Зміст Загальні засади дошкільної педагогіки


Педагогічне керівництво дидактичними іграми



бет28/33
Дата25.02.2016
өлшемі2.23 Mb.
#21886
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Педагогічне керівництво дидактичними іграми

Організація і керівництво дидактичними іграми перед­бачають роботу вихователя щодо підготовки до гри, прове­дення її, аналізу гри та її результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вихователь по­винен підібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптималь­ний час її проведення; підготувати необхідний дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і при­йоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявлення­ми, необхідними для розв'язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприя­ють демонстрування предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкри­ваючи хід і правила гри, вихователь повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з'ясувати найраціональніші способи досягнення передбачуваного ре­зультату. Безпосередня його участь залежить від віку, рів­ня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для педагога — спря­мувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

Вихователю найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати способи дій дітям раннього і молод­шого дошкільного віку. У повторних іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть виникнути.

При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей се­реднього і старшого дошкільного віку вихователь враховує їхній досвід, актуальні для них навчально-виховні завдан­ня. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри. Дітей підготовчої групи педагог знайомить зі змістом до початку гри, разом з ними аналізує ігрові правила і роз'яс­нює їх значення.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вихова­тель правильно і справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об'єктивна, обов'язково доброзич­лива оцінка є необхідною умовою ефективності дидактич­них ігор як методу формування пізнавальної, рухової, ко­мунікативної активності дошкільника, виховання мораль­ної поведінки.

Аналіз гри передбачає з'ясування ефективності її під­готовки і проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх ігрових задумів новим матеріалом.

Цілком доречною й ефективною є самостійна участь дошкільників у дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб їх завдання і правила були доступними для дітей. Спочатку їх доцільно залучати до простих ігор. Здебільшого такі ігри мають прості правила, у них може брати участь будь-яка кількість дітей, легко можуть включитися всі бажаю­чі. Під час ознайомлення з грою вихователь повинен роз­глянути всі ігрові елементи, уточнити назви предметів, правила, порядок гри. Пропонуючи нову гру (того самого типу, але іншого змісту), слід спиратися на набуті знання і вміння дітей. Це скорочує час ознайомлення з грою, спри­яє засвоєнню правил, привчає до раціональних способів вивчення нової гри. Поступово діти запам'ятовуватимуть і усвідомлюватимуть умови освоєння будь-якої нової гри. Такими умовами є знання її змісту і обладнання, ігрових завдань і дій, правил, порядку дій гравців.

Керівництво вихователя самостійними дидактичними іграми залежить від освоєння дітьми їх правил, знання й усвідомлення завдань. Педагог повинен продумано доби­рати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в групі на конкретний період, інтерес дошкільників до ігор, їхнє осо­бисте прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо. Водночас слід уникати прямого навчання і керів­ництва ігровою діяльністю дітей.



Література

Антонович Є. А. та ін. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів, 1992.

Артемова Л. В. Окружающий мир в дидактических играх дошкольников. — М., 1992.

Артемова Л. В. Театр і гра. — К., 2002.

Бондаренко А. К. Дидактические игры в детском саду. — М., 1991. Воспитание детей в игре / Сост. А. К. Бондаренко, А. И. Матусик. — М., 1983.

Гаспарова Е. М. Режиссерские игры // Игра дошкольника. — М., 1989.

Давидчук А. Н. Конструктивное творчество дошкольников. — М., 1973.

Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию до­школьников / Под ред. Л. А. Венгера. — М., 1978.

Дошкільна педагогічна психологія / За ред. Д. Ф. Ніколенка. — К. -1987.

Дошкольная педагогика: В 2 ч. / Под ред. В. И. Логиновои, П. Г. Саморуковой. - Ч. 2. - М.. 1988.

Жуковская Р. И. Игра и ее педагогическое значение. — М., 1975.

Зворыгина Е. В. Первые сюжетные игры малышей. — М., 1988.

Игра дошкольника / Под ред. С. Л. Новоселовой. — М., 1989.

Игры и упражнения по развитию умственньїх способностей у детей дошкольного возраста / Сост. Л. А. Венгер, О.М. Дьяченко. — М., 1989.

Карпова С. Н., Лысюк Л. Г. Игра и нравственное развитие дошколь­ников. — М., 1986.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М.,2002.

Косаковская Е. А. Игрушка в жизни ребенка. — М., 1980.

Лиштван 3. В. Игры и занятия со строительным материалом в дет­ском саду. — М., 1971.

Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1991. (Розділ «Гра»).

Менджерицкая Д. В. Воспитателю о детской игре. — М., 1982. Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. - М., 1990.

Михайлова 3. А. Игровые занимательные задачи для дошкольников. — М., 1990.

Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образ­на своєрідність. Функціональні особливості. — К., 1999.

Нечаева В. Г., Корзакова Е. И. Строительные игры в детском саду. — М., 1966.

Никитин Б. Л. Ступеньки творчества, или Развивающие игры. — М., 1989.

Психология и педагогика игры дошкольника / Под ред. А. В. Запорожца, А. П. Усовой. — М., 1966.

Руководство играми детей в дошкольных учреждениях / Под ред. М. А. Васильевой. — М., 1986.

Сорокина А. И. Дидактические игры в детском саду. — М., 1982.

Стельмахович М. Г. Народне дитинознавство. — К., 1991.

Усова А. П. Роль игры в детском саду / Под ред. А. В. Запорожца. — М.. 1976.

Фіголь Д. І. Українська народна дитяча іграшка. — К., 1956.

Флерина Е. А. Игра и игрушка. — М., 1973.

Художественное творчество и ребенок / Под ред. Н. А. Ветлугинои. — М., 1972. — С. 87—99.

Эльконин Д. Б. Психология игры. — М., 1978.

Янківська О. П. Дидактичні ігри в дитячому садку. — К., 1985.



5. Навчання дітей дошкільного віку

Навчання має своєю метою засвоєння новими поколіннями соціального досвіду, яке відбувається під час спілкування дорослих і дітей у різних видах їхньої взаємодії, а також цілеспрямованої, організованої, планомірної, систематичної діяльності педагога і дітей у навчальних закладах, спрямованої на передавання та засвоєння наукових знань і вмінь.

5.1. Загальні основи дошкільної дидактики

Реформи освітньої системи, як правило, починають з її середньої ланки — шкільного навчання. Однак вони не мо­жуть бути успішними без урахування того, що важливі складові навчальної діяльності закладаються в дошкільно­му дитинстві.



Особливості навчання дітей дошкільного віку

Людина пізнає світ у різних видах діяльності, однак особливо цілеспрямованими є її пізнавальні старання у процесі навчання, яке справедливо вважається найважли­вішим і найнадійнішим способом здобуття знань.



Навчання спільна діяльність педагога і дитини, зорієнтована на засвоєння знань, умінь і навичок, способів пізнавальної діяльності.

У навчанні взаємодіють діяльність педагога, спрямова­на на відбір змісту і форм передавання знань, умінь і нави­чок (навчання) і діяльність дитини щодо усвідомлення, засвоєння і використання знань (учіння).

Сутність навчання, його особливості досліджує дидак­тика — наука про навчання, його закони і закономірнос­ті, принципи і зміст, методи і форми організації. З її по­гляду найважливішими є такі функції навчання:

– освітня (реалізується завдяки відбору, передаванню і засвоєнню дітьми певної системи знань, умінь і навичок);

– розвивальна (зорієнтована на розумовий розвиток дитини, постійне вдосконалення її розумових здібностей, пізнавальної діяльності);

– виховна (виявляється у змісті знань, які стають ос­новою світогляду, рис особистості).

Дидактика визначає також принципи — головні прави­ла і вимоги до процесу навчання:

– спрямованість навчального процесу на розв'язан­ня взаємопов'язаних завдань навчання, виховання і роз­витку;

– науковість процесу навчання;

– систематичність і послідовність процесу навчання;

– принципи, що стосуються діяльності вчителя і мето­дики викладання (доступність, дохідливість викладання);

– наочність у навчальному процесі;

– активність і свідомість навчання;

– міцність засвоювання знань, формування вмінь і на­вичок.

Процес навчання має суперечливий характер. Його не можна зводити до заучування готових знань, воно не може бути механічним процесом їх «передавання — присвоєн­ня». Загалом, навчальному процесу властиві суперечності між вимогами навчання, які постійно зростають, і можли­востями учнів (рівнем їхніх знань, розвитку, способами діяльності); між особистим життєвим досвідом учня і нау­ковими знаннями, які йому належить засвоїти; між попе­реднім рівнем знань і новими знаннями; між знаннями й умінням їх використовувати; між вимогами і ставленням учнів до навчання; між складними пізнавальними завдан­нями і наявними, недостатніми для їх вирішення знаннями.

