174
пейської безпеки, отже, потрібна ретельна й тривала підготовка до переговорів. Таким чином, країни НАТО з обережністю ставилися до пропозицій ОВД негайно скликати загальноєвропейську конференцію, особливо побоюючись «увічнення» розколу Європи в результаті конференції.
Активізації діяльності НАТО в питаннях європейської безпеки сприяли успіхи «нової східної політики» ФРН на початку 70-х років.
26—27 травня 1970 р. Північноатлантичний альянс уперше виявив готовність розпочати багатосторонні контакти з усіма заінтересованими урядами для обговорення дати скликання конференції з європейської безпеки й співробітництва. НАТО, зокрема, запропонувала поставити на порядок денний конференції питання «більш вільного пересування людей, ідей та інформації» в Європі, розширення культурного, наукового, економічного й технічного співробітництва.
В червні 1971 р. країни НАТО висловили задоволення згодою СРСР на взаємне й рівноважне скорочення збройних сил у Європі.
Підписання чотиристоронньої угоди про Західний Берлін у 1971 р. стимулювало інтерес НАТО до пропозиції про скликання наради з питань безпеки і співробітництва в Європі. В грудні 1971 р. Постійній раді НАТО було доручено «поглибити» підготовку порядку денного майбутньої конференції. В травні 1972 р. країни НАТО погодилися розпочати багатосторонні переговори відносно підготовки конференції про безпеку й співробітництво в Європі і прийняли пропозицію уряду Фінляндії провести конференцію в Гельсінкі. Щодо переговорів про скорочення збройних сил у Європі, то країни НАТО схвалили пропозицію, щоб вони розпочалися паралельно з конференцією з питань європейської безпеки. Аналогічні рішення ухвалила конференція міністрів закордонних справ країн НАТО в грудні 1972 р.
Отже, друга половина 60-х років позначилася рухом країн ОВД і країн НАТО в напрямі пошуку взаємоприйнятних конкретних заходів для зміцнення безпеки в Європі. Якщо країни ОВД послідовно наполягали на тому, що для цього необхідно скликати спеціальну
175
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
Тема З
конференцію, то НАТО спершу робила наголос на взаєм-j ному скороченні озброєнь у Європі, на «вільному обмін людьми й ідеями». На початку 70-х років позиції сторіь відносно питань європейської безпеки зблизилися і в подальшому узгоджувалися під час переговорів щодо прої дення загальноєвропейської наради. Первісне обере: ставлення НАТО до пропозицій ОВД скликати загальноєвропейську нараду змінилося, коли країни ОВД погодилися на участь США й Канади в конференції. Саме, тоді в НАТО побачили перспективу скористатися рішен-] нями конференції, щоб пов'язати безпеку в Європі з по-г передженням збройного втручання країн ОВД у справи, своїх союзників, як це було в Чехословаччині в 1968 р.| Для СРСР європейська безпека в той час асоціювалась насамперед з визнанням НАТО непорушності кордонів Європі, які встановилися після другої світової війни.
ЗМІЦНЕННЯ
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В 70-ті РОКИ
Практична діяльність щодо підготовки Наради з безпеки і співробітництва в Європі
Перший (гельсінський) та другий (женевський) етапи Наради Третій етап Наради. Ухвалення Заключного Акта НБСЄ
Подальший розвиток гельсінського процесу. Проведення Белградської зустрічі представників країн —учасниць НБСЄ Проблема розрядки міжнародної напруженості у відносинах країн Заходу та Сходу. Радянсько-французькі відносини Радянсько-західнонімецькі відносини Радянсько-британські відносини Проблема скорочення звичайних озброєнь у Центральній Європі
• Практична діяльність щодо підготовки Наради з безпеки і співробітництва в Європі
На початку 70-хроків пропозиція відносно скликання загальноєвропейської Наради ставала дедалі популярнішою як на Сході, так і на Заході Європи. Цей факт засвідчила, зокрема, сесія Ради НАТО, Що відбулася 3—4 червня 1971 р. в Ліссабоні. На цій сесії міністр закордонних справ Франції М. Шуман запропону-
177
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
тема З Зміцнення європейсько? безпеки та співробітництва в 70-ті роки
вав розробити конкретний план організації Наради, нувши ідею її проведення в три етапи: спочатку зібратися міністри закордонних справ, потім — обгої рення питань безпеки й співробітництва в комісі експертів, після чого міністри зібралися б знову для і ворення й затвердження результатів роботи комісій. Ут після тривалих дискусій учасники сесії Ради НАТО шили все ж таки відкласти початок організації багатосторонніх консультацій з підготовки загальноєвропейської! Наради до завершення переговорів щодо Західного Бер-1 ліна. і
Підписання З вересня 1971 р. чотиристоронньої угодил про Західний Берлін фактично зняло формальні бар'єри на! шляху до остаточного на той момент взаємопорозуміння] між Сходом і Заходом відносно скликання Наради з без-] пеки і співробітництва. В комюніке про зустріч між кеЛ рівництвом Радянського Союзу та ФРН від 19 вересня* 1971р. було особливо підкреслено, що ситуація, яка скла-] дається в Європі, сприяє скликанню загальноєвропейсь-І кої Наради за участю СІЛА і Канади, а також те, що! майбутнє європейського континенту має будуватися не! на військовому протистоянні держав, а на основі рівно- \ правного співробітництва та забезпечення безпеки для| кожної конкретної держави та всіх держав загалом.
Важливою подією стосовно підготовки скликання за- j гальноєвропейської Наради й вирішення проблем загаль-) ної та європейської безпеки стала радянсько-французька \ зустріч на найвищому рівні, яка відбулася у Франції в і жовтні 1971 р. Результатом переговорів і бесід між Л. Брежнєвим та Ж. Помпіду було підписання декларації \ під назвою «Принципи співробітництва між Союзом Ра-\ дянських Соціалістичних Республік і Францією». Принципи, що їх містив даний документ, могли розглядатися як \ певна модель поведінки, яка в подальшому мала поши-1 ритися на всі європейські справи. і
У радянсько-французькій Декларації сторони визначили\ роль майбутньої наради у поглибленні процесу розрядки | в Європі, підкресливши, що ця нарада має «сприяти такій поступовій трансформації відносин між європейськими державами, яка дасть змогу подолати розкол конпи ненту на військово-політичні угруповання».
178
В Декларації було викладено також узгоджену думку щодо інших питань, які мали стати предметом розгляду на Нараді, зокрема культурного й наукового обміну, а також розвитку контактів між людьми. Хоча останнє, згідно з Декларацією, мало здійснюватися «з метою зміцнення миру, дружби та співробітництва», шляхи й форми майбутньої діяльності в гуманітарній сфері бачилися сторонами по-різному, що не раз призводило надалі до серйозних суперечок і непорозумінь при обговоренні відповідної групи питань між представниками двох блоків.
ЗО листопада — 1 грудня 1971 р. у Варшаві відбулася нарада міністрів закордонних справ держав—учасниць Варшавського договору. Вони підтримали пропозиції уряду Фінляндії щодо проведення багатосторонніх консультацій з приводу підготовки загальноєвропейської Наради з участю всіх заінтересованих країн.
Тижнем пізніше, на сесії Ради НАТО в Брюсселі 9—10 грудня 1971 р. провідні західні держави також висловилися за проведення багатосторонньої підготовки Наради. У своєму рішенні учасники брюссельської сесії Ради НАТО розглянули, крім того, можливий зміст роботи загальноєвропейської Наради, виділивши такі питання;
1) безпека, зокрема принципи відносин між державами та деякі військові аспекти безпеки;
2) вільне переміщення людей, вільне розповсюдження інформації та ідей, культурні зв'язки;
3) співробітництво в галузі економіки, прикладних наук і техніки, теоретичних наук;
4) співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища.
Другий пункт запропонованого порядку денного одразу ж викликав негативну реакцію- Радянського Союзу, який назвав його «провокаційним і неприйнятним», таким, Що начебто суперечить міжнародно-правовим принципам поваги до суверенітету й невтручання у внутрішні справи інших держав. Насправді ж ніякого порушення міжнародного права тут не було. Просто керівництво СРСР прекрасно усвідомлювало, що у випадку розвитку переговорів у цій галузі воно об'єктивно рано чи пізно Натрапить на необхідність приведення свого внутрішньо-
179
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки
го законодавства щодо в'їзду—виїзду громадян у відповідність із загальноприйнятими демократичними норма-1 ми. А цього радянські лідери ніяк не могли допустити^ принаймні з ідеологічних міркувань, зважаючи на ті сладки, до яких привела б реалізація принципу вільного; переміщення людей в умовах радянської дійсності. і
Втім, нарада Політичного консультативного комітету'] держав—учасниць Варшавського договору в січні 1972 р.і ухвалила рішення, які відповідали нагальній потребі^ практичної підготовки і якнайскорішого проведення за-j гальноєвропейської Наради.
