Тематичний номер про вплив української кризи на церкву та християнське служіння
жүктеу/скачать 443.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Спільна позиція православних, католиків, протестантів
- Церкви займають все більш проукраїнську позицію
- Протиріччя між українськими та російськими євангеліками
Президент Олександр Турчинов23 лютого 2014 року, у розпал революційної кризи, баптистський проповідник Олександр Турчинов, близький соратник колишньої Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, став виконуючим обов’язки Президента України. Протестанти всієї країни пишалися тим, що один з них вперше очолив уряд одної з колишніх радянських республік. Турчинов народився 1964 року в Дніпропетровську, та очолював відділ пропаганди Комітету комсомолу України до часу розпаду Радянського Союзу. Пізніше, під час роботи у Президента Леоніда Кучми, Турчинов був охрещений в Православній Церкві, але пізніше, в 1999 році, приєднався до баптистської церкви, в котрій служить проповідником. На відміну від орієнтованих на православ’я політиків, котрі намагалися захистити примарну ідею православної єдності в Україні, євангелічний Президент Турчинов ініціював регулярні міжрелігійні діалоги. Він є одним з засновників Всеукраїнської Ради Церков. Ось що Турчинов казав стосовно утворення Ради: “Знаходячись у цьому зібранні, я зміг побачити відмінність тих людей, чиї слова не відповідають їх справам, і тих, хто ставить Бога та віру на перше місто, а все інше вважає другорядним” (інтерв’ю Віра та Життя, No. 1, 2001). Новому Київському уряду та Президенту Турчинову не було складно побудувати відносини зі всіма українськими церквами. Саме Турчинов створив простір для діалогу віруючих та уряду – завдання, яке Янукович не міг і не бажав виконати. Ще 2 березня Турчинов розмовляв телефоном з Патріархом Російської Православної Церкви Кирилом, під час чого новий виконуючий обов’язки Президента гарантував права всім церквам та підтвердив своє бажання продовжувати діалог з Росією. Після Помаранчевої революції 2004 року протестантизм разом з православ’ям став важливим фактором українського суспільного життя. Час показав, що бажання українських євангелічних лідерів повністю співпадає з бажанням нового уряду проводити подальшу пострадянську демократизацію державних інститутів. Базові політичні позиції українських протестантів включають відторгнення радянського домінування суспільного життя, підкреслену орієнтацію на Європу, визнання культурних та історичних зв’язків України з Європою та захист демократичних цінностей. Спільна позиція православних, католиків, протестантівОдним з надбань революції Майдану стало визнання православними, католицькими та протестантськими церквами їх спільної підтримки незалежної, демократичної України. Православні, греко-католики та протестанти долучилися до низки спільних молитов на сцені Євромайдану у Києві. Природно, відмінності християнських конфесій не зникли. УПЦ МП та УПЦ КП пішли різними шляхами на початку 1990-х, але під час Євромайдану комісія з діалогу між двома юрисдикціями відновила роботу. Між тим, Українська Греко-Католицька Церква є підкреслено прозахідною в свої орієнтації як і більшість протестантів в центральній та західній Україні, а також велика кількість у східній. На відміну від православних та католиків, протестанти рівномірно поширені по всій території країни. Церкви займають все більш проукраїнську позиціюПолітичні наслідки останніх революційних подій у Києві більш всього наявні в православних церквах Московського та Київського патріархатів. Для цих церков події 2013-2014 стали моментом істини: обидві обрали проукраїнську політичну позицію, їх представники зустрічаються більш відкрито та частіше, вони частіше роблять спільні заяви стосовно українських політичних подій. Обидва патріархати визнають, що до тих пір, поки УПЦ МП буде підпорядкована патріарху Кирилові, об’єднання обох юрисдикцій не відбудеться. До недавнього часу УПЦ МП намагалась не рвати зв’язки з Московським патріархатом. Зі свого боку, Патріарх Кирило пильнував, щоби не тиснути на УПЦ МП настільки, щоб це призвело до розриву. Заяви патріарха були дуже обережними на відміну від різкої антиукраїнської пропаганди російських мас-медіа, політиків та президента Путіна. Ще надто рано пророкувати майбутнє України і дуже важко досягти об’єктивного розуміння такої складної кризи. Та вже зрозуміло, що під час Євромайдану УПЦ МП та протестантські церкви змогли говорити та діяти таким чином, що це збудувало мости над політичними, культурними та мовними розломами між західною та східною Україною. Навпаки, УПЦ КП втратила стратегічну опору, оскільки її однобока позиція, була спрямована проти Партії регіонів та федералізації та на підтримку виключно прозахідних політичних позицій. Ескалація напруги в південно-східній Україні, в Донецьку, Харкові та Луганську, а також намагання утворити Донецьку республіку в квітні-травні 2014, підштовхнуло українські церкви до все більш антиросійської позиції. Леонід Падун, старший пастор церкви “Слово життя” в Донецьку, в проповіді виступав проти інтервенції російських сил в Україну (http://wolua.org). Також, митрополит Української Православної Церкви Московського Патріархату Антоній (Паканич) під час Пасхальних свят закликав священників підтримати український патріотизм та протистати сепаратистським тенденціям. 19 квітня Патріарх Кирило приклонив коліна та молився про мир в Україні та Москві, за майбутні вибори в Києві та про єдність в Україні. Він сказав, “Ми поважаємо релігійні меншини. Тим не менш, ми продовжимо стверджувати, що Україна має органічні зв’язки зі Святою Руссю. Це православна країна”.
Навпаки, єпископ Константин Бендас, представник Російського союзу християн віри євангельської (п’ятидесятників), очолюваний єпископом Сергієм Ряховським, порівняв позицію українських євангелічних лідерів з позицією “агресивних політиків” і заявив, що “церква і братерська любов не є тотожними політиці та державним або міждержавним конфліктам” (http://afmedia.ru). В результаті, сторони не змогли узгодити спільну заяву для преси. Богослов та публіцист, доктор Михайло Черенков так узагальнив позицію українських церков: На зорі нового періоду в історії євангелічного руху в Україні попри всі складнощі ми обрали свободу та гідність. Ми обрали вірність народу, тоді як росіяни обрали вірність владі. Коли росіяни побачать сильну церкву в Україні, котра користується любов’ю та повагою народу, вони почнуть відвідувати нас, будувати дружні стосунки та вчитися у нас. Бог вподобає це (з інтерв’ю mirvam.org). жүктеу/скачать 443.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|