32 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Прецесія симулякрів
33
Симулюйте крадіжку у великому магазині:
як переконати службу контролю, що йдеться
про симульовану крадіжку? Жодної "об'єк
тивної" різниці: ті самі жести, ті самі знаки,
що й при реальній крадіжці, тож знаки не на
користь ні одного, ні іншого. З точки зору
усталеного порядку вони завжди належать до
порядку реального.
Організуйте вдаваний наліт. Ретельно пе
ревірте безневинність своєї зброї і візьміть
найбільш надійного заручника, аби жодне
людське життя не було в небезпеці (тому що
тоді ви потрапляєте у сферу карної юрисди
кції). Висуньте вимогу про викуп і робіть
так, щоб операція досягла якомога більшого
розголосу, — коротше кажучи, щонайпильні
ше наближайтесь до "істини", аби протесту
вати реакцію апарату на досконалий симу-
лякр. Вам це не вдасться: мережа штучних
знаків безнадійно переплутається з реальни
ми елементами (поліцейський реально ви
стрілить по встановленій цілі; клієнт банку
знепритомніє і помре від серцевого нападу;
вам реально заплатять фальшивий викуп),
коротше кажучи, ви проти своєї волі відразу
опинитеся в реальному, одна з функцій якого
полягає саме в тому, щоб нищити будь-яку
спробу симуляції, щоб зводити все до реаль
ного, — це, власне, і є усталений порядок,
що виник задовго до того, як у гру увійшли
інституції та правосуддя.
У цій неможливості ізолювати процес си
муляції слід бачити силу порядку, який зда
тний бачити та осягати лише реальне, тому
що він не може існувати деінде. Симуляцію
злочину, якщо її визнано, буде покарано м'я
кше (тому що вона не має "наслідків") або
покарано як образу державного міністерства
(наприклад, якщо поліційну операцію було
З — 4-2630
бна ця аура штучної загрози, аби приховати,
що вони лише манекени влади. Колись ко
роль мав померти (і Бог також), саме в цьому
була його сила. Сьогодні він жалюгідно ту
житься, вдаючи, що вмирає, з тим щоб збере
гти благодать влади. Та її вже втрачено.
Шукати свіжої крові у своїй власній сме
рті, розпочинати цикл через дзеркало кризи,
заперечення та антивлади — ось єдиний ви-
хід-алібі будь-якої влади, будь-якої інститу
ції, котра намагається розірвати зачароване
коло своєї безвідповідальності та свого фу
ндаментального неіснування, своєї псевдопа-
м'яті та своєї псевдосмерті.
Достарыңызбен бөлісу: |