ЕТИЧНІ, СОЦІОЛОГІЧНІ І ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ (Ідеолої ічно-фідософські дослідження)

Дотеперішнє, дуже недокладне, вивчення філософії Ско­вороди довело до жалюгідних викривлень його поглядів і до не­правильної оцінки його значення в історії української духовости і літератури. Що ж говорити про пересічного інтелігента! Він, звичайно, має уявлення про твори Сковороди як про якісь пасивістичні, аскетичні, відірвані від життя концепції, від яких треба тікати скільки змоги далі.

Тим часом погляди Сковороди не тільки випередили на добрих два століття розвиток української духовости, не тільки витримують огненну пробу історії, але й із гідністю репрезен­тують глибокі етичні цінності українського світовідчування і світогляду.

Пожвавлені трохи в останніх десятиліттях досліди над творчістю Сковороди щораз виразніше виявляють правду, що саме Сковорода був духовим батьком і творцем українського на­ціонального відродження.

Проф. Д. Чижевський у низці своїх праць про Сковороду стверджує, що Сковорода стоїть у центрі української духо­вости.

Дмитро Донцов у своїй творчості щораз частіше цитує Сковороду і щораз ясніше підкреслює, що у творах Сковороди є міцна основа для традиційних цінностей українського націо­нального світогляду.

На ділі: Котляревський, Квітка-Основ'яненко, Костомарів, Куліш, Шевченко були учнями Сковороди. Шевченко про це заявляє у своїх творах. Це все творці українського відрод­ження, пробудники української нації.

Сковорода був пробудником пробудників. Отже, відрод­ження і пробудження української нації в новій добі насправді починається від Григорія Сковороди.

Сковорода знав і добре усвідомлював собі таку свою ро­лю в історії. Не один раз, прямо чи посередньо, він про це заяв­ляє у своїх творах.

Він сам визначає свою ролю і своє завдання, буцімто він

496

Камінь до гострення, — оселок, — що, хоч сам не ріже, а проте, вигострює безліч ножів і мечів до бою. Читаймо його байку на цю тему.

Ніж говорив із оселком:

— "Звичайно, ти нас, брате, не любиш, що не хочеш вступити в наш стан і бути ножем.

— „Якщо б я гострити не годився, — відповів камінь До гострення, — я не відрікся б піти за вашою радою і за вашим станом. А тепер тим самим вас люблю, що не хочу бути вами. І дійсно, ставши ножем, я ніколи стільки один не переріжу, скільки всі ті ножі і мечі, що їх я усе моє життя перегострюю. А до того тепер дуже рідкі каміння до гострення.

Значення:

Родяться і такі, що не бажають ні військової служби, ні подружжя, щоб тим свобідніше заохочувати інших до розумної чесноти, без якої всякий стан був недійсний.

Сковорода був тим рідким каменем до загострення. Він вигострював характер, розум і думку цілого покоління борців на те, щоб вигострені мечі їх ідей, творів і чину довершили цього величного чуда в історії, що зветься Відродженням На­ції.

"Світ спить, простягнувшися, глибоким, непробудним сном, а наставники, що пасуть Воїна Божого, не тільки не про­буджують його, а ще й до сну заколисують: — "Спи, не бійся, місце безпечне, чого лякатися".

Із глибокого, непробудного маразму і летаргу української нації у другій половині XVIII-ro століття пробуджує її Сковоро­да до нового життя на висоті духово-ідейного усвідомлення її сутності. Цей процес здійснюється перш за все в самих творах і діяльності Сковороди, далі — у творах і чинах його наступни­ків і чекає свого завершення аж по сьогоднішні дні.

Сковорода був уродженим педагогом. Єдине звання, яке він виконував у житті, яке любив і для якого жив. Але його вчення, що на цілі століття випереджувало його сучасників, не­минуче доводило до конфлікту із шкільною владою ( той час це були переважно єпископи), і Сковорода, або сам мусів поки­нути, або його викидали зі школи. В усіх тих пробах Сковоро­да виявив незвичайну мужність і непохитність. Згідно із своїм ученням, він радше віддав би своє життя, ніж перестав би слу­жити Правді.

497

Зокрема зазнав Сковорода значних перешкод у застосу­ванні основної методи в його навчанні, що грунтувалась на без­посередньому та індивідуальному контакті з учнями, у частих розмовах із ними. У тих розмовах Сковорода міг дати своїм уч­ням найбільше, установлюючи разом із ними, — на основі їх звірень, обсервації їх характеру і здібностей, — їх життєві ідеа­ли, спрямовувати їх на найбільше властивий шлях для їхнього розвитку.

Сковорода мусів покидати школу за школою і посаду за посадою. І врешті, вільний як степовий орел, ширяє по просто­рах України, навчає і виховує цілий народ. Залишає спадщину, якої велич і значення починаємо собі усвідомлювати. На його творах виховувалися цілі покоління провідних умів і, без сумні­ву, будуть виховуватися далі.

Це, отже, Великий Учитель цілої нації, один із тих, що творять її історію.

Питанням етики, соціології і педагогіки присвячує Сково­рода багато місця у своїх творах, пише навіть окремі трактати. Це: "Душевний мир", "Азбука світу". "Благодарний Еродій" і "Убогий жайворонок". Свої погляди популяризує в байках і нам доведеться часто наводити деякі з них. А тому, що твори Сковороди недоступні у краю, так і на еміграції, нам доведеть­ся подавати довші цитати також із них, щоб по змозі вичерпно дозволити говорити самому Сковороді. Усі цитати наводжу в моєму перекладі сучасною українською мовою.

Соціологічних і педагогічних поглядів Сковороди не мож­на, очевидно, досліджувати відірвано від цілости його філософ­ської системи. У цьому напрямі ця праця базується на моїй сту­дії п. з. "Лицар Святої Борні — Григорій Сковорода", написа­ній у 1941-1943 роках.

Беручи під увагу характер цієї праці, нам доведеться поча­ти від деяких загальних стверджень про педагогіку, у світлі яких ясніше зрозуміємо і оцінимо вклад ідей Сковороди до розв'язки питання української національної педагогіки.

Педагогіка ніколи не була наукою незалежною чи само­стійною. Вона завжди спиралася і була нерозривно зв'язана з

498

Коли-небудь і де-небудь учитель, чи виховник, виховував дитину, він усе мав перед очима якийсь визначений, ідеальний образ чи зразок, до якого хотів довести свого учня чи вихован­ця.

Цей взір чи ідеал є дороговказом і для учителя і для шко­ли. Завданням педагога було довести дитину до певного стан­дарту поведінки, якостей характеру, світогляду, думання і знан­ня. Цей стандарт був різний в різних епохах, місцях, племенах чи націях. Для виховника цей стандарт був даний і означений чи то визначеним завданням виховання, чи то загальнозобов'язую-чими і прийнятими нормами цінностей даного середовища.

Ця нормативна основа виховного ідеалу витворюється по­за школою. Кожночасні норми цінностей є витвором і вислі-дом історичного розвитку групи чи нації.

Це, популярно, окреслюється батьками як факт, чи ба­жання, щоб дитину виховати "в такому-то дусі". Цей "дух ви­ховання" — це збір тих норм цінностей, що їх батьки, чи шир­ше середовище, уважають зобов'язуючими і дійсними для себе. Звідси теж змагання груп „за душу дитини". В житті сучасних націй ці виховні норми цінностей не встановлюються індивіду­ально батьками, а загально-національною чи державною устано­вою, що її звуть кураторією, яка накреслює програму і методи виховання і навчання. Але й ці куратори, чи виховні комітети, роблять це у згоді із зобов'язуючим стандартом життя чи уяв­ленням, якою-то сьогодні повинна бути людина, громадянин чи член національної спільноти. їхнє уявлення про те, чим є люди­на і чим повинна вона бути, с також залежне від ступня загаль­ного розвитку. Очевидно, воно було різне в різних часах, місцях і расах.

Підкреслюю: для педагога ці норми цінностей є дорого­вказом і саме це маю на увазі, коли тверджу, що педагогіка ні­коли не була незалежною, а все була зв'язана з релігією, ети­кою, соціологією, чи загально кажучи ідеологією даної групи чи суспільности.

Інакше виховували свою молодь старовинні германські племена, інакше племена брагманів у далекій Індії, навчаючи їх філософських текстів від 8-го року життя; інакше у Спарті, інакше серед племен Центральної Африки. Історія і антрополо­гія дає нам у цьому напрямі пребагатий порівняльний матеріял.

Дитина Полінезійських островів мала б наслідувати по­ведінку, звичаї і думки "великого чоловіка" у племені, щоб ста­

499

ти таким як "він". Це, отже, навчання через наслідування жи­вого зразка, прийнятого серед племени, як "великого".

А разом із появою нових суспільних чи національних ідеа­лів появляється, звичайно, і нова педагогіка. Клясичними прик­ладами є тут Платон, або Руссо. Поруч із системою і програмою нової, майбутньої суспільносте, Платон розвиває цілу систему педагогіки. Що більше, нова педагогіка мала б бути основою для нової системи. Платон не відповідає на питання, як почати нову педагогіку в рамках старої суспільносте, а за таку спробу Сократ заплатив смертю. Але ж він, — Безсмертний Сократ, вихо­вав Божественного Платона.

Отже, у тих моментах історії, коли назріває, чи назріла вже зміна суспільно-національного ладу, тоді разом із нею на­зрівають зміни в системі виховання.

Стає зрозумілим, чому в ученні Сковороди його педаго­гічні погляди нерозривно зв'язані з його вченням етики і соціо-' логії, а навіть есхатології. Тому, слідкуючи за педагогічними вченнями Сковороди, нам доведеться розглядати їх разом з його етикою і соціологією, бо ж тільки в цьому нерозривному комплексі можна їх зрозуміти, вивчити і оцінити.

Сковорода належить до того типу мислителів і педагогів, що творять нову соціологічну систему, і саме в тому його істо­рична велич.

Питання про ролю норм цінностей у психології людини, в її житті, в її основній функції, як члена національно-державної спільноти, доведеться розглядати в інших моїх працях. Однак, уже на основі сказаного, повинно бути ясним питання націо­нальної педагогіки.

Устійнити засади національної педагогіки можна тільки на основі встановлення чи віднайдення через самоусвідомлення.

500

Тут напрошується порівняння із зразками англійськими. Українська дитина на еміграції виставлена на впливи і дію анг­лійської школи, якої національним завданням є навчити моло­дих англійців англійського способу життя через установлення певних зразків і стандартів поведінки, звичаїв і світогляду.

Чи, отже, українська дитина на терені Англії буде в по­стійному, може трагічному конфлікті між двома системами ду­мання і норм вартостей? На щастя, цей конфлікт не трагічний, поскільки поза національним забарвленням виховних ідеалів єв­ропейських націй доводиться говорити про загальну історично-розвоєву спільноту європейських націй, чи, точніше, європей­ського історичного циклю. В рамах цього циклю ідеали поодино­ких націй не завжди і,не обов'язково є протилежні, а часто ви­являють багато спільних прикмет. Крім того саме англійський виховний ідеал дозволяє, а подекуди навіть плекає, досить ши­рокий діяпазон індивідуальних різниць і індивідуальної свобо­ди в певних широких межах.

Але ж ми не розв'язуємо питання української національ­ної педагогіки з вузько-утилітарного погляду еміграції. Ми ста­вимо її у площині дійсності! Української Держави. Це сьогодні площина головним чином теоретична.

Наскільки і як здійснені постуляти національної педаго­гіки на чужині, це знову ж питання, що вимагає окремих праць. Сьогодні стає перед нами одне питання:

Чи Сковорода може нам допомогти у самоусвідомленні нашого національного ідеалу і національного світогляду?

Очевидно, так! Саме в тому є провідна рол я в історії вели­ких духових мужів нації, що в їх свідомості здійснюється са­моусвідомлення істоти своєї нації, як органічної метафізичної Цілости.

Саме із цією метою я й піднявся вивчити філософію Ско­вороди.

Спробуймо, отже, з'ясувати вчення Сковороди і висуну­ти на їх основі деякі постуляти.

Сковорода рішуче боронить принцип вроджених здіб­ностей, таланту і, вслід за тим, вродженої праці.

501

Він наводить приклади різноманітних проявів замилу­вань і здібностей у ранній молодості хлопця. Сьогоднішнє знан­ня про великих людей підтверджує цей погляд. Знаємо, що та­лант і вдача Сковороди і Шевченка проявилися вже в ранній їх молодості і, щобільше, саме їх наочні таланти промощують їм шлях у житті із сільських закутин на вершини тодішньої суспільности. Знаємо також із численних прикладів, "що музичні здібності бувають не тільки вроджені, але, вони, звичайно, саме найшвидше і найвиразніше проявляються. Історія музики знає шестилітніх концертантів, а навіть диригентів. Рано проявле­ний музичний талант Сковороди з рівночасно проявленою ре­лігійною тонацією його вдачі є ще одним підтвердженням цієї правди.

Цитуємо Сковороду:

"Коли трилітній хлопець із самовільного заслухання пе­реймає Божественні пісні, любить заглядати у священні книги, переглядати листки, приглядатися до картин таємних образів, до буков, — то чи не є це виявом таємної'іскри природи, що родить і кличе його до богословського звання?" ("Благодарний Еродій", 640).

Треба думати, що цей образ — це автобіографічний еле­мент, який слід уважати як доповнення згідної із цим образом характеристики поданої Ковалинським. Ковалинський виразно згадує, що талант до богослов'я проявився у Сковороди вже в ранній його молодості.

Було б грубим спрощенням розуміти це вчення тільки в сенсі "природної вроджености таланту" у сучасному розумінні цього слова. В розумінні Сковороди ця Таємна Сила, що поро­джує і проявляє в людині Талант — це жива, Божественна іск­ра і сам Бог.

Наведімо відповідні цитати самого Сковороди: "Ця Божественна сила в чоловіці, що пробуджує в ньому нахил до звання, називалася у старовинних єгиптян "Ізіс", у греків "Атхена", у римлян "Мінерва", себто — "Натура". При­рода називалася також "Ґеніос", "Геніюс", Ангел Природи нази­вався теж "Тхеос" — "Бог" ("Азбука світу", 329).

Згідність із Природою, з Богом, чи Мінервою — це в Ско­вороди те саме, що згідність з основною силою свого мораль­ного призначення. Людина з Мінервою — це людина з талантом,

502

Сковорода у своєму житті часто говорив про голос Мі-нерви. Це призначення веде людину, немов за руку, але ж похо­дить воно — ця сила, чи цей голос, — із глибини власної душі людини.

Бути щасливим — це пізнати свою "Природу" і йти за її голосом. Ця "Природа" є утаєною і основною пружиною наших діл. Вона пробуджує талант, запалює до діла і робить працю со­лодкою. ("Азбука світу", 324).

Основні завдання учителя і лікаря розуміє Сковорода ось

так:

"Учитель і лікар не є учителем і лікарем, а тільки служи­телем Природи, єдиної справжньої лікарки і вчительки" ("Бла-годарний Еродій", 464).

Одне основне завдання педагога — це розвинути і пле­кати, — так як садівник плекає яблуньку, — притаєні, вродже­ні здібності, що бажають проявитися назовні.

Педагог мав би, отже, пізнати і докладно вивчити най­кращу сторінку характеру і здібностей дитини, її найкращу можливість розвитку і, вслід за тим, цей талант плекати, розви­вати та довести його на найвищі можливі для даної одиниці ви­соти розвитку.

Яке високе, яке відповідальне завдання! Виховник мав би знайти і оцінити можливість розвитку дитини і його напрям ще перед тим, поки вона сама дозріла до свідомого вибору свого звання.

Цей принцип установлює виховання індивідуальне, чи гру­пове, по лінії спеціялізації таланту і придатносте до майбутньо­го звання, себто до виконування певної праці.

Це звання мусить відповідати здібностям і характерові людини, і тільки тоді вона може бути вповні щасливою.

Збирання меду, солодше для бджіл від самого меду, хоч здається декому важкою працею. З якою радістю гонить за зай­цем швидкий собака ("Азбука світу", 327).

Принцип вродженої праці притаманний усьому світові. Черепаха не буде літати так, як орел. Даремна річ учити чере­пах літати. Вона може тільки розбити свою шкаралупу.

Кожний є тим, чиє серце в нім. У кого свиняче серце, той свиня. У кого левине, той лев.

503

Смішно, коли вовк грає на сопілці. Смішно, коли ведмідь танцює. Але коли вовк став уже пастухом, ведмідь монахом, а лошак радником, — це вже не жарти, а біда. („Азбука світу", 334).

Великі суспільні нещастя постають із того, що люди бе­руться виконувати звання у погоні за грішми.

Виконування звання незгідно з Природою веде до внут­рішнього неспокою, нудьги, а в крайніх формах — до самогуб­ства.

"Краще бути природним котом, ніж левом із ослячою природою" ("Азбука світу", 340).

Отже, в нехтуванні принципу вродженої праці Сковоро­да вважає основну причину всіх суспільних нещасть. Усунення причини цього нещастя, тобто послідовне застосування в сус­пільності принципу праці за внутрішнім покликанням і придат­ністю характеру, Сковорода вважає за основу основ побудови щасливої суспільности.

Зайва річ говорити, що здійснення цього принципу вима­гало б докорінної зміни цілої суспільної структури.

Сковорода знає, що встановлює нову азбуку світу, і так називає свій твір на цю тему: "Азбука світу".

Тут бачимо нерозривний зв'язок педагогіки Сковороди із постанням нового суспільства.

Свою візію нової суспільности Сковорода втілює в такий образ і символ:

"Бог подібний до багатої фонтанни, що наповняє різні по­судини по їх містимості. Над фонтанною напис: "Нерівна всім рівність"! Ллються із різних трубок різні струмені в різні по­судини, що стоять довкруги фонтанни. Менша посудина має менше, але рівна з більшою тим, що вона однаково повна. І що дурніше, як рівна рівність, яку дурні надаремно намагаються завести на світі. Яке глупе все те, що супротивне блаженній При­роді" ("Азбука світу", 340-341).

Кожна людина має право на щастя. Вона має бути „пов­на Щастя" і в тому щасті, у його повноті, — у повноті життєвого вдоволення і розвитку своїх сил і здібностей, — вона рівна всім іншим. У тому щасті, — в його всенаціональній чи всесуспільній спільноті, — люди є рівні. Але вони так, як різні посудини мають різну поємність, глибину і містимість. Вони мають інші завдання, іншу відповідальність, іншу працю. Вони так само

504

щасливі, як і... горнятка меншого розміру. Спробу зрівняти лю­дей якимось механічним принципом рівної рівности Сковорода відкидає як безглузду.

"Дураки надаремне намагаються завести на світі рівну рівність". Скільки мільйонів людей померло при цій спробі про­вести "зрівнялівку", із якою, врешті, мусіли не лише французи, але й большевики покінчити. Однак міркування на цю тему переходять намічені завдання цієї праці.

Я хочу тільки вказати на факт, що етичні і соціологічні правди, з'ясовані Сковородою, можуть і повинні стати основою для нових соціологічних концепцій.

Більше як півтора століття після смерти великого філосо­фа, а ще не світає у свідомості народу, що такі глибокі, світо-творчі правди містяться у творах нашого національного генія.

Сковорода не відповідає на питання, як ця нова суспільна структура мала б бути здійснена. Він установлює тільки основ­ний її принцип і ясно вказує причину всього дотеперішнього ли­ха.

Для зрозуміння наведеного образу Сковороди, слід ще раз підкреслити, що вжите ним поняття «згідність із природою», зовсім не означає зовнішнього, видимого світу природи у сенсі матеріялізму, чи навіть пантеїзму (як Деус сіве Натура). „Природа" для Сковороди — це метафізична основа буття, — це Божественна Сутність, утаєна і притаманна зовнішньому, видимому світові і всякій живій істоті. Це творчий і активний принцип як Основа Видимого Світу.

Напрошується порівняння із поняттями "Натура Натуранс" у Д. Скота та з іншими концепціями, але це знову непо­мірно поширило б рамки цієї праці.

Ця Основна Творча Сила в Людині, отже, глибока, рушій­на сила людської душі, — це її внутрішнє щастя і блаженність. Щастя — очевидно не в гедоністичному чи матеріялістичному розумінні цього слова. Це правдиве, внутрішнє щастя має своє джерело у свідомості, що людина виконує своє призначення, іде за її справжнім розвитком, досягає висоти за висотою. Це прав­диве щастя, — впевненість у вірному шляху, — дає людині силу здійсшовати свою мету, поборювати перешкоди, а навіть погорджувати смертю.

505

Отже, таку свідомість треба в людині розвивати і плека­ти вже від ранньої молодосте.

Слід, отже, наголосити, що Сковорода, уважаючи основою розвитку вроджені можливості і здібності,вимагає Одночасно, щоб дбайливо плекати світогляд, як основний засіб творення характеру.

Прекрасний діялог між Мавпою і Бузьком у творі "Благо-дарний Еродій" є сатирою, повною благородного глуму, на тодіншє виховання. Сковорода розправляється із смішною пого­нею за модою, за перуками, з мавпуванням навіть одягу. Вістря його сатири не минає погоні за „чинами", себто — за ступеня­ми в царській гієрархії службовців. Словом — це сатира на ви­ховання, яке йде шляхом матеріялістичного і опортуністично­го сприймання світу.

Наведемо далі декілька фрагментів для ілюстрації думок Сковороди і його метод викладу.

Основна новість і український характер учення Сковоро­ди проявляється в його розумінні праці і мотиву праці.

Праця є благословенням і щастям самим для себе. Вона не вимагає для себе ніякої іншої нагороди. Вона приємна сама в собі так; як збирання меду є для бджоли працею і щастям рів­ночасно.

Звичайно, не кожна праця. Праця вільна, надхненна, твор­ча і радісна, — праця, що забезпечує людині її розвиток і її щастя.

Праця для людини — а не людина для праці. Тут основа революційного розуміння праці Сковородою. Працю слід при­стосовувати до людини, а не людину до праці.

Сковорода з обуренням відкидає плютократичне розу­міння праці, як засобу для нагромаджування багатства.

Очевидно, людина мусить бути щаслива у своїй праці. Кожна людина рівна у праці всім іншим тим, що в ній вона повинна бути повна щастя. Чи вона подібна до малого чи вели­кого збанка, — вона повинна бути повна радости і щастя.

Ідеальне суспільство, чи нація, це була б, отже, спільнота радісної творчої праці і щастя. Така праця забезпечує розвиток одиниці і, очевидно цілої спільноти, — при всій різнорідності

506

Це найблагородніше розуміння праці, яке я зустрів у все­світній філософії. Рівночасно це єдиний правильний вислід і висновок у напрямі цінностей в ідеалістичній філософії людства.

Займатися висновками і конструкціями відповідних схем — це справа дальшого розвитку філософії Сковороди, як теж борні за її здійснення.

Я не маю найменшого сумніву, що саме цей благород­ний принцип ідеалістичного розуміння щастя і праці стане на­ріжним каменем будови Української Держави.

Григорій Сковорода залюбки висловлював свої вчення у формі байок. Байки Сковороди це не тільки популярна ілюстра­ція його вчення, але й зміст і розгорнення. Така метода викладу Сковороди створює необхідність розглядати й аналізувати його байки як філософські твори. Тоді ж побачимо самі, що Сково­рода деякі байки подає, як філософські трактати, напр. "Азбука світу".

Так, отже, подамо деякі його байки в цілості та проаналі­зуємо їх з погляду загальних філософських і соціологічних наук, що вміщені в його байках.

Орел і черепаха

Над водою, на похилому дубі, сидів орел, а поблизу — черепаха проповідувала ось таке:

— Пропадай воно літати! Покійна наша прабабка, дай їй Боже царство небесне, як видно в історіях, навіки пропала че­рез те, що цієї проклятої науки почала була вчитися в орла. Сам сатана таку науку вигадав.

— Слухай, дурна! — перервав їй проповідь орел. — Не че­рез те загинула премудра твоя бабка, що літала, а через те, що взялася за це незгідно із природою. А літання — не гірше від повзання.

Значення: — Славолюбство і сластолюбство заманило ба­гатьох до стану, що зовсім противний їх природі, а це тим гірше для них, чим стан їх вищий. А вже зовсім нечисленних народила мати, наприклад до філософії та ангельського життя.

У клясичну байку — "відому в історіях" — Сковорода за­проваджує тямку "стану" чи "праці" згідно з природою.

Літання черепахи незгідне з її природою. А праця, що не­згідна із природою людини — приносить небезпеку. Від черепахи

507

Додаймо від себе, що „упадок" цілої верстви плютокра-тичних "черепах" на вершинах суспільности з давніх-давен зветь­ся революцією. „Черепах" пізнати по їх честолюбству і славо­любству, себто по гонитві за почестями і достатками, як моти­вом і „цінністю" праці чи суспільного стану".

Ось скільки глибокого соціологічного змісту вкладає Ско­ворода у клясичну байку,

Лилик і два молоді птахи: Горличенко і Голубенко

"Великий підземний звір, що живе в землі так, як кріт, сказати б коротко — Великий Кріт, писав солодкословне письмо до живучих на землі звірів і повітряних птах. Зміст письма був такий:

"Дивуюся вашому марновірству (забобонам). Воно знайш­ло у світі те, чого ніколи й ніде нема й не було. Хто вам насіяв такого мрякобісся, що на світі, буцім то, є якесь сонце. Воно на зібраннях ваших прославляється, оживляє тварин, просвічує пітьму, родить світло, керує вашими ділами, визначає вам ме­ту, насолоджує життя, обновлює час. Який же час? Існує тільки одна пітьма у світі, отже — один є час. А існування іншого ча­су — це нісенітниця, насміх, небилиця. Ота одна мурдість — це плодовита мати дурощів. Усюди у вас брешуть: світло, день, Вік, промінь, блискавиця, веселка, правда. А найсмішніше з усього те, що ви шануєте якусь химеру, яку називаєте оком, буцім то воно є дзеркалом світу, приятелем світла, виразником радости, дверима істини... От варварство! Любі мої друзі, не будьте підлі, скиньте ярмо марновірства, не вірте нічому, поки не візьмете в п'ястук. Повірте мені: не на те життя, щоб побачити, а на те, щоб мацати.

Дня 18 квітня 1774 р. Із Підземного Світу.
Н. Н.

Це письмо подобалося багатьом звірятам і птахам, наприк­лад, сові, сплюсі, сичеві, одудові, яструбові, пугачеві, крім орла і сокола. А вже найбільше з усіх пильно заходився біля цієї ви-сокородної догми лилик. Побачивши молодих птахів, синів гор­лиці і голуба, він намагався ущасливити їх цією високолетною філософією.

Але Горличенко сказав:

508

А Голубенко відповів:

— Не можу повірити обманцеві. Ти мені раніше говорив, що на світі нема сонця. Але я, хоч і народився у мрячні дні, а проте у сьогоднішній недільний день побачив ііа світанку схід найгарнішого, усесвітнього ока. До того ж ще й сморід, що ви­ходить від тебе і від одуда, свідчить про те, що всередині вас жи­ве недобрий дух.

Значення:

Світло і пітьма, тління і вічність, віра і нечестивість — тво­рять увесь світ і одне-одному потрібне. Хто пітьма, хай буде пітьмою, а хто син світла, хай буде світлом. А пізнаєте їх по ово­чах.

"Великий Кріт" стає символом і втіленням усіх темних сил історії людства. Його "бойова відозва" — шедевр гострого і вбивчого глуму з усякого, матеріядізму.

Дивне диво! Сковорода немов передбачив завзяту борню воюючого матеріялізму 19-го стол. і приготував проти нього смертоносні удари. Здається,'ніколи не було написаної корот­шої, більш згущеної і більш убивчої розправи з матеріялізмом, як ця байка Сковороди. Одночасно це бойове визнання віри воюючого ідеалізму.

Відомо ж, що в байці можна зображувати людські харак­тери, суспільні питання і життєву мудрість. І Сковорода саме висвітлює у своїй байці питання філософії та епістемології.

Система думання "Великого Крота" розкриває механізм матеріялістичної думки в цілій історії людства. „Великий Кріт" родиться сліпим. Для нього основним змислом, яким він може сприйняти світ — є дотик, "мацання". Величезний і безмірний світ світла для нього "неіснуючий". Іншим вій не повірить, бо вірить тільки в те, що сам може "намацати". Такий світ — карлу ватий, обмежений, звужений, покалічений досвід, — він у своїй філософії назве єдино дійсним. Увесь позадотиковий світ, непри­ступний для його змислу дотику, він назве "неіснуючим". На­очність сйіту Світла, що його бачать інші, для нашого каліки, "Великого Крота", буде "високолетною догмою про те, "чого не було, нема і бути не може".

Каліцтво "дотикового" світогляду "Великого Крота" для читача байки очевидне. Але для Сковороди "дотиковий" сві­тогляд "Великого Крота", с символом змислового світогляду цілої матеріялістичної філософії.

"Світ Світла" — це символ ідеального, ідеалістичного. Це той схід недільного сонця, що переможно розбиває світ темря­ви. Очевидно, що сліпий його не бачить, бо треба мати змисл

зору — око, — щоб побачити світ Світла.

Так і сліпий матеріяліст ніколи не побачить і не відчує існування ідеального світу, що так само наочно і всюди при­сутній, як і світло у світі.

У символі "Великого Крота" маємо знаменний образ ма­теріалістичного каліки усіх часів історії. Скільки таких відозв "Великого Крота" проти світу Сонця було написано в 19-му сто­літті!

Цей "Великий Кріт" виліз із підземелля і в машкарі ве­ликого большевика пробує опанувати цілий світ, намагається на­кинути йому тріюмф своєї філософії. "Світ існує на те, щоб його мацати"! Ніякого Світла ані Сонця у світі немає. Одна тільки пітьма існує у світі. Це біологічні реакції голоду, страху, заздрости і ненависти, з яких слід творити історію.

І в одній оцій короткій байці Сковороди згущений увесь глузд світоглядової борні цілих століть. Відповідь Сковороди коротка, як бойовий наказ:

У світі існує споконвічна борня цих двох елементів — Світла і Пітьми, Тління і Вічности, Віри і Нечестивости... Борня цих суперечних елементів творить існування світу. Як бачимо, це старовинне світовідчування цілого арійського світу, так яск­раво висловлене Заратустрою, є в основі світовідчування Сково­роди, автора "Слова про похід Ігоря" чи Шевченка.

Хто пітьма, хай буде пітьмою, а хто син Світла, хай буде Світлом!

Що такий стан людства веде до борні цих елементів, це само собою зрозуміле. Сковорода — лицар цієї борні — про­буджує до дії, до чину, синів Світла. Робить це з допомогою образу чи символу двох молодців, Горличенка і Голубенка. За їх словами, немов бачимо синів пшеничних ланів, у яких про­буджується свідомість історичної дії.

Пропаганда "Великого Крота" не має доступу до їх моло­дих душ, хоч вони народилися в тьмі, у мрячні, похмурі дні, але вродилися для Світла. Всесвітнє око СонЦя пробуджує їх моло­дечі душі до борні з "Великим Кротом". Вони кидають йому свій виклик.

