88 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦ]
граф вбирає в себе все і запускає спочатк
жорстоку радість Молоха від процесу знімаї
ня, жертовну радість від такої кількості ви
трачених мільярдів, від такого голокосту за
собів, від такого нагромадження несподіва
них поворотів і очевидну параною, через як*
з самого початку цей фільм було сприйнят
як світову, історичну подію, в якій, за заду
мом автора, війна у В'єтнамі мала б бут
лише тим, чим вона є, по суті, не мала
існувати — і ми таки маємо повірити в це
війна у В'єтнамі "сама по собі", можливо
насправді ніколи не мала місця, це марення
марення в стилі бароко про напалм і тропіки
психотропне марення, метою якого було Н"
досягнення перемоги чи якоїсь політичної ці
лі, а розгортання, жертовне й надмірне, моці,
що вже фіксувала себе на плівку в своєму пе
ребігу, не очікуючи, можливо, нічого іншого,
окрім освячення суперфільмом, призначеним
для того, щоб довершити масовий видовищ
ний ефект цієї війни.
Жодної реальної дистанції, жодного вияв
критичного осмислення, жодного б а ж а н '
"усвідомлення" війни: і в цьому брутальн
якість цього фільму, якщо не сказати — зі
псута морально-психологічною атмосферо ~
війни. Даремно Копола виряджає свого ка
пітана гелікоптера у формений капелюх лег
кої кінноти і посилає його на знищення в'єт
намського села під звуки музики Вагне
ра — ці речі не виступають тут критичними,
відстороненими знаками, вони занурені в ма
шинерію, вони складова спеціального ефек
ту, і він сам знімає кіно в такий самий спосіб,
з такою самою ретроспекційною манією ве
личі, з таким самим малозначущим шаленст
вом, з таким самим перебільшеним ефектом
лялькового театру. Та ось він видає це нам,
ось воно, воно вражає, і можна поставити
Достарыңызбен бөлісу: |