Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)

пейської безпеки, отже, потрібна ретельна й тривала під­готовка до переговорів. Таким чином, країни НАТО з обережністю ставилися до пропозицій ОВД негайно скликати загальноєвропейську конференцію, особливо побоюючись «увічнення» розколу Європи в результаті конференції.

Активізації діяльності НАТО в питаннях європейської безпеки сприяли успіхи «нової східної політики» ФРН на початку 70-х років.

26—27 травня 1970 р. Північноатлантичний альянс уперше виявив готовність розпочати багатосторонні кон­такти з усіма заінтересованими урядами для обговорення дати скликання конференції з європейської безпеки й співробітництва. НАТО, зокрема, запропонувала поста­вити на порядок денний конференції питання «більш вільного пересування людей, ідей та інформації» в Єв­ропі, розширення культурного, наукового, економічного й технічного співробітництва.

В червні 1971 р. країни НАТО висловили задоволення згодою СРСР на взаємне й рівноважне скорочення збройних сил у Європі.

Підписання чотиристоронньої угоди про Західний Берлін у 1971 р. стимулювало інтерес НАТО до про­позиції про скликання наради з питань безпеки і спів­робітництва в Європі. В грудні 1971 р. Постійній раді НАТО було доручено «поглибити» підготовку порядку денного майбутньої конференції. В травні 1972 р. країни НАТО погодилися розпочати багатосторонні переговори відносно підготовки конференції про безпеку й співробіт­ництво в Європі і прийняли пропозицію уряду Фінляндії провести конференцію в Гельсінкі. Щодо переговорів про скорочення збройних сил у Європі, то країни НАТО схвалили пропозицію, щоб вони розпочалися паралельно з конференцією з питань європейської безпеки. Анало­гічні рішення ухвалила конференція міністрів закор­донних справ країн НАТО в грудні 1972 р.

Отже, друга половина 60-х років позначилася рухом країн ОВД і країн НАТО в напрямі пошуку взаємо­прийнятних конкретних заходів для зміцнення безпеки в Європі. Якщо країни ОВД послідовно наполягали на тому, що для цього необхідно скликати спеціальну

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Тема З

конференцію, то НАТО спершу робила наголос на взаєм-j ному скороченні озброєнь у Європі, на «вільному обмін людьми й ідеями». На початку 70-х років позиції сторіь відносно питань європейської безпеки зблизилися і в по­дальшому узгоджувалися під час переговорів щодо прої дення загальноєвропейської наради. Первісне обере: ставлення НАТО до пропозицій ОВД скликати загаль­ноєвропейську нараду змінилося, коли країни ОВД пого­дилися на участь США й Канади в конференції. Саме, тоді в НАТО побачили перспективу скористатися рішен-] нями конференції, щоб пов'язати безпеку в Європі з по-г передженням збройного втручання країн ОВД у справи, своїх союзників, як це було в Чехословаччині в 1968 р.| Для СРСР європейська безпека в той час асоціювалась насамперед з визнанням НАТО непорушності кордонів Європі, які встановилися після другої світової війни.

ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В 70-ті РОКИ

• Практична діяльність щодо підготовки Наради з безпеки і співробітництва в Європі

На початку 70-хроків пропозиція відносно скли­кання загальноєвропейської Наради ставала де­далі популярнішою як на Сході, так і на Заході Європи. Цей факт засвідчила, зокрема, сесія Ради НАТО, Що відбулася 3—4 червня 1971 р. в Ліссабоні. На цій сесії міністр закордонних справ Франції М. Шуман запропону-

177

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

тема З Зміцнення європейсько? безпеки та співробітництва в 70-ті роки

вав розробити конкретний план організації Наради, нувши ідею її проведення в три етапи: спочатку зібратися міністри закордонних справ, потім — обгої рення питань безпеки й співробітництва в комісі експертів, після чого міністри зібралися б знову для і ворення й затвердження результатів роботи комісій. Ут після тривалих дискусій учасники сесії Ради НАТО шили все ж таки відкласти початок організації багатосто­ронніх консультацій з підготовки загальноєвропейської! Наради до завершення переговорів щодо Західного Бер-1 ліна. і

Підписання З вересня 1971 р. чотиристоронньої угодил про Західний Берлін фактично зняло формальні бар'єри на! шляху до остаточного на той момент взаємопорозуміння] між Сходом і Заходом відносно скликання Наради з без-] пеки і співробітництва. В комюніке про зустріч між кеЛ рівництвом Радянського Союзу та ФРН від 19 вересня* 1971р. було особливо підкреслено, що ситуація, яка скла-] дається в Європі, сприяє скликанню загальноєвропейсь-І кої Наради за участю СІЛА і Канади, а також те, що! майбутнє європейського континенту має будуватися не! на військовому протистоянні держав, а на основі рівно- \ правного співробітництва та забезпечення безпеки для| кожної конкретної держави та всіх держав загалом.

Важливою подією стосовно підготовки скликання за- j гальноєвропейської Наради й вирішення проблем загаль-) ної та європейської безпеки стала радянсько-французька \ зустріч на найвищому рівні, яка відбулася у Франції в і жовтні 1971 р. Результатом переговорів і бесід між Л. Брежнєвим та Ж. Помпіду було підписання декларації \ під назвою «Принципи співробітництва між Союзом Ра-\ дянських Соціалістичних Республік і Францією». Принци­пи, що їх містив даний документ, могли розглядатися як \ певна модель поведінки, яка в подальшому мала поши-1 ритися на всі європейські справи. і

У радянсько-французькій Декларації сторони визначили\ роль майбутньої наради у поглибленні процесу розрядки | в Європі, підкресливши, що ця нарада має «сприяти та­кій поступовій трансформації відносин між європейськи­ми державами, яка дасть змогу подолати розкол конпи ненту на військово-політичні угруповання».

178

Тижнем пізніше, на сесії Ради НАТО в Брюсселі 9—10 грудня 1971 р. провідні західні держави також ви­словилися за проведення багатосторонньої підготовки Наради. У своєму рішенні учасники брюссельської сесії Ради НАТО розглянули, крім того, можливий зміст ро­боти загальноєвропейської Наради, виділивши такі пи­тання;

1) безпека, зокрема принципи відносин між держа­вами та деякі військові аспекти безпеки;

2) вільне переміщення людей, вільне розповсюдження інформації та ідей, культурні зв'язки;

3) співробітництво в галузі економіки, прикладних наук і техніки, теоретичних наук;

4) співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища.

Другий пункт запропонованого порядку денного одра­зу ж викликав негативну реакцію- Радянського Союзу, який назвав його «провокаційним і неприйнятним», таким, Що начебто суперечить міжнародно-правовим принципам поваги до суверенітету й невтручання у внутрішні справи інших держав. Насправді ж ніякого порушення міжна­родного права тут не було. Просто керівництво СРСР прекрасно усвідомлювало, що у випадку розвитку пе­реговорів у цій галузі воно об'єктивно рано чи пізно Натрапить на необхідність приведення свого внутрішньо-

179

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

го законодавства щодо в'їзду—виїзду громадян у відпо­відність із загальноприйнятими демократичними норма-1 ми. А цього радянські лідери ніяк не могли допустити^ принаймні з ідеологічних міркувань, зважаючи на ті сладки, до яких привела б реалізація принципу вільного; переміщення людей в умовах радянської дійсності. і

Втім, нарада Політичного консультативного комітету'] держав—учасниць Варшавського договору в січні 1972 р.і ухвалила рішення, які відповідали нагальній потребі^ практичної підготовки і якнайскорішого проведення за-j гальноєвропейської Наради.

Важливою передумовою скликання Наради з безпеки* і співробітництва стало міжнародне визнання принципу] непорушності кордонів у відносинах між державами koh-j тиненту. Цей принцип було зафіксовано в низці міжна-| родних документів, підписаних у той період між СРСР, і Францією, СІЛА, іншими провідними країнами, а також ] системі договорів, регулюючих тогочасне вирішення ні-j мецького питання (ФРП—Польща, ФРН—СРСР, ФРН-НДР, ФРП—Чехословаччина).

Чималим кроком у напрямі поглиблення розрядки! стали радянсько-американські переговори на найвищому рівнії (Москва, травень 1972 р.), на яких СРСР і СІЛА досягли,| зокрема, згоди відносно такого гострого й складного] питання, як взаємне скорочення збройних сил і озброєнь \ у Центральній Європі. Безпосереднім результатом досяг- : нення цих домовленостей можна вважати прийняття! Радою НАТО на її сесії в Бонні 30—31 травня 1972 p. I остаточного рішення щодо участі країн західного блоку Щ оагатосторонніх консультаціях з підготовки загальноєвро-] пеиськоі Наради. j

У вересні 1972р. в ході бесід Л. Брежнєва з радником] президента СІЛА з питань національної безпеки Г. Кіс-" стажером було погоджено, що багатосторонні консуль-, таїш в Гельсінкі розпочнуться 22 листопада 1972 р., Ц підготовчі консультації до переговорів про взаємне скоро-1 чення збройних сил і озброєнь у Центральній Європі — в\

£Т™V^і" ^{у ВІдні}- ^{23 жовт}™ 1972 р. Постійна рада! НАШ в Брюсселі своїм рішенням підтвердила дату по-1 чатку багатосторонніх консультацій, яку було узгодженої на двосторонньому рівні між СРСР і США ^%

180

Таким чином, відчутний прогрес, досягнутий у ті часи між Сходом і Заходом у галузі загальної безпеки, закладав реальні підвалини переходу до безпосереднього скликан­ня Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

На консультаціях у Гельсінкі було узгоджено рекомен­дації, які створювали плідну основу для обговорення та вирішення питань на загальноєвропейській Нараді. В за­ключному документі консультацій у Гельсінкі містився такий перелік рекомендацій та заходів щодо організації майбутньої НБСЄ:

1. Нарада з безпеки і співробітництва проходитиме в три етапи: перший етап проводиться на рівні міністрів закордонних справ; другий етап включатиме роботу спеціальних комісій та підкомісій (держави-учасшщі бу­дуть представлені в цих органах делегатами й експер­тами), а також періодичні засідання Координаційного ко­мітету в складі представників, призначених міністрами закордонних справ; нарешті, третій етап має затвердити Документи Наради.

2. Порядок денний Наради включатиме питання без­пеки в Європі, співробітництва в галузі економіки, науки й техніки, екології, співробітництва в гуманітарній та ін­ших сферах, визначення подальших кроків після закін­чення Наради. Було вирішено, що перші три пункти

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

порядку денного розглядатимуть відповідні комісії, яким] допомагатимуть підкомісії та інші робочі органи.

3. Координаційний комітет має бути головним органол другого етапу Наради. Завдання комітету полягатиме безпосередньому розгляді й узгодженні заходів, що вияв-| ляться необхідними для виконання рішень Наради таї подальшого розвитку процесу зміцнення безпеки і спів-1 робітництва в Європі, в розробці пропозицій організацій- ] ного характеру.

4. На консультаціях у Гельсінкі було досягнуто згоди | про те, що Нарада та її робочі органи обов'язково озна­йомляться в тій чи іншій формі з позицією щодо го-: ловних моментів порядку денного держав-учасниць, зок­рема ряду середземноморських країн, які виявили^ чималий інтерес до проведення Наради й усього з нею! пов'язаного.

З—7 липня 1973 р. у столиці Фінляндії Гельсінкі про­ходив перший етап Наради з безпеки і співробітництва еґ\ Європі, в якому взяли участь міністри закордонних справ! 35 держав. На ньому були ухвалені заключні рекомендації;: | відносно всієї програми Наради, розроблені на багатосто­ронніх консультаціях.

Делегація Радянського Союзу передала на розгляд за­гальноєвропейської Наради проект генеральної деклара-1 ції про основи європейської безпеки і принципи відно­син між державами в Європі. У відповідності з рекомен­даціями Консультативного комітету проект генеральної} декларації містив 10 основоположних принципів безпеки { й добросусідства в Європі. Пропозиції щодо всіх цих принципів надали також Югославія та Франція.

Ціла низка пропозицій відносно широкого спектра: проблем, які мали обговорюватися в ході Наради з на­ступним закріпленням рішень щодо них у відповідних, заключних документах, надійшла від делегацій ФРН, Ве­ликобританії, Італії, НДР, Польщі, Болгарії, Канади, Ту­реччини, Чехословаччини, Угорщини, Греції, Сан-Марино. ;

Хоча позиції, обстоювані делегаціями, часто-густо, суттєво відрізнялися, слід констатувати, що обмін дум­ками й дискусії, які відбулися на першому етапі Наради, мали переважно діловий та конструктивний характер, що: врешті-решт дало змогу прийняти спільні рекомендації з: 1 принципово важливих проблем. Результати першого ета-

182

пу Наради разом з рекомендаціями, виробленими на ба­гатосторонніх консультаціях у Гельсінкі, створювали до­сить реальну основу для продовження пошуків вирішен­ня нагальних завдань європейської безпеки.

Центром діяльності та головним органом другого етапу був Координаційний комітет, який складався з глав делегацій держав-учасниць і збирався на свої засідання для затвердження графіка роботи органів Наради, ви­рішення питань принципового значення та для схвалення документів, розроблених у комісіях та підкомісіях.

Були створені три комісії (які надалі дістали також назву «кошики»): Комісія І (безпека), Комісія II (економічні питання), Комісія III (співробітництво в гуманітарних та інших галузях).

У межах першої комісії діяли дві підкомісії (з безпеки й принципів відносин між державами; із заходів зміцнення стабільності й довіри), а також спеціальний робочий орган із забезпечення дієвості принципів та вироблення методів мирного врегулювання суперечок.

У склад другої комісії ввійшли п'ять підкомісій: з торгівлі; з питань промислового співробітництва; з науки й техніки; з екології; зі співробітництва в інших еконо­мічних галузях.

Третя комісія складалася з чотирьох підкомісій, а саме: з контактів, інформації, культури та освіти.

Згодом при Координаційному комітеті було створено робочу групу для розгляду питання щодо подальших кро­ків після завершення Наради (пункт 4 порядку денного). Функціонували також спеціальні групи з деяких органі­заційних і фінансових питань.

У ході офіційних засідань органів Наради, а також неофіційних консультацій, обговорень у робочих групах Узгоджувалися точки зору делегацій, вироблялися ком­промісні, взаємоприйнятні рішення. Слід зазначити, що останні ухвалювалися на основі принципу консенсусу; при

183

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

принцип і надалі залишився одним з основоположних у| діяльності НБСЄ, хоча з часом, особливо після розг ОВД і згодом СРСР, він дедалі частіше гальмував прий-І няття ефективних рішень. Але в той період застосування! консенсусу вважалося доцільним, оскільки, базуючись на! широкому збігу інтересів та поглядів з питань, що вису- ] валися на розгляд, він сприяв взаємному врахуванню думок та виявленню відповідальності щодо нагальних | проблем.

Існували й деякі суб'єктивні перешкоди. Приміром,! західні делегації пропонували такі положення щодо сфе- і ри розвитку культурних зв'язків, обміну інформацією та контактів, які практично з порога рішуче відкидалися \ Радянським Союзом. Власне, вони не містили якихось] нечуваних новацій і відображали насправді загально­прийняту в демократичному суспільстві практику. Але і СРСР, який з ідеологічних міркувань не міг визнати] принцип вільного обміну інформацією та людьми, об-і грунтовував свою позицію тим, що висунуті Заходом] формулювання й положення суперечать радянському внутрішньому законодавству, і був при цьому формально | правий, оскільки рішення загальноєвропейської Наради] не мали заходити в суперечність із законодавчою базою | держав-учасниць.

В обстановці, що склалася, будь-який прогрес у роботі ] Наради у сфері гуманітарних питань залежав від ключо- ■ вого рішення, а саме від визначення принципових засаді співробітництва в цих питаннях, і насамперед принципу! невтручання у внутрішні справи інших держав. Тільки на! основі такого рішення можна було приступити до обгово-| рення конкретних напрямів розвитку контактів, розпов­сюдження інформації, обмінів у галузі культури й освіти.

184

На квітень 1974 р. було в принципі погоджено форму­лювання ряду важливих принципів, включаючи принцип непорушності кордонів, що становило чималий успіх На­ради.

Проте на початку літа 1974 р. знову виникли труд­нощі в роботі Наради, помітно сповільнилися темпи по­годження і редагування текстів документів. Така ситуація спричинювалася цілою низкою факторів: розгорівся жорстокий конфлікт на Кіпрі, відбулася зміна урядів у ряді провідних західних країн, з новою силою розпали­лися зіткнення і суперечки при обговоренні питань, що належали до компетенції Комісії III.

• У ході радянсько-американського (листопад 1974 р.) та. Радянсько-французького (грудень 1974 р.) самітів було до­сягнуто згоди щодо завершення загальноєвропейської Наради в якнайкоротший термін і проведення її третього, заключного етапу на найвищому рівні. Розбіжності та суперечності, не подолані на переговорах у Женеві, зго-Дом удалося владнати під час двосторонніх зустрічей Радянського та західного керівництва, що пройшли в пій половині 1975 р.

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Заключний етап Наради з безпеки і співробі ництва в Європі відбувся ЗО липня — 1 серь 1975 р. в Гельсінкі. Це була безпрецедентна того зустріч найвищих керівників 33 європейських деро а також США й Канади. Саміт завершив свою урочистим підписанням Заключного Акта НБСЄ, в фіксувалися домовленості, досягнуті з усіх питань поря денного.

Стрижень Заключного Акта становила «Декларс принципів, якими держави-учасниці керуватимуться взаємних відносинах». Були закріплені такі принципи:

1. Суверенна рівність, поважання прав, притамань суверенітету. Як зазначалося, «держави-учасниці поі жатимуть суверенну рівність і своєрідність одна одної. Поняття «своєрідність» охоплювало різні сфери діяльності держави, в тому числі національні звичаї. Наголошувалося, що йдеться про поважання прав, притаманних суверенітетові, отже й верховенс кожної з держав-учасниць у межах своєї території.

В Декларації було зафіксовано також поважання держав «вільно вибирати й розвивати свої політичні, ціальні, економічні та культурні системи, а також встановлювати свої закони та адміністративні правила»^

2. Незастосування сили або погрози силою. Згідно з ним принципом держави-учасниці мають утримуватис їхніх взаєминах і в міжнародних відносинах загалом застосування сили або погрози силою з метою пору ня територіальної цілісності або політичної незалежне