вояків, аби збирали данину. Та не скорилися втікачі. Тільки- но в селі з'являлися панські слуги, пастухи розходилися - 119 —
Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат по лісах, аби ті не забрали худобу. А одного разу зустріло вояків село кілками й сокирами. — Опришки! Бандюги!— закричав підпанок Кереші. — Так, ми опришки! — спокійно відповів йому немо лодий селянин. — То йдіть собі від нас по добру, або підете неметеними шляхами. Підпанок лише ще дужче розсердився. — А ну розійдіться! — наказав він селянам. Та вівчарі з пастухами і не думали виконувати пан ський наказ. Затиснувши кілки й сокири, всі разом руши ли до панських вояків. Атї, боячись смерті в глухому лісі, відступили. Повернувшись до Сігету, охоронці розповіли своєму панові про непокірних гуцулів, а пан розгубився й пішов за порадою до церковного владики. Владика мовив: — Треба їх до Божої віри навернути, а для того капли цю із розп'яттям Христовим для них збудувати. Бо не будуть вони, дикуни, нас боятися, доки Бога не бояться... Порада владики сподобалася дворянинові. Незабаром до поселення прийшли майстри, які збудували кам'яну каплицю, а скоро й піп з'явився службу служити, до Божого лику людей навертати. Невдовзі й сам Жигмунд сюди заві тав та запалив у каплиці воскову свічку, аби селяни бачили це і волю Божу прийняли ближче до серця. — Ваше село називатиметься Дєртянлігет, — обернув шись до людей, сказав Жигмунд. З тих пір так і називалось це село угорською, а по- нашому — Палаюча Свічка. Проте люди й надалі не хотіли коритися панові: данину не пдатили, працювати до нього
