ГІПЕРКАПНІЯ – підвищений вміст СО2 в артеріальній крові та інших тканинах організму.
ГІПЕРКІНЕЗ – автоматичні, вимушені рухи внаслідок мимовільного скорочення м`язів.
ГІПЕРКІНЕЗІЯ – посилення рухової функції якого – небудь внутрішнього органа.
ГІПЕРМЕТРІЯ – надмірність, невідповідність рухів, що спостерігається при пошкодженні мозочка та його провідних шляхів.
ГІПЕРОКСІЯ – підвищений вміст кисню в тканинах організму внаслідок збільшення його вмісту у вдихуваному повітрі.
ГІПЕРОСМІЯ – надмірне посилення нюху.
ГІПЕРПАРАТИРЕОЗ – надмірна функція прищитоподібних залоз.
ГІПЕРПІТУЇТАРИЗМ – розлад функції аденогіпофіза, що характеризується підвищенням його гормональної активності.
ГІПЕРПОЛЯРИЗАЦІЯ – збільшення різниці потенціалів між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани збудливої тканини.
ГІПЕРПРОТЕЇНЕМІЯ – підвищений вміст білка в крові.
ГІПЕРЕФЛЕКСІЯ – посилена рефлекторна діяльність, яка розвивається після зникнення явищ спінального шоку.
ГІПЕРСАЛЕМІЯ – підвищення осмотичного тиску крові за рахунок збільшення концентрації іонів натрію та хлору.
ГІПЕРСАЛІВАЦІЯ – збільшення виділення слини зниженої в'язкості.
ГІПЕРСТЕНУРІЯ – збільшення вмісту в сечі щільних речовин, що характеризується її високою відносною густиною (понад 1030).
ГІПЕРТЕНЗІЯ – підвищення гідростатичного тиску в порожнистих органах та судинах.
Г. артеріальна – підвищення тиску крові в артеріях внаслідок збільшення судинного тонусу і хвилинного об’єму серця (напр., при фізичному навантаженні, у відповідь на больові та інші подразнення).
ГІПЕРТЕРМІЯ – нагромадження тепла в гомойотермному організмі за рахунок недостатньої тепловіддачі.
ГІПЕРТИРЕОЗ – підвищення активності щитоподібної залози, що супроводжується збільшенням основного обміну і тахікардією.
ГІПЕРТОНІЯ – підвищення тонусу стінок кровоносних судин, скелетних м'язів та інших тканин.
ГІПЕРТРОФІЯ – збільшення органа або його частини внаслідок збільшення об’єму чи кількості клітин.
ГІПЕРФАГІЯ – споживання їжі у надмірній кількості.
ГІПЕРФУНКЦІЯ – посилена функція клітини, тканини, органа, системи чи організму в цілому, яка виходить за межі фізіологічної норми.
ГІПЕРХІЛІЯ – підвищене виділення шлунковими залозами соляної кислоти та ферментів.
ГІПЕРХЛОРГІДРІЯ – підвищення вмісту соляної кислоти в шлунковому соку.
ГІПЕРХЛОРЕМІЯ – підвищений вміст хлоридів у сироватці крові.
ГІПНОЗ – стан людини, штучно викликаний навіюванням, який відзначається підвищеною сприйнятливістю психологічного впливу гіпнотизуючого та зниженою чутливістю до інших впливів.
ГІПОВЕНТИЛЯЦІЯ – недостатня щодо рівня обміну легенева вентиляція.
ГІПОГЕВЗІЯ – зниження смакової чутливості.
ГІПОГІДРАТАЦІЯ – зменшення вмісту води в організмі.
ГІПОГІДРОЗ – зниження потовиділення.
ГІПОГЛІКЕМІЯ – зниження концентрації глюкози в крові.
ГІПОГОНАДИЗМ – патологічний стан, зумовлений зниженням секреції статевих гормонів та повільним розвитком вторинних статевих ознак.
ГІПОДИНАМІЯ – зменшення м`язових зусиль, витрачених на підтримку пози, переміщення тіла в просторі, фізичну роботу.
ГІПОКАЛЬЦІЄМІЯ – зменшення вмісту кальцію в крові.
ГІПОКАМП – частина старої кори великого мозку, яка є центральною структурою лімбічної системи, бере участь у формуванні орієнтувального рефлексу, регуляції вегетативних реакцій, мотивацій та емоцій.
ГІПОКАМПАЛЬНЕ КОЛО – лімбічна система, в яку входить гіпокамп, ядро зорового горба та перетинки, мамілярні тіла та гіпоталамус, має відношення до емоцій, пам'яті, регулює стан активності.
ГІПОКАПНІЯ – зниження вмісту СО2 в артеріальній крові (до 46,5 кПа – 35 мм рт. ст.), викликане надмірним виділенням його з організму.
ГІПОКІНЕЗІЯ – зниження рухової активності і швидкості рухів при ураженні екстрапірамідної системи чи обмеження рухливості, зумовлене особливостями професійної діяльності, постільним режимом тощо.
ГІПОКСЕМІЧНИЙ – пов’язаний зі зниженням вмісту кисню в крові внаслідок порушення кровообігу.
ГІПОКСЕМІЯ – зниження вмісту кисню в крові.
