не йшли. Найсильніїчі чоловіки утворили справжній загін опришків, який очолив Гриць Варцаба. Опришки не лише не дозволяли панським слугам виводити худобу з села — вони ще й нападали на панські маєтки, зупиняли біля шля ху галицьких купців... - 120 -
Легенди Карпат Одного разу вирішив Жугмунд розправитися з оприш ками, золото-срібло відібрати, а ще знести їх поселення, а для того послав силу-силенну озброєних вояків. Коли дізналися опришки, що в Дєртянлігет військо їде, все зо лото й срібло в мішки зібрали і поскладали на сіру кобилу. — Веди її на гору, — наказав Варцаба одному зі своїх товаришів. Опришок повів кобилу за уздечку. Проте не встиг він і вийти за село, як побачив перед собою панське військо. — Куди це ти ведеш шкапу? — спитав старший вояка, вказуючи на кобилу. — Попасти її хочу, — відповів опришок. — Опришків бачив десь у селі? — Та ні, не бачив, світлий пане. Вояки пропустили парубка з кобилою, а самі подалися до села, аби розпитати про опришків. Та тільки-но вивів легінь кобилу на гору, як за ним погналися вояки. У селі вони здогадалися, що то був опришок, який їх обдурив. Слід вів на гору. Наздогнали вояки опришка, схопили його, зв'язали. А шкапину зловити ніяк не могли. Пробували вони і приманювати тварину, і наздоганяти, і стріляти почали, а кобила від них лише віддалялася. Вже поранена, вона обійшла гору й зникла. І тільки опришки бачили, куди вона поділася — кобила зайшла до знайомої печери. Вхід до печери опришки завалили величезним каменем, а самі пішли на бій із вояками. Не пощастило опришкам у бою —
