Тема 2 кримінальне процесуальне законодавство поняття кримінального процесуального права. Норми кримінального процесуального права
ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
жүктеу/скачать 133.5 Kb.
|
| 3. ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Частина 1 ст. 8 Конституції (ст. 8 КПК) констатує, що в Україні визнається і діє принцип (засада) верховенства права. В законодавстві України не має формального визначення засади верховенства права. Конституційний Суд України при роз’ясненні суті верховенства права, використав формулу «верховенство права – це панування права в суспільстві» (рішення в справі про призначення більш м’якого покарання № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 р.). Отже верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу і правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути пронизані ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Характерним проявом верховенства права є те, що право не обмежується законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї, які зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, яка відповідає ідеології справедливості, що значною мірою дістала відображення в Конституції України та обумовлює існування множинності джерел кримінального процесуального права України. Під джерелами кримінального процесуального права України розуміють форми закріплення кримінальних процесуальних норм, що регулюють кримінально-процесуальні відносини та встановлені органами державної влади під час реалізації ними функцій у законодавчій, виконавчій і судовій сферах, а також тих, що містяться в чинних міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та практиці Європейського суду з прав людини. В юридичній літературі вірно відзначається, що весь комплекс кримінально-процесуальних відносин регулюється системою джерел кримінального процесуального права. У свою чергу, система джерел кримінального процесуального права є єдиною, цілісною, органічно упорядкованою і цілеспрямованою, органічно відмежованою сукупністю чинних правових актів. Основним джерелом кримінального процесуального права України, як відомо є закон. Отже, кримінальна процесуальна діяльність та кримінальні процесуальні відносини регулюються нормами права, які виражені та закріплені в кримінальному процесуальному законі. В літературі виділяються такі його ознаки: 1) це акт, що має найвищу юридичну силу; 2) формулює засади та регулює процедуру кримінального провадження; 3) регламентує діяльність суб’єктів кримінального провадження, надаючи їм певні права й обов’язки; 4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального судочинства. Серед українських процесуалістів немає єдиної думки щодо джерел кримінального процесуального права. Так, В.Т. Маляренка вважає, що такими джерелами можуть бути: Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Закони України, якими вносяться зміни та доповнення в КПК; чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. На думку Є.Г. Коваленка, джерела кримінально-процесуального права можна поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінальні процесуальні норми. До першої групи він відносить: Конституцію України, КПК України Закони України про судоустрій і статус суддів, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої групи: укази Президента України і постанови Верховної Ради України; рішення Конституційного Суду України; міжнародні договори, угоди, конвенції. О.М. Дроздов поділяє джерела кримінального процесуального права на основні (Конституція України, КПК України, Закони України, рішення і ухвали Конституційного Суду України, міжнародні договори України, рішення Європейського Суду з прав людини прийняті стосовно України та інших держав) і субсидіарні (міжнародні акти, судові преценденти, постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідні відомчі нормативні акти України). При цьому він підкреслює, що субсидіарні джерела використовуються на базі основних, розкриваючи зміст останніх, і такий поділ джерел є досить умовним. Слід погодитися з думкою О.М. Дроздова про те, що міжнародні акти містять норми-цілі, норми-зразки, а також норми, які мають досить велику ступінь узагальнення і несуть важливий правовий, з точки зору захисту основних прав і свобод людини та громадянина, та політичний зміст. Такі норми визначають загальний напрямок подальшого розвитку кримінального процесуального права, а також межі тлумачення норм національного права і його застосування. Побудова системи джерел кримінального процесуального права виключно за критерієм нормативності, є не зовсім вірною, оскільки кожне джерело наповнюється відповідним юридичним змістом і направлено, в першу чергу, на вирішення конкретних правових завдань. Отже, система національних джерел кримінального процесуального права – це не статична, а динамічна система елементи якої здатні детермінувати один одного. В ст. 1 КПК України зазначається, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Найвищу юридичну силу і пряму дію на території України має Конституція України (ст. 8). Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати. Конституція України встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у визначених нею межах і відповідно до законів України (ст. 6). Норми Основного Закону України визначають зміст і цілі кримінального процесуального законодавства, насамперед КПК України, засади і спрямованість органів держави, які здійснюють кримінальне провадження, встановлюють гарантії прав і свобод осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства. Слід погодитися з думкою В.Т. Нора про те, що норми Конституції України, насамперед норми-принципи, які визначають діяльність органів держави та інших суб’єктів в межах кримінального провадження, а також закріплюють правові гарантії дотримання прав і свобод людини у сфері цієї діяльності, мають найвищу юридичну силу і є нормами прямої дії. Пряма дія норм Основного закону означає, що особа має право звернутися до суду за захистом конституційних прав і свобод людини безпосередньо на підставі відповідних норм Конституції України, обґрунтовуючи ними свій захист. Суд зобов’язаний розглянути і вирішити таке звернення незалежно від того, чи є в національному законодавстві відповідні норми нижчого рівня, які б регулювали предмет звернення. У випадку відсутності в національному законодавстві відповідної правової норми суд зобов’язаний захистити права і свободи людини і громадянина безпосередньо на підставі норм Конституції, які є відтворенням основоположних прав і свобод, передбачених міжнародно-правовими актами, визнаними Україною. Норми Конституції безпосередньо можуть застосовуватись і в тому випадку, коли окремі кримінальні процесуальні норми суперечать Основному Закону, а також коли виявляються прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві щодо врегулювання певних правовідносин. До кримінального процесуального законодавства України входять міжнародні договори. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Визнання цих договорів частиною національного законодавства, зокрема, кримінального процесуального, є новою для України правовою реальністю, свідченням того, що Україна також взяла на себе відповідальність за підтримання світового правопорядку та утвердження верховенства права. Серед міжнародних правових актів, які регулюють кримінальну процесуальну діяльність, необхідно виділити окремі групи: а) міжнародні конвенції, що визначають правове становище особи у сфері кримінального провадження та вимоги, які пред’являються до кримінальних процесуальних механізмів, що забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному судочинстві. Зокрема, Верховною Радою України ратифіковані: Конвенція про захист прав та основних свобод людини; Європейська конвенція про видачу правопорушників; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом; Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінська конвенція); б) міжнародні конвенції, які спрямовані на співробітництво держав-учасниць договорів на боротьбу зі злочинами, що мають міжнародний характер. Серед таких конвенцій про боротьбу з тероризмом, Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму, Європейську конвенцію про кіберзлочинність, Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією; в) двосторонні договори України про надання правової допомоги з кримінальних справ, ратифіковані Верховною Радою: Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах; Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах; Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах; Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах; Договір між Україною і Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах; Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах; г) міжнародні договори, відносно яких Україна виступає правонаступником: Договір між СРСР і Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах; Договір між СРСР і Фінляндською Республікою про правовий захист та правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах; Договір між СРСР і Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги; Договір між СРСР і Республікою Кіпр про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Залежно від характеру і рівня систематизації кримінальних процесуальних норм серед законів, що регулюють кримінальну процесуальну діяльність, важливе місце займають кодифікаційні акти, а саме: Кримінальний процесуальний кодекс України, інші кодекси, які містять кримінально-процесуальні положення (наприклад, Кримінальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України та ін.). Три попередні Кримінально-процесуальні кодекси УРСР (1922, 1927, 1960 р.р.) були систематизованими законодавчими актами, які нормативно закріплювали порядок провадження у кримінальних справах та визначали зміст правовідносин у сфері здійснення кримінального переслідування і судочинства. Основоположним кримінальним процесуальним законом України є її Кримінальний процесуальний кодекс, який прийнятий 13 квітня 2012 року. Зазначимо, що в ньому знайшли відображення закріплення як конституційні засади кримінального провадження, так і засади (норм-принципи) міжнародно-правових актів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Норми КПК України діють з 20 листопада 2012 року з урахуванням його прикінцевих положень (розділ Х). Порядок кримінального провадження, який встановлений цим Кодексом є обов’язковим для всіх його учасників і однаковим для всіх органів, які здійснюють кримінальне провадження. Він покликаний забезпечити на нинішньому етапі розвитку нашої держави і суспільства найбільш оптимальні умови для виконання завдань кримінального провадження, а також створити відповідні умови і гарантії, які мають забезпечити особам, залученим до кримінального провадження, захист їх прав, свобод та законних інтересів. Структура діючого КПК України побудована в основному в прямій залежності від змісту та послідовності процесуальних дій, яких необхідно дотримуватись в кримінальному провадженні. Весь нормативний матеріал в Кодексі згрупонований в 11 розділів, 46 глав та 614 статей. Розділ перший: «Загальні положення». До нього входять: глава 1 «Кримінальне процесуальне законодавство України та сфера його дії»; глава 2 «Засади кримінального провадження»; глава 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження»; глава 4 «Докази і доказування»; глава 5 «Фіксування кримінального провадження»; глава 6 «Повідомлення»; глава 7 «Процесуальні строки»; глава 8 «Процесуальні витрати»; глава 9 «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов». Розділ другий «Заходи забезпечення кримінального провадження» складають такі глави: глава 10 «Заходи забезпечення кримінального провадження і підстави їх застосування»; глава 11 «Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик»; глава 12 «Накладення грошового стягнення»; глава 13 «Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом»; глава 14 «Відсторонення від посади»; глава 15 «Тимчасовий доступ до речей і документів»; глава 16 «Тимчасове вилучення майна»; глава 17 «Арешт майна»; глава 18 «Запобіжні заходи, затримання особи». Розділ третій «Досудове розслідування». До нього входять: глава 19 «Загальні положення досудового розслідування»; глава 20 «Слідчі (розшукові) дії»; глава 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії; глава 22 «Повідомлення про підозру»; глава 23 «Зупинення досудового розслідування»; глава 24 «Закінчення досудового розслідування. Продовження строку досудового розслідування»; глава 24-1 «Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень»; глава 25 «Особливості досудового розслідування кримінальних проступків»; глава 26 «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування». Розділ четвертий «Судове провадження у першій інстанції» складають такі глави: глава 27 «Підготовче провадження»; глава 28 «Судовий розгляд»; глава 29 «Судові рішення»; глава 30 «Особливі порядки провадження в суді першої інстанції». Розділ п’ятий «Судове провадження з перегляду судових рішень» включає такі глави: глава 31 «Провадження в суді апеляційної інстанції»; глава 32 «Провадження в суді касаційної інстанції»; глава 33 «Провадження у Верховному Суді України»; глава 34 «Провадження за нововиявленими обставинами». Розділ шостий «Особливі порядки кримінального провадження». До нього входять глави: глава 35 «Кримінальне провадження на підставі угод»; глава 36 «Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення»; глава 37 «Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб»; глава 38 «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх»; глава 39 «Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру»; глава 40 «Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю»; глава 41 «Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю»; глава 41 «Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно прописано до порту, розташованого в Україні». Розділ сьомий називається: «Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження». жүктеу/скачать 133.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|