Проблеми дидактики одержали свій розвиток у теоріях розвивального навчання — сукупності принципів, методів, прийомів навчання, спрямованих на ефективний розвиток психічних функцій, особистісних якостей дітей. Для нього важливо не стільки формування знань і вмінь, як способи розумових дій, здатність інтенсифікувати розумовий роз виток. Ці можливості повинен передбачати передусім зміст навчального матеріалу, похідними якого є методи організації навчання. У цьому контексті важлива роль належить ці­леспрямованій навчальній діяльності — особливій формі активності дитини, зорієнтованій на зміну себе як суб'єкта учіння. За таких умов дитина свідомо обирає цілі навчан­ня, спрямовує свою навчальну діяльність.

Розвивальний ефект навчання досягається мотивацією (поясненням доцільності) вивчення нових знань. Основою такого навчання є принцип змістового узагальнення, за яким загальні знання передують окремим і конкретним знанням.

Розвивальне навчання дошкільників спирається на обґрунтовану О. Запорожцем концепцію самоцінності дошкільного дитинства, згідно з якою окремі психічні функції розвиваються не самостійно та автономно, а у взає­мозв'язку, як якості цілісної, наділеної природними за­датками особистості дитини. Тому педагогічну роботу слід спрямовувати на цілісний особистісний розвиток у різно­манітних видах діяльності. За словами Л. Венгера, у на­вчання дошкільнят мають бути включені привабливі для них види діяльності, які найбільше відповідають їхнім ві­ковим особливостям: гра, конструювання, зображувальна, літературно-творча діяльність тощо. Завдання педагога полягає у спрямуванні пізнавальної діяльності дітей, окресленні змісту знань, виборі способів організації на­вчальної діяльності, організації та стимулюванні пізна­вальної активності, оцінюванні її результату. Він, як стверджував К. Ушинський, «повинен організувати почат­кове навчання так, щоб дитина не могла не встигати».

Наукова дидактика сформувалася і розвинулась із практичного досвіду народу в галузі виховання, тобто на­родної дидактики — складової частини етнопедагогіки, яка об'єднує педагогічні знання і досвід народу в навчанні дітей. Вона відображає погляди народу на мету і завдання освіти, зміст навчання, підготовки дітей до життя в су­спільстві, втілює теоретичні знання, практичний досвід народу у використанні методів навчання. Найважливішим засобом народної дидактики є рідна мова. Активно використовує вона усну народну творчість, народні ігри та ін. Як динамічне соціально-педагогічне явище, народна ди­дактика постійно оновлюється, конкретизується, вдоско­налюється. Навчання згідно з нею ґрунтується на єдності пізнавальної, виховної і розвивальної діяльності, що перед­бачає одночасне засвоєння знань, трудових умінь, навичок, формування світогляду, прищеплення відповідно до ідеа­лів народу морально-етичних способів поведінки, розумо­вий розвиток. Важливими для неї є достовірність, система­тичність і послідовність знань, зв'язок навчання з життям, виховний характер навчання, відповідність знань віковим особливостям дітей і рівневі їхнього розвитку. Народна ди­дактика пройнята гуманістичним духом, вірою в можли­вості дитини («Не кажи: не вмію, а кажи: навчусь!»). Ці її принципи покладено в основу наукових дидактичних принципів навчання.

Важливою складовою дидактики є дошкільна дидакти­ка, яка, живлячись надбанням народної та загальної ди­дактики, спирається на вікові особливості дошкільників.



Дошкільна дидактика теорія навчання дітей дошкільного віку, яка визначає мету, розробляє зміст, методи й форми організації навчання дітей.

Засновником дошкільної дидактики є Я.-А. Коменський, який основними дидактичними завданнями вва­жав розширення безпосереднього досвіду дитини, збага­чення її знань про предмети і явища, формування вміння розрізняти схожі предмети та явища і правильно назива­ти їх. Він обґрунтував програму навчання, зміст якої ста­новлять відомості про предмети і явища навколишньої дійсності, згруповані й позначені науковими термінами «фізика», «оптика», «астрономія», «географія», «геомет­рія», «статика», «діалектика» та ін. Наприклад, діалекти­кою Я.-А. Коменський вважав виховання у дітей уміння «ставити питання і відповідати на них, не відволікаючись, твердо тримати думку в межах запропонованої теми». Від­чуття й уявлення, думки й слова, мова й діяльність, на йо­го погляд, є важливими умовами процесу навчання, який повинен відповідати рівню розумового розвитку дитини. Це є запорукою успішного її навчання. Крім того, необхід­но брати до уваги різні здібності дітей до навчання: «є ді­ти з гострим розумом і бажанням вчитися; з гострим розу­мом, слухняні, повільні; з гострим розумом, але нестри­мані і вперті; слухняні і допитливі, але повільні і мляві; байдужі, мляві, без інтересу до навчання; тупі, із зіпсова­ною і злою натурою».

