44
Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Кінець паноптичного
Саме з цією ідеологією пережитого, ексгу
мованого, реального, в його основній баналь
ності, в його радикальній автентичності, по
части пов'язаний американський експери
мент "реального телебачення" ("телебачен-
ня-істини"), проведений в 1971 р. із сім'єю
Лаудів: сім міслців безперервного знімання,
триста годин прямих зйомок, без будь-якого
сценарію, одіссея однієї сім'ї, її драми, її ра
дощі, несподівані повороти, нон-стоп — ко
ротше кажучи, "вихідний" історичний доку
мент і "найбільше досягнення телебачення,
яке можна порівняти, в масштабі нашої буде
нщини, з фільмом про висадку на Місяць".
Справа ускладнюється тим, що ця сім'я роз
падається під час зйомок: вибухнула криза,
Лауди розлучилися і таке інше. Звідси боро
тьба думок, яку неможливо розв'язати: чи
відповідає за це телебачення? Як могли б пі
ти справи, якби там не було телебачення?
Більш цікавим є фантазм, якби Лаудів зні
мали так, ніби там не було телебачення. Трі
умф режисера полягав би в тому, щоб сказа
ти: "Вони жили так, ніби нас там не було".
Абсурдне, парадоксальне формулювання —
не істинне і не хибне: утопічне. "Так, ніби
нас там не було" дорівнювало б "так, ніби ви
там були". Саме ця утопія, цей парадокс за
чарував двадцять мільйонів телеглядачів, і
значно більшою мірою, ніж "збочене" задо
волення від втручання в приватне життя. У
цьому "реальному" експерименті не йдеться
ні про таємницю, ні про збочення, але про та
ке собі тремтіння реального або про певну
естетику гіперреального, тремтіння від запа
морочливої й підлаштованої точності, тре
мтіння від віддалення й збільшення водно-
Преиесія симулякрів
45
час від викривлення масштабу, від надмірної
прозорості. Насолода від надмірного смислу,
коли планка знаку опускається нижче від лі
нії звичайного занурення смислу: при фікса
ції на плівку незначне стає предметом захо
плення. Ми бачимо в ньому реальне, яким
воно ніколи не було (але "так, ніби ви там бу
ли"), — позбавленим відстані, яка надає про
сторові перспективності, а нашому погля
д у — глибини (але "більш справжнім, ніж
природа"). Насолода від мікроскопічної си
муляції, яка перетворює реальне на гіперре-
альне. (Десь так, як це відбувається в порно,
непереборний потяг до якого більш метафі
зичний, ніж сексуальний.)
Утім, ця сім'я вже була гіперреальною за
самим своїм вибором: ідеальна типова аме
риканська сім'я, помешкання в Каліфорнії,
три гаражі, п'ятеро дітей, зручний суспіль
ний та професійний статус, декоративна дру-
жина-домогосподарка, рівень життя вищий
від середнього. Деякою мірою саме ця стати
стична досконалість і прирікає її на смерть.
Ідеальна героїня американського способу
життя, вона обирається, як і в античних жер
твоприносинах, для того, щоб бути звеличе
ною і померти у вогнях засобів інформації
(медіума), які грають роль сучасного фатуму.
Адже небесний вогонь більше не падає на
розбещені міста, натомість настає черга об'
єктива, що, як лазер, вирізає пережиту реаль
ність, аби віддати її на смерть. "Лауди —
просто родина, яка погодилася віддати себе
телебаченню й померти від нього", — скаже
постановник. Тож ідеться таки про жерто
вний процес, про жертовне видовище, прине
сене двадцяти мільйонам американців.
"Телебачення-істина". Чудовий у своїй
Двозначності термін — ідеться про істину ці-
|