelion.ru/science/em/ 27613690. html
   
2. 
   Козаченко Г. В. Управління затратами підприємства / Г. В. Козаченко, Ю. С. Погорелов, Л. Ю. Хлапьонов, Г. А. Макухін. –– К.: Лібра, 2007. –– 320 с.
   
3. 
   Погребняк В. А. Культура организации как объект регулярного управления / В. А. Погребняк // Вопросы управления предприятием. ― 2005. ― №1 (13) ― С. 59.
   

УДК 657

*Науковий керівник: Сопко В.В., д.е.н., доцент

Університет банківської справи НБУ, м. Київ
ПРОБЛЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО І ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ
У статті досліджуються теоретичні та організаційно-методичні аспекти обліку операцій в іноземній валюті. Проведено порівняльний аналіз законодавчих норм, якими керуються податковий та бухгалтерський облік валютних операцій, адже всі питання, які необхідно вирішити при удосконаленні обліку таких операцій не можливо розглянути без взаємодії їх з удосконаленням законодавчої бази.

Ключові слова: валюта, валютні курси, балансова вартість валюти, балансова вартість заборгованості.
Cherkasov A., * Supervisor: Sopko B.

PROBLEMS BOOKKEEPING AND TAX ACCOUNTING CURRENCY TRANSACTIONS
The article explores theoretical and methodological aspects of transactions in foreign currency accounting. Tax and accounting currency transactions are guided by legal proceedings, the comparative analysis of which had been conducted, as all the issues which have to be resolved during the improving of accounting of such transactions can not be considered without their interaction with the improvement of legislative base.

Key words: currency, exchange rates, book value of currency, book value of debt.
Черкасова А.В., *Научный руководитель: Сопко В.В.

ПРОБЛЕМЫ БУХГАЛТЕРСКОГО И НАЛОГОВОГО

УЧЕТА ВАЛЮТНЫХ ОПЕРАЦИЙ
В статье исследуются теоретические и организационно-методические аспекты учета операций в иностранной валюте. Проведен сравнительный анализ законодательных норм, которыми руководствуются налоговый и бухгалтерский учет валютных операций, ведь все вопросы, которые необходимо решить при совершенствовании учета таких операций невозможно рассмотреть без взаимодействия их с совершенствованием законодательной базы.

Ключевые слова: валюта, валютные курсы, балансовая стоимость валюты, балансовая стоимость задолженности.
Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Операції з іноземною валютою часто-густо стають каменем спотикання багатьох бухгалтерів, оскільки крім звичний облікових аспектів на таких операціях позначається валютна специфіка. Складністю валютних операцій є те, що до звичайних двох обліків – податкового та бухгалтерського – додаються ще два: валютний податковий і валютний бухгалтерський. До того ж правила останніх двох обліків докорінно відрізняються один від одного.

У зв’язку з тим, що останнім часом, для якого характерні різкі курсові коливання світових валют, ціна помилки бухгалтера неабияк зростає, облік операцій з іноземною валютою перебуває під підвищеною увагою і контролем.

Підходи до відображення валютних операцій у податковому та бухгалтерському обліках мають серйозні відмінності і ці відмінності посилюються ще й специфікою документування деяких операцій. Тому доволі часто виникає ситуація, коли при проведені однієї операції, яка має фіксовану суму у валюті, в обліку формують три різні гривневі показники: бухгалтерський, податковий і той, який зафіксований у митних документах.

Саме у такій «подвійності», а іноді й «потрійності» правил валютного обліку полягає його складність. Така система «подвійних стандартів» і слугувала, в свою чергу, поштовхом до вибору саме цієї теми дослідження.