Дотримання дидактичних принципів, на думку Я.-А. Коменського, забезпечить повноцінний розумовий розвиток дитини, а саме навчання сформує звичку до розумової пра­ці, у розвитку якої полягає головне і найважче завдання виховання.

За переконаннями Й.-Г. Песталоцці, з раннього віку навчання повинно забезпечувати пізнання дитиною навко­лишнього світу, допомагати перейти від незнання до знан­ня, усувати випадкове й актуалізувати значуще. Значно дієвішим, порівняно з життєвим засвоєнням знань, умінь і навичок, є систематичне навчання під керівництвом до­рослого, призначене «зробити для дитини, наскільки це можливо, очевидними, правильними і широкими первісні враження, одержані при першому сприйманні найважли­віших предметів нашого пізнання».

Співзвучне з такими міркуваннями є твердження Є. Тихеєвої про те, що навчання дитини починається за­довго до того, як вона візьме в руки буквар і перо. Дослід­ниця створила програму навчання у дитячому садку, яка охоплює розвиток мовлення дітей, формування знань про соціальні явища, природу, основи математики тощо.

О. Усова доводила, що навчання як засіб прямого і без­посереднього впливу вихователя на дошкільників покли­кане забезпечити надання конкретних відомостей про дій­сність, виховання правильного ставлення до неї, опануван­ня дітьми конкретних прийомів дій, всебічну підготовку їх до школи. Знання, якими оволодівають діти дошкільного віку, вона поділила на дві категорії: прості знання й умін­ня, які вони опановують без спеціального навчання, а в пов­сякденному спілкуванні з дорослими, під час ігор, спосте­режень, інших видів діяльності; більш складні знання й уміння, які можуть бути засвоєні лише в процесі спеціаль­ного навчання дітей на заняттях.

Основою навчальної діяльності дітей дошкільного ві­ку, за переконаннями психолога Г. Люблінської, є поєд­нання суспільного досвіду, який засвоює дитина, з невели­ким її власним досвідом, і збагачення його у процесі учіння. Головними компонентами такої діяльності є:

— навчальне завдання. У молодшому дошкільному ві­ці воно фігурує в єдності з практичними завданнями. Роз­різнення їх з'являється поступово і не відразу. Це зумовле­не логічним ускладненням навчальних завдань, виокрем­ленням способів розумової і практичної діяльності, які слід засвоїти, аналізом результатів навчальної діяльності, встановленням їх зв'язку з розумінням завдання, викорис­танням заданих способів діяльності;

— планування. Суть його полягає у відборі засобів і способів діяльності, встановленні послідовності дій та ін.;

— уміння контролювати діяльність, правильно оціню­вати її результати. Це дає змогу раціонально організувати навчальну діяльність дитини, уникати непомірних або спрощених завдань, що є однією з передумов її розумового розвитку;

— мотиви. Вони покликані спонукати дітей до навчан­ня. Якщо у молодшому і середньому дошкільному віці переважає емоційне ставлення дітей до спілкування з до­рослим, організації заняття, навчальних матеріалів, то в старшому віці їх вабить сам процес навчання, з'являються усвідомлення значущості успіху в навчальній діяльності, пізнавальні інтереси.

За спостереженнями О. Суровцевої, навчання дітей дошкільного віку передбачає:

– засвоєння на заняттях елементарних, достовірних знань, які не становлять певної системи, а вибудовуються за принципом послідовності, поступового ускладнення з урахуванням рівня розвитку дітей і найближчих його перс­пектив;

– використання методів і прийомів навчання, розра­хованих на образність, конкретність, емоційність мислен­ня дітей дошкільного віку; поступове підведення їх до мис­лення у поняттях, до узагальнених знань;

– врахування властивої дошкільникам швидкої втом­люваності від напруженої розумової діяльності, тривалого сидіння.

Дошкільне навчання має підготувати дитину до систе­матичного шкільного навчання. Однак вони не є тотожни­ми за жодним параметром. Тому невиправдані, навіть шкідливі намагання перенести у дошкільний заклад інфор­маційну модель навчання, предметне викладання тощо.

Особливістю дошкільного навчання є те, що воно здій­снюється не лише на спеціально організованих, обов'язко­вих заняттях, а й у повсякденному житті. Ця принципова відмінність від шкільного класно-урочного навчання зумов­лена тим, що за навчання лише на обов'язкових заняттях ді­ти дошкільного віку, які значно відрізняються за рівнем і темпами розвитку, не зможуть ефективно оволодівати знан­нями, брати активну участь у навчальному процесі. Нато­мість значну частину знань і вмінь дошкільник засвоює поза заняттями — у повсякденному спілкуванні з доросли­ми та однолітками, іграх, під час спостережень. Цей емпі­ричний досвід дитина уточнює, систематизує та закріплює в процесі занять. Вдумливий, творчий вихователь, заці­кавлений в успішному формуванні у дітей навичок нав­чальної діяльності, сприятиме встановленню зв'язку між знаннями, здобутими дитиною в повсякденному житті, та новою інформацією, доповненню і збагаченню тих знань, які має дитина. Із цією метою використовують влучне сло­во, народні прикмети, прислів'я і приказки, читання ху­дожньої літератури, розповіді, загадки, головоломки. Отже, педагог забезпечує зв'язок організованого навчання на заняттях та навчання поза ними.

Ще однією особливістю дошкільного навчання є стиль взаємин між усіма учасниками навчального процесу, який можна визначити як співробітництво (дитини і педагога, дітей між собою).

Знання вихователем особливостей навчальної діяль­ності дітей допоможе правильно спрямувати їх навчання, організувати пізнавальну діяльність, сприяти розвитку дитини в процесі навчання.

Зміст навчання дітей дошкільного віку

Проблема змісту навчання є однією з найактуальніших у дошкільній дидактиці, адже ефективність навчання за­лежить передусім від його змістового наповнення. Зміст навчання дітей дошкільного віку має відповідати таким принципам:

1. Принцип зв'язку знань і вмінь із життям. Передба­чає поєднання ознайомлення дітей з навколишнім середо­вищем із знаннями та їх можливим використанням. Від­повідно до нього дітям слід не лише давати знання, а й формувати пізнавальні вміння, необхідні для самостійно­го освоєння навколишньої дійсності.

2. Принцип науковості знань. Зобов'язує пропонувати дітям для засвоєння точно визначені наукою положення, відкривати їм дійсність такою, якою вона є. Достовірність введених у програму навчання фактів і явищ повинна по­єднуватися з розкриттям їх взаємозв'язку і розвитку. При цьому слід враховувати теоретичні знання, на яких форму­ється здатність до первинних форм абстракції, узагаль­нень і умовисновків.

Цей принцип виявляється у виборі змісту факту, який розкриває його сутність на основі поняття про нього. На­приклад, у змісті знань про живі об'єкти головними є роз­криття зв'язку живого організму із середовищем, закономір­на будова живого організму, що забезпечує ці зв'язки, тощо.

3. Принцип системності знань. Визначає структуру знань, які повинні опанувати діти. Системність надає знан­ням дієвості, придатності для ефективного використання у пізнавальній діяльності й у вирішенні практичних завдань. За словами К. Ушинського, лише розумна система, яка ви­ходить із суті предметів, дає цілковиту владу над знаннями. Важливим напрямом реалізації цього принципу є систематизація знань — об'єднання, групування предметів і явищ за характерною або суттєвою ознакою. У молодшому до­шкільному віці предмети групують за кольором, розміром, пізніше використовують загальніші поняття, наприклад, «овочі і фрукти», «свійські і дикі тварини» та ін. Однак си­стематизацією не вичерпується принцип системності.

У кожному навчальному матеріалі важливо вирізняти центральні питання, упорядковуючи навколо них інші. Створення ієрархічних систем знань може охоплювати та­кі етапи:

– вибір центрального явища у певній сфері дійсності й

поняття, що розкриває його сутність;

– вибір центрального зв'язку компонента поняття, взятого за основу побудови системи знань;

– поступове розкриття сутності об'єкта. У цій системі розкривається багатство сторін об'єкта пізнання, причин-но-наслідкові зв'язки як найважливіші у з'ясуванні його

сутності.

4. Принцип виховувальної й розвивальної спрямова­ності знань. Передбачає включення у програму знань, які формували б свідоме ставлення до навколишньої дійснос­ті, оскільки саме предметні знання забезпечують вихов­ний і розвивальний вплив.

Свідоме ставлення до навколишньої дійсності форму­ється лише на основі розуміння сутності її фактів і явищ. Тому при вивченні будь-якого матеріалу слід знаходити можливості для виховання осмисленого ставлення дітей до предметів і явищ, виокремлюючи у змісті знань те, що ста­новить для дітей інтерес і може спричинити виховний ефект. Наприклад, розповідаючи про працю дорослих, важливо наголосити на значущості для людей її результа­тів. Діти найкраще засвоюють цікаві, важливі знання, які поглиблюють процес пізнання.

5. Принцип доступності знань. Вимагає включення у програму таких знань і вмінь, які враховували б пізна­вальні можливості дітей. Доступність знань не означає легкості засвоєння, а характеризує міру посильної труд­ності — ступінь розриву між підготовленістю дитини до засвоєння знань і вимогами нових знань, можливостями їх засвоєння. Новий зміст має пов'язуватися з набутими дитиною знаннями, особистим досвідом. Тому знання повинні ускладнюватися відповідно до зростання пізнавальних можливостей дітей. Необхідною умовою цього є формування і розвиток пізнавальних інтересів дошкільників.

За змістом навчання дітей дошкільного віку є енциклопедичним, тобто програма знань зорієнтована на широкий обсяг предметів і явищ дійсності. Цього вимагає соціальний розвиток дитини, адже вона, інтегруючись у соціальне середовище, повинна у ньому орієнтуватися і діяти. Тому зміст програми охоплює знання, уміння і навички з най різноманітніших сфер (про людину, об'єкти живої і неживої природи, з літератури, образотворчого мистецтва, музики, лічби); видів діяльності людини (трудової, мовленнєвої, образотворчої, музично-виконавської, конструкційної, пізнавальної, рухової), а також правила поведінки та ін. Диференціація різних сфер дійсності у змісті навчан­ня дошкільників необхідна для підготовки їх до предметного навчання у школі.

У програмах навчання і виховання дошкільників знан­ня і вміння згруповані за відповідними розділами: жива і нежива природа; знання про найближче оточення; суспіль­ствознавчі знання; математичні знання; уміння художньої діяльності; знання й уміння мовленнєвої діяльності; етичні знання й уміння; уміння навчальної діяльності. Кожен роз­діл містить факти, предмети, явища, події, які є основою для створення системи знань у дошкільному дитинстві і протягом подальшого життя. Програми вибудувані на осно­ві принципу концентричності, згідно з яким знання дитини про предмет або явище розширюються, поглиблюються, уточнюються, систематизуються, узагальнюються.

Успіх навчання залежить від змісту навчального матері­алу, педагогічного керівництва навчальним процесом, особистісних якостей, рівня розвитку дитини.

У процесі навчання як провідного чинника розумового розвитку діти оволодівають такими найважливішими ком­понентами навчальної діяльності, як уміння розуміти на­вчальне завдання, планувати свою діяльність, діяти за планом і відповідно до рекомендацій дорослого, здатність до самоконтролю і самооцінки. У них формується довіль­ність психічних процесів, виховується організованість і відповідальність.

Як зазначає український педагог Олександра Савченко, сучасний зміст початкового навчання повинен бути ба­гатокомпонентним, включати систему знань (уявлень, понять, фактів, зв'язків, залежностей) про природу, людину, суспільство, техніку тощо; систему загальних способів на­вчальної діяльності; досвід індивідуальної творчої діяль­ності; досвід емоційно-вольового, морального, естетичного ставлення людини до навколишньої дійсності; вміння ко­ристуватися системою цінностей суспільства.

Дошкільна дидактика розглядає навчання як двоєди­ний процес взаємодії вихователя і дітей, спрямований на засвоєння дітьми знань, умінь і навичок, всебічний розви­ток їх як особистостей. Навчання є особливо могутнім дже­релом і засобом розумового розвитку, якщо вихователь надає дитині можливість для самостійного пошуку.

Значну роль в успішному навчанні дітей відіграє сім'я. Батьки мають бути добре поінформовані про особливості навчальної роботи дошкільного закладу, брати участь у збагаченні знань дітей, організовувати їхню навчальну діяльність удома. Доцільно інформувати батьків про на­вчальні успіхи їхньої дитини, залучати до виконання не­складних завдань з підготовки дітей до занять (читання ху­дожньої літератури, спостереження, екскурсій та ін.).




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет