Розділ 2. Методи й моделі управління конкурентоспроможністю підприємств

Розділ 2.

Методи й моделі управління конкурентоспроможністю підприємств

2.1. Оцінка конкурентоспроможності машинобудівної продукції промислового призначення

Найбільш об'єктивна оцінка конкурентоспроможності продукції дається ринком – чим більш високу ринкову частку займає той або інший виріб, тим вище його конкурентоспроможність. У зв'язку з цим у даній роботі задача оцінки конкурентоспроможності продукції зводиться до оцінки факторів, що впливають на успішність реалізації продукції.

У літературі домінує ідея оцінки конкурентоспроможності продукції за допомогою інтегрального, або складеного показника, який розраховується на основі різних факторів, при цьому в різних дослідженнях змінюється склад факторів і спосіб їх математичного включення до моделі [24; 25; 27; 96]. М. Сільверберг стверджує, що конкурентоспроможність продукції є лінійною комбінацією натурального логарифма її ціни й часу доставки [97]. Х. Квасницька вважає, що конкурентоспроможність продукції залежить від її технологічних характеристик і цінової еластичності [98]. У роботі Р.А. Фатхутдінова [99] пропонується враховувати показник корисного ефекту від експлуатації продукції. У роботі [100] указується на високу роль товарної марки.

Інший підхід – це в розрахунок імовірності вибору споживачем того або іншого виду продукції. Так, В.Я. Заруба пропонує оцінювати імовірність придбання конкретним покупцем конкретного товару як відношення випадкової величини, що характеризує привабливість даного товару для споживача, до суми аналогічних величин для всіх конкуруючих товарів [101, с. 7-10].

Можна стверджувати, що обраний спосіб виходу на -й ринок уплине на рівень конкурентоспроможності кожного з видів продукції для даного ринку. У такому випадку для кожного з ринків може бути запропоновано кілька варіантів виходу, що відрізняються, насамперед, за рівнем організації інфраструктури для продажу й обслуговування продукції. Загальна кількість можливих варіантів виходу буде однаковою для всіх потенційних ринків і становитиме . Кожний -й варіант виходу на новий ринок збуту характеризується значеннями факторів конкурентоспроможності продукції . , якщо для -го ринку був обраний -й варіант виходу, а у протилежному випадку , може приймати лише значення або . Для кожного ринку може бути обраний лише один варіант виходу: .

При цьому значення якісних факторів залежатимуть від характеристик конкуруючих видів продукції, а значення факторів, що відображають умови придбання й обслуговування, – від обраного способу виходу на ринок.

Розрахунок ціни продукції здійснюється в процесі розрахунку моделі.

Цільова функція, як і функція (2.15) у моделі [Mod₁], спрямована на максимізацію конкурентоспроможності товарної маси, однак розглядається не , а ринків збуту:

.

(2.19)

Обмеження:

Рентабельність: .

Розрахунок конкурентоспроможності: . Якщо , то продукція на даному ринку не реалізується.

Значення факторів, що відповідають обраному варіанту виходу на ринок: .

Витрати, пов'язані з реалізацією виходу на нові ринки: , де – вартість -го варіанта виходу на -й ринок, а – максимальна сума, доступна для реалізації виходу на нові ринки збуту.

Змінюваними незалежними параметрами моделі є: ціна продукції на кожному з ринків збуту , а також змінні , що характеризують вибір варіанта виходу на ринок.

Результатом розрахунку моделі стають значення , що показують кращий варіант виходу на -й ринок, а також ціна продукції і планований обсяг реалізації для кожного ринку збуту, включаючи нові.

Модель планування виведення на ринок нової продукції [Mod₄]

Оскільки підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції передбачає, насамперед, прискорення темпів її відновлення [127], то вже на стадії розробки продукції керівництву підприємства необхідно мати можливість оцінити ринкові перспективи розроблювальної продукції і з декількох прототипів вибрати найперспективніший. Необхідно вибрати таку продукцію, виробництво якої мало б найбільш позитивний вплив на конкурентоспроможність товарної маси.

Припустимо, що існує ряд прототипів виробів: , , де – загальна кількість прототипів виробів, реалізація яких можлива на -м ринку. Вартість доведення прототипу до виробництва складає , а загальний доступний бюджет складає .

Цільова функція має такий самий вигляд, як (2.15). При цьому в запропоновану раніше модель планування виробництва прототипи додаються до вже існуючих видів продукції. У кожного прототипу будуть свої значення факторів конкурентоспроможності.

Обмеження:

, коли вибирається -й прототип для -го ринку, – у протилежному випадку;

Вибір не більш одного прототипу: ;

Бюджетне обмеження: .

У результаті розрахунку моделі будуть рекомендовані до виробництва ті прототипи, що є кращими з погляду максимізації конкурентоспроможності товарної маси підприємства.

Можлива ситуація, коли зростання конкурентоспроможності товарної маси обмежене виробничими й іншими можливостями підприємства (ресурсами). У зв'язку з цим, у моделях варто враховувати можливість уведення нових ресурсів.

Збільшення такого виду ресурсу, як час роботи, наприклад, верстата або іншого устаткування можливе тільки неподільними частинами (дискретами). Нехай – мінімальний розмір дискрета -го ресурсу, а – кількість дискретів, що придбаються. У такому випадку доступність -го ресурсу після введення нових ресурсів становитиме , де – максимальна доступність -го ресурсу до введення нових ресурсів. Загальна вартість уведення нових ресурсів складе , де – вартість одного дискрета -го ресурсу. Повинне виконуватися обмеження , де – максимальна сума, що може бути витрачена на введення нових ресурсів. Цільова функція залишається такою самою, як і в моделі [Mod₁]. Модель дозволяє визначити оптимальні напрямки вкладення коштів у збільшення виробничих потужностей.

Таким чином, управління конкурентоспроможністю підприємства реалізується через управління конкурентоспроможністю продукції, що ним випускається, з урахуванням пріоритетів, заданих на основі аналізу зовнішніх проявів конкурентоспроможності підприємства.

Задача управління внутрішніми факторами конкурентоспроможності підприємства зводиться до оптимізації значень цих факторів з урахуванням обмеженості ресурсів. Виявляється можливим запропонувати для цієї мети наступну модель [Mod_F].

Цільова функція моделі оптимізації значень внутрішньофірмових факторів конкурентоспроможності:

.

(2.20)

,

(2.21)

Обмеження часу можуть бути враховані шляхом уведення часу в модель в якості одного з ресурсів.

У результаті розрахунку моделі з цільовою функцією (2.20) і обмеженнями (2.21) буде отриманий набір значень факторів, які будуть максимально наближеними до еталонних (оптимальних).

До недоліків даного підходу можна віднести неможливість заздалегідь розрахувати економічний ефект від наближення значень факторів до оптимального. Передбачається, що оптимізація значень факторів матиме сприятливий ефект на діяльність підприємства, однак, заздалегідь вимірити його у фінансовому вираженні неможливо. Це пояснюється тим, що фактори, які оптимізуються, не являють собою вичерпного набору, який би цілком обумовлював рівень конкурентоспроможності підприємства. Раніше в роботі була аргументована неможливість виділення такого набору. Однак це не зменшує доцільності реалізації заходів щодо оптимізації значень факторів.

Таким чином, був запропонований науково-методичний підхід до обґрунтування рішень із забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств [M₄], заснований на використанні моделей [Mod₁]-[Mod₅] управління конкурентоспроможністю продукції, що випускається, з урахуванням установлених пріоритетів управління, а також на використанні моделі оптимізації значень внутрішньофірмових факторів конкурентоспроможності [Mod_F].