ГІПОКСІЯ – киснева недостатність (кисневе голодування); виникає при недостатньому постачанні тканин організму киснем або порушенні його засвоєння в процесі біологічного окиснення.
ГІПОМЕТРІЯ – уповільнення і зменшення амплітуди рухів.
ГІПОПАРАТИРЕОЗ – зміни в організмі, викликані недостатністю функцій прищитоподібних залоз; характеризуються зменшенням вмісту кальцію в крові та розвитком тетанусу.
ГІПОПІТУЇТАРИЗМ – зміни в організмі, зумовлені недостатністю функцій гіпофіза чи гіпоталамуса.
ГІПОПРОТЕЇНЕМІЯ – знижений вміст білка у сироватці крові.
ГІПОПРОТРОМБІНЕМІЯ – знижений вміст протромбіну в крові.
ГІПОРЕФЛЕКСІЯ – стан, який характеризується зниженням рефлексів (в основному спінальних).
ГІПОСАЛЕМІЯ – зниження осмотичного тиску крові за рахунок низької концентрації в ній іонів натрію та хлору.
ГІПОСАЛІВАЦІЯ – зниження секреції слинних залоз.
ГІПОСИМПАТИКОТОНІЯ – зниження функціональної активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.
ГІПОСМІЯ – зниження чутливості нюхового аналізатора.
ГІПОСОМНІЯ – скорочений сон.
ГІПОСТАЗ – застій крові в окремих частинах тіла та органах.
ГІПОСТЕНУРІЯ – виділення сечі низької відносної густини (порушення концентраційної здатності нирок).
ГІПОТАЛАМУС – відділ проміжного мозку, який контролює функцію залоз внутрішньої секреції, вегетативної нервової системи, харчову поведінку, зміну сну і неспання, бере участь у регуляції всіх видів обміну речовин, води, мінеральних солей.
ГІПОТЕНЗІЯ – зниження тиску усередині порожнинних органів, судин або в порожнинах організму.
ГІПОТЕРМІЯ – порушення теплового балансу, яке супроводжується зниженням температури тіла.
ГІПОТИРЕОЗ – зниження функцій щитоподібної залози, яке призводить до обмінних та інших порушень.
ГІПОТОНІЯ – зниження тонусу м'язів чи м'язового шару стінки порожнинних органів.
ГІПОФІЗ – залоза внутрішньої секреції, тісно зв’язана з гіпоталамусом в єдину гіпоталамогіпофізарну систему; виробляє гормони, які регулюють функцію інших ендокринних залоз.
ГІПОФУНКЦІЯ – послаблення діяльності органів, фізіологічних систем і тканин організму.
ГІПОХІЛІЯ – зниження виділення травного соку.
ГІПОХЛОРГІДРІЯ – зниження вмісту соляної кислоти в шлунковому соку.
ГІРУДИН – фізіологічний антикоагулянт прямої швидкої дії, виділений із тканин деяких кровосисних тварин, у тому числі й п'явок.
ГІСТАМІН – фізіологічно активна речовина, міститься головним чином у тучних клітинах та базофільних гранулоцитах, бере участь у регуляції різних життєвих процесів.
ГІСТАМІНАЗА – фермент, що розщеплює гістамін, міститься в багатьох органах, крім шлунка та печінки.
ГІСТЕРЕЗИС ЛЕГЕНІ – фізіологічний феномен незбігання кривої залежності об’єму ізольованої легені від тиску повітря в трахеї при поступовому збільшенні і такому самому зменшенні його.
ГЛАНДУЛОЦИТ – клітина, яка виробляє специфічний секрет.
ГЛІКЕМІЯ – вміст глюкози в крові; в нормі 3,3-5,5 ммоль/л.
ГЛІКОГЕН – тваринний полісахарид (крохмаль), головний резерв вуглеводів в організмі, особливо багато його в печінці та м'язах .
ГЛІКОКАЛІКС – глікопротеїдна сітка, що покриває зовнішню поверхню мембрани клітин.
ГЛІКОЛІЗ – ферментарний анаеробний процес негідролітичного розпаду вуглеводів, що спричиняють утворення молочної кислоти.
ГЛІЦИН – медіатор гліцинергічних гальмівних інтернейронів спинного та довгастого мозку.
ГЛОБУЛІН – загальна назва природних білків, що становлять майже половину білків сироватки крові людини. Розрізняють: альфа-глобуліни, які виконують транспортну функцію (переносять водорозчинні вітаміни, гормони і мідь); бета-глобуліни, які транспортують залізо, фосфоліпіди, вітаміни та гормони; імуноглобуліни (гама- глобуліни) – носії антитіл.
ГЛУХІСТЬ – відсутність слуху або різке його зниження, при якому неможливе сприйняття мови.
ГЛЮКАГОН – білково-пептидний гормон, який секретується ацидофільними інсулоцитами (альфа-клітинами) підшлункової залози і є фізіологічним антагоністом інсуліну та стимулятором його секреції.
ГЛЮКОЗУРІЯ – виділення глюкози з сечею, буває при надмірному вживанні вуглеводів (аліментарна глюкозурія), емоційних стресах (адреналова глюкозурія), нестачі інсуліну (цукровий діабет) тощо.
Достарыңызбен бөлісу: |