Тематичний номер про вплив української кризи на церкву та християнське служіння
жүктеу/скачать 443.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Згода православних з державною політикою
- Церковні суперечки щодо України
- Можливості міжконфесіональної кооперації
- Спадок релігійних переслідувань
Захисники релігійних правТим не менш, на цей момент росіяни зберігають права релігійних вірувань і асоціацій відповідно до Закону про релігії 1997 р., Конституції та міжнародних законів та угод, підписаних Росією. Найбільш значущими захисниками прав російських релігійних організацій та віруючих є правники, котрі сміливо захищали їх з початку 1990-х. Зокрема, це Слов’янський правовий центр, очолюваний Анатолієм Пчелінцевим та Владіміром Ряховським, сильно вплинув на збереження прав релігійних меншин завдяки судовим позовам, експертизам та навчанню політичних лідерів та їх правників. Робочі групи з релігійної свободи та веб-сайти, що модерують спеціалісти у галузі, такі як Роман Лункін та інші з Інформаційного та аналітичного центру СОВА, Credo-Portal.ru та Форум 18, модерують ситуацію та надають аналітику та ідеї, що впливають на думки в політичних та релігійних колах. Як не дивно, а позови працюють: багато церков виграли судові справи, а НДО виграли у більшості справ проти Закону про іноземних агентів. Нажаль, позов не завжди є прийнятним через фінансові обмеження і обмежений час та сили юристів, що готові змагатися у цих битвах. Також приймаються заходи задля скорочення незалежності судової гілки влади. Європейський Суд з Прав Людини у Страсбурзі завалений справами з Росії. Навіть коли він розглядає справу та приймає рішення на користь російських релігійних організацій, чиновники на місцях не завжди підкоряються його рішенням. Згода православних з державною політикоюРосійська Православна Церква все більш пригортає громадську увагу, оскільки вона діє як гілка державної релігійної та соціальної політики та прибічник урядової політичної позиції. Окрім значних державних субсидій на будівництво та ремонт сотень церков, закон від грудня 2011 року надає захист спецслужб Православному патріарху як і найвищим держслужбовцям. Однак, православ’я отримало значущість за рахунок скорочення автономії. Протягом демократичних демонстрацій 2011, Патріарх Кирило сказав, що російський уряд має прислухатися до “законних очікувань російського народу”, що, як повідомляють, призвело до жорстокої загрози антиклерикальної кампанії та прямі нападки на офіційну репутацію православ’я. У відповідь Кирило та інші православні лідери поспішили завзято підтримати переобрання Путіна. Ще 2013 можна було чути альтернативні православні голоси та прихильників церковної реформи, що захищали більш енергійні підходи до діяльності, включно більший акцент на учнівстві та освіті широкого загалу та православних віруючих. Зараз, однак, більш відкриті та толерантні представники Православної Церкви вимушені замовкнути. Церковні суперечки щодо УкраїниУкраїнський конфлікт призвів до складного розвитку відносин серед російських релігійних організацій та їх аналогів в Україні та по всьому світу. Московський Патріархат і три православні юрисдикції в України висунули звинуваченні одна одній, включаючи заяви про захоплення церков та участь священників суперницьких юрисдикцій в терористичній діяльності. Їх ієрархи зробили публічні заяви у патріотичній вірності своїм урядам, також і керівники євангелічних організацій в Росії та Україні. В православних та протестантських церквах все більш наявні глибокі розділення, що ґрунтуються на національній ознаці. Безперечно, продовження воєнного конфлікту швидко призведе до розриву церковних зв’язків та довіри, що була акуратно вибудована після розвалу Радянського Союзу. Вони також можуть підігріти вогонь пропаганди проти релігійних меншин, котрі все більш характеризуються як невірні та ненадійні. Можливості міжконфесіональної коопераціїДіалог та кооперація Російської Православної Церкви та інших християнських церков в Росії була досить обмеженою в останні роки на противагу 1990-м. Митрополит Іларіон, голова Відділу зовнішніх церковних стосунків РПЦ дійсно зустрічався зі своїми колегами з Католицької Церкви та Євангельських християн-баптистів 14 лютого 2014, що б обговорити, серед іншого, тему релігійної свободи. Тим не менш, православні чиновники частіше зустрічаються з представниками мусульманських, юдейських та буддистських релігійних організацій, що не займаються прозелітизмом, і які у фаворі в Кремля. Одна проблема може потенційно об’єднати зусилля різних християнських конфесій в Росії та їх братів за кордоном, не дивлячись на відмінності: захист переслідуваних християн на Близькому Сході, Африці та інших частинах світу. Ці спільноти піддаються екзистенціальним загрозам від ворожих ісламістських груп та зазнають чисельних смертей та поранень. Московський Патріархат зробив чисельні публічні та приватні шаги, щоб привернути увагу до трагедії християн на Близькому Сході, зокрема у Сирії, протягом останнього року. 29 квітня 2014 року під час інтерв’ю митрополит Іларіон висловив занепокоєння, що конфлікт в Україні було допущено, щоб відвернути увагу від жахливих нападів на християнські спільноти на Близькому Сході. Він наголосив необхідність міжрелігійної кооперації задля припинення жорстокості проти християн у цій країні, Нігерії та країнах з домінуючим мусульманським населенням. Це висловлювання занепокоєння є щирими і могли б відчинити двері для постійної комунікації та взаємодії з Російською Православною Церквою у цих питаннях, а подібна кооперація могла б також привести до міжрелігійного діалогу з інших питань в Росії. Спадок релігійних переслідуваньНеобхідно сказати, що наслідки більш як сімдесяти років комунізму з його системними намаганнями придушити релігійні вірування та підкорити релігію волі держави, все ще мають негативний вплив після 23 років після розпаду Радянського Союзу. Православні, католицькі та протестантські церкви винищувались вбивствами та ув’язненням священників та вірян, закриттям семінарій та церков, і систематичною маргіналізацією та демонізацією віруючих та священників. Сьогодні віруючі все ще страждають від нахабної антирелігійної пропаганди, нездорової традиції підкорення церкви державній владі та страх перед чужаками та іншими релігійними традиціями. Надто часто церкви замикаються у собі, щоб позбавитись конфронтації та критики. Багато православних сил витрачається на відбудову фізичних будівель на установ замість заохочування інших до слідування за Христом. З 1992 цей спадок серйозно вплинув на зниження діяльності, освіту членів та потенційно позитивний соціальний вплив церкви. Під час нещодавньої дискусії колишні очільники союзів євангельських християн-баптистів Росії та України визнали, що їх церкви не використали в повній мірі можливості, котрі вони отримали у 1990, щоби вплинути на свої суспільства. Лідери російського православ’я відчувають такий же жаль і почали придивлятися до протестантських церков у пошуку моделей благовістя та учнівства, освітніх програм, а також способів посилити свій позитивний вплив на російське суспільство. Ніколи ще Росія не мала більшої потреби, щоб щирі віруючі допомогли відновити пригнічених, залежних, сиріт та покинутих і дати надію масам безнадійних та розчарованих людей. Політичний то суспільний устрій Росії все ще несе на собі шрами брутального радянського періоду, до якого зараз додались надмірний матеріалізм та егоїстичний спосіб життя. Більшості росіян необхідно вивчити ґрунтовне християнське моральне вчення як протиотруту корупції, матеріалізму, моральному розпаду та апатії. Для того, щоб задовольнити ці масштабні потреби необхідна співпраця між православними та неправославними християнами. жүктеу/скачать 443.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|