Бойківщині, Гуцульщині й Лемківщині.
Чому жителі цих земель так широко застосовували
мисливство? Річ утім, що ця територія, вкрита великими
масивами лісів, зумовлює багатство дикої фауни. Саме
це й спричинило значне розповсюдження традиційного
мисливства у зазначений період в Українських Карпатах
та Поліссі.
Як і будь-яке традиційне заняття, мисливство супро
воджувалося безліччю ритуалів, обрядів, повір'їв тощо.
Кожен мисливець приділяв велику увагу дотриманню пев
них обрядів, які, відповідно до народних вірувань, мали
принести йому успіх під час полювання. Тож розглянемо
мисливські ритуали та обряді детальніше, аби мати уяв
лення про життя цього шару населення.
Усі мисливські ритуали, обряди та окремі повір'я зви
чайно ж пов'язувалися з рушницею, що була головною
зброєю, та мали на меті забезпечити успіх під час полюван
ня і оберігати рушницю проти впливу на неї «злих чарів».
У значній кількості мисливських обрядів фігурувала гадюка.
Так, наприкінці XIX століття, аби рушниця влучно стріляла
та щоб «її нїхто не урік», мисливці брали жало гадюки,
гадючий «чесник», ладан, зрізані верхівки з дев'яти осик
і приносили ці атрибути до храму на дев'ять богослужінь.
Після цього окреслювали всім цим дев'ять разів рушницю
і ховали в отвір у прикладі.
Для того щоб рушниця «остро била» та щоб не розхо
дився далеко звук пострілу/мисливці вбивали в березні га
дюку, відрубували
і
а засушували її голову, а потім розтира
ли її на порох, примовляючи: «Острас була, як вогонь; когос
заразила, не віратував сі, так, аби моя пушка, кого закрасит,
аби не втік». Цим порохом вони набивали рушницю. Та
Достарыңызбен бөлісу: |
