Програма розвитку дітей дошкільного віку з порушеннями опорно-рухового апарату

Співи

Навчаємо рухатись відповідно до музичних образів; намагатися ходити, бігати, підстрибувати з ноги на ногу відповідно до характеру музики; виконувати рухи з предметами та без них, елементарно орієнтуватися у просторі, рухатись по колу, вчитися ходити шеренгою, “ланцюжком”; намагатися виконувати деякі танцювальні рухи: напівприсідання з почерговим виставлянням ніг на п’ятку, колупалочку, боковий галоп, оплески в різному ритмі, плавні рухи рук.

Вчимо дітей розрізняти на слух звучання різних музичних інструментів. Заохочуємо до оволодіння найпростішими прийомами гри на декількох дитячих музичних інструментах. Навчаємо узгоджувати своє музикування в ансамблі з музикуванням інших дітей, вчимо виконувати роль диригента і роль виконавця в дитячому інструментальному ансамблі.

Слухання та сприйняття музики

“Гопак” музика М. Мусорського; “Запорізький марш” музика Є. Адамцевича; “Дощик” музика В. Косенка; “Колискова” музика М. Римського-Корсакова; “Дід Мороз” музика Р. Шумана; “Вальс-жарт” музика Д. Шостаковича; “Комаринська” музика П. Чайковського; “Бульба” білоруська народна мелодія; “Хвороба ляльки”, “Нова лялька” музика П. Чайковського.

Співи

“Гоп-скок” українська народна мелодія; “Овес” українська народна мелодія; “Печу хлібчик” українська народна мелодія; “Відлуння” музика О. Тилічеєвої; “Щедринець” музика Т. Солосич-Тужик; “Колядниця” українська народна мелодія; “Машенька” музика А. Філіпенка; “Сходинки” музика О. Тилічеєвої.

Спів

“Добрий ранок” музика Н. Рубальської; “Скарбничка загадкова” музика Л. Еманової; “Шпачок прощається” музика Т. Попатенко; “Осінь” музика Н. Вересокіної; “Віночок” музика Л. Еманової; “Пісенька з дощем” музика А. Мігай; “Кришталева зимонька” музика А. Філіпенка; “Наші мами” музика Л. Еманової; “Мамині діти” музика Т. Солосич-Тужик, “На місточку” музика А. Філіпенка; “Козачата” музика М. Ведмедері; “Зацвіла в долині” музика Б. Фільц; “Прощання з дитсадком” музика Н. Вересокіної.

Вправи

Таночки

Ігри

Інструментальне музикування

“Зяблик” музика А. Філіпенка; “Гармошка” музика О. Тилічеєвої; “Ой лопнув обруч” українська народна мелодія; “Бубонці” музика Дж. П’єрпонта; “Музика зимова” музика З. Еманової; “Сім нот” музика А. Мігай; “Наш оркестр” музика О. Тилічеєвої.

Орієнтовний зміст музичного виховання розрахований на дітей з легкими формами церебрального паралічу. Для дітей зі значними руховими порушеннями зміст програми спрощується до рівня, який кожна дитина окремо може засвоїти. Орієнтовний музичний матеріал, може змінюватися, оновлюватись в залежності від потреб дітей і можливостей музичного керівника. Програма музичного навчання і виховання може використовуватись батьками, які виховують дітей вдома.

Соціалізацію у дошкільній педагогіці розглядають як процес і як результат формування у дітей уявлень про розмаїття навколишнього світу, ставлення до соціальних явищ і навичок поведінки, які відповідають соціальним нормам.

У дошкільному дитинстві закладається базис особистісної культури, необхідний для засвоєння і активного відтворення соціального досвіду у спілкуванні та діяльності, а саме: орієнтування у світі предметів, створеного руками людини, у собі самому, а також у явищах власного і суспільного життя. Слід мати на увазі, що розвиток особистості – не самостійний процес, а включений у загальний психічний розвиток дитини.

В основу організації взаємодії дорослого та дитини з порушенням опорно-рухового апарату лягає особистісно-орієнтований підхід, який передбачає забезпечення психологічної захищеності й створення психологічного комфорту кожній дитині.

У ранньому віці значущим компонентом змісту взаємодії дорослого і дитини є задоволення потеби у визнанні її досягнень, що сприяє формуванню у неї образу-Я і Я-свідомості. Особлива увага в цьому віці повинна надаватись емоційній сфері дитини з порушенням опорно-рухового апарату з огляду на недостатню диференційованість емоційних реакцій, їх неадекватність. У дітей з вираженими емоційними порушеннями спостерігаються тільки примітивні реакції у відповідь на ласку, комфорт, і значно рідко – на нові враження, іграшки.

Важливість емоційного виховання дошкільників з порушеннями опорно-рухового апарату зумовлюється необхідністю накопичення емоційних образів, розвитку емоційного котролю як важливих передумов компенсації наявних порушень.

У вихованні дітей з порушеннями опорно–рухового апарату, особливо у випадках дитячих церебральних паралічів, важливого значення набуває попередження невротичних і неврозоподібних проявів, особливо страхів, підвищеної збудливості у поєднанні з невпевненістю у власних силах. Такі діти нерідко розвиваються за типом психічного інфантилізму, з метою попередження якого важливо розвивати у них волю та впевненість у власних силах. У процесі спеціальних занять ступінь емоційної активності дітей зростає.

Взаємодія дорослого з дітьми дошкільного віку будується з орієнтацією на особливу сенситивність (чутливість) дитини до соціальних впливів. Основною формою комунікації є паритетна, рівноправна співпраця та спілкування з одночасною стимуляцією дитячої самостійності й ініціативи. Зміст спілкування пов'язаний з ігровими та пізнавальними інтересами, пробудження, формування і розвиток яких – провідне завдання педагога і батьків.

Оскільки діти з порушеннями опорно-рухового апарату надають перевагу більш раннім формам спілкування і діяльності, педагоги покликані так організовувати заняття за усіма розділами програми, щоб забезпечувати поступовий перехід від ситуативно-ділового спілкування у провідній предметно-практичній діяльності до позаситуативно-пізнавального спілкування у провідній ігровій діяльності.

Враховуючи зазначене, педагоги та батьки задовольняють потребу дитини у визнанні її досягнень (не шукають недоліки в малюнках, конструкціях, виробах, не звертають увагу на невправні рухи тощо), формуючи тим самим у дитини почуття самодостатності та гордості за досягнуті результати. Також значущі дорослі звертають увагу на розвиток позаситуативних форм взаємодії, виховують у дитини вміння позитивно сприймати однолітка та взаємодіяти з ним. Дорослі виступають співучасниками діяльності дітей.

Педагогічні працівники повинні мати на увазі, що серед цілого ряду чинників (біологічних, психологічних, соціальних), у порушенні формування особистості таких дітей провідна роль належить реакції на усвідомлення власних фізичних обмежень, соціальній депривації та неправильному вихованню. Внаслідок цих причин змінюється соціальна позиція дитини, її ставлення до довкілля, порушення провідної діяльності та спілкування з навколишніми. Зокрема, з раннього віку в таких дітей необхідно попереджувати формування низької мотивації до діяльності, страхів, пов’язаних з пересуванням та спілкуванням, прагнення до обмеження соціальних контактів. Особистісна незрілість, зазвичай, проявляється у таких дітей у наївності суджень, недостатній орієнтованості у побутових та практичних питаннях життя, небажанні виконувати самостійну практичну діяльність. Труднощі соціальної адаптації, у свою чергу, спричиняють формування таких рис особистості, як пасивність, сором’язливість, невміння постояти за власні інтереси. Це поєднується з підвищеною чутливістю, замкнутістю тощо.

Зміст соціального виховання з раннього віку будується на зв’язках дитини з близькими їй людьми. Дитина навчається впізнавати себе та своїх рідних на фотографіях, розуміти емоційно значущі жести і міміку, передавати свій емоційний стан через посмішку та інші мімічні рухи. Саме в цьому віці починається взаємодія дитини з однолітками, тому дуже важливо навчити дітей рахуватися з інтересами один одного, гратися поряд, користуватися однією іграшкою, радіти один за одного.

Стосовно таких дітей потребує особливої уваги узгоджена співпраця фахівців з батьками, які повинні гнучко враховувати особливості дітей. У першу чергу, це стосується профілактики тенденцій до гіперопіки та інших помилок у вихованні, які спричиняють появу нових, додаткових проблем у розвитку дітей. Генералізації первинно відносно локальних проблем, перенесення їх на нові сфери діяльності та відносин є доволі поширеним і небезпечним явищем.

Робота з емоційного та соціально–особистісного розвитку дошкільників з порушеннями опорно–рухового апарату здійснюється у процесі їх життєдіяльності, а саме:

• 
  у повсякденному житті шляхом звернення уваги дітей один на одного, надання допомоги (у певних межах), участі в колективній праці, спільному вияві радості від результату тощо;
  
• 
  у процесі спеціальних ігор та вправ, спрямованих на розвиток уявлень про себе, оточуючих дорослих та однолітках, систему соціальних відносин; на оволодіння засобами взаємодії (кооперації тощо). У проведенні таких ігор та вправ можуть приймати участь різні спеціалісти (вчитель – дефектолог, вихователь, психолог). Ігри можуть проводитись як самостійне заняття, а також у структурі інших занять як їх фрагмент у відповідності з педагогічним задумом дорослого;
  
• 
  у процесі навчання сюжетно–рольовим і театралізованим іграм (режисерським іграм та іграм-драматизаціям), де виділення, усвідомлення і відтворення соціальних відношень – мета і засіб діяльності;
  
• 
  у процесі малювання, ліпки, конструювання, господарчо – побутової праці за рахунок посилення соціальної спрямованості їх змісту;
  
• 
  у процесі роботи з розвитку мовлення: навчання словесному звіту про виконані дії, розповіданню з «власного досвіду», складанню тексту під час виконання ролі в театралізованих іграх тощо;
  
• 
  під час індивідуальної корекційної роботи з формування соціально-пізнавальних умінь.
  

• 
  формування позитивної установки на відвідування ясел-садка і активне включення дитини в корекційно-педагогічний процес;
  
• 
  формування первинних умінь і навичок в різних видах діяльності;
  
• 
  формування емоційної сприйнятливості, запобігання коливанням настрою, інертності емоційних реакцій;
  
• 
  розвиток у дитини почуття безпеки;
  
• 
  навчання орієнтуванню в різних емоційних станах дорослих і дітей;
  
• 
  формування потреби в емоційно – особистісному контакті з дорослим;
  
• 
  вправляння в умінні виявляти прихильність, симпатію, бажання підтримати контакт, продовжувати взаємодію;
  
• 
  задоволення потреби дитини в доброзичливому ставленні, увазі, захисті, допомозі, співчутті, схваленні, впевненості у власних можливостях;
  
• 
  навчання орієнтуванню в тому, що таке «добре» і «погано»;
  
• 
  формування елементарних комунікативних умінь та навичок;
  
• 
  розвиток вміння слухати і чути дорослого;
  
• 
  навчання способів прояву доброзичливості щодо однолітків;
  
• 
  створення ситуацій для ініціювання встановлення та підтримки контактів з однолітками, ситуативно–ділового спілкування та елементарного співробітництва з дорослим.
  

Формуємо у дітей позитивне емоційне налаштування на ситуацію перебування у дошкільному закладі. Забезпечуємо привабливість для дитини оточення в групі, попереджуємо та коригуємо немотивовані страхи.

Створюємо умови життєдіяльності, в яких діти накопичують власні різноманітні емоційні враження (нові іграшки, казкові персонажі, сюрпризи); вправляються у розпізнаванні, оцінці та адекватній реакції на різні емоції людей (радість, гнів, подив, смуток).

Формуємо первинні вміння і навички дітей у різних видах діяльності на основі попереднього розслаблення та поступового переведення пасивних рухів у активні. Ретельно дозуємо рівень рухової активності, в залежності від порушення опорно-рухового апарату.

Забезпечуємо досягнення дитини у різних видах діяльності, з метою навчання подоланню труднощів, а також відчуття радості за власні успіхи.

Допомагаємо кожному вихованцеві виробити оптимістичний погляд на себе, свої можливості, результати діяльності, особистісні якості.

Формуємо у дітей позитивну реакцію на однолітків у групі, звичку звертатись до дітей на ім'я, впізнавати на фотографії.

Навчаємо дитину співпереживати, співрадіти, жаліти інших, пропонувати допомогу, робити приємне.

Під час ігор та предметно-практичної діяльності культивуємо звичку завершувати розпочату справу, здатність долати труднощі на шляху до мети. Вчимо дітей конструктивно використовувати надану допомогу, помічати свої помилки та виправляти їх, пишатися успіхами, прибирати місце своєї діяльності.

Навчаємо елементарним моральним правилам та нормам взаємодії у процесі спільної предметно-практичної діяльності (ввічливо звертатися, дякувати, просити, запитувати, проявляти самостійність).

Формуємо інтерес до казки та усвідомлення її сюжету. Формуємо елементарні навички театралізації і драматизації, навчаємо імітації характерних особливостей казкових персонажів (хода, жести міміка, інтонація).

Використовуємо у спілкуванні різні способи комунікації: міміку, жести, тональність голосу, мовлення.

• 
  емоційно та адекватно реагує на звернення близького дорослого;
  
• 
  орієнтується у найближчому довкіллі;
  
• 
  демонструє готовність до спільних дій з дорослим, чутливість до оцінних суджень батьків, ріних, знайомих;
  
• 
  виявляє інтерес до інших дітей та короткочасних контактів з ними;
  
• 
  проявляє впевненість\невпевненість;
  
• 
  радіє досягенню позитивних результатів;
  
• 
  знає своє ім'я; ідентифікує із собою власне зображення у дзеркалі, на фотографії;
  
• 
  знає свою статеву приналежність.
  

• 
  сприяння подальшому активному включенню дитини в корекційно-педагогічний процес та формуванню вмінь і навичок в різних видах діяльності;
  
• 
  подальше формування емоційної сприйнятливості, запобігання коливанням настрою та інертності емоційних реакцій;
  
• 
  навчання орієнтуванню та адекватному реагуванню на різні емоційні стани дорослих і дітей;
  
• 
  підтримання потреби дитини в доброзичливому ставленні, увазі, захисті, допомозі, співчутті, схваленні, впевненості у власних можливостях;
  
• 
  поглиблення орієнтування в тому, що таке «добре» і «погано»;
  
• 
  формування позаситуативно-пізнавального спілкування, на основі урахування характеру загальної пізнавальної активності,
  
• 
  розвиток вміння слухати і чути дорослого;
  
• 
  навчання способів прояву доброзичливості щодо однолітків;
  
• 
  вправляння в мовленнєвому діалозі, ініціюванні встановлення контактів з однолітками та співробітництві з дорослим;
  
• 
  вправляння в умінні виявляти прихильність, симпатію, бажання підтримати контакт, продовжувати взаємодію;
  
• 
  формування навичок організованої поведінки вдома, на вулиці, в дошкільному закладі, громадських місцях;
  
• 
  навчання культурному споживанню їжі, користуванню столовими приборами; догляду за обличчям, волоссям, тілом, використання засобів їх упорядкування;
  
• 
  навчання шанобливому ставленню до дорослого та його звернень; вітатися, прощатися, вибачатися, дякувати за надану допомогу та увагу;
  
• 
  заохочення бажання поділитися, поступитися місцем, висловити прохання, вживати слова «дякую», «будьте ласкаві», «вибачте»;
  
• 
  формування гуманних почуттів, елементарних уявлень про доброту, чуйність, товариськість, уважність;
  
• 
  спонукання до привітної взаємодії з однолітками, вдосконалення форм ввічливого звертання до дорослих та однолітків;
  
• 
  навчання називанню інших дітей на ім’я, контактуванню;
  
• 
  призвичаювання до виконання елементарних обов’язків, відповідальної поведінки;
  
• 
  виховання інтересу до місця проживання (міста, села, країни) та близьких родичів, знайомих;
  
• 
  навчання відстоюванню своїх прав у взаєминах з однолітками та дорослими;
  
• 
  сприяння надбанню досвіду самостійного вибору, надання переваг, прийняття елементарних рішень;
  
• 
  виховання культури прояву почуттів – приємно вигравати, гідно програвати;
  
• 
  спонукання до спроб виражати своє позитивне ставлення до когось/чогось;
  
• 
  навчання елементарних форм словесного вираження власних переживань, спроб опису свого настрою, стану, передачі їх у малюнку; створення ігрових ситуації для їх вирішення;
  
• 
  виховання почуття самовартісності, життєспроможності;
  
• 
  створення умов для «психологічного розвантаження» дитини.
  

Закріплюємо та підтримуємо у дітей позитивне емоційне налаштування на позитивний особистісний контакт з близькими дорослими, вихователями і однолітками.

Сприяємо формуванню позаситуативно-пізнавального спілкування, на основі урахування характеру загальної пізнавальної активності.

Підтримуємо та схвалюємо різні спроби та намагання дітей самостійно діяти; оптимістично налаштовуємо їх на досягнення в різних видах діяльності: комунікативній, ігровій, самообслуговування тощо.

Поступово привчаємо дитину залишатись на короткий час на самоті або з іншими дорослими.

З метою активної участі дитини в різних видах діяльності, пояснюємо у чому полягають її труднощі та негаразди.

Формуємо у дітей позитивне ставлення до виконання режимних моментів: переходу від дозвілля до сну, від гри до занять, організований вихід на прогулянку, систематичне прибирання іграшок на місця тощо.

Створюємо умови для формування у дітей емоційної сприйнятливості та адекватних способів вираження емоцій у повсякденних побутових ситуаціях (допомогти іншій дитині, якщо вона впала; подякувати за допомогу тощо)

Вчимо дітей зрозуміло для інших виявляти свої переживання, передавати власні емоційні стани словесно, мімікою, жестом, інтонацією, кольором тощо.

Створюємо умови для формування спілкування дітей один з одним, надаючи взаєминам емоційної виразності та ситуаційної приналежності.

Формуємо у дітей вміння емоційно-позитивно спілкуватись з однолітками у повсякденному житті та на заняттях.

Вчимо дітей називати імена однолітків і близьких дорослих у повсякденному спілкуванні;

Розвиваємо організованість і цілеспрямованість в усіх видах діяльності.

Формуємо у дитини бажання працювати, виховуємо звичку до трудового зусилля, готовність приймати участь у цікавій роботі.

• 
  означає свої елементарні інтереси, надає перевагу певним видам діяльності, способам поведінки;
  
• 
  чутлива до успіху\неуспіху (власного та однолітків), до оцінних суджень значущих дорослих;
  
• 
  співпереживає персонажам літературних творів, визначає їхній емоційний настрій;
  
• 
  відображає найпростіші форми емоційного стану, почуттів у малюнках, танцювальних рухах;
  
• 
  цінує захист і підтримку батьків, намагається радувати їх своєю поведінкою та досягненнями;
  
• 
  позитивно ставиться до своєї статевої приналежності;
  
• 
  відчуває радість від спілкування з приємними людьми;
  
• 
  звертається до дорослого за підтримкою;
  
• 
  спостерігає за поведінкою інших, активно наслідує позитивні вчинки;
  
• 
  зосереджується на слуханні іншої людини, намагається регулювати власну поведінку;
  
• 
  дотримується норм спілкування, домагається визнання однолітків;
  
• 
  проявляє інтерес до власних думок, почуттів, бажань;
  
• 
  диференціює власні успіхи і невдачі, переживає оцінки дорослих та дітей.
  

• 
  сприяння становленню та розвитку соціальної компетентності дитини;
  
• 
  розвиток соціальних емоції та мотивів (співчуття, співрадість, бажання допомогти тощо);
  
• 
  навчання орієнтуванню у реальних соціальних умовах життя, пристосовуванню до певних вимог, відстоюванню власних інтересів;
  
• 
  формування позаситуативно-особистісного спілкування;
  
• 
  виховування потреби у спілкуванні з однолітками, формування комунікативних умінь, спонукання до ініціювання контактів, налагодження взаємодії, проявів відданості та поступливості;
  
• 
  удосконалення мовленнєвої комунікацію, розвиток вміння підтримувати діалог, вести бесіду;
  
• 
  спонукання керуватися у спільній діяльності груповими інтересами, обмежувати свої надмірні домагання, відстоювати виправдану позицію;
  
• 
  розширення уявлень дошкільника про авторитет та людські чесноти;
  
• 
  навчання розумінню інших, урахуванню їх думок, виховання справедливості, вміння уникати конфліктів, демонстрації свого «Я», агресивних проявів поведінки;
  
• 
  збагачення внутрішнього світу дитини позитивними емоціями, насичення її життя приємними враженнями;
  
• 
  коригування форм прояву негативних переживань;
  
• 
  створення позитивного психологічного клімату;
  
• 
  поглиблення уявлень дитини про людські переживання та почуття;
  
• 
  сприяння оволодінню різними емоціями, навчання елементарним способам володіння собою;
  
• 
  вправляння в умінні використовувати прийнятні для оточення способи реагування на різні життєві події;
  
• 
  створення умови для прояву дитиною чутливості до стану рідних та близьких;
  
• 
  навчання емоційної регуляції поведінки та діяльності;
  
• 
  сприяння засвоєнню емоційних еталонів взаємин з різними людьми (рідними, знайомими, чужими);
  
• 
  навчання адекватної реакції на успіх/неуспіх у діяльності, розвиток адекватного ставлення до труднощів;
  
• 
  виховання позитивного емоційно–ціннісного ставлення до самої себе, людей, природи, творів мистецтва, речей;
  
• 
  формування впевненість у собі, виховання здатності акцентувати увагу на чеснотах людини, а не на вадах;
  
• 
  виховування почуття гідності, формування вміння терпляче ставитись до негативних оцінок та критичних зауважень на свою адресу;
  
• 
  навчання дітей соціально прийнятним формам наполегливості з одночасною допомогою уникнення неприпустимої агресії;
  
• 
  використання музичнеого, образотворчого, театрального мистецтва для звільнення дитини від негативних переживань.