— А що то має бути?
— 118 —
Легенди Карпат
Але ніхто того не знав, ніхто того не відав, що келих ви
пав з рук із цісарських, бо знайшовся на Божім світі славний
отаман Довбуш, цар полонинський.
Довбуш ходив з товаришами по цілому світу: до во
лохів, у Туреччину, обійшов усі гори вздовж і впоперек,
забирав у нехристів та в багатих людей гроші і ділив їх по
між бідних та своїх товаришів. На Кедроватий, де він на
родився, вертався лише тоді, коли багато золота і срібла
нагромадиться в тайстрах.
На одній скелі є видовбане в камені крісло. У печері
другої скелі був його сховок, де він гроші ховав. Якось, йду
чи з Кедроватого, він наказав своїм товаришам вхід до тої
печери добре замаскувати. Вони й замаскували, та так, що,
вернувшись, Довбуш не знайшов туди ходу. Від того часу
ця печера замкнена так міцно, що ніяка сила у світі не віді
мкне. Будують люди через гори залізничні колії, вирубують
тунелі, а цієї скелі розбити не можуть. Є в ній рушниці та
пістолети, оливою змащені, срібла, золота та різних скарбів
без ліку, недарма ж люди кажуть: «Якби Кедроватий від
крився, то би на весь світ засвітився!»
ЛЕГЕНДА ПРО ГОРУ КОБИЛУ
Галицькі й буковинські втікачі довго блукали містом,
аж раптом натрапили на поляну, біля якої зливалися дві
гірські річки. Тут можна було випасати худобу, та й води
вистачало. Поселилися вони на тому місці й жили собі, спо
діваючись, що ніхто їх ніколи не знайде і служити панам
не доведеться.
Проте невдовзі дізнався про поселенців угорський дво
рянин Жигмунд. І вирішив він надіслати до втікачів своїх
Достарыңызбен бөлісу: |