Читаючи цей простий, але благородний визов "Кротові", не можна не думати про молодих вояків Української Повстан­ської Армії, що хоч вродилися в пітьмі неволі й кривди, але жи­вуть і боряться за сонце Правди.

Довгий шлях від сільського парубка до лицаря. Горли-ченки і Голубенки, ставши зі зброєю в руках до боротьби із "Кротом", у той самий час стали лицарями Правди.

510

Яка шкода, що так довго в історії України молоде укра­їнське покоління не виховувалося на байках Сковороди. А про велике виховне значення байки Сковороди не доводиться й го­ворити. Зазначимо тільки, що Сковорода наголошує світогля-дову сторінку у вихованні молодого покоління. Вже у віці, коли молодь розуміє що байку, вона мала б зрозуміти й основні пру­жини, принципи чи закони людського мислення.

Олениця і кабан

У польських та угорських горах олениця, побачивши до­машнього кабана, привітала його:

— Поздоровляю вас, пане Кабане! Радію, що вас...

— Що ти, негідна підлото, аж така нечесна! — закри­чав, надувшись кабан. — Чого ж ти мене називаєш кабаном? Невже ж ти не знаєш, що мене найменували бараном? На це маю патент, що мій рід походить від самих благородних бобрів, і замість опанчі, для відзначення мого чину, ношу на прилюдних пагодах здерту з вівці шкіру.

— Прошу пробачити, ваша благородносте, — сказала оле­ниця, — я не знала. Ми, прості, судимо не по.убранні, а по ді­лах. Ви, так як і раніше, риєте землю і ламаєте пліт. Дай вам, Боже, бути і конем!

Коментар Сковороди, або, як він коже, "сила" цієї бай­ки така гостра, що стає зрозумілим, чому він зльокалізував свою байку в "польських і угорських горах". Без цієї льокалізації за кордоном його нещадна критика "кабанів" у людській подобі звучала б як виклик, чи безпощадний засуд московської систе­ми ранг і титулів.

„Зшита з таких людей громада, — каже Сковорода, — по­дібна на корабель, на якому їхали морем мавпи, одягнені в люд­ську одежу, й ані одна з них не вміла керувати кораблем. Якшо хтось має око просвітлене, він бачить велику кількість ослів, одягнених у левину шкіру. А навіщо вони одягнені? На те, щоб могли вільніше жити за рабськими своїми похотями, непокоїти людей і проломлюватися крізь заборони громадських законів. І ніхто з достойних чести не сердиться швидше за нечесність, ніж ті мавпи з ослами і кабанами."

511

Суспільність, що її бачив Сковорода перед собою, сус­пільність московського режиму з його системою дворянства і драбиною царських „чинів", суспільність, до якої Сковорода мав нагоду приглянутися на царському дворі зблизька, — він порівнює до корабля, що на ньому їдуть мавпи, перебрані за людей. І ні одна із тих „мавп" не вміє керувати кораблем су­спільности. Це діється тому, — каже Сковорода, — що багато людей "продирається в чин" (себто національно-суспільний стан), зовсім для них неприродний."

Якість посудини, збанка чи горщика, пізнається по їх доброму й здоровому дзвоні (звуку). Цей чистий дзвін — чистий звук посудини, — це характер людини.

„Чисте, і як римляни говорили, кандідум (біле) і незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, відважне, передбачаюче, стримливе, мирне, віруюче в Бога і покладаюче надію на Нього в усьому, — ось чистий дзвін і чесна ціна нашої душі."

Так говорить Сковорода в байці про старушку і горнятка.

„Відомо, — каже він, — що в царських домах є порцеля­нові, срібні й золоті посудини, а від них багато чесніша глиняна й дерев'яна посудина, яку наповняється поживою".

Очевидно, не про горнятка на царському дворі говорив Сковорода, а про людей; їхній справжній зміст нагадує йому „золоті посудини".

Це звучить так, як революційна програма за невідомим і ще не зформульованим принципом психо-характерологічної та ідей­но-моральної придатности людини, а також її кваліфікації на і національно-суспільний пост, який вона займає чи готується займати.

Виховання людини мало б, отже, зосереджуватися на го­туванні кандидатів до звання на основі його природної придат­ности, себто — на основі глибокого внутрішнього покликання та ідейно-моральних вартостей

Байки Сковороди зустрічаємо також у його трактатах, а це ще один доказ, що він трактує їх як методу викладу своїх поглядів.

Наведемо далі "Байку про котів" із його трактату "Аз­бука Світу". У цій байці Сковорода розвиває важливі тези про замилування до праці і щастя від неї, що є мотивом і нагородою.

512