За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора юридичних наук, професора О. О. Погрібного

Для ефективного функціонування аграрного ринку потрібно забезпечити функціонування необхідної ринкової інфраструктури. Якщо ринкову економіку ми визначаємо як суспільну систему ви­робництва й розподілу матеріальних благ, що ґрунтується на віль­ній торгівлі суб'єктів різних форм власності та ціноутворенні, які регулюються конкуренцією і співвідношенням попиту й пропози­ції, то під інфраструктурою ринку ми маємо на увазі ті інституції і засоби, які забезпечують виробництво й реалізацію виробленої продукції. Інфраструктура аграрного ринку передбачає наявність інституцій, які забезпечують постачання сільськогосподарських товаровиробників необхідними для виробництва ресурсами: насін­нєвим і садивним матеріалом, племінними тваринами, технікою й пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин і тва­рин, надають маркетингові й консультаційні послуги, забезпечу­ють кредитування й страхування сільськогосподарського вироб­ництва, його юридичне обслуговування, бухгалтерський облік та аудит, сертифікацію та експертизи, переробку сільськогосподар­ської продукції, меліоративні, транспортні, складські, охоронні, техсервісні та інші послуги, необхідні для здійснення сільськогос­подарського виробництва. Інфраструктура аграрного ринку вклю­чає в себе також інституції, які забезпечують реалізацію виробле­ної продукції, її маркетинг та рекламу. Крім того, цілком ринко­вими інституціями можна вважати створення аграрних третей­ських судів.

І хоча автори аграрної реформи звітують, що на селі створено близько 60 кооперативних агроторгових домів, майже 1 тис. сіль­ськогосподарських обслуговуючих кооперативів, майже 300 сіль­ськогосподарських кредитних спілок; вони ж констатують, що формування інфраструктури аграрного ринку відбувається повіль­но¹. Річ у тім, що істотним недоліком аграрної реформи є зосеред­ження уваги на формальному боці питання, при цьому мало уваги приділяється ринковій просвіті селян. Будь-які реформи слід почи­нати із просвітницької кампанії, і тільки коли селяни зрозуміють основи господарювання в ринкових умовах, вивчать основні еко-номіко-правові терміни; вони почнуть користуватися послугами відповідних структур і навіть самі формувати інфраструктуру аграр­ного ринку. Для того щоб створити ефективно діючу інфраструкту­ру аграрного ринку, потрібно забезпечити ініціативу "знизу", а не формувати ринок адміністративними методами "згори".

В Україні законодавство в основному сформоване; воно спря­моване на формування ринкової інфраструктури. Важливими рин­ковими галузями та інститутами є: підприємницька, банківська, біржова галузі права, інститути банкрутства, промислово-фінансо­вих груп, спільного інвестування, фінансового лізингу, іпотеки, цінних паперів та ін. Однак ці інститути передбачають тільки дея­кі особливості формування інфраструктури аграрного ринку. Виня­ток становить інститут агроторгових домів; його ми й розглянемо докладніше.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17 лис­топада 1995 р. № 916 "Про прискорення організації біржового сіль­ськогосподарського ринку" наказом Мінсільгосппроду і Україн­ської академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 затвер­джено Типове положення про міжрегіональний та районний агро-торговий дім, яке встановило правові засади створення та функціо­нування в Україні агроторгових домів. Агроторговий дім слід відріз­няти від аграрної біржі, утворюваної відповідно до Закону України від 10 грудня 1991 р. "Про товарну біржі" Останній визначає товар­ну біржу як організацію, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу й комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод; з виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари; вивчення, упорядкування й по­легшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самос­тійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостій­ний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням. Істотною відмінністю товарної біржі від агроторгового дому є те, що товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку, тобто вона, згідно із законом, є неприбутковою організацією.

• 
  організація аграрних ринків у зоні дії агроторгових домів та забезпечення їх взаємодії з міжрегіональними ринками сільсько­господарської продукції;
  
• 
  координація дій товаровиробників регіону (району) з накопи­чення та реалізації сільськогосподарської продукції через систему аграрних бірж України, формування лотів сільськогосподарської продукції і переробки, що виставляються на торги;
  
• 
  сприяння товаровиробникам в одержанні максимальних при­бутків від реалізації сільськогосподарської продукції, сировини та продукції їх переробки;
  
• 
  вивчення та аналіз ринкової ситуації з широкого переліку то­варних груп, які можуть бути продані або куплені сільськогоспо­дарськими, переробними, агросервісними, торговельними та інши­ми підприємствами на внутрішньому та зовнішньому ринках;
  
• 
  узгодження цін та інших умов, забезпечення організації заго­тівлі продукції, її зберігання та відвантаження покупцям;
  
• 
  забезпечення розрахунків із постачальниками агроторгового дому з урахуванням інтересів товаровиробників і споживачів сіль­ськогосподарської продукції та постачальників матеріальних ресур­сів для села;
  
• 
  організація та контроль за місцевими товарообмінними опе­раціями на компенсаційній основі з дотриманням паритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості;
  

• 
  надання підприємствам агентських послуг щодо реалізації або придбання товарів і послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках;
  
• 
  вивчення стану організації виробництва агропромислової продукції в зоні дії агроторгового дому, підготовка пропозицій що­до кооперації, інтеграції виробництва та реалізації такої продукції;
  
• 
  вивчення стану фінансово-кредитного обслуговування під­приємства та розробка пропозицій щодо його поліпшення;
  
• 
  зниження витрат на маркетинг, рекламу та збут продукції на підприємствах району.
  

Міжрегіональні та районні агроторгові доми обслуговують на­самперед позарайонні товарні потоки, тобто реалізують продукцію за межі району та регіону, а також закуповують її на територію ра­йону та регіону. Що ж до внутрішньорайонного обігу, то тут агро­торговому дому належить роль посередника, що ініціює укладення контрактів. Предметом торгово-посередницької діяльності міжрегі­онального та районного агроторгового дому можуть бути ф'ючер-сні контракти та цінні папери. Інформаційно-координаційна його діяльність полягає в акумулюванні, відповідній обробці та поши­ренні на платній основі знеособленої інформації серед асоційова­них членів і разових клієнтів щодо поточної кон'юнктури локаль­ного й зовнішніх ринків через систему надання довідок. Крім того, агроторговий дім здійснює рекламно-видавничу діяльність у місце­вій мережі радіомовлення й телебачення. Міжрегіональні та район­ні агроторгові доми можуть бути членами аграрних бірж, на яких, відкриваючи брокерські контори, здійснюють біржову торгівлю від імені та за рахунок клієнта, чи безпосередньо від свого імені та за свій рахунок.

Окрім вищеназваних обов'язкових напрямів, торговий дім може здійснювати й інші передбачені в його статуті види діяльності: фі­нансово-інвестиційну; надання транспортних послуг; побутове обслуговування; сервісно-ремонтне обслуговування; створення та експлуатація мережі виробництва громадського харчування; надан­ня послуг з організації відпочинку громадян, проведення спортив­них і культурно-масових заходів; надання науково-технічних пос­луг із питань розробки програм, формування та експлуатації інфор­маційних банків даних з питань економічного, правового, науково-технічного й технологічного характеру тощо.
§ 5. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі

Важливим напрямом аграрної реформи і невід'ємною складо­вою аграрного ринку є забезпечення зовнішньоекономічної діяль­ності в аграрному секторі. Правове регулювання зовнішньоеконо­мічної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність". Зовнішньо­економічна діяльність визначається ним як діяльність суб'єктів гос­подарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що побудована на взаємовигідних відносинах. Суб'єкта­ми зовнішньоекономічної діяльності можуть бути всі суб'єкти аг­рарного права: як юридичні, так і фізичні особи і навіть структур­ні підрозділи юридичних осіб, які взагалі не є суб'єктами права (фі­лії, відділення, представництва тощо). Фізичні особи набувають права здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту їх державної реєстрації як суб'єктів підприємництва. Юридичні осо­би набувають таких прав із моменту їх державної реєстрації. Жод­на додаткова реєстрація фізичних або юридичних осіб як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не здійснюється. Разом з тим, як­що суб'єкти аграрного права збираються імпортувати чи експорту­вати товари, вони повинні стати на облік у відповідному митному органі згідно з Порядком ведення обліку суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності в митних органах, затвердженим наказом Дер­жмиткому України від 31 травня 1996 р. № 237.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здій­снюється шляхом встановлення певного режиму оподаткування, зокрема ввізним податком на додану вартість, ввізним акцизним збором, митом і митними зборами (останні не належать до подат­ків, але стягуються як плата за послуги митниці), а також шляхом встановлення режиму ліцензування і квотування щодо окремих ви­дів сільськогосподарської продукції. Ліцензування — особливий порядок видачі дозволів Міністерством економіки та з питань єв­ропейської інтеграції України на експорт або імпорт товарів. Кво­тування застосовується разом з ліцензуванням і передбачає зазна­чення в ліцензії переліку товарів, які дозволяється експортувати чи імпортувати.

Залучення іноземних інвестицій до АПК України і захист прав іноземних інвесторів регулюються законами України від 18 верес­ня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність", від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування". Особливим видом інвести­ційної діяльності є інноваційна, яка передбачає розробку і створен­ня нового продукту, невідомого раніше на ринку, з використанням високих технологій. Правове регулювання інноваційної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність". Ним передбачено надання податкових пільг інноваційним підприємствам. Суб'єктам аграрного права ре­комендується займатися інноваційною діяльністю, в тому числі в зовнішньоекономічній сфері, оскільки створення аграрних іннова­ційних підприємств може не тільки забезпечити виробництво сіль­ськогосподарської продукції з використанням високих технологій, але й передбачає можливість отримати податкові пільги, встанов­лені законодавством.

Найчастіше здійснюваними видами зовнішньоекономічної ді­яльності в аграрному секторі є, безумовно, експорт та імпорт това­рів, робіт, послуг, створення спільних підприємств, міжнародна ко­операція. Щодо режиму експорту, то держава, як правило, намага­ється його всіляко заохочувати і підтримувати. Тому експорт, зазви­чай, здійснюється без сплати мита з українського боку. Однак у де­яких випадках, якщо на внутрішньому ринку відчувається дефіцит певних видів сільськогосподарської продукції, держава впроваджує вивізні (експортні) мита, встановлює режим ліцензування та квоту­вання. Здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на зовніш­ньому ринку щодо сільськогосподарської продукції, яка підпадає під режим ліцензування чи квотування, регулюється Положенням про порядок реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затвердженим наказом Мінсільгосппроду, Мінекономіки, МЗЕЗ, Держмиткому від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314. Особ­ливий режим експорту й вивізне мито на живу худобу та шкіряну сировину впроваджені в Україні згідно із Законом України від 7 травня 1996 р. "Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину", та на насіння олійних культур, згідно із Зако­ном України від 10 вересня 1999 р. "Про ставки вивізного (експор­тного) мита на насіння деяких видів олійних культур".

Аграрно-правовий інститут імпорту сільськогосподарської про­дукції є більш складним, ніж інститут експорту, позаяк передбачає особливе правове регулювання згідно із Законом України від 17 липня 1997 р. "Про державне регулювання імпорту сільськогоспо­дарської продукції". Останній визначає тарифне й нетарифне регу­лювання імпорту сільськогосподарської продукції. При ввезенні сільськогосподарської продукції в Україну не дозволяється відстро­чення сплати мита та податку на додану вартість, а також звільнен­ня від сплати мита осіб, які мають пільги щодо його сплати. Від­повідно до Закону впроваджуються сезонні ввізні мита на окремі категорії сільськогосподарської продукції. їх розмір встановлюєть­ся у подвійному розмірі пільгових ставок на цю продукцію згідно з Митним тарифом України, затвердженим Законом України від 5 квітня 2001 р. "Про митний тариф". Сезонні мита діють протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної вітчизня­ної сільськогосподарської продукції. Вони вважаються винятком із преференційних або пільгових режимів, у тому числі з правочинів про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних міжнародних правочинів, якщо це передбачено ними. Се­зонні мита протягом часу їх дії заміщують ввізні (імпортні) мита, визначені Митним тарифом України. Кабінет Міністрів України встановлює терміни дії сезонних мит на сільськогосподарську про­дукцію та оприлюднює свої рішення за 45 днів до дня їх запровад­ження. Строк сезонних мит не може бути меншим 60 або більшим 120 послідовних календарних днів.

Нетарифне регулювання імпорту продукції тваринництва здій­снюється шляхом встановлення щорічних квот на її ввезення. Кво­ти поточного року діють до дня проведення аукціону з їх продажу на наступний рік та поширюються на імпортні поставки продукції тваринництва з усіх країн. При цьому сільськогосподарська про­дукція, що підлягає квотуванню, не звільняється від обкладання ввізним (імпортним) митом. Обсяг квоти стосовно окремого виду (типу, сорту) продукції тваринництва не може перевищувати 10% від обсягу виробництва аналогічної продукції в Україні року, що передує поточному. Конкретний обсяг квоти в межах зазначених 10% визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до обся­гів вітчизняного виробництва окремого виду продукції тваринниц­тва та обсягів її споживання (в тому числі імпортованої) в році, що передує поточному. Квоти вважаються винятком із преференцій­них або пільгових режимів, зокрема з правочинів про вільну тор­гівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних між­народних правочинів, якщо це передбачено останніми.

Щорічні квоти на ввезення імпортної продукції тваринництва реалізуються за кошти на аукціонах, які провадяться Мінагрополі-тики України протягом 60 календарних днів з дня оприлюднення статистичних даних щодо фактичних обсягів вітчизняного вироб­ництва продукції тваринництва та обсягів її споживання (в тому числі імпортованої) в році, що передує поточному. Квоти, що ли­шаються нереалізованими протягом зазначеного строку, подальшій реалізації або використанню не підлягають. За проведення аукціо­ну з покупців імпортних квот стягується державне мито в розмірі, передбаченому законодавством. Доходи, отримані від продажу квот, зараховуються до Державного бюджету України. Інформація щодо дати запровадження та розміру квот на продукцію тварин­ництва, а також відомості щодо проведення аукціонів з продажу та­ких квот оприлюднюються в офіційних періодичних виданнях Вер­ховної Ради України та Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за ЗО календарних днів до дня проведення відповідного аукціону. Квота вважається реалізованою тільки після повної сплати її вар­тості особою, що виграла аукціон. Подальший перепродаж квот не дозволяється, при цьому вантажоодержувачем імпортної продукції, що підлягає квотуванню, може бути виключно особа, яка виграла аукціон.

Квоти встановлюються на ввезення кожного виду продукції ок­ремої 4-значної товарної позиції груп першої та другої, згідно з То­варною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності, і поділя­ються на лоти, кожний з яких має становити один відсоток від за­гального обсягу квоти на таку товарну позицію. Для проведення аукціону Мінагрополітики створює з числа своїх працівників, які мають статус державних службовців, аукціонну комісію, що діє від імені та за дорученням зазначеного Міністерства. Участь в аукціо­нах з продажу квот може взяти будь-яка особа, що подала аукціон­ній комісії заявку про свою участь за формою, встановленою Мі­нагрополітики, внесла реєстраційну плату та заставний внесок у су­мах, що визначаються Мінагрополітики України. Встановлення до­даткових вимог до учасників аукціонів з продажу квот, обмеження їх кількості або відмова в допуску їх до участі в аукціоні з інших причин не дозволяється. Реєстраційна плата встановлюється на рівні, достатньому для покриття витрат Мінафополітики з органі­зації та проведення аукціону в розрахунку на одного учасника. Ре­єстраційна плата не підлягає поверненню учасникам аукціону або врахуванню в ціні продажу квоти.

Заставний внесок підлягає поверненню учасникам, які не пе­ремогли в аукціонних торгах, або враховується при зменшенні су­ми вартості придбаної квоти для переможців аукціонних торгів. Заставний внесок не повертається переможцю аукціонних торгів, який протягом 5 робочих днів, наступних за днем проведення аук­ціонних торгів, не сплачує повну вартість придбаної квоти. При цьому сума заставного внеску такого учасника спрямовується до Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді України до 1 березня чергового року письмовий звіт про виконання вимог щодо продажу квот на поточний рік.

Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться в Україну, під­лягає обов'язковій сертифікації, що провадиться згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності", а також санітарно-епідеміологічному, радіологічному, а в разі вве­зення продукції тваринництва чи рослин — відповідно ветеринар­ному чи фітосанітарному контролю. Кабінет Міністрів України мо­же тимчасово обмежувати ввезення сільськогосподарської продук­ції з країн, де було оголошено карантин, або щодо яких Україна запровадила режим карантину. Сільськогосподарські продукти, що підлягають продажу населенню, можуть бути випущені з-під мит­ного контролю на територію України з країн, вільних від каранти­ну, за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосе­редньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі виготовлен­ня інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сер­тифіката походження таких продуктів. Окремо наводяться відомос­ті про енергомісткість, дату граничного строку використання, по­бічні ефекти споживання або про їх відсутність, назву харчових до­бавок (консервантів) за їх наявності, місце виготовлення, наймену­вання й адресу виробника таких продуктів та посилання на влас­ника торгової марки за його наявності, а стосовно ж віднесених до підакцизних товарів — відомості зазначаються згідно із законами України. Вони мають бути подані українською мовою.

Для підтримки вітчизняних переробних підприємств, що пра­цюють з давальницькою сировиною згідно із Законом України від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 19 червня 1998 р. № 931 "Про переміщен­ня через митний кордон сільськогосподарської продукції, що вво­зиться для переробки", якою дозволено ввезення в Україну поза режимом квотування чи ліцензування сільськогосподарської про­дукції для подальшої її переробки та за умови обов'язкової серти­фікації. Перелік видів такої продукції затверджений наказом Мі-нагропрому України від 7 жовтня 1998 р. № 297.

Як вже зазначалося, право ЄС вимагає від країн членів впро­вадити диференційоване правове регулювання окремих секторів аграрного ринку. Україна намагається пристосувати своє законо­давство до законодавства ЄС. Відтак останнім часом розвивають­ся інститути диференційованого правового регулювання окремих секторів аграрного ринку. Це стосується й ринку сільськогоспо­дарської техніки, запчастин до неї та пально-мастильних матері­алів.

Проблема забезпечення села пально-мастильними матеріалами і сільськогосподарською технікою загострилася під час аграрної кри­зи. Держава змушена була постачати сільськогосподарську техніку і пально-мастильні матеріали КСП, знаючи, що ті не зможуть роз­рахуватися за них, оскільки працюють збитково. За підсумками ро­ку КСП списувалися борги. Так тривати довго не могло: держава зрозуміла, що треба вжити заходів щодо створення ринку сільсько­господарської техніки та пально-мастильних матеріалів, зокрема впроваджувати лізингові форми отримання нової техніки. Так в

\

Україні почав розвиватися правовий інститут ринку сільськогоспо­дарської техніки.

Вітчизняне законодавство покликане не тільки забезпечити сільськогосподарське виробництво якісною технікою і пально-мас­тильними матеріалами, але й підтримувати вітчизняних виробників цієї техніки. Адже на ринок сільськогосподарської техніки вийшли такі гіганти індустрії, як "Джон Дір" і "Кейс Корпорейшн": пев­ний час урядова політика була спрямована на забезпечення селян імпортними машинами і знаряддями праці. Але це не сприяло ви­ходу вітчизняного АПК із кризи, тому концепція формування рин­ку сільськогосподарської техніки зосередилась на важливості під­тримки виробника вітчизняного. Важливу роль у формуванні рин­ку сільськогосподарської техніки відіграють закони України від 7 лютого 2002 р. "Про стимулювання розвитку вітчизняного машино­будування для агропромислового комплексу" і від 5 червня 2003 р. "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин".

Вони визначають сільськогосподарську техніку як машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси та лінії з них, що застосовуються в сільськогосподарському вироб­ництві, харчовій та переробній промисловості для проведення ро­біт з вирощування, збирання, зберігання та переробки сільсько­господарської продукції. До такої техніки і обладнання належать: трактори та інші самохідні енергозасоби сільськогосподарського призначення, спеціальні автомобілі сільськогосподарського приз­начення, самохідні та причіпні комбайни, жниварки і косарки для збирання зернових, кормових і технічних культур, посівна й ґрун­тообробна техніка та комбіновані агрегати з неї, машини і облад­нання для тваринництва, птахівництва та кормовиробництва, а також машини, обладнання та лінії з них для харчової і перероб­ної промисловості, для зберігання та переробки сільськогосподар­ської продукції, зокрема її фасування, розливу, пакетування та пакування.

Розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислово­го комплексу разом з його складовими (створення й виробництво техніки та обладнання, її технічне обслуговування і ремонт, а та­кож формування інфраструктури ринку вітчизняної техніки і об­ладнання для агропромислового комплексу) законодавство визнає пріоритетними напрями розвитку національної економіки. Упов­новаженим органом державної влади в галузі сільськогосподар­ського машинобудування є Міністерство промислової політики Ук­раїни, покликане забезпечити реалізацію державної політики щодо пріоритетності сільськогосподарського машинобудування. Для формування ринку сільськогосподарської техніки передбачається у Державному бюджеті України витрати на підтримку виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки. Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених на здійснення заходів, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва техніки для агроп­ромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки, затвер­джений наказом Мінпромполітики та Мінфіну України від 5 берез­ня 2002 р. № 93/155.

Зазначені кошти використовуються для формування та розвитку інфраструктури ринку тієї техніки, часткової (до 40%) компенсації державою вартості сільськогосподарської техніки, що поставляється сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості АПК; закупівлі вітчизняної сільсько­господарської техніки з подальшою її реалізацією суб'єктам аграр­ного права на умовах фінансового лізингу. Передбачаються й захо­ди з недопущення монополізації ринку сільськогосподарської про­дукції. Так, наказом Мінекономіки та Антимонопольного комітету України від 16 лютого 1999 р. № 22/2 запроваджено державне регу­лювання оптових цін на окремі види продукції 3 монополістів рин­ку сільськогосподарської техніки: одеського ВАТ "Одессільмаш", кіровоградського ВАТ "Червона Зірка" і шепетівського ВАТ "Ше-петівський завод культиваторів". Фінансування заходів з компенса­ції суб'єктам аграрного права частини вартості складної сільсько­господарської техніки вітчизняного виробництва здійснюється на конкурсних засадах згідно з Положенням гіро умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сіль­ськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, затвердже­ним наказом Мінагрополітики України від 7 березня 2002 р. № 76.

Держава здійснює моніторинг цін на основні види металопро-дукції та енергоносіїв, що використовуються вітчизняними підпри­ємствами машинобудування для виробництва сільськогосподар­ської техніки. У разі потреби держава застосовує ринкові важелі уп­равління зазначеними цінами. Так, Міністерство промислової по­літики здійснює постійний моніторинг та аналіз кон'юнктури рин­ку сільськогосподарської техніки і вживає заходів щодо його по­дальшого розвитку. Конкретні заходи з формування інфраструкту­ри ринку сільськогосподарської техніки визначені Указом Прези­дента України від 3 листопада 2001 р. № 1039/2001 "Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва". Ним установле­но, що основними завданнями органів виконавчої влади щодо роз­витку машинобудування та ринку вітчизняної техніки для агропро­мислового комплексу є:

• 
  сприяння розвитку економічної конкуренції та недопущення монополізму на основі узгодження інтересів виробників техніки для агропромислового комплексу та її споживачів;
  
• 
  організація створення нових моделей і впровадження сучас­них технологій виробництва техніки для агропромислового ком­плексу, стимулювання раціонального використання у процесі ви­робництва матеріальних ресурсів та енергоносіїв;
  
• 
  створення умов для розширення мережі підприємств, що здійснюють реалізацію, фірмове обслуговування, ремонт, надання в користування, в тому числі за договорами лізингу, техніки для аг­ропромислового комплексу;
  

/

— стимулювання інвестиційної діяльності банків, інших фінан­сових установ, спрямованої на технічне переоснащення агропро­мислового комплексу.

Виробництво сільськогосподарської техніки держава регулює переважно адміністративно-командними методами відповідно до Програми виробництва технологічних комплексів машин та облад­нання для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки, схвале­ної постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. № 403. Разом з тим, сільськогосподарська техніка і пально-мас­тильні матеріали розподіляються останнім часом через ринкові, зокрема біржові механізми. Наказом Мінагрополітики, Мінеконо­міки, Мінфіну, ДПА від 26 квітня 2000 р. № 52/63/90/221 затвер­джено Положення про порядок здійснення через біржовий товар­ний ринок контрактів зустрічних поставок сільськогосподарської продукції і продовольства та матеріально-технічних ресурсів. Воно регулює ринкові механізми бартерних операцій обміну сільськогос­подарської продукції на пально-мастильні матеріали та запчастини для сільськогосподарської техніки.

Пально-мастильні матеріали сільськогосподарські виробники можуть закуповувати також на умовах товарного кредиту згідно з Порядком забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами, затвердженим наказом Мінаг-ропрому і Мінфіну України від 12 серпня 1998 р. № 244/164. З 1 січ­ня 2000 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2000 р. № 50 "Про нові підходи до забезпечення сільськогос­подарських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами", державним органом заборонено забезпечувати сільське господарс­тво пально-мастильними матеріалами та засобами захисту рослин неринковими методами.

Відповідно до Закону України від 16 грудня 1977 р. "Про фінан­совий лізинг" держава створює систему забезпечення сільськогос­подарських товаровиробників сільськогосподарською технікою на умовах фінансового лізингу, тобто платного користування протя­гом строку, за який амортизується 60% вартості сільськогосподар­ської техніки, з подальшим переходом права власності на цю тех­ніку до сільськогосподарських товаровиробників. З цією метою бу­ло створено Державне лізингове підприємство "Украгролізинґ". Закупівля сільськогосподарської техніки за рахунок державних коштів для передачі її сільськогосподарським товаровиробникам на умовах фінансового лізингу здійснюється згідно з Порядком визна­чення на конкурсних засадах переліку сільськогосподарської і пе­реробної техніки, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету, затвердженим наказом Мінагрополітики Ук­раїни від 27 квітня 2001 р. № 115.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 верес­ня 1997 р. № 1031 "Про створення державного лізингового фонду для технічного переоснащення сільського господарства" було утво­рено державний лізинговий фонд, кошти якого використовуються на закупівлю вітчизняної сільськогосподарської техніки для нас­тупної передачі її у лізинг сільськогосподарським товаровиробни­кам. На виконання цієї постанови Мінагрополітики видало наказ від 9 жовтня 1997 р. № 59 "Про основні напрями технічного забез­печення агропромислового комплексу та створення лізингового фонду". Серед напрямів технічного забезпечення АПК передбача­ється формування інфраструктури ринку сільгосптехніки, зокрема впроваджується фірмове обслуговування вітчизняної складної сіль­ськогосподарської техніки вітчизняними машинобудівними під­приємствами шляхом відкриття регіональних центрів фірмового обслуговування. Технічне обслуговування поставленої сільськогос­подарської техніки регулюється Законом України "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин". Гуртова закупівля техні­ки за кошти державного лізингового фонду здійснюється за умови проведення експертизи гуртових цін згідно з Порядком, затвердже­ним наказом Мінагропрому України від 23 квітня 1999 р. № 171.

жүктеу/скачать 2.8 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: