Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету й



Pdf көрінісі
бет5/93
Дата12.07.2023
өлшемі1.96 Mb.
#475639
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   93
Безпекові інститути

Відомості 
Верховної Ради України. 2018. № 31. Ст. 241. 
21
Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР. 
Відомості Верховної Ради України. 1998. № 35. Ст. 237. 


10 
держави. Саме Президент України є провідним суб’єктом, від рішення якого 
залежить можливість уведення надзвичайного стану або воєнного стану. 
3. Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних 
Сил України 
 
Вітчизняне конституційне законодавство достатньо чітко визначає місце 
Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України ‒ Президента України 
‒ в системі органів, що забезпечують національну безпеку та обороноздатність 
України. Водночас у фаховому середовищі донині не сформоване усталене 
розуміння поняття “Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України”. 
Аналіз повноважень Президента України у сфері національної безпеки й 
оборони дає підстави стверджувати, що його роль як Верховного 
Головнокомандувача залежно від ситуації може полягати як у політичному 
керівництві органами, які забезпечують обороноздатність України, так і в 
безпосередньому стратегічному управлінні Збройними Силами України. 
Статус глави держави як верховного головнокомандувача збройними 
силами країни загалом не залежить від прийнятої форми правління. Навіть за 
умов парламентарної форми правління верховне керівництво збройними силами 
країни зазвичай належить до компетенції глави держави. 
Іноді, проте, функцію верховного керівництва збройними силами країни здійснює інша 
посадова особа. Наприклад, в Основному Законі Німеччини 1949 р., з огляду на прагнення його 
укладачів максимально ослабити інститут президента і в такий спосіб створити 
запобіжник реставрації в країні тоталітаризму, встановлено, що керівництво збройними 
силами країни здійснює міністр оборони (ст. 65-а)
22
, а з моменту оголошення стану оборони 
‒ безпосередньо Прем’єр-міністр ‒ Федеральний Канцлер (ст. 115-b)
23
. Оригінальною є 
практика делегування верховного керівництва збройними силами країни, передбачена 
Конституцією Польщі 1997 р. У пп. 1-2 і 4 ст. 134 цієї Конституції закріплено: “Президент 
Республіки є верховним головнокомандувачем Збройних Сил Республіки Польща. У мирний час 
Президент Республіки здійснює головнокомандування Збройними Силами через 
посередництво Міністра Національної Оборони. … На час війни Президент Республіки за 
пропозицією Голови Ради Міністрів (Прем’єр-міністра ‒ авт.) призначає Вищого 
Командувача Збройних Сил”
24
. Такі й подібні випадки відсторонення глави держави від 
верховного командування збройними силами треба розглядати як виняток із правила.
 
Статус глави держави як верховного головнокомандувача збройних сил 
країни сформувався історично. Первинно інститут глави держави існував у 
формі інституту монарха, і монархи, особливо на ранніх етапах існування 
феодальної держави, часто були вихідцями із середовища військових. Це 
частково пояснює, чому статус верховного головнокомандувача асоціюють з 
22
Основной Закон Федеративной Республики Германии от 23 мая 1949 г. Конституции государств 
Европейского Союза / Под ред. Л. Окунькова. М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. С. 200 
23
Основной Закон Федеративной Республики Германии от 23 мая 1949 г. Конституции государств 
Европейского Союза / Под ред. Л. Окунькова. М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. С. 200 
24
Конституция Республики Польша от 2 апреля 1997 г. Конституционное (государственное) право 


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   93




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет