Вранці мандрівник зібрався далі в путь. Дорогою зу стрів він одного кучера, який із бричкою вертався з міста. Мандрівник його зупинив і каже: — Це твої коні чи ти кучером служиш у пана? — Кучером, — відповів хлопець, — і моє тільки те, що крадькома провезу когось. — Коли так, тоді завертай і вези мене до міста, а я тобі віддячу. Коли вони зупинилися перед містом, мандрівник запитав: — Скільки я повиней-заплатити? — Що дасте, те й прийму, — розгублено відповів ку чер. Мандрівник почав сотнями викидати на руку кучерові. — Ну, добре, тут вам сотня, дві, три, чотири, п'ять. Чи, може, більше бажаєте? Кучер вирячився на мандрівника: — Я стільки не візьму за шматок дороги. — Беріть-беріть, а мене не жалійте... Узяв кучер гроші й вернувся назад, а мандрівник за йшов до одного власника спиртового заводу, чемно вкло нився й представився як заступник директора однієї вели кої фірми. — По всій країні кажуть, що спирт ви найліпший ви робляєте, — прихвалював мандрівник. — А ми хотіли б скуштувати вашого товару і зв'язатись із вашою фірмою... Чи не могли б ви щомісячно цистернами постачати нам за угодою ваш спирт? Отже, подумайте, як вам краще та вигідніше це зробити... Щоб і у вас, і у нас був від цього гарний прибуток. — Я подумаю, а тим часом прошу зайти до мене на обід, — відповів власник. Пообідали чоловіки, а після цього мандрівникові пода рували кілька пляшечок різних лікерів. По обіді ж власник заводу знову запросив його до контори. - 138 -