Важливою передумовою скликання Наради з безпеки* і співробітництва стало міжнародне визнання принципу] непорушності кордонів у відносинах між державами koh-j тиненту. Цей принцип було зафіксовано в низці міжна-| родних документів, підписаних у той період між СРСР, і Францією, СІЛА, іншими провідними країнами, а також ] системі договорів, регулюючих тогочасне вирішення ні-j мецького питання (ФРП—Польща, ФРН—СРСР, ФРН-НДР, ФРП—Чехословаччина).
Чималим кроком у напрямі поглиблення розрядки! стали радянсько-американські переговори на найвищому рівнії (Москва, травень 1972 р.), на яких СРСР і СІЛА досягли,| зокрема, згоди відносно такого гострого й складного] питання, як взаємне скорочення збройних сил і озброєнь \ у Центральній Європі. Безпосереднім результатом досяг- : нення цих домовленостей можна вважати прийняття! Радою НАТО на її сесії в Бонні 30—31 травня 1972 p. I остаточного рішення щодо участі країн західного блоку Щ оагатосторонніх консультаціях з підготовки загальноєвро-] пеиськоі Наради. j
У вересні 1972р. в ході бесід Л. Брежнєва з радником] президента СІЛА з питань національної безпеки Г. Кіс-" стажером було погоджено, що багатосторонні консуль-, таїш в Гельсінкі розпочнуться 22 листопада 1972 р., Ц підготовчі консультації до переговорів про взаємне скоро-1 чення збройних сил і озброєнь у Центральній Європі — в\
£Т™Vі" у ВІдні- 23 жовт™ 1972 р. Постійна рада! НАШ в Брюсселі своїм рішенням підтвердила дату по-1 чатку багатосторонніх консультацій, яку було узгодженої на двосторонньому рівні між СРСР і США %
180
Таким чином, відчутний прогрес, досягнутий у ті часи між Сходом і Заходом у галузі загальної безпеки, закладав реальні підвалини переходу до безпосереднього скликання Наради з безпеки і співробітництва в Європі.
Перший (гельсінський) та другий (женевський) етапи Наради
Як і було передбачено, багатосторонні консультації з підготовки загальноєвропейської наради розпочалися в Гельсінкі 22 листопада 1972 р. В ході цих консультацій, які тривали до 8 червня 1973 p., представники 32 європейських країн, а також США й Канади розробили положення про організацію роботи Наради, її порядок денний, склад учасників, час і місце проведення, процедуру та фінансування.
На консультаціях у Гельсінкі було узгоджено рекомендації, які створювали плідну основу для обговорення та вирішення питань на загальноєвропейській Нараді. В заключному документі консультацій у Гельсінкі містився такий перелік рекомендацій та заходів щодо організації майбутньої НБСЄ:
1. Нарада з безпеки і співробітництва проходитиме в три етапи: перший етап проводиться на рівні міністрів закордонних справ; другий етап включатиме роботу спеціальних комісій та підкомісій (держави-учасшщі будуть представлені в цих органах делегатами й експертами), а також періодичні засідання Координаційного комітету в складі представників, призначених міністрами закордонних справ; нарешті, третій етап має затвердити Документи Наради.
2. Порядок денний Наради включатиме питання безпеки в Європі, співробітництва в галузі економіки, науки й техніки, екології, співробітництва в гуманітарній та інших сферах, визначення подальших кроків після закінчення Наради. Було вирішено, що перші три пункти
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки
порядку денного розглядатимуть відповідні комісії, яким] допомагатимуть підкомісії та інші робочі органи.
3. Координаційний комітет має бути головним органол другого етапу Наради. Завдання комітету полягатиме безпосередньому розгляді й узгодженні заходів, що вияв-| ляться необхідними для виконання рішень Наради таї подальшого розвитку процесу зміцнення безпеки і спів-1 робітництва в Європі, в розробці пропозицій організацій- ] ного характеру.
4. На консультаціях у Гельсінкі було досягнуто згоди | про те, що Нарада та її робочі органи обов'язково ознайомляться в тій чи іншій формі з позицією щодо го-: ловних моментів порядку денного держав-учасниць, зокрема ряду середземноморських країн, які виявили^ чималий інтерес до проведення Наради й усього з нею! пов'язаного.
З—7 липня 1973 р. у столиці Фінляндії Гельсінкі проходив перший етап Наради з безпеки і співробітництва еґ\ Європі, в якому взяли участь міністри закордонних справ! 35 держав. На ньому були ухвалені заключні рекомендації;: | відносно всієї програми Наради, розроблені на багатосторонніх консультаціях.
Делегація Радянського Союзу передала на розгляд загальноєвропейської Наради проект генеральної деклара-1 ції про основи європейської безпеки і принципи відносин між державами в Європі. У відповідності з рекомендаціями Консультативного комітету проект генеральної} декларації містив 10 основоположних принципів безпеки { й добросусідства в Європі. Пропозиції щодо всіх цих принципів надали також Югославія та Франція.
Ціла низка пропозицій відносно широкого спектра: проблем, які мали обговорюватися в ході Наради з наступним закріпленням рішень щодо них у відповідних, заключних документах, надійшла від делегацій ФРН, Великобританії, Італії, НДР, Польщі, Болгарії, Канади, Туреччини, Чехословаччини, Угорщини, Греції, Сан-Марино. ;
Хоча позиції, обстоювані делегаціями, часто-густо, суттєво відрізнялися, слід констатувати, що обмін думками й дискусії, які відбулися на першому етапі Наради, мали переважно діловий та конструктивний характер, що: врешті-решт дало змогу прийняти спільні рекомендації з: 1 принципово важливих проблем. Результати першого ета-
182
пу Наради разом з рекомендаціями, виробленими на багатосторонніх консультаціях у Гельсінкі, створювали досить реальну основу для продовження пошуків вирішення нагальних завдань європейської безпеки.
Після проведеного в період із 29 серпня по 3 вересня 1973 р. засідання Координаційного комітету 18 вересня в Женеві розпочався другий етап Наради. Головна мета цього етапу полягала у виробленні проектів документів з усіх пунктів порядку денного для їх остаточного ухвалення на третьому, заключному етапі Наради, що мав проводитися на найвищому рівні.
Центром діяльності та головним органом другого етапу був Координаційний комітет, який складався з глав делегацій держав-учасниць і збирався на свої засідання для затвердження графіка роботи органів Наради, вирішення питань принципового значення та для схвалення документів, розроблених у комісіях та підкомісіях.
Були створені три комісії (які надалі дістали також назву «кошики»): Комісія І (безпека), Комісія II (економічні питання), Комісія III (співробітництво в гуманітарних та інших галузях).
У межах першої комісії діяли дві підкомісії (з безпеки й принципів відносин між державами; із заходів зміцнення стабільності й довіри), а також спеціальний робочий орган із забезпечення дієвості принципів та вироблення методів мирного врегулювання суперечок.
У склад другої комісії ввійшли п'ять підкомісій: з торгівлі; з питань промислового співробітництва; з науки й техніки; з екології; зі співробітництва в інших економічних галузях.
Третя комісія складалася з чотирьох підкомісій, а саме: з контактів, інформації, культури та освіти.
Згодом при Координаційному комітеті було створено робочу групу для розгляду питання щодо подальших кроків після завершення Наради (пункт 4 порядку денного). Функціонували також спеціальні групи з деяких організаційних і фінансових питань.
У ході офіційних засідань органів Наради, а також неофіційних консультацій, обговорень у робочих групах Узгоджувалися точки зору делегацій, вироблялися компромісні, взаємоприйнятні рішення. Слід зазначити, що останні ухвалювалися на основі принципу консенсусу; при
183
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки
принцип і надалі залишився одним з основоположних у| діяльності НБСЄ, хоча з часом, особливо після розг ОВД і згодом СРСР, він дедалі частіше гальмував прий-І няття ефективних рішень. Але в той період застосування! консенсусу вважалося доцільним, оскільки, базуючись на! широкому збігу інтересів та поглядів з питань, що вису- ] валися на розгляд, він сприяв взаємному врахуванню думок та виявленню відповідальності щодо нагальних | проблем.
Другий етап Наради проходив з перервами — близько j двох років. Його відносна довготривалість пояснювалася ] низкою причин. Так, виникли труднощі цілком природного характеру, викликані необхідністю привести до] єдиного знаменника позиції всіх 35 учасників Наради, а] це виявилося вкрай непростим завданням. Слід було; брати до уваги не лише розбіжності між державами з] протидіючих блоків, а й складне переплетіння та зіткнен- ' ня інтересів між західними країнами, насамперед між| США і країнами ЄЕС.
Існували й деякі суб'єктивні перешкоди. Приміром,! західні делегації пропонували такі положення щодо сфе- і ри розвитку культурних зв'язків, обміну інформацією та контактів, які практично з порога рішуче відкидалися \ Радянським Союзом. Власне, вони не містили якихось] нечуваних новацій і відображали насправді загальноприйняту в демократичному суспільстві практику. Але і СРСР, який з ідеологічних міркувань не міг визнати] принцип вільного обміну інформацією та людьми, об-і грунтовував свою позицію тим, що висунуті Заходом] формулювання й положення суперечать радянському внутрішньому законодавству, і був при цьому формально | правий, оскільки рішення загальноєвропейської Наради] не мали заходити в суперечність із законодавчою базою | держав-учасниць.
В обстановці, що склалася, будь-який прогрес у роботі ] Наради у сфері гуманітарних питань залежав від ключо- ■ вого рішення, а саме від визначення принципових засаді співробітництва в цих питаннях, і насамперед принципу! невтручання у внутрішні справи інших держав. Тільки на! основі такого рішення можна було приступити до обгово-| рення конкретних напрямів розвитку контактів, розповсюдження інформації, обмінів у галузі культури й освіти.
184
На квітень 1974 р. було в принципі погоджено формулювання ряду важливих принципів, включаючи принцип непорушності кордонів, що становило чималий успіх Наради.
Проте на початку літа 1974 р. знову виникли труднощі в роботі Наради, помітно сповільнилися темпи погодження і редагування текстів документів. Така ситуація спричинювалася цілою низкою факторів: розгорівся жорстокий конфлікт на Кіпрі, відбулася зміна урядів у ряді провідних західних країн, з новою силою розпалилися зіткнення і суперечки при обговоренні питань, що належали до компетенції Комісії III.
26 липня 1974 р. Координаційний комітет ухвалив рішення, важливе для просування роботи першої та третьої комісій. Це рішення являло собою комплексну домовленість, яку було запропоновано нейтральними країнами й схвалено всіма учасниками Наради. В ній окреслювалися принципові засади співробітництва держав у гуманітарній сфері. До формулювання принципу суверенної рівності додавалося спеціальне положення про те, що «держави-учасниці поважають право одна одної вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, так само як і право встановлювати свої закони та адміністративні правила». При цьому уточнювалося, що держави-учасниці при здійсненні суверенних прав зважатимуть на свої юридичні зобов'язання згідно з міжнародним правом, а також ураховуватимуть і виконуватимуть положення рішень Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Відповідне положення включалося до формулювання принципу виконання зобов'язань згідно з міжнародним правом.
• У ході радянсько-американського (листопад 1974 р.) та. Радянсько-французького (грудень 1974 р.) самітів було досягнуто згоди щодо завершення загальноєвропейської Наради в якнайкоротший термін і проведення її третього, заключного етапу на найвищому рівні. Розбіжності та суперечності, не подолані на переговорах у Женеві, зго-Дом удалося владнати під час двосторонніх зустрічей Радянського та західного керівництва, що пройшли в пій половині 1975 р.
185
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
19 липня 1975 р. Координаційний комітет другого еп Наради в Женеві прийняв рішення про початок зо шального етапу НБСЄ на найвищому рівні ЗО липня ць ж року в Гельсінкі.
Третій етап Наради.
Ухвалення Заключного Акта НБСЄ
Заключний етап Наради з безпеки і співробі ництва в Європі відбувся ЗО липня — 1 серь 1975 р. в Гельсінкі. Це була безпрецедентна того зустріч найвищих керівників 33 європейських деро а також США й Канади. Саміт завершив свою урочистим підписанням Заключного Акта НБСЄ, в фіксувалися домовленості, досягнуті з усіх питань поря денного.
Стрижень Заключного Акта становила «Декларс принципів, якими держави-учасниці керуватимуться взаємних відносинах». Були закріплені такі принципи:
1. Суверенна рівність, поважання прав, притамань суверенітету. Як зазначалося, «держави-учасниці поі жатимуть суверенну рівність і своєрідність одна одної. Поняття «своєрідність» охоплювало різні сфери діяльності держави, в тому числі національні звичаї. Наголошувалося, що йдеться про поважання прав, притаманних суверенітетові, отже й верховенс кожної з держав-учасниць у межах своєї території.
В Декларації було зафіксовано також поважання держав «вільно вибирати й розвивати свої політичні, ціальні, економічні та культурні системи, а також встановлювати свої закони та адміністративні правила»^
2. Незастосування сили або погрози силою. Згідно з ним принципом держави-учасниці мають утримуватис їхніх взаєминах і в міжнародних відносинах загалом застосування сили або погрози силою з метою пору ня територіальної цілісності або політичної незалежне
Достарыңызбен бөлісу: |