Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету й

11 
особою глави держави
25
. Президент − “історичний наступник” монарха у 
структурі державного механізму
26
. У процесі становлення сучасної 
республіканської державності характер влади монарха суттєвою мірою був 
перенесений на президента, для якого глава держави ‒ монарх багато в чому 
послугував прототипом
27
. Зайнявши те місце, яке займав монарх, президент 
одночасно “успадкував” із деякими особливостями і низку його повноважень
28
. 
Спадковою рисою інституту монарха треба вважати і статус президента як 
верховного головнокомандувача збройних сил країни. 
У президентській формі правління рішення глави держави у сфері 
національної безпеки й оборони зазвичай автоматично дублює своїми актами 
міністр оборони
29
. Тут стратегічне керівництво збройними силами глава держави 
здійснює, по суті, в одноосібній формі. 
Хоча за умов парламентарної форми правління глава держави формально й 
має статус верховного головнокомандувача збройних сил, його повноваження у 
сфері національної безпеки й оборони потрібно оцінювати в контексті 
застосування інституту контрасигнатури
30
, який суттєво детермінує й обмежує 
реалізацію цих повноважень. Суть згаданого інституту полягає в тому, що кожен 
акт глави держави набуває чинності внаслідок його скріплення прем’єр-
міністром, якщо це документ загальнополітичного змісту, і (чи) відповідним 
міністром, якщо це документ у певній галузі управління. Інститут 
контрасигнатури зумовлює “зв’язаність” дій глави держави політичною волею 
прем’єр-міністра. Оскільки за умов парламентарної форми правління глава 
держави реалізує свою конституційну компетенцію за ініціативи уряду чи з його 
санкції, компетенція глави держави, зокрема його повноваження щодо 
керівництва збройними силами, перетворюється на сферу урядової діяльності. 
Отже, у країнах із парламентарною формою правління формальне конституційне 
проголошення глави держави верховним головнокомандувачем збройних сил не 
спричиняє його реального керівництва збройними силами і повноваження глави 
держави у сфері національної безпеки й оборони здійснюють прем’єр-міністр та 
відповідні міністри. Описану практику перенесення керівництва збройними 
силами з глави держави на уряд за умов парламентарної форми правління 
відображає, зокрема, положення ст. 45 Конституції Греції 1975 р. про те, що 
“Президент Республіки очолює збройні сили країни, якими керує уряд…
31
. 
За умов змішаної республіки, відмітною ознакою якої є дуалізм виконавчої 
влади, повноваження з керівництва збройними силами розподілені між 
президентом і прем’єр-міністром та іншими посадовими особами виконавчої 
25
Чиркин В. Глава государства. Сравнительно-правовое исследование. М.: Норма : Инфра-М, 2010. С. 192. 
26
Чиркин В. Публичная власть. М.: Юристъ, 2005. С. 91. 
27
Краснов М. “Монархизация” президентской власти. Сравнительное конституционное обозрение. 2015. 
№ 5 (108). C. 87, 89. 
28
Арутюнян А. Институт президента Республики Армения. Сравнительно-правовой анализ. Ереван: 
Мхитар Гош, 1996. С. 12. 
29
Черкасов А. Глава государства и правительство в странах современного мира (Конституционно-
правовое регулирование и практика). М.: Экзамен, 2006. С. 102. 
30
Шаповал В. Форма державного правління як конституційний modus vivendi сучасної держави. Право 
України. 2009. № 10. С. 46. 
31
Конституция Греции от 11 июня 1975 г. Раздел 1. Конституции государств Европейского Союза / Под 
ред. Л. Окунькова. М.: НОРМА−ИНФРА-М, 1999. С. 262. 

12 
влади. Загальний для змішаних республік підхід до розподілу повноважень між 
президентом і прем’єр-міністром у сферах сумісної компетенції цих суб’єктів 
полягає в тому, що хоча їхні відповідні повноваження “переплітаються”, 
повноваження президента мають вирішальне значення. Глава держави – 
президент – ухвалює стратегічні рішення, а прем’єр-міністр вирішує тактичні 
завдання і здійснює оперативне, повсякденне управління. Наприклад, відповідно 
до ст. 15 Конституції П’ятої Французької Республіки 1958 р., “Президент 
Республіки є головнокомандувачем збройних сил” і в цьому статусі “головує у 
вищих радах і комітетах національної оборони”
32
. Водночас у ст. 20 Конституції 
закріплено, що збройні сили перебувають “у розпорядженні” Уряду
33
. 
Відповідно до ст. 102 Конституції України, Президент України є главою 
держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, 
реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства 
України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного 
договору, а згідно з п. 1 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Президент України 
забезпечує незалежність і національну безпеку Української держави
34
. У п. 17 
ч. 1 ст. 106 Конституції України закріплено статус Президента України як 
Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, вказано, що Президент 
України призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних 
Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах 
національної безпеки та оборони держави
35
. У п. 18 ч. 1 ст. 106 Конституції 
України встановлено, що Президент України “очолює Раду національної безпеки 
і оборони України”
36
‒ координаційний орган із питань національної безпеки й 
оборони. Отже, Основний Закон України поєднує в особі Президента України 
статуси глави держави, гаранта конституційних цінностей, Верховного 
Головнокомандувача Збройних Сил України та очільника Ради національної 
безпеки і оборони України.
Поєднання в особі Президента України згаданих 
статусів вказує на їх цілісно-функціональну сполученість, а також на те, що 
владні повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України 
похідні від владних повноважень Президента України як глави держави
37
. 
Президент України безпосередньо гарантує державний суверенітет та 
територіальну цілісність України засобом верховного керівництва Збройними 
Силами України та іншими передбаченими законом військовими формуваннями. 
Складаючи присягу й набуваючи повноважень Верховного Головнокомандувача 
Збройних Сил України, Президент України обіцяє “всіма своїми справами 
32
Конституция Французской Республики от 4 октября 1958 г. Конституции государств Европейского 

жүктеу/скачать 1.96 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: